Розглянуто актуальні питання історичного досвіду як важливого фактора формування політичної культури в Україні. Висвітлено досягнення західної політичної теорії та практики, порівняно їх з політичними процесами розвитку демократії, формування демократичного політичного режиму, громадянського суспільства, особливості взаємодії політики і моралі, роль релігії та церкви в сучасній Україні. Акцентовано увагу на основних напрямках формування політичної культури та на значенні громадянських цінностей і шляхах їх становлення.

Охарактеризовано форми і режими толерантності, сильні і слабкі сторони кожного режиму. Показано взаємодію влади і класу з релігією, расою та етнічною належністю за різних режимів, а також особливості толерантності в мультикультуралістичних суспільствах, зокрема у США.

Представлены характеристики форм и режимов толерантности, сильные и слабые стороны каждого режима. Показано взаимодействие власти и класса с религией, рассой и этнической принадлежностью в разных режимах, а также особенности толерантности в мультикультуралистических обществах, в частности в США.

Висвітлено концептуальні парадигми політичної культури громадян України. Проаналізовано особливості громадянської освіти у формуванні політичної культури перехідного суспільства. Розглянуто проблеми демократичної громадянської освіти в державі, розкрито її зміст.

Освещены концептуальные парадигмы политической культуры граждан Украины. Проанализированы особенности гражданского образования в формировании политической культуры переходного общества. Рассмотрены проблемы демократического гражданского образования в государстве, раскрыто его содержание.

Приведены результаты исследований причинно-следственных связей между формированием новых идентичностей и толерантности, роли элит, СМИ и государства в данных процессах. Основное внимание уделено поискам оптимальной презентации православной компоненты в современном российском образовании. Проведен сравнительный анализ ценностей, символов и установок, на основе которых формируются новые национально-гражданские идентичности. Описаны особенности проявления межэтнической, социальной толерантности в России и Украине. Проанализировано влияние религиозной и конфессиональной идентичности на этнонациональную толерантность/интолерантность в украинском контексте.

Розглянуто філософські аспекти й історичні корені формування таких якостей, як толерантність і політкультурність. Розкрито механізми толерантного спілкування та взаємодії в контексті між- та внутрішньокультурної комунікації за умов глобалізованого світу. Проаналізовано різноманітні форми прояву толерантності й інтолерантності в соціокультурному просторі сучасного українського суспільства, зокрема, в міжособистісних і релігійно-конфесійних відносинах, освіті, літературі, бізнесі, інформаційній сфері.

Рассмотрены философские аспекты и исторические корни формирования таких качеств, как толерантность и политкультурность. Раскрыты механизмы толерантного общения и взаимодействия в контексте меж- и внутрикультурной коммуникации в условиях глобализированного мира. Проанализированы разнообразные формы проявления толерантности в социокультурном пространстве современного украинского общества, в частности, межличностных и религиозно-конфессионных отношениях, образовании, литературе, бизнесе, информационной сфере.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*328.95я431(0) + Ф054.3

Рубрики:

Соціальна філософія

Політична культура та політичні норми (культура "консенсусу")

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати досліджень вчених Румунії, Молдови, України з проблем подолання нетолерантності й екстремізму в Чорноморському регіоні. Проаналізовано законодавство у даній сфері, запропоновано ефективні інституційні кроки щодо подолання екстремізму та нетолерантності, показано роль неурядових організацій в цьому процесі. Увагу приділено проблемам ісламо- та ромафобії, антисемітизму, а також нетолерантності, дискримінації й екстремізму у релігійній сфері.

Приведены результаты исследований ученых Румынии, Молдовы, Украины по проблемам преодоления нетолерантности и экстремизма в Черноморском регионе. Проанализировано законодательство в данной сфере, предложены эффективные институционные шаги по преодолению экстремизма и нетолерантности, показана роль неправительственных организаций в этом процессе. Уделено внимание проблемам исламо- и ромафобии, антисемитизма, а также нетолерантности, дискриминации и экстремизма в религиозной сфере.

Висвітлено питання правового екстремізму. Проаналізовано соціокультурні витоки екстремізму, проблеми ксенофобії та культурно-національної толератності в Україні, правоекстремістські погляди в Німеччині. Увагу приділено освіті і культурі в багатокультурному суспільстві.

Освещены вопросы правового экстремизма. Проанализированы социокультурные истоки экстремизма, проблемы ксенофобии и культурно-национальной толерантности в Украине, правоэкстремистские взгляды в Германии. Уделено внимание образованию и культуре в многокультурном обществе.

