З'ясовано, що середньовічна німецька містика є напрямком західно-європейського християнства, що долучається до традиції містичного осмислення трансцендентного досвіду в неоплатонізмі та ранньохристиянської релігійної філософії. Визначено, що фундаментальною ідеєю містичної антропології Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта є ствердження можливосі єднання людини з вищим началом, яке досягається апофатичним шляхом відсторонення людини від власної "людськості". Зазначено, що з огляду на певний екзистенціалізм антропологія німецьких містиків розглядає людину в цілісності її існування, розгортаючи дискурс, який за структурно-семантичними ознаками є своєрідним видом некласичного мислення, що дозволяє дослідити середньовічний німецький містицизм у контексті філософії Ф. Ніцше, М. Гайдеггера, Ж. Дерріда. Дослідження історико-філософського контексту становлення німецького середньовічного містицизму дозволило виявити характер того діалогу зі вченнями Псевдо-Діонісія Ареопагіта та Бернара Клервоського, в якому здійснювалося формування концепції Мехтільди Магдебурзької та Майстра Екхарта. Встановлено, що унікальність німецького містицизму полягає в тому, що його концептуальна система базується на принципі апофазису, який послідовно реалізується на гносеологічному, онтологічному й антропологічному рівнях. Зміст створеної таким чином "апофатичної антропології" полягає в актуалізації думки щодо відкритості людини до буття та до самої себе, в якій вона віднаходить можливість заперечення самої себе та відмови від себе.

  Скачати повний текст

Проаналізовано зв'язок літературності філософських практик з антропологічним досвідом, що породжує ці практики, на прикладі християнського антропологічного проекту Сьорена Керкегора. Розглянуто рух філософії до літературності як одну з провідних тенденцій у сучасній західній філософії. Філософію описано як історико-літературний феномен через виділення трьох типів літературності: Платон (онтологія), Кант (гносеологія), Ніцше (комунікація). Проведено експлікацію вихідного поняття "літературність". Показано, що літературні практики залежать від антропологічних моделей, які їх породжують. Розглянуто зв'язок християнської антропології та літературного новаторства С.Керкегора.

  Скачати повний текст

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протипокладеного душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в чому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність "емоційних якостей" музичного твору, а також ідеї Ж.Дельоза і Ф.Гватарі про "перцепт і афект" як "Форми думки" мистецтва.

  Скачати повний текст

Проаналізовано системи антропологічних поглядів мислителів східної патристики. Показано, що антропологія східної патристики розроблена на основі єдиної системи філософських категорій і є вченням про людську природу та два способи її існування. Людина осмислюється представниками східної патристики як створена Богом нерозривна єдність розумної, вольової, афективно-чуттєвої душі та живого тіла. Довершеність людини тлумачиться ними як богоподібність доброчесної та мудрої особистості. Відхилення від шляху духовного самовдосконалення спричиняє дезінтеграцію душі в пристрастях. Процес реінтеграції включає доброчесний праксис, природне споглядання Бога і створеного світу та містичне єднання з Абсолютом.

  Скачати повний текст

На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм теморальної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

  Скачати повний текст

Визначено, що влада в політико-антропологічному дискурсі - це неформальні відносини домінування, що виявляються в соціальних групах різних рівнів, з обов'язковим урахуванням психофізіологічних, психологічних, символічних і світоглядних ресурсів влади, завдяки яким забезпечується підкорення об'єктів влади суб'єкту. З'ясовано, що в політичній антропології влада не зводиться лише до політичної, а розглядається як взаємовідносини між індивідами та групами в різних сферах життєдіяльності, включаючи міжіндивідуальну взаємодію. Визначено, що антропологія влади - це самостійний напрям наукових досліджень в межах сучасного політико-антропологічного дискурсу, який вивчає владу з точки зору людини як суб'єкта й об'єкта владних відносин. Запропоновано розглядати нові напрями політико-антропологічних досліджень - антропологію влади, антропологію конфлікту та антропологію менеджменту як самостійні субдисципліни в межах сучасного політико-антропологічного дискурсу.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено питанням виникнення та становлення християнського віровчення, зокрема, такого його аспекту як християнська антропологія. Розроблено новий підхід до з'ясування механізму зародження віровчення християнської релігії, згідно з яким процес зародження і оформлення її віровчення відбувався переважно під впливом філософії Платона. Так, розкриваючи зміст релігійно-філософської концепції віровчення раннього християнства і встановлюючи спільні риси Платонової філософії і головних християнських віроповчальних положень, платонізм визначається за головне ідейне підгрунтя становлення християнської релігії. Атмосферою і географічним місцем, що слугувало за праматірне підгрунтя появи християнства, як релігійної системи, постала іудео-олександрійська діаспора Єгипту.

