Проведено комплексне дослідження українських двомовних видань з урахуванням специфіки сучасного білінгвістичного середовища. Розглянуто історичні, психологічні, соціальні, законодавчі чинники, які обумовили виникнення та розвиток двомовної періодики на українських теренах. Проаналізовано публікації, присвячені дискусіям про мову, чотирьох всеукраїнських двомовних видань за період 1997 - 2007 рр. ("День", "Дзеркало тижня", "Високий замок", "Голос України"). Визначено можливі шляхи популяризації української мови, основні тенденції та перспективи розвитку білінгвістичних видань в українській незалежній державі.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему використання дискусії як засобу підвищення мотивації навчальної діяльності учнів VII - VIII класів на уроках історії. Проаналізовано історію вирішення проблеми, її сучасний стан в Україні. Дано визначення дискусії як групи методів стимулювання пізнавальної діяльності учнів. Розроблено зміст і методику використання дискусій на уроках історії з урахуванням мотивації учнів даних класів. За допомогою експерименту визначено ступінь впливу запропонованої методики на рівень мотивації учнів.

  Скачати повний текст

На підставі грунтовного дослідження відомих і маловідомих творів В.Лесевича, а також поглядів опонентів ученого в ідейному аспекті представлено більш деталізовану концепцію еволюції філософських орієнтацій українського мислителя. Встановлено вплив на розповсюдження ідей позитивізму в Російській імперії таких чинників, як капіталізація економічного життя, спеціалізація освіти (поява "реальних" освітніх закладів), антисхоластичні (антиметафізичні) духовні тенденції в середовищі "спеціалістів". З'ясовано, що позитивістські погляди В.Лесевича грунтуються на ідеях просвітництва. Розроблено періодизацію еволюції філософських поглядів ученого, визначено контіанський, кантіанський, емпіріокритичний етапи. Охарактеризовано основні фази кожного періоду - асиміляцію, обгрунтування, застосування. Детально описано третю (прагматичну) фазу першого етапу, пов'язану з методологією позитивістської критики магістерської дисертації В.Соловйова. Показано, що саме дискусія з В.Соловйовим зумовила звернення В.Лесевича до кантіанства з його антропологічними орієнтаціями, які домінували у поглядах мислителя протягом другого (кантіанського) етапу. Доведено вплив провідних ідей кантіанства на формування емпіріокритичних поглядів мислителя. На підставі наявності антропологічних тенденцій в емпіріокритицизмі В.Лесевича зроблено висновок про відповідність його позитивістського вчення загальному гуманному характерові вітчизняної філософської думки. Доведено українську культурну належність В.Лесевича та його статус найбільш визначного представника філософії позитивізму в Україні.

  Скачати повний текст

Вивчено тематичний вклад і аналіз етичної системи А. Шептицького як пам'ятки розвитку філософії раннього неотомізму. З'ясовано релігійно-філософський контекст виникнення його етики. Реконструйовано вчення А. Шептицького про теологічну основу етики прописів. Досліджено ідеї митрополита про природний закон. Проаналізовано особливості неотомічної критики А. Шептицьким кантівського вчення про совість. Реконструйовано його вчення про шляхи втілення норм природного закону в писаних законах. Здійснено аналіз цього вчення про божественний закон і його вимоги до особистості, людства та церкви. З'ясовано місце вчення А. Шептицького про співвідношення етики приписів та етики чеснот в етичних дискусіях сучасного неотомізму.

  Скачати повний текст

Доведено, що жанровий поліцентризм, забезпечений принципом презумпції текстуальності, сприймається як осмислений матеріал, схильний до смислової з'ясованості та смислового тлумачення, сам творить свої смисли-об'єкти та смисли-суб'єкти (повість-притча, повість-історія, повість-портрет, повість-дискусія, повість-роздум).

  Скачати повний текст

Досліджено писемну наукову дискусію з огляду на її дискурсивні, жанрові, аргументативні, прагмариторичні та мовні характеристики. Розглянуто специфіку дискурсивної організації дискусійних фрагментів та показано впливовий потенціал їх дискурсивної структури. Зроблено висновок про те, що через продуману послідовність дискурсивних процедур реалізовано комунікативно-прагматична складова тексту, спрямована на переконання опонента та цільової аудиторії читачів. Розглянуто типові й аргументативні стратегії та риторичні прийоми наукової дискусії, які розглянуті як логічні й експресивно-емоційні засоби переконання, що разом визначають комлексну природу впливу наукового дискусійного тексту. З'ясовано, що провідними засобами переконання у науковій дискусії виступають раціональні засоби - різні дискурсивні процедури обгрунтування.

  Скачати повний текст

Досліджено сучасну судову систему України, зокрема процес її розвитку, організацію системи судів, правове регулювання статусу суддів, статус і повноваження органів та установ, що забезпечують діяльність судів. Визначено напрямки удосконалення судової системи України. У системі судів загальної юрисдикції запропоновано виділити цивільні, кримінальні та адміністративні суди. Обгрунтовано доцільність запровадження дворівневої структури місцевих судів (місцевих загальних та окружних спеціалізованих судів). Показано, що суди можуть мати територіальну юрисдикцію, яка не збігається з межами адміністративно-територіальної одиниці. Доведено необхідність втілення у систему судів загальної юрисдикції правила "суд однієї ланки - одна інстанція". Наведено загальну характеристику професіоналізму, незалежності та неупередженості у статусі судів. Для більш повної реалізації даних вимог обгрунтовано необхідність введення конкурсної та прозорої процедури добору суддів, підвищення ролі кваліфікаційних класів у кар'єрі суддів, одночасного чіткого визначення підстав для звільнення судді у зв'язку з порушенням присяги. З метою удосконалення механізму відповідальності суддів запропоновано: чітко визначати підстави дисциплінарної відповідальності суддів, не обмежувати коло осіб, які мають право звернутися із заявою щодо відкриття дисциплінарного провадження у справі, наблизити дисцилінарну процедуру до судової. На підставі аналізу досвіду інших країн зроблено висновок, що дискусія про визначення, яка гілка влади відповідальна за організаційне забезпечення судів - судова або виконавча, не є принциповою, важливо досягнути відповідальності самих суддів за дане забезпечення. Запропоновано апарати судів підпорядковувати не голові суду, а державній судовій адміністрації.

