Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Ч. 1 : Населеніе, экономическій, государственный и сословный строй. - 1904. - 293 с.

Дане видання є нарисом про життя в Україні. Перша частина присвячена українській природі, її клімату, описується його помірність, сприятливість для життя. Наступна частина наводить невелику історичну довідку, щодо сутичок в які потрапляла Україна, формування Запорізької Січі та козацького образу життя. Далі описується побут українців — їх одяг, сімейний устрій, їх праця. Особлива увага приділяється образу української жінки та українській пісні, приводиться зміст однієї з дум. Книга містить одну ілюстрацію — малюнок, що зображує “малоросів” у своєму національному одязі.

Vol. 1 : 1791-1853. - 320 p.

З давніх-давен в Україні будь-які зібрання дорослих і дітей супроводжувались ігровою діяльністю, найбільш поширеними різновидами якої були біг, скачки, стрільба з лука, кулачні бої, метання списа, а жінки та дівчата водили хороводи. Участь у грі дозволяла людині відійти від проблем повсякдення, запобігала виникненню сумнівів й недовіри до своїх сил. Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра добродійно впливає на формування дитячої душі, розвиток фізичних сил і духовних здібностей.

Директор Всенародної бібліотеки України (нині – Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) розповідає про історію створення установи та її завдання, характеризує роботу кожного з 11 відділів, а також книжковий фонд за мовними та іншими показниками та шляхи його формування. С. П. Постернак підкреслює важливість надсилання обов'язкових примірників до книгозбірні. Особливу увагу він приділяє ролі читальної зали. Окремий розділ присвячено Вінницькій філії. У додатку – Статут бібліотеки.

У представленій публікації сформульовані досягнення Всенародної Бібліотеки України за 5 років її існування (від 15 серпня 1918 р. до 1 січня 1924 р.). Розглядається рівень збагачення її книжкового фонду за ці роки та періоди його упорядкування, формування структурних відділів установи, організація видачі книг додому для робітників-киян, створення публічної читальні та поступове поліпшення умов її роботи та інші аспекти бібліотечної справи.

Дана публікація присвячена сорокаріччю від дня заснування київського трамваю. Саме столичний трамвай заслуговує окремої уваги, адже за часом заснування він є першим в СРСР і другим в Європі. Його сорокарічна історія є історією формування цієї транспортної галузі загалом. Основним джерелом інформації для цієї праці стала “справа” про викуп Київської Міської Залізниці, видана Міською Думою у 1914, адже інші матеріали, що містилися в архівах КМЗ були знищені під час громадянської війни.

Дане видання є працею українського радянського поета, літературного критика та публіциста Якова Григоровича Савченко. Воно присвячене п'ятнадцятиріччю одного з найбільших українських театрів — театру ім. І. Франка. Розглядаються актори та режисери, які працювали у театрі за ці роки та вистави, які виносилися на розсуд публіки. Описуються різні періоди формування та розвитку театру на фоні різноманітних суспільно-політичних подій, досягнень соціалістичного будівництва. Матеріал доповнений знімками акторів, інших театральних діячів та сцен з вистав.

Прикладів органічного споріднення індивідуальності поета з народною поезією можна навести безліч, і одним з найяскравіших буде приклад Шевченка. Дана праця є одним з перших ґрунтовних досліджень подібного зв'язку. У роботі аналізуються тексти поезії Тараса Григоровича, розглядається яким чином народна пісня вплинула на їх форму і зміст і з іншої сторони, яким чином Шевченко вплинув на формування народної творчості.

В книге излагаются простейшие приемы по выбору и обработке сырца, формовке, сушке и обжигу сырца. Кроме способов, применяемых в Болгарии, описываются также простейшие методы изготовления кирпича, используемые в СССР.

Юрієм Шевельовим доведено, що важливу ролю у творенні нової мови відіграли не лише київські й полтавські говірки, але й інші діалекти. У розвідці про вплив Чернігівщини автор також відзначив, що традиція літературної мови, на якій ґрунтувалися граматика й словник О. Павловського, була чернігівська, а в Котляревського чи Шевченка північноукраїнських елементів теж трапляється чимало. Він підкреслив, що початків нової мови слід шукати в добі, яка передувала Котляревському, і що жодна літературна мова не виникає “на народній основі”, – а це відбігало й від традиції, що набула певного поширення в науці, й від тієї догми, що була обов’язковою на підрадянській Україні.

На великому документальному матеріалі показано аграрну еволюцію у Східній Галичині і на Північній Буковині у другій половині XIX ст. Вперше в радянській історичній науці дано- розгорнуту характеристику соціально-економічного і політичного становища найчисленнішої соціальної верстви західноукраїнського суспільства — селянства, його боротьби за ліси і пасовиська, показане формування робітничо-селянського союзу. Розглянуто політичний рух навколо селянського питання. Монографія розрахована на викладачів і студентів історичних факультетів, наукових працівників, може також являти інтерес для масового читача.

Україна має свою прадавню дохристиянську міфологію у вигляді анімістичної віри (з латинської аnimus — душа, живе). Оскільки міфологічний світогляд був антропоморфним, то було неминучим формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення всього сущого. Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля. По цьому людина стала все своє довкілля уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (з грецької antropos — людина). Оці три елементи: анімітизм — оживлення, анімізм — одухотворення й антропоморфізм — очоловічення становлять основу давнішого вірування… бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т.ін. — усе це живе, має свою душу. У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.

Вип. 1. - 1971. - 242 с.

Книга є спробою накреслити політичну філософію та ідеологію Дмитра Донцова в загальному контексті розвитку української політичної думки. Теорії Дмитра Донцова та його ідеологія були, з одного боку, продуктом української тогочасної дійсності, а з іншого - його діяльність помітно вплинула на формування цієї дійсності, що віддзеркалено у пропонованій книзі.