Рассмотрена суть музыки, ее действительного генезиса в контексте антропологического принципа. Проанализированы проблемы определения предельных понятийно-логических оппозиций исследования, установления границ музыкального, уяснения сущности феномена музыкальной конструктивности, а также определения сущностно-атрибутивных свойств времени музыкальной культуры в контексте процедуры смыслообразования. Особое внимание уделено проблемам установления ценностных характеристик музыкального смысла, границам понимания музыкального в горизонте культуры, музыкальному стилю на "фоне" культурно-исторических парадигм.

Обгрунтовано адекватність феноменологічного способу філософування змістовим і методологічним критеріям дослідження якісної своєрідності музичного мистецтва в його специфічному бутті, досліджено існуючі концепції та запропоновано власну інтерпретацію феноменологічних засад музичного мислення, сутності музичного твору, характеру його переживання та розуміння.

В теоретико-культурологическом, историко-социальном, жанрово-системном, психолого-коммуникативном, эстетико-категориальном и спатиально-мизансценическом аспектах рассмотрены проблемы специфики музыкального ансамбля, в часности камерного, в ансамблевой культуре. Впервые предложены общая теоретическая концепция камерного ансамбля как культурного феномена, а также историческая концепция становления и развития ансамблевой культуры в музыке.

Проаналізовано філософсько-естетичні проблеми діалектичного розвитку складових музичного естезису, його структуру та рівні, зокрема, об'єктивний, суб'єктивний та інтерсуб'єктивний. Розглянуто проблему особистісного сприйняття музики. Визначено музичний естезис як універсальну умову соціокультурного буття музики.

Проанализированы философско-эстетические проблемы диалектического развития слагаемых музыкального эстезиса, его структура и уровни, в частности, объективный, субъективный и интерсубъективный. Рассмотрена проблема личностного восприятия музыки. Определен музыкальный эстезис как универсальное условие социокультурного бытия музыки.

Осуществлена попытка интерпретировать давнюю работу Ф. Гегеля "Феноменология духа" на материале мировой истории музыки как иллюстрации гегегельянской идеи саморазвития человеческого духа. Проанализированы особенности развития музыкальной культуры средневековья, рассмотрена прогностическая функция музыки. Приведены сведения о музыкальном гнозисе и феномене И.С. Баха, дана характеристика музыки как модели реальности. Раскрыта сущность принципа историзма в музыке.

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протилежності душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в якому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність

Розглянуто проблему формування буденно-музичної свідомості як соціокультурного феномену, який має естетичні характеристики та функціонує як самостійна сфера буття у світі. Досліджено діалектику генезису, розкрито сутність й особливості функціонування буденно-музичної свідомості. Проаналізовано стан сучасної соціокультури, для характеристики якого у науковий обіг введено поняття "пост-культура". З'ясовано, що буденно-музична свідомість за умов пост-культури набуває значення своєрідного простору інобуття естетичного. Здійснено дослідження буденно-музичної свідомості як специфічної знакової спільності, яка має інтонаційну природу. Виявлено, що у процесі формування буденно-музичної свідомості має місце процес символізації, який не досягає рівня символу. Розглянуто часову проблематику буденно-музичної свідомості. З'ясовано, що буденно-музична свідомість є сферою реалізації "досвіду темпоральності", що відтворюється у культурі та є основою музичної комунікації за умов розвитку соціокультури та її специфічної посткультурної стадії.

Визначено роль музичної естетики як важливого компонента у формуванні постмодерністської теорії Тексту. Досліджено, що естетика музичного постмодернізму (ЕМП) створює концепцію музичного твору як тексту та потребує застосування певних методологічних принципів, а саме методів текстового аналізу Р.Барта, М.Фуко та деконструкції Ж.Дерріда. Доведено, що колажність репрезентує постмодерністську ідею інтертекстуальності, відбиває постмодерністське прагнення до естетизації дійсності (концепція світового концерту К.Штокгаузена, явища конкретної музики М.Кагеля, К.Штокгаузена). Визначено, що ЕМП втілює принципи онтологічної концепції мистецтва пізнього М.Гайдеггера, яким обгрунтовано необхідність аналізу мистецтва в аспекті істини буття, а художнього твору - у контексті здійснення істини. Розглянуто концепцію іронії М.Кагеля у контексті теорії іронії Р.Рорті, Ж.Дерріда, Ф.Джеймсона, Ч.Дженкса. Висвітлено зв'язки між естетичними принципами постмодернізму та східними теоріями мистецтва у контексті діалогу Захід - Схід. Розкрито специфіку часопростору у постмодерністських творах відкритих форм.

