Монографію присвячено вивченню комунікативних властивостей тексту та його місця в соціальній комунікації. Головним предметом дослідження був процес текстотворення та прагматичні фактори, що визначають будову текстів різних функціональних класів. Розглянуто загальні проблеми вивчення текстової комунікації; специфіку текстів наукової та приватної комунікації, афоризми, тексти-розповіді. Проаналізовано комунікативні стратегії при створенні текстів та визначаються їх типи; прагматичний статус суб'єкта текстотворення, характер співвідношення в текстах інформаційного та контактного механізмів; варіативні можливості текстів певного функціонального класу.

Питання збереження цілісності відтворюваного світу (зокрема, засобами мови) відіграють важливу методологічну роль під час розбудови інформаційних технологій. Окремі етапи інформаційних процесів на шляху перетворення "Дійсність-Текст" вже досить добре вивчено та презентовані певними науковими напрямами (цілісність зорового образу, зв'язність текстової інформації тощо). Послідовно проаналізовано всі етапи на шляху вказаного перетворення з урахуванням запропонованої формальної моделі природної мови. Використано результати досліджень фахівців з різних напрямів (нейрофізіологів, фахівців з питань розпізнавання, лінгвістів).

Предлагается новый диахронический подход к исследованию данного явления, позволяющий установить модель речевого взаимодействия и выявляющий необходимость создания более гибкой теории вежливости с учетом этно-культурной специфики коммуникации.

В монографии исследовано своеобразие вербализации когнитивного смысла в научном и художественном типах словесного мышления. Проанализированы типология речемыслительной деятельности человека, генезис, становление и взаимодействие современных типов речемышления, онтологические и гносеологические основы их определяемости. Изучены генезис, содержание, структура и взаимодействие базисных изобразительных средств - сравнения, метафоры и метонимии. На основе этого анализа исследованы теоретические возможности создания теории синтетических суждений в научных и художественных текстах. Рассматрены многочисленные примеры вербальных результатов художественного и научного познания феноменов сознания.

Представлена оригинальная теория мелодии стиха как универсального смыслообразующего начала поэтической речи. Проанализированы стихотворения на русском, украинском, болгарском, английском и испанском языках, а также два "непонятных" произведения - "Медный всадник" А.Пушкина и "Двенадцать" А.Блока. Значительное внимание уделено смыслу филологического анализа художественной литературы, звуку и ритму, музыке и смыслу лирического стихотворения.

Відмічено, що мовна компетенція людини є одним з найвизначніших здобутків людства. На основі використання засобів мовної комунікації порушено проблеми моралі, співіснування на гуманістичних засадах, в т.ч. і співіснування з природою.

Проаналізовано текстотворення як вид мовної діяльності, описано комунікативні стратегії, що визначають різні аспекти формування тексту. Розроблено системний підхід до опису та моделювання процесу текстотворення з урахуванням культурно-лінгвістичного та соціолінгвістичного рівнів аналізу тексту. Встановлено, що за співвідношенням семантичної та прагматичної підсистем тексту в соціальній комунікації наведено текстові типи аналітичної та синтетичної організації. В аспекті діяльності суб'єкта текстотворення експліцитно розглянуто характер кореляцій між факторами текстотворення та прагматичними, семантико-синтаксичними, а також номінативними особливостями текстів, що репрезентують різні соціокомунікативні сфери (науковий текст, енциклопедія, довідник, спогади, щоденник та афоризм). З'ясовано, що комунікативна концепція автора у процесі текстотворення виконує функцію адаптаційного механізму та зумовлює варіювання текстового типу.

Расширяются теоретические рамки эмпирико-концептуального подхода. Автор обращается к коммуникативно-этнографическому подходу, исследуя устойчивые образы использования языка. Ложь характеризуется когнитивным и поведенческим содержанием помимо эмоционального аспекта, и сопоставление устойчивых образов использования языка, которые отражают модели коммуникативного поведения при обмане, проливает свет на роль лжи в жизни различных народов.

Розглянуто комунікативні особливості заголовка журнального мікротексту-повідомлення. Виділено заголовок-розповідь, заголовок-питання та заголовок-спонукання залежно від комунікативної мети повідомлення, які виконують формативну, оцінювальну, інтригуючу та спонукальну функції. Визначено наступні типи заголовків залежно від комунікативної інтенції адресанта у мовленнєвому акті: заголовок-констатив, заголовок-менасив, заголовок-директив, заголовок-квеситив, заголовок-перформатив.

Викладено концепцію структури вербальної комунікації на засадах психолінгвального і соціолінгвального розуміння мови чи мовлення як засобу спілкування між людьми. До основи структури комунікації покладено відбиття в мові чи мовленні зовнішнього, внутрішнього світів та емпірії індивіда і всієї мовної спільності.

Данное исследование посвящено проблеме коммуникации на ее основных уровнях с позиции мифологической схемы мировоззренческих моделей контактеров в процессе высказывания. Предложенная схема включает в себя понятийно-концептуальный (символы) и периферийно-явленный (реалии) аппараты.

Досліджено мову у нерозривному зв'язку з трансцендентним буттям людини. Мову розглянуто як невід'ємну частину даного буття, сферу душі людини, що відображає навколишній світ, формує систему духовного життя людини. Сформовано нове розуміння мови на основі поєднання лінгвістики, філософії та теології, а також доведено, що мова пов'язує духовну та матеріальну сутності нації, поєднує їх в одну систему національного буття.