  Скачати повний текст

Наведено комплексний теоретичний підхід, що дозволяє, аналізувати феномен імперії в декількох проекціях: глобальній площині (світ-системний аналіз), генеалогії (політична антропологія), інституціональної організації (структурно-функціональний аналіз), перспектив еволюції імперських типів (постструктуралістський та неомарксистський аналіз). Обгрунтовано нове визначення імперії як типу соціально-історичної організації систем універсального контролю, специфіка яких полягає в експансіоністських механізмах соціокультурної, військово-політичної й економічної інтеграції на підставі центр-периферійного підпорядкування різнорідних елементів. Запропоновано нову типологію імперій. Визначено, що головною функцією імперії є інтеграція соціокультурного розмаїття. Виокремлено інтеграційні форми та типи інтеграції головної функції імперії. Проведено "деконструювання" імперських типів і визначено напрямки еволюції імперій. Досліджено перспективи "відродження" імперських структур у XXI ст. Запропоновано варіанти майбутнього України в контексті глобалізаційних процесів.

  Скачати повний текст

Проаналізовано феномен читання у світогляді В.В.Набокова, виявлено сутнісні характеристики, які дозволяють говорити про його безсумнівну значущість для сучасного філософського дискурсу. Обгрунтовано, що у розумінні письменника ставлення до світу літератури ілюструє якість життя людини. Призмою антропологічного аналізу для нього є феномен читання, який розуміється як модус людського буття, що забезпечує людині істинність існування. Доведено, що особливість творчості письменника, яка визначається критиками як "авторський соліпсизм", фактично забезпечує його творам художню полісемію та багатовимірність. З'ясовано, що читання, яке розуміється В.В.Набоковим як творчість, передбачає метафізичний зв'язок, який поєднує "уважних читачів" і відокремлює їх таким чином від світу удаваностей та симулякрів. Установлено, що категорії "творчість", "пам'ять", "потойбічність", "випадковість" і "пошлість" "прочитуються" письменником у тісному зв'язку з процесом читання. Обгрунтовано, що для В.В.Набокова читання є не стільки засобом підвищення освіченості або розвитку інтелекту, скільки способом самореалізації людини. Проаналізовано художні, та есеїстичні твори В.В.Набокова з точки зору даної проблеми. Визначено напрямок трансформації розуміння даного феномену в сучасну епоху панування аудіо, відео та мас-медіа.

  Скачати повний текст

Досліджено життя та діяльність видатного українського вченого й організатора науки в галузі антропології, етнології й агрономії О. Г. Алеші (1890 - 1922 рр.). Відображено основні етапи життя, науково-організаційної творчості вченого у контексті діяльності Українського наукового товариства у Києві, Української академії наук, Українського народного університету, Сільськогосподарського наукового комітету України. Здійснено періодизацію творчого шляху вченого, виявлено основні етапи його становлення, досліджено наукові праці та проаналізовано багатогранну організаційну діяльність О. Г. Алеші, що дозволяє зробити висновок про вагомий внесок вченого в розвиток таких галузей української науки, як антропологія, етнологія та сільське господарство.

  Скачати повний текст

Проведено соціально-філософський аналіз педагогічної антропології як комплексної науки про формування людини, що базується на досягненнях досліджень соціальної філософії, соціології, фізіології, психології, антропології, етнології, етнографії та інших дисциплін. Наведено характеристику особистості як об'єкта соціально-філософського та педагогічно-антропологічного осмислення. Простежено взаємозв'язки педагогічної антропології з соціально-психологічною, культурною та іншими різновидами антропології як науки. Висвітлено роль К.Ушинського, К.Вентцеля, М.Пирогова, а також В.Сухомлинського, Ш.Амонашвілі та інших відомих українських і російських педагогів у розвитку педагогічної антропології. Проаналізовано соціальні ідеали особистості у контексті педагогічної антропології. Досліджено їх вплив на світогляд і поведінку молоді, проявом якого є її активна участь у політичних протестах і боротьбі за соціальні права та свободи, які часто наближаються до тероризму та жорстокості. Акцентовано увагу на значенні науково-інформаційних і мотиваційних ресурсів у структурі антропологічних чинників формування особистості за сучасних умов науково-технічного прогресу. Відзначено, що у сучасній українській науці педагогічна антропологія поки що не досягла належного рівня свого розвитку як окрема галузь педагогічних знань про формування особистості.

