Настоящее издание является результатом работы теоретического семинара, посвящённого творчеству Э.Левинаса, проходившего на философском факультете СПбГУ в 2004-2005 гг. Книга содержит исследования наследия французского философа, переводы его работ, библиографию. Для философов.

Книга відомого французького історика, представника знаної "школи Аналів", Жана Клода Шмітта присвячена жестовій традиції на середньовічному латинському Заході. Послідовно розглядаючи історичний, культурний, комунікативний, педагогічний, символічний й под. вимір жесту як знаряддя ефективного людського спілкування в його зв’язку з магічною, риторичною, теологічною традицією, а також з практикою відправлення християнського культу, автор відтворює справжнє місце жестової поведінки в просторі людського життя. Середньовіччя жесту виступає як повноправний спадкоємець античного світу і несподіваний провісник світської культури Відродження і Нового часу.Для спеціалістів з історії та теорії культури, істориків філософії та релігії, а також для всіх, хто цікавиться долями європейської цивілізації.

Дана публікація присвячена старовинному українському мистецтву, а саме мистецтву релігійному – від паганських (язичницьких) до християнських часів.

Л. Шестов (1866—1938) — русский литератор и мыслитель. Его философия коренится в художественном опыте русской литературы Толстой , Достоевский, Чехов) и в трагическом персонализме Ф. Ницше. Одним из первых в XX веке Шестов утверждал экзистенциалистский исток и смысл философии, неутомимо оспаривая традиционную рационалистическую метафизику. Книга «Киргегард и экзистенциальная философия» — результат позднего знакомства Шестова с творчеством великого датского мыслителя, во многом близкого ему по духу. Их связывает основная, восходящая к Лютеру (которому Шестов посвятил специальное исследование) тема — парадокс веры. Здесь Шестов раскрывает свою философию как род библейского экзистенциализма и сосредоточивает ее на осмыслении фундаментального события грехопадения.

Православна теологія за власну концептуальну основу має спадщину святих отців та візантійських богословів. Ця спадщина видається єдиним цілим лише при незнанні текстів та фактичного перебігу подій. Історія православної теології — це драма конкуренції багатьох доктрин, змагання між якими розгорталося навіть в межах ортодоксії. Релігієзнавчий та історико-філософський підходи дозволяють побачити в історії православної теології еволюційні зміни, які відбувалися закономірно. Першим етапом кожного кола розвитку теології ставав бунт проти метафізики, спроби побудувати постметафізичну та антиметафізичну фідеїстичну теологію. Бог уявлявся як абсолютно непізнаваний, всяка метафізична теологія деконструювалася. Епоха деконструкцій швидко змінювалася спробами побудувати ортодоксальну метафізику, згідно із якою Бог — це Буття. Метафізика існування на наступному етапі розвитку теології зазнавала схоластизації та примітивізації. Формувалася схоластична есенціалістична метафізика, яка була здатна панувати довший час, але не могла створити видатних пам’яток, які б піднялися до рівня творів перших двох етапів. У книзі розглянуто найважливіший етап у розвитку православної теології — візантійський. Дослідження присвячено еволюції панівного у Візантії напрямку богословської та філософської думки — християнському неоплатонізмові. Візантійський неоплатонізм виникає в деконструкціях Ареопагітик, досягає власної творчої кульмінації в метафізиці Буття Максима Сповідника, зберігає неоплатонічні традиції у метафізиці есенціалізму (кінець VII — початок XIII сто- літь). До падіння Константинополя візантійський неоплатонізм встигає здійснити ще одне коло розвитку. Неоареопагітизм Григорія Палами змінюється творчою метафізикою Каліста Ангелікуда, а з 70-х років XIV століття панує паламітська схоластика, новий есенціалізм. Дослідження підтверджує тезу про філософізацію теології у візантійський період. Ідеаломта методологічним підґрунтям для візантійських мислителів була ідея «філософської теології» Прокла. Антиметафізична теологія Ареопагітик залежала від філософії Дамаскія, останнього схоларха Афінської школи неоплатонізму. Філософія Максима Сповідника переінтерпретовувала прокліанство. Візантійський есенціалізм ідейно і текс туально залежав від александрійського неоплатонізму. Книга розрахована на науковців,викладачів, студентів, всіх, хто цікавиться непростою історією православної теології.

У довіднику вміщено матеріал, що стосується християнської тематики. Завданням видання є подальше впровадження християнської моралі в життя молодого покоління. Довідник буде корисним вчителям, студентам, учням, а також широкому колу читачів.