  Скачати повний текст

На основі комплексного аналізу зроблено спробу висвітлити публіцистичні тексти національно-патріотичної дискусії у пресі української еміграції в Європі між двома світовими війнами 1919 - 1939 рр. як феномен національно-визвольної боротьби. Здійснено залучення до наукового обігу маловивчених публіцистичних матеріалів, що дозволяє розкрити певні важливі аспекти діяльності преси української еміграції, простежити еволюцію політичних дискусій на її сторінках та визначити її внесок у формування загальної концепції звільнення України. Досліджено періодичну пресу української політичної еміграції між двома світовими війнами у нових місцях розселення в країнах Європи, яка була зумовлена несприятливими для української державності внутрішніми та зовнішніми політичними, військовими й економічними факторами, а також історичними обставинами. Розглянуто національно-патріотичну дискусію про шляхи та методи звільнення та подальшого державного облаштування Української держави. Виявлено й узагальнено напрямки та тенденції національно-патріотичної дискусії у пресі української еміграції 1919 - 1939 рр.

  Скачати повний текст

На емпіричному рівні досліджено особливості формування психологічної готовності керівників загальноосвітніх навчальних закладів (ЗНЗ) до прогностичної діяльності. Проаналізовано її специфіку стосовно керівників ЗНЗ, її місце в управлінській діяльності даних керівників. Розроблено теоретичну модель дослідженої готовності. Визначено компоненти психологічної готовності керівників ЗНЗ до прогностичної діяльності (гностичну, мотиваційну, операційну, особистісну). Вивчено індивідуальні властивості, які входять до складу визначених компонентів, що зумовлюють її успішність та рівні успішності, проаналізовано розподіл керівників навчальних закладів за цими рівнями та соціально-демографічними показниками. Розроблено й апробовано програму психологічної готовності керівників ЗНЗ до прогностичної діяльності. Визначено психологічні умови її формування в системі післядипломної освіти. Відзначено, що психологічними засадами розвитку готовності керівників ЗНЗ до зазначеної діяльності є зміст (сукупність знань про прогностичну діяльність), чинники (сукупність якостей, які впливають на її успішність), засоби (навчальний семінар-тренінг, який базується на різноманітних методах навчання - міні-лекціях, дискусіях, рольових іграх, психологічних вправах і завданнях), умови (організаційні та змістові).

  Скачати повний текст

Розкрито функціональну специфіку традиційних образів у поетичному світі українських неокласиків. Розглянуто традицію як аксіологічну основу філософсько-естетичної платформи неокласиків, проаналізовано їх поезію, участь у літературних дискусіях, літературознавчі дослідження. Проведено класифікацію традиційних образів у поезії неокласиків, їх статистичний підрахунок, що засвідчує їх дієву роль як формант неокласичного стилю, важливого чинника формування художнього мислення поетів.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості та межі застосування філософської мови у разі використання засадничих понять "благо", "суще", "істина", "краса". Розглянуто вчення Томи Аквінського про аналогію буття та рецепцію його основних положень у подальшій традиції томізму. Розкрито складність формування методу аналогії у Аквіната під впливом традицій аристотелізму та неоплатонізму, вплив теологічної, метафізичної, етичної та логічної проблематики на його застосування. Наведено переклад з латинської мови на українську певних текстів Томи Аквінського, в яких йдеться про аналогію буття. Доведено, що висловлення за аналогією у Аквіната є універсальним методом формування судження з використанням засадничих понять не лише у метафізиці та теології, але і в етиці та теорії пізнання. Таким чином, томістичне вчення про аналогію буття є актуальним у сучасних дискусіях про легітимність і межі застосування філософської мови.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексний політологічний аналіз толерантності як цінності та чинника політичної культури. Досліджено загальносвітове середовище функціонування толерантності, її велике значення у сучасному глобалізованому світі. Визначено місце толерантності у політичній культурі демократичних політичних систем у порівнянні з тоталітарними й особливості її трансформації у перехідний період. Проаналізовано історичні особливості формування толерантності та перетворення її на універсальну цінність. Розкрито сучасну множинну парадигму розуміння даного феномену. Висвітлено проблему толерантності в інтелектуальних дискусіях, наукових теоріях та інтерпретації її поняття у політичних і соціальних практиках. Концептуалізовано політичну толерантність у сучасній політичній системі України. Проаналізовано вияви цього феномену у політичній культурі і сучасній українській політиці.

  Скачати повний текст

Теоретично й експериментально досліджено індивідуальний досвід розв'язування розумових задач студентами вищого педагогічного навчального закладу (ВПНЗ). Визначено зміст і структуру індивідуального досвіду сучасних студентів. Вивчено чинники впливу на його розвиток у процесі розв'язання мисленнєвих задач. Побудовано модель вивчення індивідуального досвіду, з'ясовано особливості його структурних компонентів у представників різних курсів і факультетів ВПНЗ та їх залежність від розвитку пізнавальних процесів, зокрема мислення. Апробовано розроблену програму дослідження та розвитку індивідуального досвіду розв'язування розумових задач студентами на основі використання нестандартних форм організації навчання (семінар-дискусія, семінар-діалог, семінар-наукова доповідь, ілюстративне практичне заняття, діагностичний практикум, практика вікового консультування, вправи), доведено її ефективність та можливості практичного використання.

