Книга французького військового інженера Гійома Левассера де Боплана «Опис України» — цінне історичне джерело для вивчення побуту запорозького козацтва і селянства, а також інших станів середньовічного суспільства України. В ній відображені географічне середовище, природа України, її кліматичні умови, наведені дані з історії заселення Середньої Наддніпрянщини, змальована яскрава картина життя українського народу першої половини XVII ст.

“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

Если бы я предпринялъ описать все то, что можно найти любопытнаго об малой Россіи для человЂка ищущаго въ малЂйшихъ вещахъ безконечно великихъ слЂдовъ премудрости Божїя; то предпрїятїе мое требовало бы не одного года. Подробное описанїе древняго и нынЂшняго, физическаго и нравставеннаго состоянія страны сея составило бы превеликую книгу. Всякъ знаетъ, что она имЂла прежде своихъ собственныхъ ВладЂтелей, была раздЂляема такъ, какъ и другїя области нынЂшней Россїйской Имперїи, на Княженїя и УдЂлы, послЂ того на Воеводства и ПовЂты, потомъ на Полки и ПовЂты, потомъ на НамЂстничества и УЂзды, а наконецъ, во исполненїе благословеннаго опредЂденїя управляющихъ всЂми Россїями судебъ, раздЂлена на Губерніи и ПовЂты же, или УЂзды. Всякъ знаетъ, что Малороссїяне всЂмъ другимъ Славенамъ единоплеменны, и сохранили по нынЂ нЂкоторые свои обряды и суевЂрїя, свойственныя каждому народу до толЂ, пока онъ образуется просвЂщенїемъ. Всякъ знаетъ и то, сколь много они даже по сїе время отличаются отъ всЂхъ другихъ народовъ, и даже отъ своихъ единоземцовъ, одЂянїемъ, языкомъ и многими другими свойствами, которыя отчасти описаны въ разныхъ Исторіяхъ, Землеописаніяхъ, Путешествіяхъ и Запискахъ. СлЂдственно довольно будетъ для меня положить на бумагу одну слабую тЂнь исчезающаго нарЂчїя сего близкаго по сосЂдству со мною народа, сихъ любезныхъ моихъ соотчичей, сихъ отъ единыя со мною отрасли происходящихъ моихъ собратьевъ.

Пушкин и Гоголь были в восторге от малороссийских песен изданных Максимовичем; Гоголь питал к Максимовичу Михаилу Александровичу истинную дружбу и вел с ним переписку.

Ч. 1. - 1834. - 180 с.

Уже в 1827 г. он издал «Малороссийские песни» (М., XXXVI, 234), с комментариями; А. Н. Пыпин признает за этим изданием «большую заслугу разумного понимания и исполнения дела». В 1834 г. Максимович Михаил Александрович издал другой сборник, под загл. «Украинские народн. песни» (ч. 1, Максимович Михаил Александрович), a также «Голоса украинских песен» (25 напевов, положенных на ноты А. А. Алябьевым); в Киеве он начал еще более обширное изд., «Сборник украинских песен» (ч. 1-я, Киев, 1849).

Ч. 1. - 1849. - 116 с.

Михаил Александрович Максимович (1804—1873) — выдающийся разносторонний ученый: ботаник, этнограф, филолог. Учился в Новгород-Северской гимназии и Московском университете, сначала по словесному, потом по естественному факультету. В 1833 г. почувствовал упадок сил, тоску по родине и решился перейти в открывавшийся тогда Киевский университет.

В своем сводном труде М. Драгоманов приводит более 200 народных преданий и сказок Малороссии, отсортированных по разделам: Знахарство, молитвы, заговоры; Верования и рассказы о чертях; Рассказы о мертвецах и пр. Все вместе они являются отражением народных представлений украинцев середины XIX века.

№ 5. - 270 с.

"Громада"- громадсько-політичний збірник, який виходив у Женеві під редакцією М.Драгоманова. Починаючи з осені 1876р., було видано п’ять томів збірника. Головна мета "Громади" — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу, його духовних починань і устремлінь до свободи і рівності серед світової спільноти.

Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

Автор предлагаемой книги - Александр Сергеевич Фаминцын (1841-1896) - не был профессиональным этнографом или религиоведом, он был одним из самых известных в России историков музыки. Именно интерес Фаминцына к истокам русского и славянского песенного фольклора заставил его обратиться к изучению славянского язычества и его следов в народных песнях, заговорах, заклинаниях и других обрядовых текстах. Ссылки на «Божества древних славян» и другие его работы можно было встретить во многих сочинениях как российских, так и западных историков и этнографов, это сочинение внесло немалый вклад в развитие славяноведения.

В цілому ряді оповідань: «Борислав», «Воа constrictor», «Яць Зелепуга», «Полуйка», «Вівчар» і др. Франко змальовує нам широкі і страшні картини життя робітників, картини, що нагадують часом Дантове пекло. Особливо цікаві його бориславські оповідання. Борислав — це село в Галичині, де добувають нафту (нефть) та земляний віск. Там під землею, в шахтах, в глибоких ямах, серед задухи і смороду, од яких крутиться голова, працюють у темряві тисячі робітників; ллють піт, стогнуть і гинуть. Весь Борислав — одна смердюча яма. Там важка праця, малий заробіток, бруд, п’янство, розпуста, погана їжа і погана горілка, всякі хвороби; там людина гірше скотини, там брат на брата здіймає ніж, там чад і вічне пекло. А з цього всього пливуть золоті річки і спадають в кишені тим, хто сам не робить, всяким хижакам-експлоататорам. Франко виводить перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними інстинктами, сухих, упертих і безсердечних. Гава, Вовкун, Гершко Гольдмахер, Шміла, Шварц і т. д.— ціла стан хижих птахів, що, як образно каже Франко, «полощуть кров’ю рот». Ніщо не спиняє їх: вони грабують, підпалюють хати і гублять людей, аби їм була од того користь. Всю свою ненависть до хижацтва Франко сконцентрував в образі орла-беркута:

Вниманию читателей предлагается книга известного российского историка, этнографа, юриста и общественного деятеля М.И.Кулишера, посвященная сравнительной этнографии и сравнительной истории культуры. Автор рассматривает племенные отличия, изменения флоры, фауны и климата вследствие влияния культуры, изменение расовых черт. Исследуется первобытная нравственность, вопросы обращения с женщинами, детьми и стариками. Большое внимание уделяется символике в жизни, истории и праве, проявляющейся в форме различных обрядов, обычаев, ритуалов и знаков. Прослеживается история развития торговли и ростовщичества.

Владимир Людвигович Кинг родился в 1856 г. в немецко-польской семье, но сам был православным. Окончил юридический факультет Санкт-Петербургского университета.

Сборник бытовых и исторических малороссийских народных песен.

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (* 25 лютого 1850, Шляхтинці — † 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач.