Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.12-671 + Ш100.3

Рубрики:

Російська мова

Мова і суспільство. Соціолінгвістика

Шифр НБУВ: ДС40259 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.12-671 + Ш100.3

Рубрики:

Російська мова

Мова і суспільство. Соціолінгвістика

Шифр НБУВ: ДС40259 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.12-671 + Ш100.3

Рубрики:

Російська мова

Мова і суспільство. Соціолінгвістика

Шифр НБУВ: ДС40259 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш141.12-671 + Ш100.3

Рубрики:

Російська мова

Мова і суспільство. Соціолінгвістика

Шифр НБУВ: ДС40259 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Робота присвячена аналізу головних функцій мови як світо- й людинотворчого духовного феномена. Мова розглядається також як виразник і головний засіб індивідуалізації та соціалізації людини, духовної природи світу, як фактор становлення народу, як знакова й значуща система відображення духовно-практичної взаємодії людини і народу.

Розглянуто питання зв'язку мови та культури, роль цієї проблеми у вивченні іноземної мови, а також висвітлено основні напрямки лінгвістичних досліджень соціальної та культурної обумовленості мови - лінгвокраїнознавчий напрямок.

Висвітлено концептуальну картину світу у поетичних творах, типологію образів у образному просторі текстового світу сучасної американської поезії, поетику утопії, а також нові тенденції у вивченні мов і комунікацій. Розглянуто категорію суб'єктивної модальності як показник індивідуально-оцінної картини світу, особливості відображення погодних явищ у мовній картині світу, жанрову варіативність англомовної наукової статті тощо.

Для характеристики специфічних особливостей культури українського народу обрано погляд на християнство як на філософсько-філологічне вчення. Показано, що любов до мудрості тотожна любові до слова як її виразника. Цю сутність християнства адекватно втілено в ментальності українців як найбільших охоронців рідного слова і рідної землі, як умов збереження власної самоідентичності. Зроблено висновок, що історія обрала землю України та її народ для випробування істинності біблійного застереження щодо необхідності творити "душу живу по роду її" та вирощувати плоди, "в яких насіння їх за родом їх на землі".

Розглянуто комплімент як особливий вид мовленнєвих вчинків у поведінці носіїв британського та американського варіантів англійської мови. Опис здійснено з позицій діяльнісного підходу, у рамках діади "ціль - засіб". Поняттєвий апарат дослідження інтегрує положення теорії мовленнєвих актів, теорії мовленнєвої діяльності та концепції ввічливості. Це дозволяє інтерпретувати компліментарне висловлювання як мовний засіб досягнення якісно різних (мовленнєвих і немовленнєвих) комунікативних цілей, тобто як мовну реалізацію мовленнєвої дії, що є складною єдністю іллокутивного, перлокутивного актів та соціальної дії. Виявлено іллокутивні цілі компліменту, критерії його щирості, відмінності компліменту від схожих іллокутивних актів, ознаки прямих і непрямих, суто непрямих та імпліцитних іллокутивних актів компліменту. Визначено механізм, що лежить в основі перлокутивного акту компліменту, та фактори, які зумовлюють його успішність. Виділено класи та типи компліментів - соціальних дій. Проаналізовано їх структурно-семантичні, прагматичні й етнокультурні особливості.

Досліджуються еволюційні процеси в етномовній свідомості емігрантів і їх нащадків у країнах поселення, проблеми мови й національної ідентичності, особливості мовної поведінки й мовної свідомості українців діаспори. Пропонуються кількісні і якісні оцінки дифузних явищ у двомовному середовищі. Вводиться в науковий обіг широкий масив соціолінгвістичного польового матеріалу, що представляє різні вікові групи та покоління діаспори. У контексті соціолінгвістичних еволюційних процесів подано різнобічний аналіз правописних тенденцій; пропонується новий погляд на використання цієї частини мовного досвіду діаспори у виробленні загальнонаціональних орфографічних норм, насамперед, при адаптації новітніх іншомовних запозичень, а також дається соціолінгвістичний прогноз розвитку мовної ситуації в українській діаспорі та подальших взаємин мовної практики українців зарубіжжя з нормами етнічного материка.

Розглянуто підхід до лінгвокраїнознавства як до вивчення кумулятивної функції мови, що виступає як сховище та засіб передачі позамовного колективного досвіду.

Робота присвячена комплексному аналізу механізму функціонування генези духовної культури як суспільного феномена. Здійснено поділ видів спадкоємності в духовній культурі, визначені та проаналізовані її форми та засоби. Особлива увага приділяється проблемам розвитку духовної культури в сучасний період. Виокремлюються основні теоретико-методологічні засади державного управління культурою в умовах становлення української державності. Проаналізовано діяльність деяких основних державних інститутів та органів в Україні, метою яких має бути розробка та реалізація державної культурної політики - Міністерства культури та мистецтв України, Міністерства освіти України, Державного комітету інформаційної політики України тощо. Підкреслюється, що культурна спадщина визначається як своєрідна сукупність засобів спадкоємності, що сприяють безпосередньому спілкуванню людини з надбаннями культури, накопиченими протягом всього існування людства.