  Скачати повний текст

У дисертації вперше представлено концептуально-методологічний підхід до проблеми особистісного саморозвитку майбутніх практичних психологів у контексті психології життєтворчості особистості, що полягає у конкретизації та обґрунтуванні теоретико-методологічних та методичних основ процесу саморозвитку особистості юнацького віку; побудовано психологічний конструкт саморозвитку особистості, виявлено його внутрішні психологічні чинники (особистісний потенціал, особистісне зростання, рефлексія, активність) та чотири відносних виміри прояву: суб'єктний, кризи особистості, самовідчудження та перешкод; встановлено сензитивний період процесу саморозвитку студентів (середня та пізня юність) та регулятори активності індивіда як мотиваційної основи саморозвитку (кризи та новоутворення юнацького віку).На основі аналізу філософської, соціологічної, психологічної, педагогічної літератури уточнено сутність понять «саморозвиток особистості», «професійний саморозвиток», «студентський вік» у межах психології життєтворчості особистості; особливості саморозвитку індивіда в період юності; форми та методи психологічного супроводу процесу саморозвитку майбутніх практичних психологів. Здійснено вивчення феномену особистісного саморозвитку майбутніх практичних психологів у процесі фахової організації освітнього процесу; розкрито зовнішні психологічні чинники (умови, за яких процес набуває ефективності), що відображаються в побудові середовища психологічного впливу; описано психологічні особливості особистісного саморозвитку студентства (перебіг процесу в період навчання у ЗВО); визначено гендерні особливості саморозвитку майбутніх психологів.За даними експерименту констатовано наявність численних кореляційних зв᾽язків між показниками. У результаті факторного аналізу числових даних було виділено чотири фактори: сенсожиттєві орієнтації, життєстійкість особистості, професійна рефлексія та мотиваційна спрямованість, особистісна готовність до змін. Означені фактори емпірично підтвердили теоретичні побудови конструкту саморозвитку особистості, відобразили особливості змісту діагностичного комплексу методик.Отримані результати експериментального дослідження засвідчили необхідність запровадження програми психологічного супроводу, мета якої полягала у створенні психологічних умов для підвищення здатності кожного учасника до реалізації особистісного потенціалу студентів, що забезпечило підвищення рівня життєстійкості, особистісної готовності до змін, досягнення високого рівня рефлексії та задоволеності майбутньою професією. Програма супроводу передбачала використання різноманітних тренінгових методів, серед яких ‒ біографічна та інтеракційна групова дискусія, вербальні та невербальні техніки, релаксація, піскова психотерапія, техніки символдрами, візуалізація, рольові та імітаційні ігри, техніки музикотерапії, медитативні техніки, елементи групової дискусії, казкотерапія. Означені результати контрольного зрізу експериментального дослідження засвідчили ефективність розробленої програми психологічного супроводу.^UThe dissertation firstly presents a conceptual and methodological approach to the problem of personal self-development of future practical psychologists in the context of psychology of life, which is specified and substantiated the theoretical and methodological and methodical foundations of self-development process of adolescence; the psychological construct of personal self-development is constructed, its internal psychological factors (personal potential, personal growth, reflexion, activity) and four relative dimensions of display are revealed: subjective, personal crises, self-alienation and obstacles; the sensitive period of students' self-development process (middle and late adolescence) and individual activity regulators as a motivational basis of self-development (crises and innovations of adolescence) are established.Based on the analysis of philosophical, sociological, psychological, pedagogical literature, the essence of the concepts "personal self-development", "professional self-development", "students' age" within the psychology of personality creativity is specified; features of personal self-development in adolescence; forms and methods of psychological support of the process of future practical psychologists' self-development. The study of the phenomenon of future practical psychologists' personal self-development in the process of professional organization of the educational process is carried out; revealed external psychological factors (conditions under which the process becomes effective), which are reflected in the construction of the environment of psychological influence; described the psychological features of personal self-development of students (the process during the period of study at the HEI); identified gender differences in personal self-development of future psychologists.A systematic description of the personal self-development as an integral object allowed us to identify its leading psychological factors: personal potential, personal growth, activity, reflexion; four relative dimensions of manifestation: subjective, personal crisis, self-alienation and obstacles. Based on the construction of a psychological construct in our research, self-development is defined as the activity of personal self-change, aimed at maximizing the disclosure of one's own personal potential on the basis of reflexion. At the structure level, it identifies the following components: cognitive (knowledge about yourself, about people, about the world); emotional-willed (initiative, life interest, self-knowledge and self-change interest); behavioral-activity (sociality, active position, communicativeness, responsibility), motivational-target (self-change, personal growth), reflexive-evaluative (developed reflexion, adequate self-esteem).The results of the empirical research showed the need for a psychological support program, the purpose of which was to create psychological conditions to increase the ability of each participant to realize the students' personal potential, which increases vitality, personal readiness for change, high level of reflexion and satisfaction with future profession. The support program included the use of various modern methods, including biographical and interactive group discussion, verbal and nonverbal techniques, relaxation, sand psychotherapy, symbol drama techniques, visualization, role and simulation games, music therapy techniques, meditative techniques, fairy tale therapy.These results of the control phase of the experimental study testified to the effectiveness of the developed program of psychological support

