Vol. 1 : А - С. - 1-359 pp.

Historian Eliza Earle Ferguson’s meticulously researched study of domestic violence among the working class in France uncovers the intimate details of daily life and the complex workings of court proceedings in fin-de-siècle Paris. With detective-like methods, Ferguson pores through hundreds of court records to understand why so many perpetrators of violent crime were fully acquitted. She finds that court verdicts depended on community standards for violence between couples. Her search uncovers voluminous testimony from witnesses, defendants, and victims documenting the conflicts and connections among men and women who struggled to balance love, desire, and economic need in their relationships. Ferguson's detailed analysis of these cases enables her to reconstruct the social, cultural, and legal conditions in which they took place. Her ethnographic approach offers unprecedented insight into the daily lives of nineteenth-century Parisians, revealing how they chose their partners, what they fought about, and what drove them to violence. In their battles over money and sex, couples were in effect testing, stretching, and enforcing gender roles. Gender and Justice will interest social and legal historians for its explanation of how the working class of fin-de-siècle Paris went about their lives and navigated the judicial system. Gender studies scholars will find Ferguson’s analysis of the construction of gender particularly trenchant.

The book is intended as a specialist textbook that will support a course or lecture block on LGBTQ psychology (or the psychology of sexualities and genders). At the same time, each chapter is intended to stand alone, and provide an introduction to a particular aspect of LGBTQ psychology, so LGBTQ perspectives and experiences can be incorporated into a wide range of psychology topics such as, for example, lifespan development, prejudice, health, research methods, family and relationships. Readers ‘dipping in’ to some of the later chapters can consult the glossary for definitions of key concepts.

What makes trust such a powerful concept? This question has been at the back of my mind for about nine years now while I have been researching trust both in highly abstract terms and in more practical settings. It is with great pleasure and satisfaction, but also with a sense of vulnerability and uncertainty, of course, that I present in this book what I believe to be the most important approaches to understanding trust in the social sciences as well as core original insights into the leap of faith as the essential element at the heart of trust. Young scholars are increasingly discouraged from writing books and advised to focus their efforts on journal articles. Personally, I am glad that people around me have encouraged me to compose and publish this work. The opportunity to develop and describe my scholarly understanding of trust more thoroughly has been immensely valuable to me because in this book I can connect my most recent thoughts with some ideas that I have presented separately in articles and chapters elsewhere. As a result, a bigger picture emerges not just for me, but also for the reader. I have noticed that key inspirations have often come from books rather than articles on trust, which might reflect the fact that trust is a complex topic that does not lend itself well to merely incremental or fragmented contributions. Books, however, can integrate a broad range of ideas and move the field in new directions. The authors whose writings have enabled me to develop my own argument are duly cited in this book. Of those who have encouraged, inspired and assisted me in my work on trust over the years in person, I would like to thank specifically: Mats Alvesson, Reinhard Bachmann, Jens Beckert, Katinka Bijlsma-Frankema, Sandro Castaldo, John Child, Nicole Gillespie, Chris Grey, Rod Kramer, Christel Lane, Frederique Six, Denise Skinner, Jorg Sydow, Malin Tillmar, Antoinette Weibel, Arnold Windeler and Aks Zaheer. Countless others have also helped me through constructive dialogue and exchanges of ideas. I am grateful to all of them and hope that this work provokes further lively discussion to which I already look forward.