Новітні інформаційно-комунікативні технології суттєво впливають на життєдіяльність людини. Вже існує ціла галузь виробництва, пов'язаного з інформацією. Це прискорило процеси глобалізації, призвело до появи нових рис у культурному розвитку людини. Розглянуто процес формування нових тенденцій суспільної еволюції, а саме: утвердження інформаційного суспільства, потенційні можливості якого до сьогодні не цілком усвідомлені.

Зазначено, що конфлікт і компроміс, консенсус і толерантність - неодмінні супутники людського буття. Взаємодіючи та змінюючи один одного, вони забезпечують не тільки сталий розвиток суспільства, але й гармонізують відносини в спільнотах. Принцип толерантності допомагає різним групам і спільнотам не тільки співіснувати, але й захищає державно-політичний устрій держави.

Продовжено розгляд теми, пов'язаної з розвитком індивідуалізму та колективізму в національній свідомості українців.

Розглянуто теоретичні і практичні аспекти сучасного мультикультуралізму як одного з чинників демократизації суспільства.

Вперше в українській політичній науці здійснено комплексний аналіз особливостей формування та реалізації політики багатокультурності у Канаді. Висвітлено політичний досвід і суспільну практику держави у даній сфері в національному та глобальному вимірах. Систематизовано основні підходи щодо явища багатокультурності, визначено закономірності його розвитку й основні завдання. Розглянуто етапи формування концепту багатокультурності, виявлено його характерні риси та варіативність у Канаді. Виявлено основні чинники, що вплинули на еволюцію канадської політики багатокультурності. Доведено визначальний вплив квебекської проблеми на формування політики держави. Висвітлено позитивні сторони канадської національної ідеї "єдності у розмаїтті", проаналізовано її реалізацію у складних етнополітичних процесах об'єднаної Європи. Виявлено зростання етнокультурної "мозаїчності" й інтенсифікацію процесу "канадизації" населення, а також усвідомлення ним своєї етнокультурної єдності за сучасних умов глобалізації.

Обгрунтовано політологічну концепцію синтезу конфліктного та консенсусного підходів до регулювання суспільно-політичних відносин. На основі нової парадигми розкрито внутрішню логіку розвитку суспільно-політичних процесів та узгодження світоглядно-філософського й емпіричного потенціалів конфліктно-консенсусної взаємодії. Визначено роль поняття консенсусу в дискурсі соціально-гуманітарних наук та специфіки його функціонування у політичній науці крізь призму його аксіологічної сутності. Здійснено порівняльний аналіз елементів світового досвіду розгортання конфліктів та механізмів їх розв'язання. Проаналізовано особливості вияву конфліктно-консенсусного потенціалу в суспільстві перехідного типу та систематизовано наукові підходи до "консенсусної моделі демократії" як ціннісної основи демократизації українського суспільства. Розглянуто можливості застосування методу консенсусу у політичних, зокрема, виборчих технологіях та процесі прийняття політичних рішень.

На підставі вивчення матеріалів політичної історії Галичини та Наддніпрянської України кінця XIX - XX ст. досліджено процес становлення політичної суб'єктності української нації, визначено чинники її формування та тенденції розвитку. Здійснено порівняльний аналіз суспільно-політичної преси, визначено рушійні сили формування політичної суб'єктності та зародження національно-визвольного громадсько-політичного руху. У політичному аспекті вивчено специфічні тенденції процесу становлення національної політичної суб'єктності й політичної інституалізації українського народу Галичини. Показано вплив австрійського політико-правового чинника на розвиток політичної свідомості, становлення національної ідеї, діяльність громадських і політичних організацій, а також органів самоврядування як інститутів самоорганізації розвитку політичної суб'єктності. Визначено найважливіші етнополітичні чинники, що зумовили прояви національної самосвідомості українського народу та тенденції політичного самовизначення за внутрішньої національної злагоди та спільної співпраці усіх соціальних верств.

Проаналізовано історичний процес становлення феномену соціальної держави (СД) від часів середньовіччя до сьогодення. З'ясовано, що історично сформувалося два типи соціальних держав: ліберальний і соціально-демократичний. На підставі узагальнення зарубіжних і вітчизняних наукових і літературних джерел з даної проблематики запропоновано сучасну концепцію СД. Уточнено суть поняття соціальної держави, розкрито її ознаки, принципи та функції. Наведено моделі соціальної політики СД, визначено й обгрунтовано структуру СД, проаналізовано її складові елементи. Досліджено тенденції розвитку СД, наведено "змішану" модель СД для України, яка враховує трансформаційні процеси, що відбуваються в державі та характеризуються вибірковою орієнтацією на соціальну політику, властиву корпоративістській, ліберальній і соціально-демократичній моделям.