Здобуття Україною незалежності кардинальним чином вплинуло на формування змісту шкільної історичної освіти, яка потребувала негайного оновлення, відмови від класового та формаційних підходів, деміфологізації та ліквідації «темних плям». Зміст історичної освіти в школах України потребував оновлення й для того, щоб подолати старі стереотипи, пов'язані з формаційним підходом до вивчення історії, гармонійно інтегрувати національну історію в загальноєвропейські процеси, примирити регіональний та загальнонаціональний аспекти, підвищити якість знань з історії. Для вчителів історії пропонується велика кількість методичної літератури та дидактичних матеріалів. Підручники з історії оновлюються та перевидаються кожні п'ять років. Сьогодні українські заклади загальної середньої освіти мають можливість самостійно обирати ті навчальні посібники, за якими будуть викладатися курси історії. Все це дає широкі можливості для відбору методів викладання та вибудови індивідуальної освітньої траєкторії для кожного здобувача освіти. Серед такого великого і різнобічного обсягу матеріалів для вчителів, важливо вибрати саме той, який допоможе учневі ефективно засвоїти набуті знання та застосовувати їх в житті. Саме тому аналіз накопиченого досвіду розробки підходів до змісту та науково-методичного забезпечення шкільної історичної освіти є вкрай актуальним. Виходячи із сучасного суспільно-політичного становища в країні: окупації частини території, операції об'єднаних сил на східних кордонах країни, має підвищитись роль саме історичної шкільної освіти для виховання громадянина, свідомістю якого складно маніпулювати за допомогою викривлення історичних фактів. В першому розділі на основі аналізу історіографії проблеми встановлено, що окремі аспекти науково-методичного забезпечення шкільної історичної освіти були об'єктом уваги вчених-істориків та вчителів-практиків. Проте активізувались такі дослідження з проголошенням незалежності України в 1991 році. Зміни ж останніх років (основні положення Законів України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», програми з історії для закладів загальної середньої освіти 2013-2019 років тощо) майже не розглядаються. В педагогічних дослідженнях, до яких належать навчальні посібники та підручники із загальної педагогіки, історії педагогіки, педагогічні хрестоматії, окреслюються мета та завдання середньої освіти в Україні загалом; в наукових монографіях та посібниках аналізується зміст історичної освіти, простежується процес оновлення навчальних програм та підручників; посібники з методики викладання історії в школах орієнтовані на практичні аспекти викладання історії, акцентують увагу на структурі та змісті уроків історії; матеріали тематичних конференцій та круглих столів присвячені дискусіям про мету та зміст історичної освіти, її проблемам та способам їх подолання. Джерела з проблеми, що досліджувалась, поділено на декілька груп: архівні матеріали; нормативно-правові акти органів законодавчої та виконавчої влади, що опубліковані в офіційних засобах масової інформації; спеціалізована друкована продукція – підручники та посібники для вчителів історії, розробки уроків та позаурочних заходів, календарні плани тощо; освітянська періодика. Науково-методичне забезпечення шкільної історичної освіти включає в себе такі структурно-функціональні елементи як: нормативні документи (інструктивно-методичні листи МОН України, державні стандарти освіти, концепції розвитку історичної освіти, навчальні програми, методичні рекомендації), навчальні видання (підручники, навчальні посібники, дидактичні матеріали, інструкції до практичних робіт та занять, навчальних проєктів тощо), аудіовізуальні та педагогічні програмові засоби навчання. Визначено шість етапів становлення та розвитку сучасного науково-методичного забезпечення шкільної історичної освіти: 1989-1992 рр.; 1992-1996 рр.; 1996-2005 рр.; 2005-2009 рр.; 2009-2016 рр.; 2016-2019 рр. В другому розділі охарактеризовано навчальні програми з історії, шкільні історичні курси, підручники та підходи до викладання. Відзначений принцип альтернативності, за яким відбувається створення нових підручників. Кожні п'ять років МОН України пропонується кілька комплектів підручників із сучасним навчально-методичним апаратом. Починаючи з 1991 року сформовані авторські колективи, до яких періодично додаються нові автори. Описано новий інтегрований курс для 10-11 класу «Історія: Україна і світ», в якому проблематика історії України внесена до світового історичного контексту і водночас показано, як вона цей контекст творить. В третьому розділі розглянуто нормативно-правову базу шкільної історичної освіти, в тому числі – стандарти, концепції та методичні рекомендації МОН України. Проаналізовано погляди істориків-науковців на сучасний урок історії. Наголошено на важливості медіаосвіти для підготовки учнів до життя в сучасному інформаційному світі. Окреслено перспективи використання медіаконтенту на уроці історії.^UAttainment of independence by Ukraine influenced drastically on the formation of content of school historical education which required instant updating, rejection of class and formation approaches, demythologization and liquidation of “dark spots”. The content of historical education in Ukrainian also required updating in order to break old stereotypes related to the formation approach to history study, to integrate the national history into common-European processes seamlessly, to bring together the regional and nation-wide aspects, and to improve the quality of history knowledge. The great variety of methodical literature and didactic materials is proposed to the teachers of history. History course books are updated and republished each five years. Today Ukrainian secondary education establishments have an opportunity to select the study guides for history courses teaching at their own discretion. All of this provides wide possibilities for selection of the modes of instruction and forming the individual educational path for each student. It is important to choose that particular material among such great variety of materials for teachers which will enable the pupil to absorb the knowledge gained efficiently and to apply this knowledge in real life. According to the current social and political situation in the country (occupation of some part of its territory, joint forces operation at the eastern border of the country) the importance of that particular historical school education shall be increased for education of the citizen whose mind can be hardly manipulated with the use of the historical facts misrepresentation. It was established in the first section on the basis of the analysis of the problem historiography that the certain aspects of the methodological support of school historical education were in the area of focus of the historical scientists and practicing teachers. However, the number of such researches increased after declaration of independence of Ukraine in 1991. Nevertheless, the changes of the recent years (basic provisions of the Acts of Ukraine “On the education”, “On the general secondary education”, history curriculum for general educational institutions within 2013-2019 etc.) are hardly considered. The general pedagogical researches including the study guides and course books on the general education science, history of the education science, pedagogical reading books define the purpose and the task of secondary education in Ukraine in general; the research monographs an the study guides analyze the content of the historical education and track the process of updating the academic programs and course books; the study guides on the methodology of history teaching in school are oriented toward the practical aspects of history teaching and place the emphasis on the structure and content of history lessons; materials of thematic conferences and round tables are devoted to the discussions of the purpose and content of historical education, is problems and the ways of their solution. The sources of the matter explored are divided into several groups: archive materials; laws and regulations of the legislative and executive authorities published in the official mass media; special-purpose printed products – course books and study guides for history teachers, development of lessons and extracurricular events, schedule plans etc.; educational periodical publications. The paper identifies six stages of establishment of modern methodological support of school historical education: 1989-1992; 1992-1996; 1996-2005; 2005-2009; 2009-2016; 2016-2019. The second section characterized the history curricula, school historical courses, course books, and approaches to teaching. The paper specifies the principles of alternativeness according to which new course books are composed. Every year the Ministry of Education and Science of Ukraine offers several series of course books with up-to-date learning and teaching instruments. Starting from 1991 the stable writing teams were formed; new teams are also added regularly. The paper describes new integrated course for 10th-11th form "History: Ukraine and the world" in which the range of problems of the history of Ukraine was introduced into the world historical context. At the same time it was shown how it creates this content. The following methods were identified among the most used history teaching methods: procreative, dialogic, problem and searching, learner-centered, and competency-oriented. The implementation of the principles of social practice and creative life education science into the learning process was considered. The legal and regulatory framework of school historical education, including the standards, concepts, and the instructional guidelines of the Ministry of Education and Science of Ukraine was considered in the third section. The views of the historical scientists to the modern history lesson were analyzed.