  Скачати повний текст

Створено філософську концепцію модернізації професійної підготовки педагога на підставі антропологічної реконструкції української філософської думки як освітньо-культурної матриці педагогічної освіти. Розкрито сутність філософської методології як сукупності принципів цільової причинності, єдності, зв'язності, модульної побудови, ієрархії, функціональності, розвитку, що уможливлюють системність дослідження та практичної діяльності. Доведено, що методологія сучасних педагогічних пізнавальних і перетворювальних конструкцій є багаторівневою, поліфункціональною, складноструктурною та багатовимірною. З'ясовано, що методологія як системотвірний чинник діяльності орієнтує суб'єктів науково-освітнього процесу на поглиблення його філософсько-світоглядного осягнення. Проаналізовано зміст української філосфоської думки як сукупності антропологем світоглядного, метатеоретичного та праксеологічного рівнів забезпечення професійної педагогічної освіти. На підставі вивчення гуманістичного змісту "філософії серця", яку практикували Г.Сковорода, П.Юркевич, М.Гоголь розкрито сутність антропологеми світоглядного рівня, що полягає у визнанні як родової ознаки Homo sapiens природного прагнення людини до гармонії з природою, соціальності, культурності та духовності. З'ясовано, що розвиток особистості є результатом дії зовнішніх впливів (навіть цілеспрямованих) та розкриття внутрішніх механізмів мотивації та цілепокладання. На підставі аналізу етноантропологічних експлікацій філософії М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова, І.Франка сформульовано антроплогему метатеоретичного рівня, зміст якої полягає у визнанні ідеалу науки про людину як відображення сенсу буття особистості. Встановлено значення антропологем праксеологічного рівня, що грунтуються на визнанні багатовимірності людського буття та усвідомленні можливості розуміння людиною одвічних проблем та ціннісно зорієнтувати свою діяльність і прийняти певні соціальні настанови як власні прагнення за допомогою філософії. Здійснено аналіз української філософії щодо ставлення людини до природи, виявлено етноментальні чинники його варіативності. Доведено необхідність залучення до морального зростання людини інвайронментальних компонентів духовності народів одного геокультурного простору. Встановлено місце і значення філософської методології як компонента професійної підготовки педагога й системотвірного чинника поєднання ідеї та її реалізації, ефективного способу осягнення істини шляхом міркування та надання реальній (прагматичній) діяльності майбутніх педагогів мотиваційно-духовної спрямованості.

  Скачати повний текст

Досліджено актуальну, але недостатньо досліджену проблему визначення методологічних засад з метою синтезу різних видів антропологічного знання. Обгрунтовано тезу про філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину. Відокремлено концептуальні засади цього синтезу. Філософську антропологію розглянуто як особливий різновид філософування - атропологізм. Системне представлення антропології у культурі здійснено завдяки послідовному застосуванню атрибутивного та реляційного синтезів, а саме: у межах атрибутивного синтезу ідеї філософської антропології (філософського образу "конкретного суб'єкта") стають системотвірними властивостями наук про людину, у межах реляційного синтезу методологічні принципи філософської антропології одержують поширення у науках про людину.

  Скачати повний текст

Визначено можливості та рамки філософської антропології як теоретико-методологічної основи вирішення проблеми професійної підготовки юриста. На основі дослідження філософської антропології у системі інших наук, зокрема філософії права, обгрунтовано багатофункціональність, складноструктурність і багатовимірність методології, котра розуміється як синтез епістемологічних, гносеологічних, аксіологічних і світоглядних знань у межах організації юридичної діяльності.