Проаналізовано музичне мистецтво в контексті ірраціоналістичної філософії XIX ст.З метою визначення ірраціоналізму, як відповідь на кризу традиційної раціоналістичної філософії, виокремлено естетичні погляди А.Шопенгауера, Ф.Ніцше, аргументовано погляд на музику як вид мистецтва, здатний виконати функцію метамистецтва. Наведено концепцію, підсилену зверненням до творчої спадщини Ріхарда Вагнера. Видатний німецький композитор, захоплюючись ідеями А.Шопенгауера, водночас, мав значний вплив на формування естетико-мистецтвознавчої позиції Ф.Ніцше. Використовуючи логіку теоретичної спадкоємності "Шопенгауер - Вагнер - Ніцше", розкрито значення таких естетичних проблем, як художня обдарованість, геніальність, міфологічне мислення, створення та сприймання художнього образу. Органічно поєднано теоретичний аналіз із розглядом практики розвитку музичного (оперного) мистецтва.

Проведено комплексний аналіз музичної події (МП), визначено чинники естетичної активності музичного розуміння. Показано особливості творення музичного образу, протяжної повноти буття на підставі естетично-інтенціональної інтеграції музикальної суб'єктивності та символічно-звукового цілого. Виявлено темперальність МП як інтеграцію переживань часовості у постаті часу - символічній квінтесенції їх буттєвого змісту, утворюваної естетично дієвими моментами. Проаналізовано образний вимір переживань часу - перевід протяжності в рух, що робить плин естетично відчутним і формує просторову семантику символічного континууму. Показано спосіб, за допомогою якого естетична констатація звучань зумовлює синтез рухомої позиції музичної "присутності" та її семантичного оформлення шляхом проекції змін, відношень подоби та періодичностей у гілетичній конфігурації звукового явища в екзистенціальні переживання ритмічного руху. Визначено роль логіки розвитку в музичній символізації.

Розглянуто феномен ПОСТ-культури та визначено основні тенденції сучасного філософсько-естетичного процесу. З'ясовано особливості естетичного аспекту концепції діалогу культур, за якою проблема діалогу культур перетворюється на проблему діалогу творів культури. Розкрито суть музичного естезису в діалектиці музичної мови та твору як логіко-діалогічної єдності. Розкрито діалектику об'єкт-суб'єктного буття музичного естезису та визначено структуру, механізм функціонування та соціокультурного буття цього явища. У контексті проблеми інтерсуб'єктивності музичного естезису проаналізовано проблему музичного виховання. Доведено, що музичне виховання з позицій філософсько-естетичної методології є процесом естетико-культурного спілкування. Обгрунтовано необхідність синтезу музично-педагогічних ідей з філософсько-естетичними, зокрема - феноменологією музики. Доведено, що музичний естезис є універсальною умовою соціокультурного буття музики, його генетичні засади синтезують чисте музичне буття з суб'єктивно-особистісним людським буттям. Відзначено, що цей синтез є фундаментальною основою соціокультурного існування музики, її впливу на особисту культуру індивіда.

Розроблено комплексну теорію онтології, яка подана у двох значеннях: як категорія пізнання і як феномен культури (на прикладі світських та духовних жанрів музичної культури). Теоретично обгрунтовано та практично апробовано універсальну модель онтологічного аналізу музичного твору, яка містить семіотичний опис елементів музичної мови, зовнішні та внутрішні фактори комунікації в системі "простір - час - зміст". Запропоновано дефініції онтології й онтологізму як універсальної концепції буття музичної культури, встановлено науковий статус щодо нових похідних термінів та категорій онтологічного аналізу: жанрових моделей онтологізму, синергійної драматургії, духовного шляху сходження, онтодіалогу, онтотрансцензусу. На основі культурологічного порівняння виявлено онтологічну дистанцію різних жанрових моделей світської та церковної музики. Під час апробації методології онтологічного аналізу музики використано нові та маловідомі твори музичної культури (пісноспіви стародавньої служби, а також "Урочиста літургія" Л.Дичко). Літургію досліджено у стародавній та сучасній редакціях, виявлено глибинний зв'язок та спадкоємність традицій вітчизняної музичної культури.

Дисертацію присвячено розробці теоретичних положень ігрових структур в музиці на основі екстраполяції загальних ігрових принципів в галузі музичної творчості. Досліджено етапи формування європейських концепцій гри. На основі положень філософсько-естетичних ігрових теорій визначено сучасне розуміння гри як універсалії. Розкрито за множинністю зовнішніх ігрових модифікацій наявність спільних ігрових принципів. На основі іманентних ігрових закономірностей вичленовано можливі варіанти структури гри. Теоретично розроблено і введено поняття "ігрової структури в музиці"; запропоновано типологізацію ігрових структур за принципами взаємодії їх складових елементів: ігрова структура "змагання" (принцип змагання), ігрова структура "мозаїки" (принцип комбінаторики), ігрова структура "містифікації" (принцип амбівалентності). Розроблену методику аналізу за допомогою ігрових структур апробовано на матеріалі фортепіанного циклу "П'ять пальців" та "Гімну" з "Серенади in A" І.Стравинського; Сонати для скрипки і фортепіано G-dur, Концерту для фортепіано з оркестром G-dur М.Равеля; Концерту N2 для скрипки з оркестром М.Скорика.

На основі осмислення діалектичних, онтологічних, естетичних та музично-функціональних аспектів індивідуального стилю музиканта-виконавця систематизовано поняттєво-категорійний апарат музично-виконавського стилетворення. Розроблено методику дослідження індивідуального стилю музиканта-виконавця.