В історії українського академічного театрознавства і становленні його методів особливе місце належало історику театру і літератури В. М. Перетцеві (1870–1935).Наукова діяльність В. Перетца все частіше стає предметом дослідження філологів і культурологів, однак, комплексного аналізу доробку В. Перетца у царині театрознавства і досі немає. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському театрознавстві: 1. Запропоновано типологію основних напрямів театрознавства першої третини ХХ ст.;2. Виявлено і систематизовано факти наукової біографії В. Перетца – історика театру;3. Визначено, систематизовано й уточнено науково-організаційні, методологічні й етичні принципи В. Перетца;4. Визначено спільні та відмінні ознаки методології і дослідницької діяльності істориків театру, які входили до наукової комунікації В. Перетца;5. Запропоновано методику вивчення театрознавчих текстів, на основі якої здійснено порівняльний аналіз театрознавчої концепції і методології дослідження В. Перетца та його сучасників;6. Шляхом зіставлення науково-організаційних, методологічних принципів українських і зарубіжних істориків театру виявлено риси, що характеризують різні типи істориків театру;7. З'ясовано місце і значення науково-організаційної діяльності і наукового доробку В. Перетца у царині театрознавчих студій першої третини ХХ ст.Дисертація складається з трьох розділів.У першому розділі – «Історіографія театрознавства» – визначено специфіку становлення та основні напрями розвитку науки про театр в Німеччині та США. Охарактеризовано стан дослідження питань методології.У науково-організаційній діяльності досліджуваних істориків театру умовно виокремлено кілька «ідеальних типів»:— «чисте» театрознавство (М. Геррманн);— педагогічне театрознавство (А. Кучер, К. Ніссен);— актуальне театрознавство з домінуванням естетичної (А. Кучер) або політичної (К. Ніссен) складової;— утилітарно-технологічне театрознавство (Дж. П. Бейкер).Вітчизняна історіографія театрознавства зосереджувалася здебільшого на ідейно-тематичних аспектах, і лише впродовж останніх десятиліть стала переключати увагу на методологію дослідження. Театрознавчий доробок українських істориків театру, зокрема їхня методологія досі системно не вивчалася.У другому розділі – «Науково-організаційна і педагогічна діяльність Володимира Перетца» – систематизовано відомості наукової біографії В. Перетца – історика театру.Як педагог В. Перетц започаткував академічне вивчення історії театру у навчальних закладах, її дослідження у наукових інституціях і створених ним товариствах. Як науковий редактор сформував і об'єднав навколо редагованих ним видань основний корпус істориків театру, до певної міри заклавши в Україні «академічний стандарт» театрознавчого дослідження.У третьому розділі – «Володимир Перетц у театрознавчих дискусіях першої третини ХХ ст.» – розглянуто теоретичні погляди на історію театру та театрознавство В. Перетца та його сучасників. Здійснено спробу типологізувати напрями українського театрознавства початку ХХ ст.Першим серед українських істориків театру висунув методологічні завдання І. Франко: дослідження естетичних смаків, запозичень та соціології. В. Рєзанов пропагував культурно-історичний метод. О. Кисіль залишався залежним від естетичного і культурно-політичного методу. Ключові наукові принципи В. Перетца було сформульовано у його працях з методології дослідження літератури, в яких він поділив відомі на той час методи на «суб'єктивні» й «об'єктивні», виокремивши метод «філологічний», заклав підвалини формального і «формально-поетикального» методу. Питання методу дослідження тісно пов'язано із характером джерел, на які спирається історик театру, їхньою верифікацією, з природою фактів, якими оперує історик. Д. Антонович і О. Кисіль здебільшого спиралися на вторинні джерела і висновки попередників, М. Возняк, В. Перетц, В. Рєзанов, П. Рулін та І. Франко працювали переважно з першоджерелами. Виявлено, що відмінності між методологією українських істориків театру означеного періоду пояснюються не лише суб'єктивними причинами на кшталт індивідуального стилю мислення, а й читачем, якому було адресовано їхні дослідження, отже, більшою або меншою залежністю від системи академічних або популярних жанрів. Істотне значення для розуміння наукових комунікацій має визначення осіб або груп, які формують порядок денний – ініціюють або провокують коло питань для загального обговорення. У Німеччині такою постаттю, започаткувавши дискурс про метод, став М. Геррманн, в Україні – від кінця ХІХ ст. – І. Франко і В. Перетц, наприкінці 1920-х років – П. Рулін. Незважаючи на перетин сегментів, їхні завдання лежали у різній площині: у культурно-політичній (І. Франко), академічній (В. Перетц), практичній (П. Рулін). Однак, наприкінці 1920-х років ініціативу остаточно перехопила влада, сформувавши дискурс ідеологічний.^UTheatre and literature historian V. Peretz (1870–1935) takes pride of place in the history of Ukrainian academic theatre studies and the development of its methods.In recent decades V. Peretz's diverse scientific activity has increasingly become the subject of research of philologists and culturologists, but there is still no comprehensive analysis of V. Peretz's work in the field of theatre studies. The scientific novelty of the obtained results is that for the first time in Ukrainian theatrе studies:1. The typology of the main directions of theatre studies of the first third of the 20th century is suggested;2. The facts of the scientific biography of V. Peretz, the theatre historian, are revealed and systematized;3. The scientific and organizational, methodological and ethical principles of V. Peretz are identified, systematized and specified;4. Common and distinctive features of methodology, and hence the research work of theatre historians, who were involved in the scientific communication with V. Peretz, are determined;5. The methods of studying texts on theatre studies are suggested; on their basis, the comparative analysis of theatre studies concept and research methodology of V. Peretz and his contemporaries is carried out;6. By comparing the scientific, organizational and methodological principles of Ukrainian and foreign theatre historians, the features that characterize different types of theatre historians are identified.7. The place and significance of the scientific and organizational achievements of V. Peretz in the field of theatre studies of the first third of the 20th century are specified.

У результаті вивчення об'єктивних чинників навчання української мови іноземних громадян у закладах вищої освіти, узагальнення педагогічного досвіду, аналізу історії становлення методики навчання української мови як іноземної, студіювання спеціальних наукових праць з обраної проблеми обґрунтовано теоретико-методологічні засади навчання української мови іноземних студентів гуманітарних спеціальностей. Запропоновано модель вторинної професійної мовної особистості іноземного студента-гуманітарія, яка враховує її ядерний компонент і водночас мету навчання – текстову компетентність – та фактори, що забезпечують досягнення цієї мети: доцільна організація навчання на пропедевтичному та основному етапах; компетентний викладач української мови як іноземної; пріоритетні методичні принципи навчання (текстоцентризм, особистісно орієнтована діалогічна взаємодія, культурологічна спрямованість); методи й технології навчання (групова робота, проєктна діяльність, дискусія, ігрові технології, робота з кінофільмом, навчальна екскурсія, творче письмо). Фундаментом методики, спрямованої на формування вторинної мовної особистості іноземного студента-гуманітарія, визначено навчальну текстотеку.Окреслено сутнісні характеристики базових понять дослідження: мовна особистість, вторинна мовна особистість, вторинна професійна мовна особистість, іншомовна комунікативна компетентність, іншомовна професійна комунікативна компетентність. Уточнено змістове наповнення понять навчальний текст, навчальна текстотека, модельований навчальний текст, навчальний краєзнавчий текст, текстова компетентність, лінгводидактичний аналіз тексту. Схарактеризовано структуру навчальної текстотеки з української мови як іноземної, принципи моделювання навчальних текстів на побутові теми, навчальних наукових текстів для іноземних студентів початкового етапу навчання, краєзнавчих текстів. Доведено визначальну роль художнього тексту для формування текстової компетентності іноземних студентів-гуманітаріїв. Запропоновано систему критеріїв добору та адаптації навчальних художніх текстів, вивчено лінгводидактичний потенціал окремих жанрів фольклору й літератури (легенди, літературної казки, есе) та творчості письменника в цілому (В. Сухомлинського, Т. Шевченка, М. Коцюбинського). Презентовано комплексну систему завдань до навчального художнього тексту. Експериментально доведено ефективність обґрунтованої в дослідженні методики навчання української мови іноземних студентів гуманітарних спеціальностей, базованої на концепції навчальної текстотеки.Ключові слова: українська мова як іноземна, вторинна професійна мовна особистість іноземного студента-гуманітарія, українськомовна професійна комунікативна текстова компетентність, навчальна текстотека, навчальний текст.^UThe theoretical and methodological principles of teaching Ukrainian to foreign students are substantiated as a result of studying the objective factors of teaching Ukrainian to foreign citizens in higher education institutions, generalizing pedagogical experience, analyzing the history of teaching methods of Ukrainian as a foreign language, studying special scientific papers on the selected problem. A model of secondary professional language personality of а foreign student of humanities is proposed. This model takes into account textual competence (as its nuclear component and at the same time the purpose of study) and the factors that ensure this goal: an appropriate organization of training at propaedeutic and basic stages; a competent teacher of Ukrainian as a foreign language; leading methodological principles of teaching (text-based teaching, personality-oriented dialogic interaction, culturological orientation); teaching methods and techniques (group work, project activities, discussion, game techniques, work with a film, educational trip, creative writing). The educational text materials are the foundation of the methodology aimed at the formation of Ukrainian professional and communicative competence of foreign students of humanities.The essential characteristics of the basic concepts of the research are outlined, among them language personality, secondary language personality, secondary professional language personality, foreign language communicative competence, foreign language professional communicative competence. The semantic content of the concepts educational text, educational text materials, modeled educational text, educational local lore text, textual competence, linguodidactic analysis of the text is specified. The structure of the educational text materials on Ukrainian as a foreign language, the principles of modeling educational texts on everyday topics, educational scientific texts for foreign students of the initial stage of study, local lore texts are characterized. The decisive role of the literary text for the formation of textual competence of foreign students of humanities is proved. A system of criteria for selection and adaptation of educational literary texts is proposed. The linguodidactic potential of certain genres (legends, literary tales, essays) and the works of a writer (V. Sukhomlinsky, T. Shevchenko, M. Kotsyubynsky) is studied. The complex system of tasks to the educational literary text is presented.The effectiveness of the methodology of teaching Ukrainian to foreign students of humanities, based on the concepts of educational text materials, is experimentally proved.Key words: Ukrainian as a foreign language, secondary professional language personality of foreign students of humanities, Ukrainian professional and communicative competence of foreign students of humanities, text competence, educational text materials, educational text.

