Розглядається теоретичне і практичне значення проблеми операційних структур мислительної діяльності, окреслюється стан проблеми в психолого-педагогічній літературі. Висвітлюються результати природнього експерименту формування операційних структур мислення як складових дії систематизації, визначено рівень сформованості операцій систематизації, структуру операційного алгоритму дії систематизації, особливості його формування. Встановлено залежність росту систематизації від методів навчання, поетапного формування окремих операцій, ілюструється вікова динаміка.

Розроблено філософську концепцію, яка полягає в ствердженні, що в різноманітних формах культури та мислення ідеальним підсумком їх розвитку є досягнення єдності між ними, формою втілення якої є смислова тотожність у спілкуванні людей, а також, ефективним для розуміння суті культури як реалізації можливостей олюднення буття, становлення гуманної дійсності на шляхах людиностверджуючого синтезу вже існуючої та створюваної природи є аналіз на підставі протиріччя людина - дійсність на відміну від традиційного осмислення суті у співвідношенні з явищем. Наведено ствердження, що культура не просто розвивається на базі постійного продукування її ідеалів і функціонує як ідеал творчої активності, а у їх єдності. Зазначено, що взаємодія ідеалів культури та культури як ідеалу трансформується змістом мислення як істинною формою її буття, коли на підставі його інтегративної спрямованості єдність у культурі стверджується як ідеал. У межах концепції наголошено: як істинна форма буття культури, мислення детермінує розуміння останньої як єдності творчості людини у її самотворчості; як феномен культури мислення утверджується на підставі виявлення та осмислення сенсу єдності та протиріччя з культурою, яка у статусі ініціюється його співбуттям; концептуалізація культури - інтеграція форм її буття на основі її істинної форми, що у свою чергу, сприяє існуванню людини та суспільства у формі її буття; ідеал мислення реалізується культурою мислення тою мірою, якою остання реалізується в формі єдності культури та людського буття.

Робота присвячена аналізу головних функцій мови як світо- й людинотворчого духовного феномена. Мова розглядається також як виразник і головний засіб індивідуалізації та соціалізації людини, духовної природи світу, як фактор становлення народу, як знакова й значуща система відображення духовно-практичної взаємодії людини і народу.

Осуществлена попытка россмотреть Жизнь как саморазвивающуюся систему космического порядка, несущую в себе его Смысл. Развертывание содержания Смысла, его энергия проявляются в качестве Сознания, оформляющего себя как Язык. Предложена соответствующая трактовка природы Языка. Развитие Жизни, ее Смысла, Сознания, Языка описано взаимодействием определенных энергетических полей. Они образуют также и генотип сознания - неповторимую форму сознательной деятельности человеческого индивида. Рассмотрена структура генотипической деятельности.

Рассмотрено содержание социального управления и личностного самоуправления. На основе изучения мифологических представлений, философских школ Древнего Востока, Древней Греции проанализированы истоки становления философских основ управления, поиск ими путей гармонизации социального управления и личностного самоуправления.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю212.2

Рубрики:

Філософське вчення про дух, свідомість і мислення

Шифр НБУВ: Ж69089 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертацію присвячено реконструкції та аналізу лосєвського розуміння проблеми відношення "ідеального" і "реального" у контексті досвіду німецького об'єктивного ідеалізму. Вперше проаналізовано філософію О.Лосєва крізь призму проблеми відношення "ідеального" до "реального". Доведено, що О.Лосєв запропонував свій підхід до даної проблеми, згідно з яким реальність є наслідком енергійної взаємодії між "чуттєвою" матерією та "надчуттєвим" світом ідей (ісихазм). Встановлено, що О.Лосєв розробив відмінну від попередніх систем об'єктивного ідеалізму теорію "ідеального". Лосєвський ідеалізм розглянуто як засновану на "інтуїціях" православ'я оригінальну та унікальну концепцію. Внесок О.Лосєва у вирішення проблеми відношення "ідеального" до "реального" є принциповим для спрощення упереджених уявлень про нездатність православних мислителів до створення власних філософських теорій.

Розглянуто феномен трансформації свідомості як інструмента для вивчення структури персональної свідомості. Встановлено, що феномен трансформації свідомості є переходом з ординарного до трансординарного стану свідомості. Деталізовано та обгрунтовано опис структури свідомості на базі досвіду, отриманого шляхом вивчення феномену трансформації свідомості. Запропоновано визначення сингулярного переживання як найдрібнішої складової свідомості. Вказано на кореляцію фонеми як найдрібнішої одиниці мови і переживання як сингулярної частки свідомості. Значну увагу приділено кореляції структурних рівнів свідомості та зображувальних парадигм.

Рассмотрены сущность и границы трансцендентальной онтологии, кризис классических рациональных онтологий мышления, процесс трансформации рациональности, сущность коммуникативной онтологии. Проанализированы топология постнеклассического сознания, феноменология движущихся наук, место деконструктивизма в поле топологического мышления.

Висвітлено онтологію духовного. Визначено поняття духовного в системі фундаментальних теологічних, філософських і психологічних понять. Досліджено проблему духовності особистості у різних філософських течіях і психології. Розглянуто християнську духовність. Проаналізовано онтологію гріха. Розкрито умови становлення духовного потенціалу людини.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю212.2

Рубрики:

Філософське вчення про дух, свідомість і мислення

Шифр НБУВ: Ж70616 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено феномен самосвідомості. Вивчено рефлексивну та пререфлексивну моделі пояснення самосвідомості, а також можливі наративності самосвідомості. На підставі узагальнюючого аналізу класичних і новітніх філософських праць з даної проблематики розкрито зміст поняття "самосвідомість", яка є єдиною відомою структурою, здатною робити себе предметом дослідження. Самосвідомість характеризується певною виокремленістю з контексту та пластичністю мовної ситуації, у якій вона може з'являтись. Обгрунтовано, що результат дослідження феномену самосвідомості можна отримати лише за "синтетичного", системного підходу. Показано, що з темою самосвідомості пов'язана тема анархії.

