З'ясовано напрями, зміст і форми українознавчих досліджень. Розкрито внесок дослідників на еміграції у визначенні концептуальних підходів і теоретико-методологічних засад розвитку українознавства як єдиної системи наукових інтегративних знань, формуванні його джерельних, історіографічних і історіософських основ.

  Скачати повний текст

Висвітлено особливості формування світогляду українців через вияви ставлення до великої Ріки. Уточнено знання щодо культового значення води, давніх звичаїв, обрядів і вірувань населення Наддніпрянщини. Визначено роль Дніпра, яку він відіграв у становленні й існуванні Запорозького козацтва, як об'єднувального чинника українських земель часів козацтва.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано теоретико-методологічні засади дослідження підходів і концепцій розуміння сутності феномену політичної еліти. Проаналізовано умови та визначено шляхи формування культуротворчої діяльності політичної еліти від Київської Русі до сьогодення. Досліджено історичні умови становлення сучасної політичної еліти нашої країни в історичній ретроспективі. Визначено особливості й основні моделі діяльності сучасної української політичної еліти, за умов трансформації суспільства від тоталітарного до демократичного через прискорену модернізацію. Розкрито питання трансформації української політичної еліти, культурної політики сучасної української держави.

  Скачати повний текст

Досліджено процес становлення та розвитку наукових засад українознавства, розкрито їх сутність і значення в процесі інституціалізації комплексної системи знань про Україну та українців. Проаналізовано концептуальні підходи засновників наукового українознавства щодо визначення завдань і функцій наукової дисципліни. Висвітлено питання організаційного розвитку українознавства, становлення його освітніх і дослідницьких інституцій. Виокремлено українознавчий компонент у структурі всієї науки, висвітлено внесок у його збагачення учених Харківського, Київського, Одеського, Львівського та Чернівецького університетів, наукових товариств. Реконструйовано специфіку розгортання українознавчих студій в УСРР, на території Західної України та в еміграції, проаналізовано якісні зміни у формах і змісті наукових досліджень у період українського державотворення 1917 - 1920 рр. Розглянуто процес радянізації українознавства у контексті політки "українізації", активізації та заборони наукових досліджень за умов утвердження тоталітарного режиму та проведення антиукраїнських репресій. Узагальнено історичний досвід розвитку українознавста та розроблено пропозиції щодо подальшого розвитку українознавчих досліджень і підвищення їх ролі на сучасному етапі.

  Скачати повний текст

Уперше здійснено узагальнювальний аналіз процесу українознавства з використанням наукових принципів і методів дослідження, сучасних теоретико-методологічних засад українознавчої науки. Вивчено наукову творчість найбільш відомих вчених наприкінці XIX - початку XX ст. (М.Грушевського, М.Сумцова, Д.Багалія, А.Кримського), їх внесок у розвиток українознавчих досліджень у вищих навчальних закладах, наукових установах, інших інституціях. Узагальнено досвід діяльності провідних організацій Наддніпрянської України у даній сфері. На базі широкого кола джерел і наукової літератури докладно висвітлено роль Київського, Харківського, Новоросійського (Одеського) університетів у розгортанні українознавчих досліджень, розглянуто основні напрями та форми діяльності Українського Наукового Товариства та Харківського історико-філологічного товариства у становленні наукового українознавства, розвиток якого здійснювався на концептуальному та дослідницькому рівнях. Показано значення та місце українознавчих розробок даного періоду для активізації українського національно-визвольного руху, піднесення української національної самосвідомості, розкрито внесок учених у процес формування та становлення національної науки.

  Скачати повний текст

На підставі широкої джерельної бази досліджено українознавчий контекст науково-педагогічної та видавничої діяльності О. Бодянського в XIX ст. Визначено чинники, що вплинули на формування його українознавчого світогляду та становлення громадянської позиції. Висвітлено основні етапи діяльності О. Бодянського у контексті українознавства. Увагу приділено фольклористичній, викладацькій і видавничій діяльності, а також питанню створення ним за роки роботи в Московському університеті школи славістики. Розкрито значущість різних наукових і літературних контактів ученого, його знань у галузях джерелознавства й етнографії слов'ян, здобутих під час закордонного відрядження до слов'янських країн. Оцінено його громадську діяльність, зв'язки з науковою та творчою українською та російською елітою в середині XIX ст. і значущість співпраці з Т. Шевченком, П. Кулішем, М. Гоголем.

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняній українознавчій літературі здійснено спеціалізоване українознавчо-філософське дослідження філософської спадщини Г. Сковороди. Доведено, що вирішального значення набуває необхідність укладання системи вимірів певної науки, в межах якої буде досліджуватись навіть вже звичне у характеристиках явище. Ця обставина зумовила чітке означення парадигми галузі знань, в межах якої має провадитись наукове дослідження. Обгрунтовано перспективність між- і полідисциплінарних досліджень в галузі гуманітарних наук, здійснених на основі розвитку інтегративної методології.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано визначення національного характеру, окреслено найважливіші функції національного характеру як чинника державотворення, а також основні структурні та сутнісні складові українського національного характеру, наявність яких дозволяє забезпечити стабільність українського суспільства та його здатність протистояти зовнішнім деструктивним впливам і давати адекватні відповіді на "виклики часу". Проаналізовано різні рівні та форми вияву національного характеру, які зумовлюють силу та дієвість впливу національного характеру суб'єктів на державотворчі процеси.

  Скачати повний текст

Розроблено концепцію, яка грунтується на розуміння культурного простору країни як впливової на її території системи смислів, втілених у діяльності людей та в її продуктах. Визначено типи цілісності культурного простору країни: статична, генетична, динамічна. Встановлено механізм саморегуляції культурного простору, ядро якого складає взаємодія цінностей і норм, а посередницьку роль виконують смисли. Сформульовано принципи гуманітарної політики держави у справі забезпечення цілісності культурного простору. Доведено, що вони повинні грунтуватись на принципі гуманістичнотті й орієнтуватися на максимальний ступінь підтримання населенням спільних загальнонаціональних цілей.

  Скачати повний текст