Кн. 1. - 159 с.

Непроста, часом трагічна доля українського книговидання – тема невеличкого, але дуже змістовного історичного нарису С. О. Єфремова (1876–1939) – громадсько-політичного й державного діяча, літературного критика й історика літератури, академіка Української академії наук. Автор досліджує досить значний період: з кінця ХVІІІ ст. по 1916 р., тобто до центру його уваги потрапляють утиски української культури з боку уряду царської Росії.

  Текст у форматі PDF 0.70 Мб

Т. 1 : Давня українська література (ХІ -ХVІІІ ст.). - 979 с.

Перший том словника лишається найповнішим довідковим виданням з історії української літератури XI--XVIII ст. Упорядник максимально використав цензурні можливості, відкриті за часів відносної лібералізації комуністичного режиму (1956--1961рр.).

Після перемоги Лютневої революції і повалення самодержавства в Україні з нестримною силою розгорнулася національно-визвольна боротьба, яка, незважаючи на утиски царизму, не припинялася протягом довгих століть неволі й імперських спроб взагалі викреслити з історії українську націю, а Україну перетворити на Малоросію не лише за назвою, а й по суті. Перемога в країні демократичної революції на початку 1917 р. висунула на порядок денний питання про самовизначення України і відродження її державності. Цей процес розвивався в умовах надзвичайно гострого протистояння різних політичних сил і партій. І якщо в Росії боротьба точилася між Тимчасовим урядом і табором Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, то в Україні вже з початку березня 1917 р. почав формуватися, по суті, національний парламент — Центральна Рада. Після перемоги в Петрограді більшовицького жовтневого повстання і повалення Тимчасового уряду і аж до утворення наприкінці квітня 1918 р. гетьманської Української держави питання про те, кому ж належатиме влада в Україні, вирішувалося в боротьбі Центральної Ради та її уряду проти радянського уряду України — Народного Секретаріату, підтримуваного Радянською Росією.

У праці робиться спроба комплексного аналізу історії України 1950-1960-х рр., еволюції радянської тоталітарної системи після смерті Сталіна. Автор докладно аналізує розвиток суспільно політичних, соціально-економічних, національно-духових процесів в Україні спираються на численні архівні документи, більшість з яких ще недавно приховувалась від громадськості за грифами "Таємно" та "Цілком таємно". Для науковців, викладачів, студентів, усіх хто цікавиться історією України.

У збірнику публікуються документи переважно з діловодних архівів державних органів та установ, які безпосередньо чи опосередковано реагували на прояви українського руху в різних сферах: у початковій освіті, у громадському й літературному житті тощо. Документи висвітлюють передумови, обставини й наслідки появи та функціонування Валуєвського розпорядження 1863 р., Емського указу 1876 р., низки інших нормативних документів, що регулювали мовне питання на теренах українських губерній Російської імперії упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Частина документів пов’язана з виконанням цензурними установами на місцях зазначених “заборонних” актів щодо української літературної мови – одного із ключових чинників формування української ідентичності. Переліки рукописів, заборонених до друку, а також творів, видрукуваних за кордоном і нелегально поширюваних на Наддніпрянщині, окреслюють контури потужного освітньо- літературного масиву Українського Слова, яке упродовж кількох десятиліть у різних формах проривалося до читача крізь цензурні заборони. Більшість документів публікуються вперше.

У збірнику публікуються документи переважно з діловодних архівів державних органів та установ, які безпосередньо чи опосередковано реагували на прояви українського руху в різних сферах: у початковій освіті, у громадському й літературному житті тощо. Документи висвітлюють передумови, обставини й наслідки появи та функціонування Валуєвського розпорядження 1863 р., Емського указу 1876 р., низки інших нормативних документів, що регулювали мовне питання на теренах українських губерній Російської імперії упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Частина документів пов’язана з виконанням цензурними установами на місцях зазначених “заборонних” актів щодо української літературної мови – одного із ключових чинників формування української ідентичності. Переліки рукописів, заборонених до друку, а також творів, видрукуваних за кордоном і нелегально поширюваних на Наддніпрянщині, окреслюють контури потужного освітньо- літературного масиву Українського Слова, яке упродовж кількох десятиліть у різних формах проривалося до читача крізь цензурні заборони. Більшість документів публікуються вперше.

У потоці українського літературного життя кінця 50—60-х років XIX ст. яскраво виділяється творча індивідуальність Анатолія Свидницького. Жвава, енергійна натура, людина всебічно обдарована від природи, Свидницький тягнувся до живого діла, прагнув конкретними справами реалізовувати програму діячів революційної демократії в галузі народної освіти, в піднесенні ролі художнього слова як активного знаряддя виховання мас. Типовий для свого часу письменник-різночинець, Свидницький намагався порушувати злободенні соціальні питання в творах різних жанрів — піснях, фольклорно-етнографічних нарисах, оповіданнях, йому належить пальма першості і в створенні українського реалістичного роману з виразним соціальним спрямуванням. На жаль, тяжкі умови, в яких доводилося працювати діячам демократичної культури, постійні переслідування з боку царських властей, цензурні утиски, побутова невлаштованість, підірване замолоду здоров’я не дали можливості розквітнути яскравому талантові Свидницького, передчасно обірвали саме життя письменника. За життя не побачив світу його найкращий твір — роман «Люборацькі». Мав рацію І. Франко, коли з глибоким смутком писав, що автор цього роману належав до тих талановитих, але нещасливих людей, котрі, сковані ланцюгами соціальної неволі, не змогли прикласти «до діла те знання, яке вони в житті здобули, ані ту щиру любов, котрою душа їх горіла в найкращих хвилях життя» Однак історія поставила все на свої місця. Твори Свидницького, наснажені щирим вболіванням за долю простої людини, пройняті гострим осудом і кріпосницької, і буржуазної дійсності, позначені неповторними прикметами самобутнього таланту їх автора, витримали іспит часу. Великий Жовтень, поклавши початок новій ері в історії людства, наблизив явища прогресивного мистецтва до найширших мас трудівників. Сьогодні поряд з багатьма визначними явищами світової літератури в активі радянського читача перебуває і роман Свидницького «Люборацькі» як одна з яскравих художніх пам’яток середини XIX ст.

І. Огієнко одним із перших серед науковців, спочатку в «Українській культурі», а згодом і в «Історії українського друкарства» оприлюднив нечувані за своєю зверхністю й зневагою до цілого народу гласні й негласні документи минулої епохи — укази, розпорядження, циркуляри царського уряду про заборону українського друку, знищення українських книжок, виправлення українського правопису. Окрім того, він переконливо, аргументовано показав, як, незважаючи на всілякі утиски, заборони й переслідування, українське друковане слово пробивалося до народу, будило думку, піднімало його з колін.