Several scholars have stressed the limits of language in the course of researching violence or when writing about it (Appadurai 1996, Das 2007). Our language seems insufficient to describe the horrors of violence (Binford 2004). Often, words seem to be frozen, and experiences of violence thus appear as if they could only be voiced from a distant position (Das and Kleinman 2001). How can we grasp the meaning of violence? How can anthropologists document the far-reaching and long term effects of violent actions? Focusing solely on narratives of violence and the context in which they emerge, is not sufficient to understand the meaning and the effects of violence. Particularly in realms of human experience, it is obvious that verbal language represents merely one among several ways of expression like gestures, rituals or certain kinds of public manifestations. An exploration of the vast range of different modes of expression thus promises to be the more adequate way to approach, register and understand the comprehensive manifestations and long-lasting effects of violence. This is the basic consideration why we chose ‘expressions’ of violence as the title for this volume, and asked the contributors to document and to analyze the diverging forms in which violence is addressed or conveyed. All the chapters of this volume thus deal with a paradox, as they attempt to turn into text violent experiences that, as we just presumed, cannot be expressed through verbal everyday language. The chapters discuss violence that is communicated through silences, rumours, literary narrations, represented in muted bodies, in rituals or role models. In order to grasp the meaning of violence as such, the contributors applied different perspectives, methods and analytical approaches. To comprehend the unspoken and the silence, most of the researchers have chosen a haptic approach. We borrow this term from Nordstrom (2010), who has defined her approach as ‘research through the senses’. Nordstrom has described the complexity of violence, its blurriness and its routinization or almost naturalization. In a similar approach, Verrips (2007) criticized researchers’ self-imposed restriction on visual manifestation in general, and claimed that a more balanced attention should be paid to our entire bodily sensorial experience. ‘We would then focus on [the] difficulty to grasp phenomena as deeply felt emotions and desires […] as well as the irrational and the fantastic, the absurd and the surreal.’ Our heavy emphasis on the role of the mind, reason and rationality, should give way to an increased interest in the sensual and emotional dimensions that are inherent in ‘our somatic experience of reality’ (Verrips 2007: 31).

Попри численні студії козаччини, проблема реконструкції релігійної свідомості козацтва залишається на маргінесі наукових зацікавлень дослідників. Завданням цієї книги є висвітлення реальної ситуації в царині стосунків низового козацтва з церковними структурами. Для розкриття цієї проблеми на конкретному рівні найбільш репрезентативним може бути зріз стосунків Війська Запорозького Низового з київськими чоловічими монастирями. Упродовж XVII-XVIII ст. саме в цій сфері сформувалася своєрідна система зв'язків духовного, соціального та економічного характеру. Наприкінці роботи автор розглянув життя та побут київських ченців на Запорожжі, їхню роль у церковно-релігійному житті січовиків, а також зворотний бік зв'язку - паломництва січовиків до київських обителей. Завершує роботу мінідослідження про записи запорозьких козаків у синодиках київських чоловічих монастирів.

Науково-популярна книга присвячена історії Війська Запорозького періоду XVI — середини XVII ст. Автор змальовує історичні обставини, що зумовлювали та супроводжували воєнні походи українських козаків на суші й на морі, показує в цьому контексті дипломатичні стосунки Війська Запорозького з сусідніми країнами: Росією та Польщею, Швецією та Туреччиною. Особливе місце відводиться дипломатичній діяльності Б. Хмельницького. Для широкого кола читачів.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

Т. 1. - 344 с.

Памфіл Данилович Юркевич (1826-1874) - найвидатніший український філософ XIX століття. Уміщені в цій книзі фундаментальні теоретичні граці П. Юркевича збереглися у рукописах його лекційних курсів. Це видання рукописної спадщини відкриває абсолютно нову й невідому (навіть вузькому колу фахівців) сферу філософського доробку мислителя — його дослідження у царині держави і права, національного духу та моралі, соціальної структури суспільства і т. ін. В "Історії філософії права" П. Юркевич розглядає, "які правомірні стосунки людство вважало за найкращі норми життя", а у "Філософії права" — "які правомірні стосунки треба визнати за постійний ідеал". "Філософський щоденник" є важливим документом формування філософсько-правової думки П. Юркевича, яка на повну силу виявилася у його фундаментальних теоретичних працях. Видання адресоване викладачам і студентам навчальних закладів із філософською, правничою й загальногуманітарною спеціалізацією, усім, хто прагне збудувати на правовій основі Українську державу й досягти правових відносин з іншими державами.

№ 7. - 1996. - 95 с.

