Согласно теории театральной семиотики все театральные знаки можно разделить на три подвида: иконические (аналогии), указательные и символические. Рассмотрены особенности функционирования принципа художественной аналогии (или иконической образности) в контексте ренессансной предметно-изобразительной эстетики. Предпринята попытка показать, как лингвистическая аналогия функционирует в драматургических произведениях У.Шекспира.

Архитектурная композиция рассмотрена как синтезирующая все виды искусств с учетом архетипической природы человека и его мифопоэтических представлений о мире. Проведен сопоставительный анализ концепций и конкретных произведений, разных видов искусства (литературы, музыки, киноискусства) и архитектуры, а также произведений разных эпох (античности, средневековья, итальянского возрождения, нового времени). Раскрывается метаязык, однозначный для искусства и архитектуры, который отражает мифопоэтическую основу восприятия человека. Пространственная основа архитектурной композиции соотнесена с пространственной моделью мира, с мифологическим универсумом, что позволяет раскрыть новые грани в эстетической целостности архитектуры.

Рассмотрены вопросы сравнительного анализа дискурсов романтизма, модернизма и постмодернизма, способы репрезентации "Я" в этих дискурсах, особенности современной художественной литературы, которая идентифицирует себя как "металитература", а также особенности ее генезиса, онтологического статуса, взаимоотношений автора и героя. Проанализирована эволюция герменевтики, ее непростые отношения с деконструкцией, современные герменевтические доктрины. Изложены философские вопросы об идентичности и отказе от идентичности, о свободе и ответственности, единстве и многообразии, тождестве и различии.

Розглянуто еволюцію теоретико-методологічних підходів ХХ ст. щодо вивчення специфіки етнобуття та етнічних культур, а також антропософські впливи у творчості українських митців - "двадцятників" (Л.Курбаса, П.Тичини, М.Зерова, М.Семенко, Ф.Ернота, Я.Михайліва, А.Чапківського). Значну увагу приділено дуалізму світогляду епохи середньовіччя, соціальній філософії влади у дискурсі М.Фуко, українській культурополітиці тощо.

Розглянуто ряд питань, пов'язаних з проблемою ставлення до традиції. Наведено та проаналізоравано найбільш характерні точки зору на традицію. Наголошено, що традицію слід розглядати як неперервний процес творення.

Розглянуто соціоморфічні, натуроморфічні, техноморфічні та антропоморфічні моделі дизайну. Значну увагу приділено культурі Стародавнього Єгипту, Ірану, Китаю, класичного Арабського Сходу, античності, середньовіччя, Відродження та Нового часу. Висвітлено явища абстракціонізму, футуризму, кубізму, функціоналізму, машинізму та індустріального мистецтва, описано категоріальний універсум композиції, культурно-історичні типи категоризації дійсності.

Висвітлюються питання взаємодії "людина - природа" на різних, найбільш характерних, рівнях китайської культури. Виявляються особливості цих стосунків у світоглядних системах Китаю та в його художній культурі. Визначається практичний вияв взаємин людини і природи.

Досліджується процес історичного розвитку мистецтва у зв'язку із загальним культурно-історичним процесом, взаємодія мистецтва і культури та їх взаємовплив.

Досліджуються проблеми сутності активності мистецтва як цілісної духовної форми, що виявляється як з точки зору інтеріорних, так і екстеріорних механізмів об'єктивації процесу художньої творчості. У цьому контексті досліджуються філософсько-методологічні аспекти мистецтва, предмет мистецтва, параметри його активності, природа художнього образу, естетичний ідеал у структурі дієвих форм функціонування мистецтва в соціумі тощо.

Розглядаються особливості соціокультурних явищ доби модерну під кутом співвідношення традицій та новацій. Аналізуються сучасні теорії розвитку культури європейських країн та специфіка культуротворчих процесів доби модерну. Підкреслюється, що запропонована схема розуміння суспільства початку ХХ ст. дає можливість поглибити розуміння змісту та напрямів розвитку культури зазначеної доби як найбільш адекватного виразу суті й духу соціуму.

Проведено историко-литературное исследование, которое посвящено проблемам модернизма и постмодернизма. Освещены закономерности извечного коловращения. Рассмотрено явление космогонии, которая изначально и в целом определяет движение искусств, культуры. Приведен анализ постмодернистских романов.