Мета дослідження: з'ясувати вплив дискусійних поглядів істориків краківської історичної школи на процес формування польської історичної науки у ІІ пол. ХІХ ст. та на усталення подальших історіографічних традицій. Об'єктом дисертаційного дослідження є дискусія навколо праць М. Бобжинського 1879 р. у колі професійних істориків, зокрема представників краківської історичної школи. Предметом дослідження є науковий та політичний дискурси, якими послуговувались М. Бобжинський, В. Калінка, Ю. Шуйський, С. Смолька та К. Ліске, оприявлені у концепціях «позитивізму», «песимізму», «органічної праці», «сильної влади» і «цивілізації». Результати дослідження: проведений у дисертації аналіз окремих структур політичного та наукового дискурсів дозволив підтвердити подібність політичних переконань краківських істориків. Однак було зауважено суттєві відмінності наукових поглядів. М. Бобжинський зайняв позицію соціологічно-орієнтованого позитивізму, яка не була підтримана професійними істориками. В. Калінка дотримувався ще просвітницької ідеї історії як конструкції та романтизму, що зберігав її національні межі. Львівський історик К. Ліске наполягав на критичному аналізі джерел. Ю. Шуйський, відповідно до засад позитивізму, наголошував на цінності факту, але вважав, що історико-критичний метод засвідчує наукову природу історії. С. Смолька обґрунтував теорію історії та її наукову методологію за взірцем індивідуального історизму Й. Ґ. Дройзена. Сфера використання: розробка навчальних матеріалів та курсів з польської історіографії ХІХ ст., історіографії східноєвропейського регіону ХІХ ст., історії науки та методології історії.^UThe purpose of the study is to find out the influence of the controversial views of historians of the Crakow Historical School on the formation of Polish historical science in the second half of the XIX century and to consolidate the further historiographic traditions. The object of the study is the discussion around the works of Michał Bobrzyński in 1879 in the circle of professional historians, in particular, the representatives of the Crakow Historical School. The subject of the study is the scientific and political discourse used by M. Bobrzyński, W. Kalinka, J. Szujski, S. Smolka and K. Liske, in the concepts of “positivism”, “pessimism”, “organic work”, “strong power” and “civilization”. Results of the research: The analysis of separate structures of political and historical writing discourses allowed us to confirm the similarity of the Cracow historians political views. However, their views on is orical wri in reveal si nifican differences. M. Bobrzyńs i ook the position of sociologically oriented positivism, which has not been supported in Polish historiography. W. Kalinka adhered to the Enlightenment idea of history as a construction and romanticism, which insisted on its national framework. The Lviv historian K. Liske insisted on a critical analysis of the sources. J. Szujski emphasized the value of fact in accordance with the principles of positivism, and believed that the critical method verifies the scientific nature of history. S. Smolka substantiated the theory of history and its scientific methodology from a model of individual historism developed by J. G. Droysen. Scope of use : development of teaching materials and courses in Polish historiography of the XIX century, historiography of the Eastern European region of the XIX century, history science and methodology of history.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю 081 «Право». – Міжнародний гуманітарний університет, Одеса, 2021.Дисертаційна робота містить результати комплексного загальнотеоретичного дослідження неофіційного права як невід'ємного елемента правового життя суспільства. Матеріал дисертації узагальнює аналіз наукових праць, що стосуються вказаної проблеми, нормативно-правових актів, міжнародно-правових договорів, повсякденної діяльності людини у правовій сфері, статистичної та аналітичної інформації.У роботі наголошено, що проблематика права, як фундаментальної категорії, не втрачає актуальності в науковому середовищі, однак дихотомія «офіційне право» – «неофіційне право» на пострадянському просторі вивчена недостатньо. Окремі питання, пов'язані з неофіційним (недержавним, неформальним, тіньовим) правом порушені у роботах таких дослідників, як В. М. Баранов, С. В. Бірюков, В. В. Завальнюк, Г. М. Ланова, О. О. Уварова, Ю. О. Тихомиров, О. М. Трикоз та ін. Але предметом дисертаційного дослідження неофіційне право ще не виступало.Обґрунтовано, що основою дослідження неофіційного права виступає концепція юридичного плюралізму – одна з провідних ідей сучасної загальнотеоретичної юриспруденції. Проаналізовано зародження та розвиток цієї концепції у соціології права, юридичній антропології та юридичній етнології. Доведено, що саме плюралістичний підхід до права уможливлює його розуміння як багатовимірного явища, яке має різні форми свого існування, зокрема, неофіційне право.Охарактеризовано стан дослідження неофіційного (недержавного) права в зарубіжній юриспруденції та вітчизняній правовій науці. Установлено, що на заході дослідження права, не пов'язаного з державою, розпочалися ще в ХХст. і супроводжувалися гострими дискусіями, в результаті яких більшість науковців утвердилася в думці, що воно є частиною реально діючого права та існує в різних сферах суспільного життя. Натомість у вітчизняній юриспруденції неофіційне право є наразі предметом нечисленних досліджень. Здебільшого розглядаються окремі аспекти цієї проблеми крізь призму концепції недержавного правового регулювання (О. О. Уварова), у рамках юридичної антропології (В. В. Завальнюк), у зв'язку з формуванням неофіційного правопорядку (А. Ф. Крижановський, О. В. Крижановська) тощо. Російські вчені приділяють багато уваги тіньовому праву як різновиду негативного неофіційного права (В. М. Баранов, Ю. М. Тихомиров, О. М. Трикоз та ін.).Підкреслено, що методологія юриспруденції у своєму розвитку пройшла три етапи – класичний; некласичний; постнекласичний. На кожному з них розроблялися власні засоби пізнання та удосконалювалися існуючі. В результаті сучасна методологія юридичної науки є плюралістичною, що передбачає поєднання різноманітних методологічних підходів, прийомів і методів, та людиноцентристською, що означає передовсім пізнання «людини в праві».