  Скачати повний текст

Здійснено філософсько-релігієзнавче дослідження православної барокової антропології Іоаникія Галятовського, зокрема її проблеми - концепції православної людини, пошуків нею правди та шляхів досягнення ідеалу правдивого життя, що розумівся як життя за законами християнської моралі для служіння "православному народові та Батьківщині". Уперше у вітчизняному релігієзнавстві до наукового обігу введено комплекс проаналізованих богословських і проповідницько-полемічних творів видатного представника Чернігівського релігійно-філософського кола другої половини XVII ст. Простежено генетичний зв'язок вчення про правду та правдиве життя православної людини І.Галятовського з православною антропологічною традицією, яка започаткувалась в Україні в добу Київської Русі, знайшла відновлення та продовження у філософії Транквіліона-Ставровецького та Чернігівського науково-мистецького гуртка другої половини XVII - початку XVIII ст., в цілому приєднується до української релігійно-філософської православної традиції, закладеної Петром Могилою. Розкрито релігійні та філософькі засади, а також ідейні джерела християнських антропологічних поглядів І.Галятовського, релігійно-філософські засади його розуміння людини, правди, істини. Досліджено співвідношення правди й ітини у православній антропології І.Галятовського. На підставі порівняння біблійного вчення про людину й антропологічних творів філософа визначено особливості інтерпретації ним правдивої особистості, умов її становлення. Вивчено релігійно-філософські погляди І.Галятовського й особливості формування правдивої православної людини у суспільстві, специфіку осмислення правдивості як реалізації здібностей людини. Проаналізовано еволюцію поглядів на людину як шукача правди у християнській антропології І.Галятовського. Стверджено наявність синтетичності в його атропологічній концепції, яку трактовано як спробу оригінального синтезу східних і західних релігійно-антропологічних ідей на українському ментальному підгрунті.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексне філософсько-антропологічне дослідження ритуалів на матеріалі української культури. Уперше проведено класифікацію основних ритуалів української культури на філософських засадах, виділені філософсько-антропологічні принципи та методики таких класифікацій (психоаналіз, міфопоетика, генетичний аналіз, феноменологія). З'ясовані природні та культурні компоненти ритуалів з точки зору «учнівства через традицію». На основі моделі паралаксу надано пояснення суперечливої сутності ритуалу, сумісності традиції і глобального ринку. Показано значення міжкультурного діалогу та включення традиційного обрядового комплексу у загальні ментальні установки українців. Знайшло подальший розвиток виявлення основних символів в українській культурній картині світу, їх реалізація в ритуалах (світове дерево, земля-мати, зерно, храм, шинок, виховання). Розкрито значення традиції для сучасної української культури. Надано філософського узагальнення соціокультурному рівню «добре знайоме суспільство». На основі концепції Б. Латура доведено, що нова антропологія постмодерну визначає ритуал як актуальну дійсну цілісність. Продемонстровано, що українська традиційна культура зберігає здатність до модернізації та адаптації. Ключові слова: герменевтика, ментальність, міжкультурний діалог, національна культура, перформативний поворот, постмодернізм, ритуал, соціокультурне конструювання, суб'єкт, суспільна міфологія, традиція, філософія культури, філософська антропологія.^UThe thesis is devoted to the complex of philosophical research of rituals on the material of Ukrainian culture. The aim is to investigate the ritual in contemporary Ukrainian society, the influence on myths and rituals of mass culture and its mechanisms, philosophical and anthropological characteristics and changes of ritual in the symbolic space of Ukrainian postmodern culture.For the first time: - the classification of the basic rituals of Ukrainian culture has been carried out, the philosophical and anthropological principles of such possible classifications have been clarified (psychoanalysis, psychoanalytic anthropology, mythopoetics, genetic analysis, initiation and phenomenological theory of ritual); - the natural and cultural components of the rituals of Ukrainian culture from the point of view of «apprenticeship through tradition» (F. Vaal) have been clarified; - the concept of «parallax» has been applied to explain the compatibility of traditional cultures and the global market, mass culture; - the significance of intercultural dialogue for the modern Ukrainian culture of the beginning of the XXI century and the inclusion of traditional ceremonial complex in general mental installations of Ukrainians has been clarified. Clarified: - the concept of ritual and rite; - cultural-anthropological and philosophical-anthropological methods of rituals research in the context of «performative turn». Further development was found: - identification of the main semantic images and symbols in the Ukrainian cultural world picture, their basic realization in rituals and holidays (the center of the world, the world tree, the earth-mother, the grain-life, the temple, the tavern-tavern, the feast as meeting with the ancestors, education as involvement in a family, etc.); - disclosure of the importance of cultural heredity, traditions for the current state of Ukrainian culture, the place of ritual culture in it; - a philosophical generalization of the socio-cultural level of «well-known society», which for a long time was represented in the Ukrainian culture by an expanded family, a sociable community, and thus the Ukrainian traditional culture maintains a high adaptive potential, a capacity for modernization.In developing the typology of rites of Ukrainian culture, the following groups of rituals will play the most important role: - rituals of agrarian direction; - family rituals; - rituals of transition and ancestors (birth, death, wedding); - rituals of the center of the world and temple space; - rituals of upbringing and life trials (initiations). Tradition as a cultural heritage can effectively support itself when simultaneously perform the function of communication and divergence. Tradition is supported as abstract principles and technologies, as well as personification, while traditionally reproduced by heroism, when certain definite principles of tradition are embodied in personalities, national heroes. Stereotypes contribute to the reproduction of traditions derived from certain national cultures, and stereotypes can function as nationally marketed in a globalized world. The concept of «parallax» can explain the compatibility of traditional cultures and the global market, mass culture. The dialectical process of the development of tradition includes the disappearance or transformation of cultural-specific (ethnic) stereotypes, as well as the spread of new myths in local traditions. A number of the ideas presented in the dissertation can contribute to further advancement in the explication of fundamental philosophical concepts (tradition, archetype, power, ideology, mass culture, myth, globalism).Key words: hermeneutics, intercultural dialogue, mentality, national culture, performative turn, philosophical anthropology, philosophy of culture, postmodernism, ritual, social mythology, sociocultural design, subject, tradition.

