Ч. 1. - 1878. - 456 с.

Т. 2 : И-О. - 1881. - 807 с.

Погодин Михаил Петрович (11.11.1800-8.12.1875), русский историк, писатель, журналист и публицист. Академик (1841). Сын крепостного крестьянина. В 1821 окончил Московский университет. В 1826-44 — профессор Московского университета, сначала всеобщей, с 1835 — русской истории. В 1827-30 издавал журнал “Московский вестник”, в 1841-56 при тесном участии С. П. Шевырева — “Москвитянин”. В 1820-30-х Погодин написал несколько беллетристических и драматических произведений (“Черная немочь”, 1829, “Петр I”, 1831, и др.). В те же годы Погодин выступил и как историк с критикой М. Т. Каченовского и скептической школы. Собственные интересы Погодина находились в области древней русской и славянской истории. Во время заграничной поездки, в Праге (1835), Погодин установил связи с видными славянскими учеными П. Шафариком, Ф. Палацким, способствовал сближению русской и зарубежной славянской науки. Исследования Погодина по отдельным вопросам русской истории были основаны на изучении первоисточников, имели большое научное значение. Сюда относятся: установление источников Начальной летописи, изучение причин возвышения Москвы, выяснение постепенного характера закрепощения крестьян и т. д. Михаил Александрович Максимович родился в обедневшей дворянской семье на хуторе Тимковщина, ныне Золотоношского района Черкасской области. С 1812 по 1819 г. учился в Новгорд-Северской гимназии. В 1819 стал учиться на словесном отделении Московского университета, но в 1821 г. перешел на физико-математическое отделение и окончил его в 1823 г. Некоторое время после этого Максимович слушал лекции по медицине и был служащим университетской библиотеки и ботанического музея. С 1824 по 1825 находился в научной экспедиции с целью сбора ботанических и минералогических образцов. В 1827 защитил магистерскую диссертацию: "О системах растительного царства", получил должность адъюнкта. В 1832 г. был командирован на Кавказ, откуда привез богатые коллекции. Можно сказать, что его деятельность на поприще естественных наук оказала, в конечном итоге, влияние и на развитие русского языка, во всяком случае - в сфере специальной лексики. По сути дела, все основные ботанические термины, которые до сих пор бытуют в науке, были введены в нее ни кем иным, как Максимовичем.

Т. 1 : (А-О). - 1886. - 608 с.

Т. 1. - 1892. - 542 с.

Засновник українського природознавства, автор перших підручників та творець термінології з різних природничих наук, український філолог Іван Верхратський був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка у Львові і першим головою його математично-природничо-лікарської секції. Верхратський відомий своїми дослідженнями флори і фауни Східної Галичини. Окрім цього, Іван Григорович був автором наукових праць з української діалектології та лексикології: "Знадоби до словаря южноруского"; "Знадоби до пізнання угорсько-руских говорів". Мові лемків північних схилів Карпат присвятив монографію «Про говір галицьких лемків» (Львів, 1902), яка досі є серед найґрунтовніших праць у цій ділянці, що не втратила наукової вартості. Книга складається зі вступу «Граматика», «Взірців бесіди галицьких лемків» (оповідання і приказки з різних сіл, загадки, приповідки, пісні), «Словарця». Цінна зокрема тим, що писалася в часи, коли лемки ще компактно проживали на своїх етнічних територіях, тож автор мав змогу дослідити говірку у її природному стані. Поданий «Словарець» (обсягом майже 100 с.) є фактично лемківсько-німецьким диференційним діалектним словником.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

Т. 1 : А - К. - 1919. - 412 с.

Ч. 1 : Елементарна математика. - 1924. - 116 с.

З пропозиції Державного Видавництва України Технічний відділ ІУНМ прийняв на редагування технічні та застосовані терміни словника військової термінології, якого упорядкували С. та О. Якубські. Для переведення цієї роботи відділ обрав комісію в складі: члена відділу Д. В. Панкевича, філолога відділу Ю. Г. Кондрачука та автора словника С. В. Якубського. Ця комісія розпочала свою роботу 1 лютого 1927 року її закінчила 15 травня 1927 року, відбувши 44 засідання. Технічні та застосовані терміни військового словника комісія перевірила та погодила з термінами, що їх ухвалили різні секції відділу, і ці терміни в словникові позначено зіркого, а решту термінів загальномовного характеру комісія не редагувала, і їх подано в словникові на підставі наукових матеріялів за відповідальністю авторів словника С. та О. Якубських. Зважаючи на те, що українська технічна термінологія, а військова особливо, малодосліджена, терміни, що їх зредагував Технічний відділ, треба вважати за проекти військової української термінології, яка згодом буде досліджена та вдосконалена. Тому президія Технічного відділу прохае читачів подавати на адресу відділу (Київ, бульвар Шевченка, 14, Технічний відділ ІУНМ) свої поради та зауваження до зредагованого матеріялу. Всі поради та зауваження Технічний відділ прийме з подякою та й використає їх у дальшому виданні фаховою військово-морського словника.

Т. 1 : А-Н. - 1939. - 330 с.

Данная книга была написана учениками проф. А. И. Смирницкого после его смерти. (1954 г.). В основу книги был положен теоретический курс современного английского языка, читанный А. И. Смирницким в течение одиннадцати лет в МГУ и в 1-ом МГПИИЯ. Кроме того, составители использовали рукописные материалы, наброски и отдельные замечания автора, предоставленные им О. С. Ахмановой. Таким образом, предлагаемая книга содержит изложение только таких положений A. И. Смирницкого, которые еще нигде не были опубликованы ни целиком, ни частично.

У словнику представлено лексику одного з південних говорів української мови. Укладений на власних матеріалах автора та з вислідів діалектологічних експедицій студентів. Для мовознавців — науковців, етнографів, викладачів, студентів.

Т. 1 : A-N. - 1958. - 712 с.

Т. 1 : А - Ж. - 1958. - 494 с.

Правильність усної мови визначається насамперед правильною вимовою звуків слова і правильним наголосом, а також правильним інтонуванням речення. Помилки в усній публічній мові не тільки утруднюють розуміння висловленого, але й заважають поширенню й усталенню норм літературної мови. Цей словник є першою спробою охопити і зафіксувати літературне наголошення в усіх уживаних словах, у багатьох формах слів та в окремих словосполученнях. Крім широко відомої лексики, словник відбиває обмежену кількість спеціальної термінології.

У словнику розроблено більше 4 тис. синонімічних рядів. Праця з синонімічним словником сприяє збагаченню активного запасу слів, виробленню навички добирати потрібне слово або синонім до нього.