Досліджено гумористичну тональність - текстову категорію та її екстралінгвістичні фактори, як прожектуючу емоційну оцінку на рівень тексту. На підставі аналізу короткої прози К.Тухольського висвітлено мовні засоби, за допомогою яких створено тони гумористичного спектра.

На матеріалі української та російської художньої літератури здійснено комплексний аналіз мовленнєвих девіацій в аспекті вербалізації. Розглянуто найважливіші типи аномалій у зв'язку з порушенням закономірностей побудови пропозиції та модальної рамки висловлювання на різних етапах (у межах різних модулів) процесу породження мовлення. Виявлено особливості взаємодії когнітивного та лінгвального в мовленнєво-мисленнєвій діяльності людини. Вперше в українському мовознавстві зроблено спробу типологізувати комунікативні невдачі (провали). Визначено статус девіатології у межах сучасної комунікативної лінгвістики.

Розглянуто метатекстові одиниці як оператори категоричності та некатегоричності висловлювання, що і модифікували його прагматичну силу. Наведено приклади функціонування даних метатекстових одиниць, які виражають оцінку висловлювання мовцем як можливого та неможливого, у вірогідності чого виражено впевненість або сумнів.

На концептуальних засадах новітньої парадигми нейролінгвістичного програмування виділено лінгвістичні та невербальні особливості комунікативних процесів. Систематизовано відповідні емпатичні конструкти залежно від базових характеристик комунікації та психолінгвістичних домінант аудиторії. Установлено лінгвістичні маркери впливових ефектів спілкування.

На концептуальных основаниях новейшей парадигмы нейролингвистического программирования выделены лингвистические и невербальные особенности коммуникативных процессов. Систематизированы соответственные эмпатичные конструкты в зависимости от базовых характеристик коммуникации и психолингвистических доминант аудитории. Установлены лингвистические маркеры влиятельных эффектов общения.

Проаналізовано авторизовані конструкції української мови як певну систему синтаксичних одиниць, описано їх функціонально-комунікативні, семантичні та структурні особливості. Розкрито поняття авторизації, що тісно пов'язане з емотивною та експресивною функціями мови, у аспектах семантичного, функціонального та комунікативного синтаксису. Встановлено лінгвальний статус авторизованої модальності як різновиду модусу речення. Описано засоби інтенсифікації авторизованої семантики речення, засоби вираження суб'єкта, об'єкта авторизації та авторизованої оцінки в українській мові. Розглянуто авторизацію як семантичне ускладнення елементарного (простого) речення.

Проанализированы авторизованные конструкции украинского языка как определенная система синтаксических единиц, описаны их функционально-коммуникативные, семантические и структурные особенности. Раскрыто понятие авторизации, которое тесно взаимодействует с позиции семантического, функционального и коммуникативного синтаксиса. Установлен лингвальный статус авторизированной модальности как разновидность модуса предложения. Описаны средства интенсификации авторизированной семантики предложения, средства выражения субъекта, объекта авторизации и авторизированной оценки в украинском языке. Рассмотрена авторизация как семантическое усложнение элементарного (простого) предложения.

Структуру "мова - комунікація" розглянуто як взаємозалежний і взаємоутворювальний зв'язок субстанції мови і комунікативного простору, що вирізняється як просторово-часова організація феномену інтерсуб'єктивності. До основи запропонованої концепції покладено філософські ідеї феномену інтерсуб'єктивності, просторових форм комунікації, субстанційності мови, трансформацій онтологічної категорії мови. Висвітлено фундаментальні проблеми філософії мови і комунікації, сформульовано характеристики комунікативного простору в мовнофункціональних вимірах, здійснено описовий аналіз субстанції мови. Розглянуто суттєві характеристики субстанції мови та комунікативного простору крізь призму мовно-філософської концепції істини. Дійсність абсолютної істини, що утримується в мові, виступає як можливість соціальної істини (консенсусу).

Проведено прагмалінгвістичне дослідження категорії звертання в сучасній російській мові. Об'єктом комплексного аналізу є ситуації мовленнєвого акту звертання з експлікованим перлокутивним ефектом. Здійснено комплексний аналіз прагматичного потенціалу звертань на матеріалі художнього дискурсу. Досліджено прагматично адекватні/неадекватні звертання з позицій адресата та розгортання комунікації. Обгрунтовано текстову валентність звертання. Розроблено типологію мовленнєвих реакцій у ситуаціях з прагматичною неадекватністю звертань. Виявлено закономірність взаємодії категорій адекватності/неадекватності, ефективності/неефективності з позицій розгортання комунікативного акту. На підставі позитивної/негативної реакції адресата встановлено різновиди комунікативних моделей кооперації та конфлікту. Виявлено типізовані мовленнєвою практикою репліки-реакції адресата, досліджено авторський коментар як засіб зображення комунікації загалом.

Освещены различные взгляды на проблему общения между носителями различных культур, существующие во многих отраслях современного гуманитарного знания. Описана теория межкультурной коммуникации как одно из направлений контрастивной культурологии, главной целью которой является изучение и оптимизация общения, а также других форм взаимодействия между носителями различных национальных культур и языков.