Лекція, прочитана в національному університеті "Києво-Могилянська Академія" 1 вересня 1999р. Отже, гуманітарна аура нації. Чи не правда, якесь приємне для слуху поєднання слів? Справді, кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом,- в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.

Людина з її розумом, допитливістю, особливим статусом буття постає як всесвітнє диво: адже лише їй відкрилося те, що ми називаємо буттям, лише в її розумі висвітлюється та вибудовується те, що ми називаємо світовим універсумом. Але людське буття окреслюється значною мірою як парадоксальне: людина висвітлює буття, перебуває у діалозі зі світом, сягає граничних меж Всесвіту, але вона не може осягнути найважливіше для себе: хто вона? звідки та навіщо вона прийшла в цей світ? куди прямує? Одвічні питання (саме тому, що на них немає однієї і єдиної відповіді) людина розв'язувала і розв'язуватиме завжди настільки, наскільки вона відчуває себе людиною і прагне взяти на себе відповідальність за свідоме здійснення свого життя. Філософія і постає формою свідомого вирішення найперших питань людського світоорієнтування, самоусвідомлення та самоствердження. Вона збирає і концентрує історичний досвід таких вирішень і стає інтелектуальним ядром людської духовності.

Журналисты, политики и исследователи описывают этнические, расовые и национальные конфликты как борьбу внутренне однородных этнических групп, отделенных от других подобных групп непроницаемыми границами. В своей книге американский социолог бросает вызов этому общепринятому «группизму». Но он не просто обращается к стандартным конструктивистским метафорам «текучести» и «множественности» идентичности. Конструктивизм сам превратился в набор клише. Настоящая книга предлагает перейти от изучения идентичности к изучению идентификации, от групп к проектам создания групп, от общей культуры к категоризации, от сущности к процессу. Брубейкер показывает, что этничность, раса и нация представляют собой не объекты внешнего мира, а способы его видения, интерпретации и репрезентации.

Перед українським суспільством стоїть необхідність самоосмислення. Брак самоусвідомлення спричинений тривалим періодом несамостійного існування українства у межах неукраїнських суспільно-політичних систем.

Збірник статей експертів ВЕМ - Всеукраїнської експертної мережі - присвячено темі національної ідеї у контексті розвитку україської державності. До збірника увійшли матеріали, опубліковані на сторінках інтернет-порталу ВЕМ, надіслані авторами протягом 2006 року або підготовлені спеціально для цього видання. Матеріали збірник будуть цікаві широкому загалові читачів.

The subjects of this book are the transformation of national ideas, the causes of ethnic cleansing, and the conditions for national reconciliation. One theme is the contestation of territory, and contested places are known by different names to different people at different times. Another theme is the difference between history and memory, a difference revealed when care is taken with names. The body of this book will name cities between Warsaw and Moscow according to the usage of the people in question at the relevant moment. This minimizes anachronism, recalls the importance of language to nationalism, and emphasizes that the disposition of cities is never final. The gazetteer provides toponyms in eight languages in use as of this writing. The names of countries also require some attention. In this work, attributes of the medieval principality of Kyivan Rus’ are denoted by the term “Rusian.” The culture of East Slavs within the early modern Polish-Lithuanian Commonwealth is called “Ruthenian.” The adjective “Russian” is reserved for the Russian empire, the Russian Soviet Federative Socialist Republic, and the Russian Federation. “Ukrainian” is a geographical term in the medieval and early modern periods, and a political term in modern contexts. The use of “Belarus” signals an orientation toward local traditions; “Belorussia” suggests a belief in an integral connection with Russia. “Lithuanian” and “Polish” refer to the appropriate polities and cultures in the period in question. The historical lands of “Galicia” and “Volhynia” will be named by these Latinate English terms throughout. This book draws on archival materials; document collections; parliamentary records; ministerial memoranda; local, national, and national-minority newspapers of various countries and periods; diaries, memoirs, and correspondence; scholarly publications; other printed and unprinted sources; and interviews with civil servants, parliamentary deputies, ministers, and heads of state. Archives are cited by four-letter abbreviations, and document collections by short titles: a key is found at the back of the book. Books and articles are cited in full at first, and then by author surname and short title. Other sources are cited in full. Authors’ names are spelled as they appear in the cited work, even when this gives rise to inconsistencies of transliteration. Transliteration is the unavoidable practice of rendering words spelled in one alphabet legible in another. The Polish, Lithuanian, and Czech languages, like English, French, and German, use various orthographies within Roman script. Ukrainian, Belarusian, and Russian use various orthographies within Cyrillic script. Like translation, transliteration abounds in intractable problems: so critical readers will know that all solutions are imperfect. With certain exceptions for well-known surnames, Cyrillic script is here rendered by a simplified version of the Library of Congress system. Translations, except from Lithuanian, are my own.

Автор походить із Холмщини, з польсько-українського порубіжжя, що є водночас і порубіжжям внутрішнього християнського розламу на християнство західне (латинське, католицьке, тобто вселенське) і християнство східне (грецьке, православне, і теж вселенське). Цим текстом автор спробував зафіксувати, – через важливі особистісні больові моменти і паралельне осмислення актуальних подій українського сьогодення, – важкий процес самоусвідомлення себе як українця. Тому це не сповідь чи суто хронологічні родинні спогади спомини в узвичаєному значенні слова. Спонука – підтримка Харківської правозахисної групи, зокрема, і в долученні до співучасті Леоніда Плюща. У сподіванні на прочитання не лише внуками та правнуками автора.

Автор походить із Холмщини, з польсько-українського порубіжжя, що є водночас і порубіжжям внутрішнього християнського розламу на християнство західне (латинське, католицьке, тобто вселенське) і християнство східне (грецьке, православне, і теж вселенське). Цим текстом автор спробував зафіксувати, – через важливі особистісні больові моменти і паралельне осмислення актуальних подій українського сьогодення, – важкий процес самоусвідомлення себе як українця. Тому це не сповідь чи суто хронологічні родинні спогади-спомини в узвичаєному значенні слова. Спонука – підтримка Харківської правозахисної групи, зокрема, і в долученні до співучасті Леоніда Плюща. У сподіванні на прочитання не лише внуками та правнуками автора.

Пропонована робота відомих істориків — перша спроба узагальнюючого висвітлення основних аспектів проблеми формування та еволюції української державної ідеї, що розглядаються в нерозривному зв’язку з боротьбою за її реалізацію впродовж XVII — XVIII ст. як широкого загалу народних мас, так і еліти суспільства. Може бути використана учнями шкіл та середніх учбових закладів, а також студентами вузів як підручник при вивченні історії України.

Дискуссионное представление болевых точек истории и теории 20 века. Совместное исследование французского философа Этьена Балибара, ученика и преемника Л. Альтюссера, и автора ставшей классической работы Современная миросистема американца Валлерстайна.