Рассмотрена суть музыки, ее действительного генезиса в контексте антропологического принципа. Проанализированы проблемы определения предельных понятийно-логических оппозиций исследования, установления границ музыкального, уяснения сущности феномена музыкальной конструктивности, а также определения сущностно-атрибутивных свойств времени музыкальной культуры в контексте процедуры смыслообразования. Особое внимание уделено проблемам установления ценностных характеристик музыкального смысла, границам понимания музыкального в горизонте культуры, музыкальному стилю на "фоне" культурно-исторических парадигм.

Розглянуто питання теорії сучасного мистецтва та культури, інфраструктуру, комунікативні аспекти та нові медії сучасного візуального мистецтва, зокрема, феноменологічний погляд на естетику та онтологію кіберпростору, зміну свідомості в контексті електронної культури, практику мережі мистецтва перфомансу тощо.

Розкрито педагогічний потенціал танцю як засобу естетичного розвитку особистості. Зазначено, що балетмейстери сучасності досягли значних творчих успіхів; одні з них зберігають етнографічну суть і композицію танцю, поглиблюють лише окремі його сторони, шліфують і ускладнюють будь-які танцювальні рухи, жести, фігури, інші вносять в загальну композицію народного танцю скомпоновані ними танцювальні фігури, метою яких є поглиблення змісту твору засобами хореографічного мистецтва. Найвидатніші майстри танцювального мистецтва створюють свої оригінальні композиції, використовуючи засоби виразності народної хореографії, спираючись на існуючі народні традиції.

Розкриваються сучасні досягнення теорії та практики мистецької освіти. Висвітлено методологічні засади викладання дисциплін художньо-естетичного циклу, культурологічні та психолого-педагогічні концепції розвитку особистості в процесі різних видів мистецької діяльності. Окреслено історичні етапи використання мистецтв у навчальних закладах України та пріоритетні напрямки подальшого вдосконалення педагогіки мистецтва: філософія мистецької освіти, культуротворчий вплив мистецтва. Розглядаються особливості різновидів мистецтва: природа образотворчих мистецтв, гра як основа театральної діяльності, педагогічна діагностика та методика викладання музики.

Рассмотрены различные аспекты теории и истории литературы, искусства, особенности современного художественного мышления, психологии творчеста на рубеже ХІХ - ХХ вв. Проанализированы парадоксальные тенденции в развитии культуры ХХ в., роль и место поэзии в жизни современного мира, а также проблема синтеза слова и зрительного образа в современном театре и на телевидении. Особое внимание уделено раскрытию роли Б.Чичибабина и И.Бродского в развитии русской поэзии конца ХХ в.

Рассматриваются закономерности формирования визуального образа в пластическом мышлении и создания на его основе изображения. На большом историческом материале моделируется пластическое отношение художника к изображаемому им миру как интеллектуальная способность и как образотворческая деятельность. Выделяется его конструктивный элемент - "маска". Исследуется ее структура и функции в канонической и неканонической системах художественной деятельности. Делается вывод о социально-культурной соотнесенности двух-вербальной и иконической -знаковых систем как механизме создания, сохранения и трансляции во времени пластического образа.

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ100.22 + Ю812.28

Рубрики:

Творчий метод, стилі, напрями в образотворчому мистецтві

Художній метод

Шифр НБУВ: Ж70616 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Художня традиція має пізнавальне значення. Вона пронизує зміст художнього твору. Зміст має пізнавальну цінність тоді, коли він базується на символі. Символічна природа в художній творчості пов'язана не з запозиченнями і наслідуваннями форми, а з формуванням цілісного образу, який дає нову естетичну реальність. І лише усталена видова специфіка мистецтва, жанрова своєрідність - це ті архетипи культури, які художник використовує в процесі творення індивідуально оригінального, неповторного, естетично завершеного образу.

В монографии с позиций историзма анализируются понятия творчества и креатотерапии, обобщаются результаты теоретических исследований по философии, психологии и педагогике творчества. Используется опыт собственных исследований авторов в практической психологии и педагогике. Оценены возможности использования творчества в целях психопрофилактики и психокоррекции.