Дисертаційне дослідження присвячене порівнянню окцидентального та орієнтального вимірів політичної антропології, вивченню засад їхньої диференціації (відмінних рис) та передумов теоретико-методологічної інтеграції (спільних рис). У роботі досліджуються підвалини конституювання політичної антропології як самостійної наукової дисципліни, аналізуються процеси формування окцидентального та орієнтального вимірів, уточнюється періодизація історико-організаційних етапів її становлення, класифікуються дослідницькі групи та наукові школи сучасних політантропологів. Визначаються ключові маркери та концепти, що виступають критеріями розрізнення окцидентального та орієнтального вимірів. Пропонується авторська модель класифікації, що дозволяє виокремити сімнадцять наукових шкіл окцидентального виміру та вісім наукових шкіл орієнтального виміру. Виокремлення наукових шкіл здійснюється на засадах теоретико-методологічного інтересу вчених співтовариств, тоді як конкретизація поняття «дослідницька група» здійснюється за допомогою використання критерію територіальної і академічної приналежності політичних антропологів. Доведено, що інтеграція обох вимірів політантропології, хоча має сформовані концептуальні засади, але не має достатньої кількості прихильників.^UThe dissertation is devoted to comparing the occidental and oriental dimensions of political anthropology, studying the foundations of their differentiation (establishing distinctive features) and the prerequisites of theoretical and methodological integration (establishing common features). The work examines the foundations of the constitution of political anthropology as an independent scientific discipline, analyzes the processes of formation of the occidental and oriental theoretical and methodological measurements, clarifies the periodization of the historical and organizational stages of its formation, classifies research groups and scientific schools of modern political anthropologists. Political anthropology, as a discipline that explores the traditional features of the political organization of the peoples of the world in historical dynamics, was formed during the XVII-XX centuries. The historical approach has allowed us to distinguish three stages of its formation: physico-anthropological, socio-anthropological, political science stage. The feasibility of differentiating contemporary political science into two major directions (western-occidental and eastern-oriental) is envisaged by the doctrine of «inclusivity and diversity» adopted by the Executive Committee of the International Political Science Association (IPSA) in 2016.The key markers and concepts that serve as criteria for distinguishing between occidental and oriental measurements are determined. An author's classification model is proposed, which makes it possible to distinguish seventeen scientific schools of the occidental dimension and eight scientific schools of the oriental dimension.