Международное периодическое издание «Философия религии: Альманах» продолжает представлять российскому читателю малоизвестную для него область философии, поскольку философия религии не есть привычная для него религиозная философия, но является метатеоретическим координатором наук о религии и «наук о духе». Альманах создается усилиями отечественных и зарубежных философов, богословов, историков христианской культуры и межрелигиозных отношений. Второй выпуск альманаха, как и первый (2006— 2007), содержит разделы, посвященные философии религии как философской дисциплине, современному философскому теизму, истории естественной теологии, переводам философско-религиозной классики, публикациям рукописей русских философов и религиоведов, рецензии и размышления над книгами. В числе авторов выпуска — современные классики англо-американской (Р. Суинберн, А. Плантинга) и немецкой (Р. Шеффлер) философских традиций. Публикуется одно из самых обстоятельных исследований «онтологического понятия» Бога у Ансельма Кентерберийского и компаративистский экскурс в историю индийской атмавады, впервые издается на русском языке фундаментальное сочинение Шеллинга «Штуттгартские частные лекции». Издание рассчитано на специалистов в области философии, теологии, религиоведения, а также на широкий круг читателей, интересующихся философско-религиозной проблематикой во всем ее объеме.

Фредерик Уильям Фаррар (1831–1903) был проповедником при университетской церкви в Кембридже, затем капелланом при дворе королевы Виктории. Его проповеди посещало все высшее лондонское общество. Он – автор многих серьезных религиозных трудов. Помимо книги «Жизнь Иисуса Христа», русскому читателю известны такие произведения как «Искатели Бога», «Свидетельства и доказательства истории Христианства», «Жизнь и труды апостола Павла», «Первые дни христианства», «Жизнь и труды отцов и учителей церкви». «Жизнь Иисуса Христа» представляет собой достаточно объемный труд. Книга состоит из двух частей, обе из которых последовательно (настолько, насколько это видится очевидным автору) излагают все события земной жизни Мессии. Первая часть затрагивает жизнь Иисуса до его выхода на служение и то время, когда деяния Его были достаточно популярны, а если в каких-то кругах и ставились под сомнение, то не вызывали протеста. Часть же вторая раскрывает перед читателем уже тот период жизни Христа, когда возникает достаточно сильная оппозиция Его миссии. «Жизнь Иисуса Христа» предстает перед читателем как своеобразный комментарий на первые четыре книги Нового Завета. Она написана скорее для человека сведущего в учении христианства, чем для человека незнакомого с Евангелием, и не только сведущего, но и думающего, утверждающегося в своем веровании. Автор достаточно хорошо знаком с географией Палестины и бытом, который окружал Иисуса Христа, что дает возможность проникнуть в ту обстановку, в те настроения и чувствования, присущие тому времени и положению вещей. Создается такое впечатление, что Фаррар лично присутствовал при событиях двухтысячелетней давности, все видел и умело передал всю яркость, всю живость увиденного в своей книге. Есть, конечно, и такие представления у автора, которые не основаны на реальных знаниях, а строятся на предположениях и посему нельзя полностью доверять последним, закладывать их в основу своей веры, своего богословия. Достаточно ценной представляется возможность проникнуть в некоторые тонкости оборотов языка, на котором написаны евангелия, что Фаррару с легкостью удается благодаря своим лингвистическим познаниям. Знакомства с апокрифическими писаниями и преданиями о жизни Иисуса Христа обогащает читателя при чтении произведения Фаррара, не претендуя на непреложность и абсолютную правду. Все это в общем делает прочтение книги «Жизнь Иисуса Христа» достаточно интересным, познавательным. Своеобразный язык написания доставляет удовольствие (за что можно особо поблагодарить и переводчика издания). Чувствуется тот живой интерес, с которым автор исследовал данную тему и эта увлеченность, эта проникновенность в суть, это вдохновение умело передается с каждой строкой написанного.

Окрім політичної еліти, діячів науки й мистецтва, залишалася в українців ще одна цитадель, яка стояла на сторожі самобутності нашої культури й зірко охороняла цілісність української нації. Такою цитаделлю була православна християнська віра. Вона, в цілому не надто відрізняючись від канонів католицької церкви, несла в собі ту іскру, що не давала згаснути багаттю культурної самобутності українців. Підтримувала в них бажання залишитись незалежними і не розчинитися в бурхливому океані тотального сполячення. І саме цей, останній оплот українства опинився під загрозою наприкінці XVI сторіччя, коли Річ Посполита, спрямована рукою Ватикану, оприлюднила проект злуки католицької і православної церков, який був реалізований 1596 року у Бресті й отримав назву Брестської (Берестейської) унії.

Книга представляет собой первый на русском языке систематический курс истории средневековой философии. В ней рассматривается процесс зарождения и развития христианской философии (патристики) в условиях античности (I—V вв.), возникновение и развитие схоластической философии в Европе в эпоху раннего средневековья (VI—XII вв.), основные идеи средневековой философии в ближневосточных странах, расцвет и закат схоластической философии в Европе в XIII—XIV вв.