Для дослідження неофіційного права обрано такі основні концептуальні підходи, як антропологічний, аксіологічний, герменевтичний, синергетичний, потребовий, діалектичний та систему методів, серед яких: історіософський, порівняльно-правовий, системний, функціональний та ін.На основі узагальнення підходів до тлумачення категорії «праворозуміння» запропоновано вважати праворозумінням у широкому сенсі інтелектуальну діяльність, спрямовану на пізнання сутності та змісту права, у вузькому – сукупність знань, отриманих у результаті цієї діяльності. Проаналізовано типологію праворозуміння в сучасній юриспруденції, що будується за різними критеріями. Основою цієї типології визнано традиційну тріаду, що охоплює природно-правове, позитивістське та соціологічне праворозуміння. В сучасних умовах вони інтегруються з концепціями епохи постмодерну (антропологічною, комунікативною, ціннісно-нормативною та ін.), що й уможливлює пізнання неофіційного права.Охарактеризовано зародження та розвиток уявлень про різноманітність форм буття права у рамках природно-правового праворозуміння від найдавніших часів до сьогодення. Розуміння природного права як прояву справедливості, як неписаного закону на противагу позитивному праву (писаному закону) започаткувала антична філософсько-правова думка, у Середньовіччі первинним визнавався божественний «закон», у Новий час основою природного права вважалася розумна природа людини. Проаналізовано внесок у формування природно-правового праворозуміння зарубіжних і вітчизняних учених-філософів і правознавців. Установлено, що в сучасних умовах природно-правове праворозуміння дає змогу виявити сутність тих правових явищ, які не наділені формальними властивостями позитивного права, зокрема, неофіційного права.^UA thesis submitted for the degree of Doctor of Philosophy in specialty 081 – Law. – International Humanitirian University, Odesa, 2021.The thesis contains the results of a comprehensive general theoretical study of the unofficial law as an integral element of the legal life of society. The thesis materials summarize the analysis of scientific works related to the problem, regulations, international legal treaties, daily human activities in the legal field, statistical and analytical information.The thesis emphasizes that the issue of law, as a fundamental category, does not lose relevance in the scientific community, but the dichotomy "official law" - "unofficial law" in the post-Soviet space is insufficiently studied. Some issues related to unofficial (non-state, informal, shadow) law are raised in the works of such researchers as V.M. Baranov, S.V. Biryukov, V.V. Zavalnyuk, G.M. Lanova, O.O. Uvarova, Yu. O. Tikhomirov, O.M. Trikoz and others. But unofficial law has not yet been the subject of thesis research.It is justified that the basis of the research of unofficial law is the concept of legal pluralism – a leading idea of the contemporary general jurisprudence. The emerging and development of this concept in the sociology of law, legal anthropology and legal ethnology have been analysed. It is proved that the pluralistic approach to law makes it possible to understand law as a multidimensional phenomenon that has various forms of its existence, in particular, the form of the unofficial law.Academic background of unofficial (non-state) law in foreign and national jurisprudence has been characterized. It is revealed that the research of non-state law in the Western countries began in the XX century and was accompanied by heated discussions. The result of those discussions is the most scholars' conviction that the unofficial law is a part of the real law and it exists and functions in various spheres of social life. Instead, in the national jurisprudence, the unofficial law currently is asubject of few studies. For the most part, some aspects of this problem are considered through the prism of the concept of non-state legal regulation (O.O. Uvarova), within the framework of legal anthropology (V.V. Zavalnyuk), in the connection with the formation of unofficial law and order (A.F. Kryzhanovsky, O.V. Kryzhanovska), etc. Russian scholars pay much attention to shadow law as a kind of negative unofficial law (V.M. Baranov, Y.M. Tikhomirov, O.M. Trikoz, and others).It is emphasized that the methodology of jurisprudence in its development has gone through three stages - the classical; non-classical; post-classical. Each of them developed its own means of cognition and improved the existing ones. As a result, the modern methodology of jurisprudence is pluralistic, that involves a combination of different methodological approaches, techniques and methods, and human- centred that means primarily comprehension the problem of "human being in law".For the purpose of the research the author applied basic conceptual approaches (anthropological, axiological, hermeneutic, synergetic, needs-based, dialectical approaches) and a system of methods, including: historic and philosophical, comparative, systematic, functional methods etc.Basing on the generalization of approaches to the interpretation of the category "legal understanding", it is proposed to consider legal understanding in a broad sense as an intellectual activity aimed at comprehension the essence and content of law, in a narrow sense - a set of knowledge gained as a result of this activity. Different criteria of the typology of legal understanding in contemporary jurisprudence are analysed. The basis of this typology is the traditional triad, that includes natural law, positivist and sociological understanding of law. In the current context they are integrated with the concepts of the postmodern era (anthropological, communicative, value-normative, etc.), that makes it possible to study unofficial law.The origin and development of ideas about diverse forms of law within the framework of natural law understanding from Antiquity to the present are described. Ancient philosophical and legal thought initiated the understanding of natural law as a manifestation of justice, as an unwritten law in opposition to positive law(written law). In the Middle Ages the Divine law was recognized as the primary source of law. The contribution of foreign and domestic scientists, philosophers and jurists to the formation of natural-legal understanding is analysed. It has been found that in the current context natural-legal understanding allows to reveal the essence of those legal phenomena which are not endowed with formal properties of the positive law, in particular, unofficial law.

