“Секрети української мови” – це популярна розповідь про самобутні риси української мови, зачесані під канцелярську гребінку під дією асиміляторських заходів. Автор розглядає всі галузі “мовного господарства”, зачеплені руйнацією: орфоепію, лексику, словотвір, правопис і частково граматику. Описано методи, застосовувані для упослідження українського слова. Наведено поради, як долати дискримінаційну спадщину минулого. Велику увагу приділено невикористаним можливостям українського словотвору. Додано словнички шельмованої, упослідженої та безпідставно занедбаної української лексики. “Секрети української мови” розраховано на широке коло шанувальників рідного слова від школярів до державних діячів.

Цей словник є спробою лексикографічно зафіксувати швидкозмінний та плинний за своєю природою сленґовий шар української мови - той його складник, якого, на переконання користувачів російської фєні, не існує (як, утім, і самої мови), а на переконання користувачів правдиво народної, джерельної, солов'їно-калинової мови, і не повинно існувати. Тим часом доктор філологічних наук, завідувачка відділу соціолінґвістики Інституту української мови НАН України Леся Ставицька, взявши за джерельну базу тексти художньої літератури, засобів масової інформації, наукових видань, або й просто зразки розмовної мови, уклала словник, який містить сучасну жарґонну лексику різнотипного соціяльного походження, а також лексику розширеного вживання, що поповнила жарґонізовану розмовну мову. "У професійного філолога і пересічного мовця, - пише авторка в передмові, - почасти складається уявлення про суто російський характер жарґонного слововживання, неконкурентноспроможність української мови у розмовних, стилістично знижених сферах комунікації, нездатність продукувати сучасні іронічні стилі спілкування. Варто вчитатись у зібрані тут репліки, діялоги, тексти, щоби пересвідчитись в українськості того жарґоновживання, яке, на перший погляд, може здатися прероґативою російських розмовних моделей. Крім того, суржикове слово у суто комунікативному аспекті не завжди свідчить про брак мовної культури чи незнання українського лексичного відповідника: нерідко, особливо в інтеліґентських дискурсах, чужомовність підсилює іронічне, сміхове начало, закладене у цій лексиці". Від того, наскільки присутній у свідомості українських мовців національний сміховий вербальний простір, великою мірою залежить виживання та зміцнення комунікативної потужности української мови. Словник містить понад 3200 слів і 650 стійких словосполучень. Він розкриває значення кожного з них, подає його соціяльну та стилістичну характеристику, а часом також наводить короткий етимологічний коментар.

Зросійщення, зубожіння й вульгаризація української мови набули критичного стану. Вони поряд з федералізацією, двомовністю і сепаратизмом є загрозою національній безпеці України. У цій публікації коротко проаналізовано ці шкідливі явища і висловлено думки щодо способів очищення української мови від русифікаційного й аборигенного бур'яну.

Серія 1 : 1. Олена Пчілка. 2. Старицька-Черняхівська. - 64 с.

Ольга Петрівна Косач (Олена Пчілка) (29 липня 1849 - 4 жовтня 1930) Ольга Косач Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі. Старицька-Черняхівська Людмила Михайлівна (17.08.1868, м. Київ, — 1941) — письменниця, перекладачка, громадська діячка. Дочка письменника М. Старицького. Навчалася в київській приватній гімназії В. Ващенко-Захарченко. У 1888—1893 рр. брала участь у роботі літературного гуртка «Плеяда». З 1908 р. — член ТУП. З 1912 р. разом із сестрою Марією керувала роботою літературно-мистецького клубу «Родина» в Києві. З 1914 р. співробітничала в Київському комітеті для допомоги українцям-біженцям; працювала сестрою милосердя у військовому шпиталі. З квітня 1917 р. — член Української Центральної Ради. З травня 1917 р. — член президії товариства «Український національний театр». З 1919 р. — заступниця голови Національної ради українських жінок (м. Кам’янець-Подільський). З 1920 р. працювала в установах ВУАН. У 1930 р. заарештована у справі «Спілки визволення України» і тимчасово ув’язнена в м. Харкові; того ж року засуджена до умовного 5-річного строку позбавлення волі й вислана до м. Сталіно (нині Донецьк), де займалася перекладацькою діяльністю. У 1936 р. повернулася до Києва. В липні 1941 р. вдруге заарештована НКВС і вислана до Харкова, звідки вивезена під конвоєм до м. Акмолинська (Казахстан); померла в дорозі. У 1989 р. реабілітована посмертно.

Ольга Петрівна Косач, у дівоцтві Драгоманова, народилася у червні 1849 року на Полтавщині, місті Гадяч. Вона була донькою Петра Драгоманова, але з роками, ставши відомою письменницею взяла псевдонім Олена Пчілка. Українка за походженням і щира патріотка в душі вона пишалася своїм походженням і привчала дітей шанувати рідну землю, народ і звичаї. Утім, процес "українізації" в родині Олени Пчілки, мати відомої Української поетеси Лесі Українки, відбувався не так уже й просто. Хоча б з огляду на те, що чоловік і батько їхніх шести дітей і в сім'ї і на службі спілкувався російською мовою, щоправда, чисто літературною, а не містечковим суржиком. однак українська мова, українська ідея були йому не чужі.

  Текст у форматі PDF 1.45 Мб