Автор зображує історичний розвиток, етнографічні особливості, релігійний та національний склад Холмщини на поч. 20 ст.

Книга містить окремі статті Є. Крижановського з різних проблем українського населення Холмщини і Підляшшя.

Издатель и вдохновитель этого издания, знаменитый русский этнограф, археолог и историк-просветитель Помпей Николаевич Батюшков, называет книгу профессора Н.И. Петрова "средством к поддержанию и укреплению народного духа, возмущаемого внутренними и внешними врагами единства России" Оторванная от "материковой" России с середины XIV в Холмская земля с 1815 года возвращается в Российскую империю, и страна старается восстановить нарушенное духовное и культурное единство. Работа Н.И. Петрова описывает исторический путь Забужья в контексте общей судьбы Русского Запада, противопоставляя факты и документы попыткам фальсифицировать действительный ход событий.

У книзі автор аналізує становище різних частин України, що опинилися у складі СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Особливу увагу він звертає на розвиток політичних настроїв західних українців та пропонує тактику поведінки, метою якої є незалежна соборна Українська Держава.

Книга в науково-популярній формі розповідає про передумови, підготовку та проведення рейду підвідділу УПА під командуванням сотника "Хмари" до Румунії у 1949 р. Про цей захід українського підпілля не було вичерпної інформації через брак достовірної документальної бази. Авторам вдалося віднайти унікальні архівні документи, фото та спогади, що дають змогу реконструювати хід подій, простежити долю учасників акції, довести велике пропагандивне значення рейду, встановлення контактів у сусідніх державах. Видання вирізняється історичною достовірністю, новизною та повнотою залучених документів, містить значну кількість кольоррових ілюстрацій та фото, багато з яких публікуються вперше.

У дослідженні висвітлено події,які передували бойовим діям частин Легіону Українських Січових Стрільців у складі Австро-Угорської армії проти російського війська з вересня 1914 р.,а також сам перебіг боїв на горі Маківці в Карпатах у березні-квітні 1915 р.

Ч. 1. - 1895. - 350 с.

Книга розповідає про роль західноукраїнських земель у Північній війні, а також перебування Петра Першого в Жовкві і Львові у 1706 р.

У монографії здійснено цілісне дослідження депортаційної політики сталінського тоталітарного режиму, що реалізувалася в західних областях України в 1939—1953 рр. Автор аналізує детермінанти використання, сутність, структуру і функції депортаційної політики як політичного процесу (у вузькому розумінні), технології здійснення влади державними Інституціями сталінського тоталітаризму. Простежуються етапи впровадження депортаційної політики в західному регіоні України, механізми її здійснення на кожному з них. Висвітлюються участь та роль вищого партійно-державного керівництва СРСР та УРСР, місцевих партійних і радянських органів влади у проведенні депортаційної політики. Досліджується вплив політики масових виселень на процеси радянізації анексованих територій. Для науковців, студентів, широкого загалу читачів, котрі цікавляться проблемами української політології і політичної історії.

У монографії висвітлена участь уродженців західноукраїнських земель у загальнонаціональних політичних і культурних процесах, починаючи від Першої світової війни, доби Української революції 1917-1921 рр. й закінчуючи подіями осені 1939 р. Особлива увага звертається на участь галицької інтелігенції у здійсненні політики українізації в УСРР, контакти вчених ВУАН та НТШ у Львові, репресивні дії комуністичного режиму під час справи "Української військової організації" 1932-1934 рр.

У роботі розглядається функціонування українського та російського етнонімів у їх історичній взаємодії, простежуються передумови і наслідки утворення етноніма “Україна” — імені нації, що визначає її ідентичність. Автор також висвітлює питання вживання в українській мові етноніма “єврей”.

Т. 2. - 1988. - 499 с.

Етнонім лемки (ч.р., од.— лемко, ж.р., од. — лемкиня), висунутий дослідниками і інтелегенцією в XIX ст., розповсюдився як самоназва в народному середовищі тільки в I половині XX сторіччя. До цього лемки, як і жителі Угорськой Русі (східнослов'янських етнічних територій в Угорському королівстві), найчастіше називали себе руснаками. Також стосовно них, особливо нелемками, використовувався поширеніший в інших регіонах етнонім русини. Найбільш вірогідне пояснення карпатського прізвиська лемко, що згодом послужило основою для етноніма, полягає у діалектних відмінностях лемків, які добре помітні в нелемківському середовищі. Конкретно, йдеться про частинку лем (лише, тільки), ймовірно запозичену у сусідів словаків (ср. східнословацьке sem, словацьке літ. lem).

Ч. 1. - 569 с.