Дисертацію присвячено базоваму поняттю європейського лексикону, фундаментально важливому для людини духовної реалізації, необхідною складовою якої є аскетика. Метою дисертаційного дослідження є виявлення методологічних аспектів аскетики в контексті переходу від релігійно-богословського до філософсько-антропологічного тлумачення.Дисертаційне дослідження пропонує нову оптику розгляду аскетики в сучасному гуманітарному знанні. Розроблено новий підхід до аскетики в світлі постсекулярного діалогу між світським і релігійним. Представлений комплексний аналіз існуючих підходів до вивчення аскетики, методологічні розробки, діючі в гуманітарному і загальнонауковому просторі, їх термінологічний, понятійний і концептуальний потенціал. Шляхом порівняння богословського і філософського аскетичного дискурсу виявляються точки їх розбіжності, що задають проблемні імпульси сучасних методологічних досліджень. На підставі побудованої проблемної перспективи проводиться пошук примирення методологічних інструментів.Аскетика – це практика, точніше, рефлексивна практика. У контексті цієї практики людський суб'єкт розташовується в полі рефлексивної активності, здійснює свідому, цілеспрямовану трансформацію себе, прагне до конституювання своєї ідентичності. Виділено широту і універсальність аскетики. На підставі того, що аскетика існує повсюдно, і немає випадків спостережень аскетики за межами людських істот; можна зробити висновок, що аскетика – риса, притаманна людському суспільству. аскетика – «зв'язна ознака» людського суспільства. Аскетику можна вважати культурною універсалією і невід'ємною рисою людини.На рівні спільності аскетичних практик можна говорити про методологічність їхнього характеру. Всі вони спрямовані на досягнення іншого, ніж початковий, стану. Він розуміється як більш досконалий.Методологічні та онтологічні аспекти аскетики збігаються. Хоча аскетика відноситься до сфери методології, в даному випадку метод передбачає зміну сутності. Метод виводить нас на онтологію. Засоби досягнення мети в процесі аскетичного досвіду можуть задати новий рівень реальності для практикуючого суб'єкта. Аскетизм в будь-якому втіленні є сам по собі методом, тому що він припускає спрямованість, рух до чогось і, отже, пов'язаний з метою.Системний розгляд аскетики дозволив по-новому представити антропологію і її значення для дискурсу аскези. Тільки в рамках докладно розробленої антропології може ефективно осмислюватися проблема аскетики. На цьому когнітивному полі сходяться богослов'я та філософія. Спостереження за людиною у межах аскетичних практик («практична антропологія») стали основою для зміни сенсу антропології: із вчення про фізичну природу і конституцію людини, його незмінність вона трансформується у вчення про зміну людини, що спирається на тезу про невизначеність її природи, про важливість динаміки, руху, шляху для буття людини («буття в проекті»), здійснення себе, становлення собою. Дослідження трансформацій терміну у філософській традиції дозволяє констатувати єдність смислів при розбіжності термінології.У сучасній філософії ХХ-ХХІ ст. відбувається своєрідна реабілітація аскетики (М.Вебер, Ф.Юнгер, М.Фуко). Аскетизм розглядається як головний двигун процесу раціоналізації як нового відношення до світу і формування сучасних структур свідомості. Релігійні традиції інтерпретуються як способи породження значень, які впливають на способи здійснення соціальної дії. Релігії виявляються як системи духовних вправ, антропотехнік, інтерпретувати і «перекладати» які пропонується не релігієзнавству або етиці, а антропології («теорія присутності, що вправляється» П.Слотердайка). Ключові слова: антропологія, аскетика, дискурс аскези, структура аскетичного діяння, конструювання суб'єктності, православний персоналізм, практики турботи про себе, рефлексія.^UThe thesis is devoted to the basic concept of the European lexicon, which is fundamentally important for a person of spiritual realization, of which asceticism is a necessary component. The purpose of the dissertation research is the explication of the philosophical meanings of asceticism from its various definitions. Our goal was to consider the philosophical or methodological aspect of asceticism. We saw that asceticism exists as meaningful self-restraint and, accordingly, sets a new level of reality and, therefore, goal-setting as the possibility of achieving it. The breadth and universality of asceticism are highlighted. Asceticism can be considered a cultural universal and an integral feature of human society. And accordingly, it can be assumed that it is rooted in the nature of man as a social being. We can talk about methodological of ascetic practices at the level of ascetical community All of them are aimed at achieving a state other than the initial one. It is understood as more perfect. Methodological and ontological aspects of asceticism coincide. Although asceticism belongs to the field of methodology, in this case, the method involves a change in essence. The method takes us to ontology. Asceticism is not just an exercise or practice, it allows someone to become an author-builder of your personality and move on to the ontological foundations of own existence. The inclusion of asceticism in synergetic concepts would enable to see it as a method of scientific search for a new subjectivity. In the context of humanitarian synergetics, asceticism is part of the process of individual self-organization. In our opinion, asceticism is intended to demonstrate synergetic models on it. Synergetics just undertakes to describe this state of transition and transformation of a person in ascetic practices. Synergetics gives a person the opportunity to destroy all subjectivity that is familiar to him and again appear before the world as an open problem and opportunity to be. The features of the conceptualization of asceticism in classical and nonclassical thinking are highlighted. The structure of ascetic doing is described, which is broader than just practice, since it implies a systematic approach and a complex of all practices. The systematic consideration of asceticism made it possible to present anthropology in a new way and its significance for ascetic discourse. New meanings of anthropology were discovered under the influence of non-classical approaches, when the construction of statements, the formation of activities, ways of establishing objects and their relations become the subject of philosophy. Only within the framework of a detailed anthropology can the problem of asceticism be effectively comprehended. Science, theology, and philosophy converge on this cognitive field. The specificity of philosophical and religious dialogue in the analysis of asceticism is revealed on the material of European philosophical reflection of asceticism, presented by the author deeply interwoven into the history of Christian thought. Philosophy and theology of austerity are considered as parts of one whole, consistent with current trends in European thinking. In line with the philosophical and theological dialogue, the author's concept of “Eucharistic Man” was developed, which in turn provides substantial content for “Eucharistic Theology” and includes key anthropological principles. The author is looking for an opportunity to describe the Orthodox world view in a rational language, avoiding evaluative terms. Hence the attention to the categorical apparatus of Orthodox asceticism, the concept of “inner man”, the tendencies of Orthodox modernism. The current state of research on the concept of asceticism in philosophy is characterized by predominant attention to experience and the role of ascetic practices. Reflection of ascetic experience in the philosophy of the second half of the XX - beginning of the XXI century allowed to see asceticism surrounded by “spiritual practices”, “anthropotechnics” (technology of power in relation to a person) “practicing oneself” (taking care of oneself). Asceticism is considered as the main engine of the process of rationalizing attitudes towards the world and the formation of modern structures of consciousness. Asceticism is therefore an important component of many cultural traditions, which is one of the fundamental principles of culture, and is its universal prerequisite. The world of asceticism is the world of human activity, purposeful activity, the exercise of freedom. As a universal cultural practice, asceticism relies on a person's understanding not as a given, but, rather, as a task, fulfills the supertask “to come true”. Keywords: asceticism, ascetic discourse, structure of ascetic doing, anthropology, self-care practices, reflection, constructing subjectivity, Orthodox personalism.