Зроблено спробу комплексно вивчити ксенофобію в Україні. Досліджено еволюцію даного феномену від біологічного інстинкту до соціально-політичного чинника. Проаналізовано сучасну множинну парадигму розуміння ксенофобії. Висвітлено проблему ксенофобії у наукових теоріях та інтерптерації її поняття в політичних і соціальних практиках. Запропоновано трактування ксенофобії як несприйняття будь-яких виявів "чужого", розширивши традиційні межі етнічного, релігійного та расового розуміння цього явища. Розкрито роль ксенофобії в Україні й історичні передумови ксенофобії у сучасному українському соціумі. Проаналізовано соціологічний вимір ксенофобії. Охарактеризовано індекс ксенофобії, його динаміку й особливості обчислення. Здійснено концептуальний аналіз причин, які призводять до підвищення рівня ксенофобії в Україні. Увагу приділено аналізу її конкретних проявів: від етнофобії (на прикладі стосунків між спорідненими етносами) до різновидів політичної ксенофобії. Досліджено особливості політичної ксенофобії, зокрема, використання її як політичного механізму тиску на опонентів або свідомість виборців. Вивчено динаміку й особливості антисемітизму як виду ксенофобії. Визначено правові засади та політичні механізми протидії всім її видам, перспективи подальшого вдосконалення нормативно-правової бази та політичних практик (утвердження толерантності, полікультурності).

Здійснено комплексний політологічний аналіз толерантності як цінності та чинника політичної культури. Досліджено загальносвітове середовище функціонування толерантності, її велике значення у сучасному глобалізованому світі. Визначено місце толерантності у політичній культурі демократичних політичних систем у порівнянні з тоталітарними й особливості її трансформації у перехідний період. Проаналізовано історичні особливості формування толерантності та перетворення її на універсальну цінність. Розкрито сучасну множинну парадигму розуміння даного феномену. Висвітлено проблему толерантності в інтелектуальних дискусіях, наукових теоріях та інтерпретації її поняття у політичних і соціальних практиках. Концептуалізовано політичну толерантність у сучасній політичній системі України. Проаналізовано вияви цього феномену у політичній культурі і сучасній українській політиці.

Проведено комплексний теоретико-методологічний аналіз політичного конфлікту, рівень його дослідження у сучасній політичній науці. На підставі результатів вивчення конфліктологічних теорій розкрито суть цього конфлікту, його причини, функції, основні підходи щодо класифікації. Здійснено спробу встановити взаємозв'язок стану політичної системи з динамікою політичних конфліктів. Проаналізовано їх особливості у сучасному українському суспільстві, джерела, динаміку та шляхи управління. Визначено найбільш оптимальні технології управління політичними конфліктами, властивими для даного стану розвитку українського суспільства та політикуму. Обгрунтовано, що для українського суспільства є характерним компромісне розв'язання політичних конфліктів. Зазначено, що обмеженість у часі та періодичність виборчих кампаній змушує різні політичні сили створювати непрогнозовані коаліції, йти на компроміси навіть зі своїми політичними опонентами. Досліджено толерантні відносини, як одну з умов ефективного управління політичними конфліктами.

Відзначено, що демократичні процеси, що розгортаються за умов становлення громадянського суспільства, змінюють роль, призначення та загальну ідеологію діяльності правозахисних органів, які з засобів тиску на особистість, характерному тоталітарним суспільствам, поступово перетворюються в інститути її правової підтримки, забезпечення свободи життєздійснення у вільному суспільстві. Визначено напрямки трансформації ідеології та культури діяльності правозахисних органів: посилення відповідальності правозахисних органів перед особистістю, пом'якшення кримінальної політики та судової практики, демократизація правозахисних органів, грунтовний правовий супровід діяльності правозахисних органів, досягнення стабільності правового регулювання, можливість введення норм застосування звільнення від кримінальної відповідальності та покарання (звільнення від відбування покарання з випробуванням). Запропоновано тезу, що громадянське суспільство модернізує виховну та освітню політику і практику правозахисних органів, сприяє утвердженню в їх діяльності принципів: демократизації, толерантності, справедливості, полікультурності, ідеологічної неангажованості, відкритості. Наведено рекомендації щодо розширення та поглиблення зв'язків відповідних правозахисних органів з засобами масової інформації та громадськими організаціями.