Великий польський письменник Бруно Шульц (1892–1942), котрий усе життя мешкав у Дрогобичі й загинув там від рук нацистів у часи Шоа, був видатним епістолографом. Його листи часто ставали зав’язком майбутніх оповідань, є високими зразками прози магічного реалізму. «Книга листів» – збірка усіх вцілілих листів до друзів, колег, партнерів у видавничих і мистецьких починаннях, освітянських установ. Вона також містить віднайдені листи до Бруно Шульца, які дозволяють краще зрозуміти перипетії індивідуальної біографії митця, його творчі пошуки та осягнення. Це листування понад 60 років збирав видатний польський поет, есеїст і культуролог Єжи Фіцовський (1924–2006). Упорядник також спорядив публікацію докладними коментарями, які стосуються обставин віднайдення текстів, їх атрибутики, згаданих подій і осіб. Книга є своєрідним пам’ятником знищеному нацистами й сталіністами всесвітові галицьких євреїв, котрі спершу пережили Шоа, а відтак у СРСР зазнали брутального затирання слідів їхньої культурної, релігійної та навіть людської присутності на теренах краю.

книга-дослідження Матвія Шестопала написана в 1976 році і вперше надрукована в 1998 році. У книзі автор розповідає про звичаї та традиції єврейства від давнини до сучасності; на широкому фактичному матеріалі розглядає зокрема історичні пласти співжиття євреїв та українців, розмірковує над першопричинами так званого антисемітизму, подає свій погляд на сіонізм як різновидність расизму, спростовує міф про буцімто зоологічну ненависть до євреїв, якої в українського народу не було й немає сьогодні.

Пропонована читачеві робота є першою англомовною книгою, яка спростовує "голокост" - упорядковане знищення шести мільйонів європейських жидів, що нібито відбулося в Німеччині та на окупованих територіях в роки Другої світової війни. Вона була видана в 1965 р. під назвою "The Myth of the Six Million" і являє собою стислий і одночасно вагомий огляд теми "голокосту". Застосовуючи суто науковий підхід і спираючись на безліч літературних і наукових джерел, автор переконливо доводить, що ми маємо справу з грубою фальсифікацією і небаченою змовою.З дня свого опублікування книга "Міф про шість мільйонів" викликала суперечки і палкі дискусії. Професор історії в Стенфордському університеті Девід Л. Хогган, автор цієї роботи під час її написання, спочатку не погодився вказати своє ім'я в рукописі, побоюючись переслідувань, пов'язаних з професійною діяльністю. Тому оригінальний текст був вперше надрукований з підписом "Anonymous" (Безіменний). Деякі видавці визнали книгу "занадто гарячою, щоб тримати її в руках" і відмовлялися видавати її. Що ж саме, настільки «небезпечне», міститься в цій книзі? Щоб отримати відповідь, пропонуємо вам зазирнути всередину. Але пам'ятайте, що одним з найбільш серйозних злочинів, який може вчинити історик в нашому 21 столітті, є ГУЛАГ думок - "заперечення Голокосту". У випадках, коли підсудний обвинувачується у цьому злочині, на думку суддів і прокурорів "істина не є захистом". Остерігайтеся: ця книга може перетворити Вас у "заперечника голокосту", оскільки Ви станете свідком того, як "міф про шість мільйонів" буде витягнутий на світ чесної історії. Професор Девід Л. Хогган зачіпає такі політично некоректні теми, як реальне ставлення Гітлера до жидів; нелукаві спогади жидів про концентраційні табори; спогади коменданта Освенціма Хьосса; фактична діяльність оперативних груп (айнзатцгруп); напівміфічна Ванзейська конференція; ненадійність зізнань, отриманих під тортурами; справдішні факти про інтернування жидів; реальна оцінка концтаборів Червоним Хрестом; Адольф Ейхман; легенди про порочність Гітлера; наслідки політики "беззаперечної капітуляції" та багато іншого.