Дисертаційна робота є теоретико-експериментальним дослідженням проблеми підготовки майбутнього вчителя початкової школи до організації діалогічного навчання учнів. Виокремлено методологічні засади дослідження окресленої проблеми: філософсько-педагогічна антропологія, філософсько-педагогічна герменевтика та філософсько-педагогічна синергетика. Конкретизовано принципи організації діалогічного навчання учнів початкової школи. Визначено структуру, показники та рівні готовності майбутніх учителів початкової школи до діяльності у визначеному контексті. Теоретично обґрунтовано та побудовано модель підготовки вчителя Нової української школи до організації діалогічного навчання здобувачів початкової освіти та виокремлено педагогічні умови її ефективної реалізації. Удосконалено змістове наповнення і методичний супровід процесу підготовки вчителя школи І-го ступеня до організації діалогічного навчання учнів. Аналіз результатів експериментальної роботи засвідчив ефективність авторської моделі. Результати проведеного наукового пошуку можуть бути використані викладачами у процесі професійної підготовки майбутніх педагогів до роботи в закладах освіти різного типу, а також у системі післядипломної педагогічної освіти^UThe thesis focuses on theoretical and experimental research of the problem of training future elementary school teachers to organize dialogic teaching of students. The methodological foundations of the study of the outlined problem are singled out: philosophical and pedagogical anthropology, philosophical and pedagogical hermeneutics, and philosophical and pedagogical synergetic. The study of scientific sources made us to state that the training of future primary school teachers for the outlined type of professional activity provides efficiency in the conditions of implementation as an integrated educational system that includes: pedagogical goal-setting, tasks, content, methods, techniques, forms of organization of teacher's and students' work and in dialogic teaching, means of pedagogical communication, evaluation of the results of educational and cognitive activity, etc.The essence of the basic concepts of the study are clarified, which are: «dialogic communication», «educational dialogue», «dialogic teaching», «teacher's communicative culture», «training of a future primary school teacher for the organization of dialogic education», «ethics of pedagogical communication», «designing the educational environment of the institution of higher education» and others.The principles of organization of dialogic education for elementary school students are specified as follows: humanism; feedback in educational engagement; nature compliance; scientific organization of educational dialogue; communicative orientation; modeling of problem situations in training; the relationship between theoretical knowledge and practice; communication ethics; pedagogical partnership; pedagogical optimism in teaching.The structure of future teachers' readiness for dialogic teaching of primary school students has been determined, which includes the following components: motivational, cognitive, communicative, reflexive and activity. Criteria (need-motivational, cognitive, social-communicative, reflexive-valuable and operational-activity), indicators and levels of future primary school teachers' readiness for activity in a certain context (high, middle and low) are formulated.The author's model of training of the New Ukrainian school teacher for the organization of dialogic teaching of primary students containing four conditional blocks (methodological-targeted, content-methodical , organizational-procedural and diagnostic-effective) is theoretically substantiated, and the ways of its implementation in the holistic process of professional training of future teachers in higher education are outlined. The substantive content and methodological basis of the process of primary school teachers' training for the organization of dialogic education of students in higher educational institutions have been improved.As a result of theoretical analysis of the outlined problem and research of the experience of teacher-practitioners, the following pedagogical conditions for improving the effectiveness of training of future teachers in the investigated aspect are specified: integrity, systematic vocational training of future elementary school teachers to organize dialogic teaching; the gradual orientation of the content of education in higher education in the direction of formation and development of pedagogical communication skills, elements of communicative and reflexive-activity components 20of professional readiness by introduction of methods of dialogic teaching in the process of teaching of pedagogical and professional-methodical disciplines; adjusting the subject-subject interaction of participants in the educational process, creating the atmosphere of creativity; designing an educational dialogic environment in a higher education institution; a practically oriented approach to the study of disciplines from the sphere of professional training of a future specialist.The practical importance of the study is to gradually introduce into the educational process of institutions of higher education the model of training of future primary school teachers for dialogic teaching, which involves dialogism: of the content of education, forms and methods of organizing training; communication in groups on the basis of partnership pedagogy; critical reflection of the participants of the interaction. Dialogic orientation of the content of education (at the level of bachelor's and master's degree) was carried out in the process of teaching pedagogical and professional-methodical disciplines of elementary education, as well as special course “Communicative Pedagogy».The analysis of the results of the experimental work has proved the effectiveness of the author's model. The results of the scientific search can be used by teachers in the process of professional training of future teachers to work in educational institutions of different types, as well as in the system of postgraduate pedagogical education.

