Князь Владимир Святославич как одна из тех неоднозначных фигур нашей истории, которую можно преподносить и понимать по-разному, ее исследование со стороны летописной (опираясь на Ипатьевскую летопись и Повесть Временных Лет) и со стороны фольклора.

Т. 1. - 1899. - 144 с.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Т. 1. - 1904. - 607 с.

Життєпис Анни Ярославни, дочки Ярослава Мудрого, яка стала дружиною французького короля Генріха I і королевою Франції. Цей текст представляє дослідження французького історика де Сент-Емура (Saint-Aymour Caix de. Anne de Russie reine de France et comtesse de Valois), перекладений на українську мову Іваном Франком і видане в 1909 році у Львові українсько-російським видавничим співтовариством, Репринт 1991 року.

Видання містить матеріал щодо створення однієї з найбільших святинь Києва — Київського Софійського собору, а саме його крещальні — приміщення, для здійснення християнського обряду хрещення, яке на 1915 рік знаходилося у досить поганому стані, але чомусь пройшло повз увагу оновлювачів храму. Та сама руйнація крещальні, теж мала історичну цінність, адже, наприклад, відкритими частинами кладки демонструвала особливості побудови собору. Розглядаються елементи крещальні, що збереглися, її структура тощо.

У книзі грунтовно досліджується стан та розвиток освіти в Україні від 15 до початку 19 ст. Зокрема вивчаються такі питання, як виникнення братських шкіл, братська школа в Києві, Києво-Могилянський колегіум та академія, відкриття Київської духовної семінарії 1819 р.

З пропозиції Державного Видавництва України Технічний відділ ІУНМ прийняв на редагування технічні та застосовані терміни словника військової термінології, якого упорядкували С. та О. Якубські. Для переведення цієї роботи відділ обрав комісію в складі: члена відділу Д. В. Панкевича, філолога відділу Ю. Г. Кондрачука та автора словника С. В. Якубського. Ця комісія розпочала свою роботу 1 лютого 1927 року її закінчила 15 травня 1927 року, відбувши 44 засідання. Технічні та застосовані терміни військового словника комісія перевірила та погодила з термінами, що їх ухвалили різні секції відділу, і ці терміни в словникові позначено зіркого, а решту термінів загальномовного характеру комісія не редагувала, і їх подано в словникові на підставі наукових матеріялів за відповідальністю авторів словника С. та О. Якубських. Зважаючи на те, що українська технічна термінологія, а військова особливо, малодосліджена, терміни, що їх зредагував Технічний відділ, треба вважати за проекти військової української термінології, яка згодом буде досліджена та вдосконалена. Тому президія Технічного відділу прохае читачів подавати на адресу відділу (Київ, бульвар Шевченка, 14, Технічний відділ ІУНМ) свої поради та зауваження до зредагованого матеріялу. Всі поради та зауваження Технічний відділ прийме з подякою та й використає їх у дальшому виданні фаховою військово-морського словника.

Український правописний словник погоджений з повним правописом, що виробила Державна Правописна Комісія і затвердив Народній Комісар Освіти (6.ІХ.1928 р.). До цього словника ввійшов словник-показник (біля п’яти тисячі слів), що я уклав, з доручення пленуму Правописної Комісії, до «Українського Правопису». Проти попередніх видань мого правописного словника (перше видання 1914 р., Петроград, шосте – 1926 р., Київ. ДВУ) це видання набагато поширене й перероблене; в йому подано близько 40-а тисяч слів; коло відмінюваних слів зазначено важкі щодо правопису форми, в сумнівних випадках показано при словах керування, до реєстру слів заведено поширеніші як українські, так і чужомовні власні ймення, прізвища, географічні назви.

Українку, Анну Ярославну, королеву Франції, на глум історичній правді уважають французи московською княжною. Цю, болючу для українців і образливу для тіней нашої визначної землячки, неправду повторяють без скрупулів всі визначні французькі історики. Нею годують французьку шкільну дітвору всі підручники історії й таким чином закріплюють у французькому народі фальшиве переконання, що київська княжна Анна Ярославна була московкою. У свідомості французького народу, як і в підручниках історії, українська княжна називається не інакше, як «Ан де Рюссі»

Праця Дмитра Івановича Дорошенка — одного з найвизначніших істориків XX ст. — дає огляд історії України як процесу розвитку української державності. У книзі вміщено вичерпні історичні відомості практично про всіх гетьманів України. Чимало сторінок твору висвітлюють факти і події, які відсутні у роботах М. Грушевського, М. Аркаса, М. Костомарова та інших відомих українських істориків.

Пропам'ятна книга "Бережанська земля" - це частина історії нас самих у визначеному часі і просторі, тому вона має у наших душах і серцях зв'язувати й об'єднувати наших предків, нас самих, наших дітей і внуків в одне, бо ми - один Народ, автохтони-господарі тієї Землі, на якій ми були, миє і - при Божій помочі - будемо! Кожний клаптик тієї землі - насичений нашою працею, нашим потом, там і кров наша, і кістки наших рідних, від яких ми самі походимо, там лежать наші Воїни-Герої, що в лютий час захищали від ворогів свій Народ і свою Землю.