Від нашої матері-берегині: "Не штука критикувати – ми звикли до критики. Набагато важливіше запропонувати рецепт взаємодопомоги, не залежно від того, до якої ти належиш політичної сили. Отже, я запропонувала впровадження уроків з мовлення після оголошення депутатських запитів. Як це відбувається? Кожен депутат отримує видрук своїх помилок, які систематизовані за п'ятьма основними ознаками. Такий видрук видається анонімно, щоби нікого не образити, адже ми працюємо на підвищення загального рівня суспільства. Це пекельна робота, яка абсолютно не є предметом моїх зацікавлень, тому що я історик мови, а не людина, яка досліджує сучасний зріз культури мовлення. Так виникла книга "Мовна норма: знищення, пошук, віднова", де я простежила мовну еволюцію протягом всього ХХ століття: як радянська влада, починаючи з 1938 року через насильницьке впровадження російської мови знищувала основи української фонетики, морфології та синтаксису."

У збірнику вміщено документи і матеріали, що стосуються мовної політики радянського керівництва на теренах України. Вони проливають світло на підступне втручання у внутрішній розвиток української мови, спрямоване на штучне зближення її з російською і знищення як незалежного мовного утворення. Розкривається специфіка лексикографічної, термінологічної й правописної практик радянського періоду, метою яких, починаючи з 30-х років, було поступове вилучення питомих рис української лексики, фразеології і навіть деяких словотвірних та граматичних форм і заміна їх кальками з російської мови. На базі корпусу документів і матеріалів укладено реєстр репресованої лексики. Працю призначено гуманітаріям – філологам, історикам, політологам, викладачам відповідних дисциплін, студентам, аспірантам і всім тим, кому не байдужа доля рідної мови.

У серці Європи посеред XX століття нацистський та радянський режими вбили близько 14 мільйонів людей. Криваві землі, місце загибелі всіх жертв, охоплюють простір від центральної Польщі до західної Росії: Україну, Білорусь та Прибалтику. Під час зміцнення націонал-соціалізму та сталінізму (1933-1938), спільної німецько-радянської окупації Польщі (1939-1941), а потім німецько-радянської війни (1941-1945) на цей регіон зійшло масове насилля у небачених в історії масштабах. Жертвами його стали головно євреї, білоруси, українці, поляки, росіяни і прибалтійські народи. Дослідження авторитетного американського історика Тимоті Снайдера узагальнює найтрагічніші сторінки в історії Східної Європи. Очевидно, що не всі міркування автора будуть сприйняті в Україні - передовсім західній, яку він трактує не інакше як східну Польщу. Вітчизняні історики знайдуть у цій книжці й чимало інших спірних тверджень і дискусійних тез. Однак це мусить бути дискусія на дуже високому фаховому рівні, який задає Тимоті Снайдер. І всі цифри загиблих, які в ній звучатимуть, неодмінно «множитимуться на один». Тому що ми мусимо «знову перетворити цифри на людей. А якщо ми на це неспроможні, то Гітлер і Сталін сформували не лише наш світ, а й нашу людяність»...

На початку 1950-их років почав поміщувати Богдан Остап’юк свої спогади, нариси з життя давнього Тернополя, зокрема тернопільських міщан, у нашій пресі: ’’Свобода”, ’’Новий Шлях”, ’’Вільне Слово”. Але автора не задовольнило те, що все це було надруковане на газетнім папері, і йому кожної хвилини грозило знищення. Він зберіг ці часописні статті з думкою видати їх колись, якщо буде нагода, окремою книжкою. І ось по довгих літах його мрія здійснилася. Тернопільські земляки на шостому з’їзді восени 1983 р. вирішили, що спогади Богдана Остап’юка будуть надруковані окремою книжкою заходом та фондами Земляцького Об’єднання. І так маємо книжку, в якій автор випаровує з пам’яті картини, що вже ніколи не стануть дійсністю. Але в цій книжці Тернопіль стоятиме таким, яким він був колись, і нагадуватиме довгі-довгі роки його колишнім мешканцям та їх нащадкам золоту спадщину предків.