Розглянуто проблеми сугестивної лінгвістики та міфопоетики. Проаналізовано міфологічну роль і сугестивні функції жіночих образів телепрограми "СВ - шоу". Встановлено високий ступінь сугестивності телетексту передачі. Визначено, що в жанрі телетексту відбувається актуалізація категоріального архетипу матріархічності.

Рассмотрены современная проблематика психолингвистических исследований, текст как объект лингвистического анализа, способы экспликации пространственного и временного дейксиса. Охарактеризованы категория ориентации в языкознании и других человековедческих науках, специфика рефлексии при понимании символа в художественном тексте, мышление как универсальная категория разума. Исследованы национально-культурный потенциал художественного текста, особенности невербального общения в межкультурной коммуникации, роль иностранного языка как средства выработки социальной интеркультурной компетентности личности.

Рассмотрены проблемы структурной типологии грамматических категорий субстантива, логические, семантические, грамматические роли и отношения элементов высказывания, органично построенные языковые картины мира. Освещены основные подходы к трактовке понятия "цивилизация", универсальные характеристики языка разумных систем, лингвокультурологический аспект исследования лексической базы неродного языка. Проанализированы мифопоэтический период в развитии системных представлений, этика и политика дискурса, особенности происхождения праславянского и индо-иранского этноязыковых массивов в контексте древнейшей истории индоевропейских племен.

Рассмотрены вопросы истории и теории функционирования, становления и развития национального языка, а также национальной литературы Испании. Проанализирована специфика конкретной языковой реальности: язык человека и для человека. Детально исследованы тенденции изменения артикуляционной базы языка. Большое внимание уделено национальной специфике языкового "прочтения" мира, устно-разговорной базе языка в динамике становления языковой системы, а также специфике смысла варьирования языковых форм.

Рассмотрены значение поэтического текста в вокально-исполнительной деятельности как вида художественного творчества, современный драматургический персонаж в речевом исполнении, дефиниция глагола в специальной литературе. Освещены структурно-семантические и функциональные особенности словосочетаний со значением обвинения в современном английском языке, кельтские архетипы в ономастике и топонимике, идеи и образы Нового Завета в мировой литературе. Охарактеризованы поэтическое слово А.С.Пушкина и Т.Г.Шевченко в интерпретации Л.А.Булаховского, рецепция идей О.Шпенглера в творчестве А.Платонова, духовный мир русского крестьянства в русской литературе ХІХ в., особенности структурной организации романа У.Фолкнера "Деревушка", искусство комического слова в повестях М.А.Булгакова.

Висвітлено теоретичні проблеми регулювання мовної діяльності суспільства, співвідношення дескриптивного та прескриптивного підходів щодо мови. Визначено статус та характерні ознаки прескриптивного підходу у науці про мову на тлі основних тенденцій розвитку лінгвістики у XIX - XX ст., узятих у перспективі загальнонаукових тенденцій розвитку гуманітарного знання. Вияви соціальної активності щодо мовних питань розглянуто як різновид метамовної рефлексії та досліджено у логіко-лінгвістичному та культурно-семіотичному аспектах. Вперше запропоновано варіант логічної інтерпретації лінгвістичних прескрипцій як таких, що мають деонтичну модальність та належать до логіки норм і дій. Наведено основні характеристики функціонально-комунікативного підходу до мови та визначено тенденцію розвитку соціолінгвістичних досліджень стосовно аналізу дискурсу. Особливу увагу приділено теоретичним проблемам мовної норми. З метою дослідження динаміки нормалізаційних і кодифікаційних процесів розроблено та застосовано модель лінгвістичної свідомості, яка дозволяє описати, а також пояснити мовні конфлікти у зв'язку з відповідними системами ціннісних орієнтацій та культурними стереотипами. Встановлено, що соціонормативний (функціонально-комунікативний) аспект розгляду мовних питань поєднано з їх когнітивною інтерпретацією. Висвітлено вплив діахронічної семантики метамовних позначень на етноспецифічний тип поглядів на мову. На матеріалі мовних реформ у різних країнах проаналізовано механізми маніпулювання мовою, проблеми влади та ідеології.

Досліджено мову у нерозривному зв'язку з трансцендентним буттям людини. Мову розглянуто як невід'ємну частину даного буття, сферу душі людини, що відображає навколишній світ, формує систему духовного життя людини. Сформовано нове розуміння мови на основі поєднання лінгвістики, філософії та теології, а також доведено, що мова пов'язує духовну та матеріальну сутності нації, поєднує їх в одну систему національного буття.

Досліджено феномен слова у загальнофілософському аспекті, в якому його розглянуто як універсалію й архетип культури. Запропонований підхід до поняття слова як синоніму мови дозволяє зробити аналіз його у філософському і соціокультурному аспекті як наскрізну символічну форму в історико-культурному розвитку. Визначено, що в українському менталітеті ставлення до слова набуло архетипного значення вираження національного духу, символу державного та етнічного буття.