У дисертації на основі аналізу джерельної бази й освітньої практики комплексно досліджено теоретичні та методичні засади підготовки вчителя інформатики у ЗВО Польщі впродовж другої половини ХХ – поч. ХХI ст. Специфіку останнього розглянуто крізь призму: соціально-педагогічних і психолого-педагогічних чинників у межах філософського (загальнонаукового), конкретно-наукового та технологічного концептів дослідження; значення зарубіжного досвіду організації підготовки вчителів інформатики для розвитку вищої освіти в Україні; нормативно-правової бази, що забезпечує ефективність означених процесів. Обґрунтовано авторську періодизацію розвитку теорії і практики підготовки вчителів інформатики у ЗВО Польщі досліджуваного періоду, що складається з трьох підперіодів: перший підперіод – кін. 1950-х – 1969 рр.; другий підперіод – 1970–2006 рр.; третій підперіод – 2007–2022 рр. На підставі аналізу їхнього змісту систематизовано та розроблено авторські схеми методичної системи підготовки вчителя інформатики у ЗВО Польщі. Схарактеризовано багатоваріантність і ступеневість підготовки вчителя інформатики у Польщі з огляду на період навчання, стандарти професійної підготовки, зміст програм навчання, ступінь здобуття вищої освіти. На основі ґрунтовного аналізу навчальних планів ЗВО Польщі в дослідженні встановлено: 1) вивчення у ЗВО Польщі більш затребуваних на ринку праці Європи дисциплін професійної та практичної підготовки вчителів інформатики; 2) варіативність і ступеневість опанування навчальних дисциплін; 3) планування більшої кількості годин на засвоєння курсу програмування; 4) вивчення англійської мови на рівні В2; 5) створення та презентацію студентами власних проєктів; 6) обов’язковість написання дипломної роботи 7) упровадження різних видів практик і можливість стажування за кордоном.?З’ясовано наявність у методичній системі підготовки вчителя інформатики таких складників, як: вивчення дисциплін блоків А і В, опанування дисциплін основного навчання, проходження педагогічної практики та захист проєкту (дипломної роботи). Здобуття фаху вчителя інформатики можливе також у системі післядипломної освіти: після завершення навчання випускники царини післядипломної освіти можуть працювати за фахом у початковій, базовій школах і ліцеях Польщі.?За результатами аналізу форм, методів і засобів підготовки вчителів інформатики у ЗВО Польщі в досліджуваний період простежено поширення у перший підперіод становлення та розвитку теорії і практики підготовки вчителів інформатики форм, методів і засобів «книжкового навчання», що передбачало елементарне подання готових знань; у другий підперіод зафіксовано актуалізацію таких форм навчання, як: 1) програмні блоки (модулі), інтегровані курси за подібністю дисциплін; 2) тренінги або курси, вивчення яких завершували отриманням сертифіката на підтвердження здобутої кваліфікації; 3) форми, методи та засоби навчання, зорієнтовані, насамперед, на студента, а саме: традиційні (лекція, дискусія, показ дій, бесіда), комплексні (метод практичного навчання) й інші; у третій підперіод виявлено популяризацію в теорії і практиці підготовки вчителів інформатики інноваційних форм, методів, засобів і технологій, як-от: проблемне, електронне та дистанційне навчання, репетиторство, мобільні технології й віртуальне навчальне середовище, графічні планшети та технології Web 2.0, елементи гейміфікації й механізми краудсорсингу. Характерним постало запровадження оновленого змісту нормативно-правового забезпечення таких процесів як екстраполяція документів Європейського Союзу. ?За результатами наукового пошуку доведено, що контроль якості освіти, якості підготовки вчителів інформатики у ЗВО Польщі забезпечував моніторинг, який був запроваджений, а надалі й здійснюваний Державною акредитаційною комісією. Оцінювання результативності наукової діяльності в ЗВО Польщі належить до компетенції Комітету оцінювання наукових підрозділів. Обґрунтовано перспективні напрями запровадження досвіду ЗВО Польщі з підготовки майбутніх учителів інформатики у вищу освіту України.^UIn the dissertation, on the basis of the analysis of the source base and educational practice, a comprehensive study of the theoretical and methodological foundations of the training of informatics teachers in higher education institutions of Poland during the second half of the 20th century – the beginning of 21st century The specifics of this process are revealed through the lens of: socio-pedagogical and psychological-pedagogical factors within the limits of philosophical (general scientific), specifically scientific and technological research concepts; the importance of foreign experience in the organization of computer science teacher training in the development of higher education in Ukraine; regulatory framework that ensures the effectiveness of these processes. The author's periodization of the development of the theory and practice of the training of informatics teachers in the Polish higher education institutions of the studied period, which consists of three sub-periods, is substantiated: the first sub-period – the end of the 1950s–1969; the second subperiod – 1970–2006; the third sub-period – 2007–2022. Based on the analysis of their content, the author's schemes of the methodical system of computer science teacher training in Polish higher education institutions were systematized and developed. The multivariate and gradation of computer science teacher training in Poland is characterized, taking into account the period of study, standards of professional training, content of study programs, degree of higher education.The study contains a thorough analysis of the curricula of the higher education institutions of Poland, which made it possible to establish: 1) the study of the disciplines of professional and practical training of informatics teachers in the higher education institutions of Poland that are more in demand on the European labor market; 2) variability and gradation in the study of academic disciplines; 3) planning more hours of programming course study; 4) learning English at the B2 level; 5) students create and present their own projects; 6) the obligation to write a thesis; 7) the introduction of various types of practices and the possibility of internships abroad.It was established that the methodological system of computer science teacher training includes the following components: study of the disciplines of blocks A and B, mastering the disciplines of basic education, passing pedagogical practice and defending the project (diploma thesis). It is also possible to acquire the profession of computer science teacher in the post-graduate education system, after completing the studies, graduates of post-graduate education can work by profession in primary, basic schools and lyceums in Poland.According to the results of the analysis of the forms, methods and means of training informatics teachers in higher education institutions of Poland in the studied period, it was established that in the first sub-period of the formation and development of the theory and practice of training informatics teachers, the forms, methods and means that characterized "book learning", which involved elementary presentation of ready-made knowledge. In the second subperiod, such forms of education became relevant as: 1) program blocks (modules), integrated courses based on the similarity of disciplines; 2) trainings or courses, the study of which ended with the receipt of a certificate confirming the acquired qualifications; 3) forms, methods and means of education, oriented, first of all, to the student, namely: traditional (lecture, discussion, demonstration of actions, conversation) and complex (method of practical training) and others. In the third sub-period of the theory and practice of computer science teacher training, innovative forms, methods and means and technologies become particularly relevant: problem-based, electronic and distance learning, tutoring, mobile technologies and virtual learning environments, graphic tablets and Web 2.0 technologies, gamification elements and crowdsourcing mechanisms. Characteristic is the introduction of updated content of regulatory and legal support of these processes, which were extrapolation of European Union documents.According to the results of the scientific search, it was established that the control of the quality of education and the quality of the training of informatics teachers in the Higher Education Institutions of Poland was ensured by the monitoring introduced and later carried out by the Polish Accreditation Commission. In turn, the evaluation of the effectiveness of scientific activity in the Higher Education Institutions of Poland is carried out by the Committee for the Evaluation of Scientific Units.