Дисертація присвячена філософсько-культурологічному дослідженню ролі інтонації у філософських текстах, яка, будучи конститутивною для філософії, залишається етосом “слухової” і “візуальної” культур з тенденційним ускладненням її вираження і сприйняття. З'ясувавши, що філософським текстам властиві принципова авторськість, глибинний діалогізм, інтертекстуальність, поліфонія, філософські категорії і запитальність, доповнюємо цей список потужною детонаційністю (прагненням виходу в тонаційне за межі його конвенціональних ін-). Інтонаційно-артикуляційний конфлікт, актуалізований Руссо у контексті філософського письма, і деконструкційно досліджений Дерріда, відкриває тільки один з можливих видів співпраці інтонації й артикуляції у філософському тексті. Але і в ньому Дерріда відчув, не ідентифікувавши, “третю силу”, яку ми назвали детонацією. Ключові слова: філософія культури, інтонація, артикуляція, детонація, філософський текст, філософія мови, деконструкція, філософська антропологія, фоноцентризм.^UThe relevance of the dissertation research topic is due to the linguistic and speech turns in philosophy (according to M. Popovych), which caused separation of a special area for study of philosophical language and the study of intonation resources of philosophical texts on the borders of epochs became especially relevant.The research has identified the essential features of a philosophical text and the peculiarities of cooperation of intonation, articulation, detonation in it as the “agents” of the triple essence of man (antropos, merops, brotos according to Heraclitus). The dissertation presents a comparative study of the role of intonation in the philosophical text of the “auditory” (“Essays on the Origin of Languages...” by J. J. Rousseau) and the “visual” (“Of Grammatology” by J. Derrida) cultures.The study is based on the conceptual and methodological foundations of postmodern philosophy and on the next ideas: D. Bolinger's idea about intonation as universalia; B. Asafiev's idea about “intonation epochs”, “intonation crisis” between epochs and regular revision and updating of “intonation dictionary”; М. Bachtin's idea about human communities' “intonation funds”; J.-J. Rousseau's idea about the trend of “articulation increasing” in philosophy, music and culture; Heraclitus's idea about the triple essence of human; T. Adorno's ideas about the philosophy of punctuation, and etc. The study is interdisciplinary because it involves data from general linguistics, musicology, neurophysiology and cosmology in addition to philosophy.The dissertation tasks are solved with the help of the following research methods: comparative analysis and critical reflection of research of the philosophical text, philosophical language, intonation of writing; structural analysis of the text and its deconstruction; hermeneutic, linguistic, semantic and etymological analysis; tonal diagnostics of the text and frequency analysis of words.The scientific novelty of the obtained results is determined by the fact that the presented work substantiates the key role of intonation in philosophical texts of both “auditory” and “visual” cultures with a tendency to increase articulation and complicate the expression and perception of intonation. The comprehension of each intonation is based on the degree of recognition of its detonation plume.The intonation-articulation conflict in Derrida's grammatological theory of writing and the epistemological contribution of this conflict to the understanding of the philosophical text are thoroughly studied. The study has revealed “the third force” identified as detonation (managed and unmanaged kinds of it).A new philosophical concept of “detonation” is proposed to express both centrifugal intentions of deconstruction in shifting accents, overcoming binary oppositions, or revising cultural conventions and its program tuning on “explosions”. In the mechanistic paradigm of the XVIII century J.-J. Rousseau interprets the intonation crisis of a philosophical text as an “energetic” one, looking for ways to solve it in an extensive way (punctuation), which allows us to understand intonation as some energy stored in the “sarcophagus” of a text. Instead, in the textological paradigm of postmodern culture, centrifugal tendencies intensified, which made it possible to comprehend the inseparable cooperation of intonation with articulation and detonation in a text as a “centrifuge”.The preconditions for the emergence of philosophy in the Greek culture and the special cultural mission of philosophers in it are specified; as well as the correlation of the concepts “philosophical text” is defined, “intonation”, “articulation”, “langage-langue-parole” with the concept of “writing”. The structure of “Essay on the Origin of Languages...” and “Of Grammatology” is detailed, and the tonalities of both texts are specified.Intonation has been found as constitutive for the philosophy and ethos of a cultural person. The text “Essays on the Origin of Languages...” during Derrida's reading confirms Rousseau's hopes for a conservative function of writing, while the text “Of Grammatology” confirms Rousseau's prediction about the tendency of increasing articulation.The theoretical and practical significance of the obtained results of the research lies in the possibility of their application for further study of the problem of intonation in the philosophical text. The most promising reading strategy of philosophical text, as we consider, is the triple strategy: intonating, detonating and articulating in order to provide not only the author's, and cultural resources of the text, but also the reader's investment. Key words: philosophy of culture, intonation, articulation, detonation, philosophical text, philosophy of language, deconstruction, philosophical anthropology, phonocentrism.