Досліджено неофрейдистські концепції самореалізації особистості у контексті суперечливого сучасного суспільного буття людини. Встановлено основні закономірності розвитку неофрейдизму. Реконструйовано особливості концепції у філософській спадщині К.Г.Юнга, К.Хорні, Е.Фромма, А.Маслоу, К.Роджерса. Доведено актуальність концептів за сучасних умов. Зроблено позитивну оцінку неофрейдизму з точки зору його внеску в розвиток гуманістичної традиції тлумачення особистості. Розкрито сутність філософсько-антропологічних та екзистенціально-феноменологічних підходів неофрейдизму до тлумачення проблеми "самореалізації" у контексті сучасних процесів формування ціннісних і культурних пріоритетів суспільства та його особистості. Відзначено, що феномен самореалізації - це процес самопізнання та "здійснення особистості у сфері соціокультурного життя шляхом розгортання й усвідомлення її позасвідомих природних потенціальних здібностей та духовно-інтелектуальних сил у різноманітних вимірах: свободи, любові, творчості, відвертості, довіри.

Висвітлено ціннісні орієнтації, інтелектуально-творчі засади раціоналізму, екзистенціалізму, представлені у творчості відомих європейських філософів - Г.Башляра, Е.Касієра, К.Ясперса. Розглянуто філософію як спосіб духовного самовизначення людини в світі, проблеми буття, філософські альтернативи ХХ ст., напрямки активності людських шукань істини. Визначено історичний зміст фундаментальних понять філософії - інтелекту, розуму, знань, свободи. Вперше в педагогічній та творчій практиці наведено принцип розширення раціонального поля цивілізацій для простеження розвитку мислення в його різних формах, зокрема, як феномену вищого типу - сумарного еквівалента у спадку геніїв та індивідуальних прозрінь учених, які не належать до професіонального кола метафізиків.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю212.21 + Ю3(0)6-661

Рубрики:

Мислення і буття. Свідомість і навколишній світ

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Рассмотрены проблема автора в антологическом аспекте, идеи ранних работ М.М.Бахтина. Охарактеризовано автора как субъект поэтического, превращенно-словесного бытия. Раскрыта роль эстетического автора (поэта) в разрешении конфликта абсолютного автора - слова.

Впервые представлена развернутая картина метатеории сознания как методологии культуры постмодерна. Приведен синтез методологий сознания-феномена и сознания-категории. Охарактеризован миф как первичная систематизация сознательного опыта. Проанализирована метатеоретическая структура как способ описания вторичной систематизации опыта сознания. Доказано, что сознание, как форма культуры, является мифом, а также с учетом позиций особенностей современной культуры представляет собой категориально-феноменальное единство и не может выступать центром традиционного субъект-объектного исследования. Доказан постмодернистский характер метатеории сознания.

Розглянуто свідомість як універсальне явище Всесвіту. Представлено людину як сукупність тіл, багатовимірну структуру, пов'язану з інформаційним полем Всесвіту.

Рассмотрены сознание как универсальное явление Вселенной, человек как совокупность тел, многомерная структура, связанная с информационным полем Вселенной.

Consciousness - universal appearance of the universe. The man as a population of skew fields, many-dimensional frame connected to an information field by the universe.

Здійснено філософсько-гносеологічний аналіз концепцій психічного в динаміці їх розвитку в період з XVIII до ХХ ст. Розроблено та обгрунтовано метод спектрального аналізу епістеми, що дозволив експлікувати її відносно рівнів свідомості суб'єкта та встановити відповідність між парадигмами наукового знання та характерною для кожної епістеми символічною матрицею. За структурну модель суб'єктів прийнято актуальну для сучасної психології метафору "свідомість як спектр". Зазначено, що експлікація сучасної епістеми за методом спектрального аналізу зробила можливим виявлення когерентності рівнів свідомості суб'єкта, історичних епістем і парадигм психології. Підтверджено висновок про те, що парадигми, які відносяться до різних типів епістем, не можуть бути співвіднесені методологічно, тому що вони виходять з суттєво різних когнітивних апріорі.

Розглянуто духовність як складову ідеального світу, в контексті основної філософської проблематики. Описано специфіку методів дослідження духовності, структурної організації людини як системи, наведено сучасні уявлення про людську сутність. Розкрито духовні витоки людської активності. Проаналізовано взаємодію світогляду та духовності в ідеальному. Висвітлено історію виникнення, розвитку та трансформацій духовності, особливості логічного моделювання процесу її формування, взаємодію основних складових психіки в історії розвитку духовного світу людини, свідомості та релігійної віри у духовному прогресі людства, витоки та характерні риси української духовності, її структуру.

Рассмотрена духовность как составляющая идеального мира, в контексте основной философской проблематики. Описаны специфика методов исследования духовности, структурной организации человека как системы, приведены современные представления о человеческой сущности. Раскрыты духовные истоки человеческой активности. Проанализировано взаимодействие мировоззрения и духовности в идеальном. Освещены история возникновения, развития и трансформаций духовности, особенности логического моделирования процесса ее формирования, взаимодействие основных составляющих психики в истории развития духовного мира человека, сознания и религиозной веры в духовном прогрессе человечества, истоки и характерные черты украинской духовности, ее структура.