Адамівська школа козацько-лицарського виховання Білгород- Дністровського району Одеської області - громадський (на базі загальноосвітньої школи) навчально-виховний заклад нового типу, покликаний дати учням додаткову козацько-лицарську освіту, забезпечити їх надійний духовний зв’язок з предками, розвинути стосунки з сучасниками і зорієнтувати козачат на інтереси нащадків, бо творче відродження в житті ідей і засобів козацької педагогіки має забезпечити виховання фізично здорових, морально чистих і по-лицарськи мужніх та сильних духом громадян незалежної України

Ч. 1

В книге предпринята попытка систематического изложения основ соционики - молодой науки, базирующейся на теории психологических терминов личности, разработанной классиком психоанализа К.Г.Юнгом. Книга знакомит с историей возникновения и развития соционики,рассказывает об информационной основе 16 психологических типов, позволяет решать вопросы профориентации, психологической защиты, помогает преодолеть трудности на пути раскрытия творческой индивидуальности. В книге используется практический опыт автора, полученный в процессе соционического консультирования и проведения мастер-класса соционической диагностики в Москве. Приведены способы решения проблем для различных типов семей. Книга адресована психологам и педагогам, руководителям и родителям, всем, ктоинтересуется соционикой, поиском своего истинного `Я`. Книга может быть использована как учебное пособие в курсе преподавания соционики и для самообразования.

Можно ли бороться с изменой при помощи обыкновенного сыра? И нужно ли с ней вообще бороться? Зачем прощать, если можно развестись? А если не разводиться, можно ли выиграть неравный бой с молодой соперницей, покусившейся на ваше сокровище? И нужно ли вам это сокровище, приносящее в дом копейки? И вы уже абсолютно уверены в том, что идеальные мужья существуют только в бездарных любовных романах, а в реальной жизни этот вид теплокровных то ли вымер пару тысяч лет назад, то ли даже никогда не существовал на самом деле. Автор утверждает: идеальные мужчины существуют! А если и не идеальные, то по крайней мере максимально приближенные к идеалу. Но мужчины такими не рождаются. Сделать из них человека – наша с вами задача. Трудновыполнимая, но, если взяться за дело с умом, вполне реальная. Мужчины очень, очень, очень любят похвалу! Еще больше, чем маленькие дети. Так что, сколько бы вы не хвалили, перебора не будет. Осваивайте семейную науку вдвоем. Ни в коем случае не берите на себя все ведение хозяйства. Это, пожалуй, самая первая и самая большая женская ошибка. У вас три инструмента для воспитания мужа: ласка и нежность, холодность и недоступность, похвала.

Для того чтобы стать Совершенством и устроить свою жизнь, одинокие женщины Готовы на все. Многие из них выбирают Новый, Модный и Продвинутый путь к Совершенству! Они пытаются вступить в контакт Со своим внутренним «Я» и добиться гармонии при помощи Искусства фэн-Шуй. И что в итоге? Счастливый избранник найден! Как? Прочитайте – и узнаете!

«Відчуття закінчення»—це чудовий приклад високопробної англійської прози: вічні теми любові та смерті, непередбачуваний сюжет і глибокий психологізм. Закінчення життя, закінчення стосунків—які відчуття супроводжують ці події, який вони мають сенс? Джуліан Барнз філігранно ставить ці питання перед читачем.

На основі використання широкої документальної бази, залучення невідомих архівних джерел автори книги відтворюють складний і драматичний перебіг збройної боротьби в тилу вермахту в Україні, успіхи й невдачі партизанів у 1941-1944 рр. У виданні аналізуються бойова, диверсійна та розвідувальна діяльність партизанських формувань, прорахунки й помилки в організації та розвитку партизанського руху, характеризується нацистський окупаційний режим і його заходи у боротьбі з партизанами, відзначається роль партизанів у звільненні української землі від гітлерівських загарбників, висвітлюються стосунки партизанських загонів та з'єднань з ОУН-УПА.