Розглянуто процес становлення суспільної допомоги на головних етапах соціально-історичного розвитку України та окремих зарубіжних країн. Висвітлено професіоналізацію соціальної роботи, становлення її наукових основ, а також взаємозв'язок моделей соціальної політики з практичною соціальною роботою та їх сучасний розвиток в Україні. Розкрито прояви соціальної допомоги в античних суспільствах, родоплемінні й общинні форми допомоги та взаємодопомоги у слов'ян до Х ст. Визначено основні напрямки допомоги та підтримки на Русі у Х - ХІІ ст.: княже піклування, церковно-монастирську та приходську допомогу, милостиню. Проаналізовано їх зумовленість окремо визначеними факторами: прийняттям християнства, розпадом родового суспільства, оформленням нової суспільної стратифікації, створенням і зміцненням нових соціальних інститутів - церкви, монастирів, приходів. Досліджено розвиток питань суспільної допомоги в християнській літературі та звичаєвому праві давньоруської держави. Викладено ряд загальних тенденцій, що визначали ідеологію та практику надання допомоги у європейських країнах і на Русі у ХІІІ - XVIII ст. Охарактеризовано становлення державних підходів до її здійснення на Русі та національно-самобутні форми суспільної допомоги українського народу. Розглянуто систему допомоги в Україні з кінця XVIII до початку ХХ ст. Особливу увагу приділено започаткуванню професійної громадської опіки та дослідженням

суспільних проблем українськими мислителями. Охарактеризовано перші вітчизняні спроби професіоналізації зародження професійної соціальної роботи за рубежем (діяльність М.Річмонда, Д.Адамса, А.Саломона, особливості діагностичної та функціональної шкіл). Розкрито етапи становлення наукових основ соціальної роботи та виникнення традиційних, інноваційних методів соціальної роботи, основних теоретичних моделей. Проаналізовано моделі соціальної політики, концепції держави загального добробуту та їх вплив на соціальну роботу. Визначено типологію країн за характерними для них системами соціальної політики та перспективи деінституалізації соціальної допомоги. Розвиток вітчизняної системи соціального забезпечення у ХХ ст. умовно поділено на чотири етапи: напрямки соціального забезпечення у довоєнний період, в період Другої світової війни, післявоєнний (1950 - 1991 рр.) та сучасної української держави.

Розглянуто питання теорії, методів, технологій соціальної роботи, наведено визначення близько 1 000 термінів.

Рассмотрены вопросы теории, методов, технологий социальной работы, приведены определения около 1 000 терминов.

Проаналізовано нинішній стан і потреби розвитку освіти в соціальній сфері, зокрема соціального забезпечення. Запропоновано конкретні кроки для розвитку теорії та практики соціального забезпечення, вдосконалення соціальної освіти.

Проаналізовано основні умови інституціалізації соціальної роботи: спрямованість на потреби (індивідів і соціальної безпеки суспільства), легітимацію (пояснення, виправдання та узаконення дій з надання допомоги), професіоналізацію. На підставі феноменологічної методології систематизовано її теоретичний розвиток. Висвітлено фактори професійного становлення соціальної роботи в Україні на межі XIX - XX ст. Розглянуто особливості сучасного відновлення та міждисциплінарний статус даної професії. Встановлено, що в інституційній структурі суспільства соціальна робота є додатковим соціальним інститутом, орієнтованим на розв'язання проблем, зумовлених негативними діями або бездіяльністю базових інститутів.

  Скачати повний текст

Проаналізовано, що за умов гемічної гіпоксії функція нирок характеризується зниженням діурезу, зростанням екскреції білка з сечею, гальмуванням абсолютної, проксимальної та дистальної реабсорбції іонів натрію та зростанням концентації іонів калію в сечі. Встановлено, що у тканині нирок і печінки посилюються процеси вільнорадикального окиснення та виснажується антиоксидантний захист. Розкрито зростання лізису азоколагену в кірковій ділянці нирок, лізису азоказеїну в мозковій речовині та лізису азоальбуміну в сосочку, а також сумарної та неферментативної фібринолітичної активності та лізису азоколагену в печінці. Гістологічно відмічено збільшення просвіту капсули Шумлянського - Боумена, дистрофію канальців нефрона та дистрофію гепатоцитів. Встановлено, що препарат GA-40 у дозі 2 мгк/кг маси тіла за гемічної гіпоксії середнього ступеня тяжкості проявляє захисний вплив на збалансованість регуляторних процесів у кірковій речовині нирок і печінки за рахунок відновлення активності лужної фосфатази в кірковій речовині нирок і сукцинатдегідрогенази - в третій функціональній ділянці печінкової часточки, антиоксидантної дії, гальмування активності протеолізу, зниження вмісту фактора некрозу пехлин-альфа в плазмі крові. Визначено, що антиоксидант іонол в дозі 120 мг/кг маси тіла зменшує ступінь гідропічної дистрофії нефроцитів і гепатоцитів за умов розвитку гемічної гіпоксії.

Узагальнено дані щодо патогенезу гепаторенального синдрому як основи погіршення перебігу ниркової та печінкової недостатності за умов гострої гемічної гіпоксії. Встановлено, що препарат G-40 за умов розвитку гепаторенального синдрому за гемічної гіпоксії середнього ступеня тяжкості проявляє захисний вплив на збалансованість регуляторних процесів у кірковій речовині нирок і печінці, що проявляється в встановленні активності лужної фосфатази в кірковій речовині нирок і сукцинатдегідрогенази в третій функціональній ділянці печінкової часточки, антиоксидантною дією, гальмуванням активності протеолізу, нормалізацією фібринолізу та зниженням концентрації фактору некрозу пухлин - альфа в плазмі крові. Виявлене на фоні застосування іонолу зменшення ступеня гідропічної дистрофії нефроцитів через два роки розвитку гострої гемічної гіпоксії середнього ступеня тяжкості зумовлено потужними актиоксидантними властивостями препарату.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е50*333 + Е522.926.12 Ros

Рубрики:

Загальна ботаніка

Rosales

Шифр НБУВ: Ж22024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У дослідах на 32-х білих нелінійних статевозрілих щурах-самцях встановлено гістологічні особливості змін нирок за умов гострої гемічної гіпоксії середнього ступеня тяжкості, які характеризувалися збереженням кровотоку клубочків нирок, збільшенням просвіту капсули Шумлянського - Боумена, дистрофічними змінами ниркових канальців з істотною дисфункцією дистального відділу нефрону. Морфологічні особливості ушкодження печінки за цих умов характеризувалися істотною дистрофією гепатоцитів 3-ї функціональної ділянки з розширенням просвіту центральної вени.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.51-29

Рубрики:

Хвороби печінки

Шифр НБУВ: Ж15712 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У дослідах на 32-х білих нелінійних щурах-самцях показано, що протеїнурія за умов гострої гемічної гіпоксії пов'язана із дисфункцією проксимального і дистального відділів нефрону з порушенням головного енергозалежного процесу - реабсорбції іонів натрію. Виявлена обернена кореляційна залежність концентрації іонів калію з концентрацією білка в сечі пояснюється гіпоксичною дисфункцією проксимальних канальців, що проявляється гальмуванням реабсорбції білка та збільшенням впливу альдостерону на головні клітини кіркового відділу збірних канальців щодо стимуляції секреції іонів калію.

Досліджено теоретичні, методичні та практичні основи формування краєзнавчо-туристичних знань у майбутніх учителів географії. Запропоновано визначення й обгрунтовано вживання термінів "краєзнавчі знання", "краєзнавчо-туристичні знання". Проаналізовано сучасний стан формування краєзнавчо-туристичних знань у педагогічних ВНЗ України. Досліджено вплив навчального середовища студентів-географів на рівень засвоєння таких знань. Обгрунтовано психолого-педагогічні та дидактичні умови формування краєзнавчо-туристичних знань. Запропоновано методичну модель формування цих знань у майбутніх учителів географії. Експериментально перевірено ефективність запропонованої методичної моделі формування цих знань у аналітичній та графічній формах. Доведено, шо дотримання запропонованої методики сприяє підвищенню рівня ефективності формування та засвоєння краєзнавчо-туристичних знань. Розроблено методичні матеріали, які включають робочу програму, тексти лекцій, завдання для семінарських занять та краєзнавчо-туристичний понятійно-термінологічний словник.

Розглянуто біологічно активні, лікарські й отруйні речовини в рослинах бур'янів, викладено методику збору, сушіння та зберігання органів цих рослин. Висвітлено лікувальні властивості 160-ти видів бур'янів, наголошено на можливості окремих видів проявляти отруйну та шкідливу дію на людину і сільськогосподарських тварин. Наведено правила виготовлення лікарських форм із рослинної сировини (настої, відвари, збори, чаї, соки, порошки, настоянки, рідкі екстракти, сиропи, мазі тощо). Викладено застереження щодо протипоказань застосування деяких видів бур'янів і лікарських форм окремим віковим групам населення та тваринам.