Энциклопедия символов, знаков, эмблем - уникальное издание, в котором символы даются на стыке религии, мифа и науки. Помимо традиционного подхода - толкования и описания символов - составителями предпринята попытка представить символ как акт непосредственного переживания, как мост, соединяющий разные планы бытия. Не обойдена вниманием и роль символического мышления в архитектуре, музыке, искусстве. Особый интерес представляют примеры анализа пропагандистского искусства большевистской России и Третьего Рейха, а также новейших массмедиа, активно использующих архетипический символизм в своих разработках. Книга содержит огромное количество ценных иллюстраций - черно-белых и цветных.

Видання містить кольорові зображення українських військових нагород та їх описи (січові стрільці, УГА, УПА, вільне козацтво, 1-ша дивізія УНА).

Книга - полный свод клейм, ставящихся на оружии и защитном вооружении. Для антикваров, оружиеведов, историков, коллекционеров и всех интересующихся оружием и военным делом.

В книге указаны проктически все эмблемы которые наносили на немецкие самолёты ВОВ с подробным описанием

Т. 1. - 2006. - 800 с.

"Символы, знаки, эмблемы. Энциклопедия" — это редкое и уникальное издание, содержащее на своих страницах многоцветный мир символов и знаков, в котором удивительным образом переплелись прошлое и настоящее, реальное и мистическое, объективное и фантастическое. Богатый иллюстративный материал (черно-белые и цветные иллюстрации) помогут читателю получить максимально полное представление о загадочных, таинственных и многозначных явлениях и предметах.

Важливе значення для пізнання духовної атмосфери, в якій розвивалося українське мистецтво, має вивчення еволюції естетичної думки на Україні в такі складні для становлення та розвитку культури українського народу часи, якими були XVII і XVIII ст. Зміст цього процесу полягав у поступовому відмиранні середньовічних естетичних понять, народженні нового світосприйняття з його реалістичними тенденціями. Істотне місце в практичному осмисленні естетичних філософських та етичних понять посідає емблематично-символічна образотворчість, яка є наочним виявом не лише естетичної свідомості, а й усього комплексу духовної культури епохи. Тут широко використовувалась міфологія, література та мистецтво античного світу, образи християнського середньовіччя, фольклорні мотиви.

Старовинні міські герби є незвичайними літописцями історії Ці безпристрасні свідки багатьох історичних перипетій належать до тих історичних пам'яток, в яких графічно, за допомогою особливої знакової системи відображено реальні явища та події, що мали місце в певному регіоні, зафіксовано все визначальне, що відбувалося довкола і стосувалося землі, на якій стояло те чи інше місто. З гербових емблем довідуємося про географію й природні багатства краю, головні господарські заняття і культуру населення, його боротьбу проти поневолювачів упродовж століть, звитягу і стійкість наших предків, про економічне становище та адміністративний статус міста. Саме через це бажання ознайомитись із старовинними міськими гербами є своєрідним проявом любові до минулого свого міста, краю, Батьківщини, яка свідчить про невмирущість культури народу.

Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г.Плеханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”. І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т.зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au- ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kioviensi comice cum eorum gestibus memoralibus celebra- ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими- ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь- кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування. Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.

Книга видатного українського історика Ярослава Дашкевича (1926–2010) містить статті, рецензії та інші праці з важливих ділянок української історичної науки: джерелознавства та спеціальних історичних дисциплін. Дослідження з цих галузей історичного знання розглядаються автором як підґрунтя для здобуття об’єктивних знань про минуле та служать "фаховою майстернею" історикам. Протягом 1962–2010 рр. Я. Дашкевичем опубліковані численні розвідки з джерелознавства історії України середньовічного, ранньомодерного та новітнього періодів (значна частина їх стосується джерел східного походження), а також з генеалогії, історичної демографії, геральдики, емблематики, вексилології, сфрагістики, історичної іконографії, історичної географії, топоніміки, історичної картографії, картознавства, архівознавства, дипломатики, філігранології, історії паперу, метрології та інших спеціальних історичних дисциплін.