Досліджено поняття "інтерпретація", реконструйовано його внутрішню структуру (художню (музичну) та інтерпретацію реципієнта)). Розглянуто виконавське мистецтво як естетичну проблему та проаналізовано асоціацію, контраст, колаж, діалог, емпатію, катарсис як засоби створення та сприймання музичного образу, а також виявлено сфери функціонального прояву художньої інтерпретації. Виявлено значення підготовленості, "відкритості" слухача для спільної з автором і виконавцем творчої роботи - сприймання музичного образу. Виокремлено західноєвропейську музику XVIII - XX ст. як особливий досвід опанування інтерпретаційною культурою, а також проблеми інтерпретації в історичній динаміці української музичної культури. Досліджено аспект творчої взаємодії "композитор - виконавець" у XX ст., оцінено конкретні твори сучасних композиторів і виконавців.

Досліджено філософсько-методологічні основи розуміння музики. Визначено основні етапи формування музичного мистецтва відповідно до культурно-історичного розвитку. Показано, що основою взаємодії музичного мистецтва та людини є емоція. Розглянуто питання поліфункціональності музики та визначено сенс естетичного як єдино сутнісного в природі та функціях музичного мистецтва. Встановлено місце натхнення в процесі музичного творення, проаналізовано зміст, форму, смисл музичного твору як проблеми антропології музики.

Досліджено проблему музичного семіозису XX ст. як філософсько-естетичного феномену. З'ясовано, що є музичним семіозисом сучасної музики, в чому специфіка його структури та особливостей музично-естетичного сприйняття, спираючись на міждисциплінарний підхід і методологію музичної естетики, філософії музики, музичної семіотики, герменевтики та феноменології. В координатах музичної семіотики, музичної герменевтики та феноменології осмислено генезисні основи сприйняття музичного простору сучасної опус- та поп-музики з позицій філософсько-естетичної думки. Встановлено, що опус-музика як інтелектуальна практика формує аналітично-математичні основи музичного семіозису, який дозволяє зрозуміти ті феноменологічні смисли, що витлумачуються через аналітичне декодування всієї музичної культури загалом.

Увагу приділено екзистенційній характеристиці процесів творення нової музики в контексті філософсько-естетичних ідей 1920-х рр. Вперше здійснено монографічний аналіз раніше невідомих або маловідомих творів Б. Лятошинського, І. Белзи та польських композиторів Львівської композиторської школи - Т. З. Кассерна й Ю. Коффлєра. Подано особливості екзистенційних параметрів у світоглядному окресленні української культурологічної думки. Розкрито поняття модерністського Майстра в контексті екзистенційних модусів існування. Висвітлено інтертекст як методологічну модель розкриття змісту творчості модерістського митця. Детально розглянуто основні поняття існування-замкненість як простір образних пріоритетів.

Проведено комплексне дослідження музики як феномену культури у діапазоні широкого матеріалу, надано цілісне оцінювання музичного мистецтва як художнього та соціокультурного явища. Розкрито філософсько-естетичні виміри музичного дискурсу в контексті історичних періодів розвитку європейського мистецтва, національних особливостей української музики. З урахуванням історичного досвіду теорії музики показано філософсько-естетичні та культурологічні виміри її буття. В системі міфологічного мислення музика постає як безцінний дар богів, на зародкових стадіях характеризується трансцендентними, божественними, позалюдськими, поверхприродними, сакралізованими ознаками. В добу греко-римської античності музика тлумачиться як фахова діяльність, як фантом космічного простору, як вид сакральної діяльності. Епоха відродження презентує появу поняття музичного твору, яке визначає подальший розвиток західноєвропейської музичної культури та кризу музично-космологічної теорії. Гуманістичний пафос музичного мистецтва в Новий і Новітній час є продовженням традицій міфологічного мислення, античної культури, гуманістів Відродження, має естетичне спрямування, музика розглядається як "мова почуття".

Обгрунтовано необхідність впровадження гуманно-естетичного підходу в навчально-виховний процес молодших школярів на уроках музики як головного напряму забезпечення модернізації початкової музичної освіти. Відзначено, що застосування гуманно-естетичногопідходу надасть можливість сформувати особистість з розвиненими емоційно-чуттєвою сферою та розумом, здатну створювати яскраве не тільки в мистецтві, але й у житті.

Обоснована необходимость внедрения гуманно-эстетического подхода в учебно-воспитательный процесс младших школьников на уроках музыки как главного направления обеспечения модернизации начального музыкального образования. Отмечено, что применение гуманно-эстетического подхода позволит сформировать личность с развитыми эмоционально-чувственной сферой и умом, способную создавать яркое не только в искусстве, но и в жизни.

The necessity of introducing humane and aesthetic approach to the educational process of primary school music lessons as the main guidelines for ensuring the modernization of primary music education. It is noted that the use of humane and aesthetic approach, allowing a person with a developed area of emotions and feelings and the mind, the power to create a bright, not only in art but also in life.