Думи і кобзарське мистецтво, які досягли найвищого розквіту в козацьку епоху, і сьогодні становлять значний інтерес як для науковців, так і для шанувальників музичної і словесної традиційної культури. Намагання зберегти їх - чи то через аудіо записи з раритетних архівних матеріалів, чи то через писемні джерела, є цілком природним явищем. Козаччина, козацькі думи, кобзарське мистецтво - органічна частина національного менталітету. І в яких формах - духовних і мистецьких - вони б не проявлялися, цілком очевидно, що це свідчення нетлінної віри в ту історичну дійсність, яка, хоч і не повториться, але залишиться національною гордістю для майбутніх поколінь. Хоча сьогодні й немає вже того соціально-культурного середовища, яке плекало епічну традицію, проте діяльність поодиноких ентузіастів переконливо доводить потребу збереження української епічної традиції.

Для творчості Панаса Мирного характерні посилена увага до соціальної проблематики, висвітлення порочної моралі панівних класів, зображення типів "нових людей" епохи - революційне настроєних інтелігентів-різночинців, глибока вмотивованість поведінки та вчинків персонажів, розкриття їхнього духовного світу, високий гуманізм.

Т. 1. - 1902. - 387 с.

М. Драгоманов та І. Франко — у чомусь істотному визначальні історичні особи в українській суспільно-політичній ситуації епохи зламу ХІХ і ХХ століть. Вивченню їх стосунків і діалогу, який вони вели в журналістиці, у тому чи іншому аспектах присвячені праці сучасних дослідників [2; 5; 6]. Тим не менше залишається не до кінця з’ясованим початковий період у їхньої полеміки, коли І. Франко залишив роль слухняного учня і виходив на самостійну світоглядну дорогу. У цій статті ми спробуємо показати народження прихованої полеміки між М. Драгомановим та І. Франком, яка відбувалася на сторінках журналу „Народ” (1890 — 1895).

Ч. 1 : Провідні ідеї і епізоди. - 1920. - 102 с.

У 80-х роках 19 століття в духовній сфері європейских суспільств відбувалася зміна поколінь. Чи не в усіх ділянках життя суспільства, у тому числі в політиці, гучно заявляє про себе молодь, причому саме це покоління дало зі свого середовища багатьох політиків, котрі відігравали надзвичайно велику роль та користувалися значним авторитетом і набагато пізніше, уже в контексті інших історичних епох. Подібне явище спостерігаємо в різних країнах Європи: «Молода Італія», «Молода Чехія», «Молода Болгарія» і т.д. Відомий французький історик Марк Блок взагалі спробував інтерпретувати історію як історію насамперед поколінь, слушно зауваживши, що такий поділ інтуїтивно прижився у сферах філософії чи літератури. Всі ці «молоді» рухи були дуже схожі, оскільки становили собою, по суті, суміш радикалізму національного й соціального. Крім того, початок їхнього існування відзначався запеклими перепалками з «батьками». Особливо сильними були подібні вияви в середовищі галицьких українців. «В останніх десятиліттях XIX віку, – писав найзаслуженіший представник нового покоління тієї доби І. Франко, – на підмогу, а по части на зміну давнішим діячам вийшла нова генерація робітників і вкинула в ту прірву велику працю, велику силу гарячого запалу і твердої віри в будущину в нашім національнім життю та рівночасно прочистила повітря, проложила не в однім напрямку нові стежки. Вона розбудила пристрасті там, де вперед була байдужість і рутина, оживила пульс народного життя. Се був запас свіжих сил, який віднайшла в собі наша нація в хвилі тяжкого пригноблення. Я називаю ту генерацію, тих людей, що своєю працею збудували той замітний ступінь, який визначається у нас між роком 1880 і 1900, «Молодою Україною». Ця назва бере початок з доповіді "Молода Україна, її становище і шлях" 25 лютого 1890р у Петербурзі випускника Петербурзької війсково-правничої академії Трохима Зінківского (1861—1891) перед земляками — українцями па зборах, присвячених творчості Т.Г. Шевченка. У центрі її уваги була проблема націй і національних відносин.

У цій праці В. В. Дорошенко (1879–1963) – видатний бібліограф і книгознавець, фахівець у царині української історії та літератури – коротко згадує етапи створення бібліотеки НТШ у Львові, а також характеризує її діяльність на тлі складної історичної епохи. Відділ рукописів удостоєно особливої уваги автора. Дослідження доповнено цікавим статистичним матеріалом. Наприкінці вчений підкреслює необхідність надсилання двох примірників усіх творів друку до бібліотеки.

Віршований трактат Буало «Мистецтво поетично» належить до найвидатніших пам'яток світової естетичної думки. Твір майже на три століття пережив свою історичну епоху і літературну практику, яка його породила. Минав час, змінювалися художні погляди в суспільстві, а «Мистецтво поетичне» не втратило інтересу навіть тепер, коли наука про поезію збагатилась на основі революційної теорії марксизму і досягнень реалістичного мистецтва.

Вип. 1. - 1968. - 276 с.

Праця має на меті висвітлити погляди видатного закарпатця Юрія Венеліна на загальні питання слов'янознавства, показати його роль у розвитку болгарського відродження й вивченні історичного минулого українського, російського та інших слов'янських народів і разом з тим показати його діяльність крізь призму конкретної історичної епохи.

У «Тяжких часах», одному з найгостріших соціальних романів 50-х років минулого сторіччя, Діккенс виступає вже не глядачем і навіть не актором, а грізним суддею, що карає безжальним гротеском англійську буржуазію й породжені нею потворні форми життя. Це й визначає загальну тональність роману. Моделюючи моральні контрасти, породжені суперечністю між бідністю й багатством, Діккенс у «Тяжких часах» насичує це звичайне для всіх його романів протиріччя глибоким соціальним змістом, овіяним диханням епохи. Через те в центрі роману й стоїть насамперед конфлікт між працею й капіталом. Саме на цю якісно нову рису звернув увагу ще М. Г. Чернишевський: «Тяжкий переворот відбувається на Заході; у Франції він пройшов уже кілька повільних болісних криз; хто хоче переконатися, що те саме діється і в Англії, може прочитати хоч би Діккенсові «Тяжкі часи». коли не хоче читати монографій про чартизм

Визвольні змагання 1917-1920 років зрушили широку українську землю, до глибини душі потрясли українським народом і штовхнули розвиток подій на цій частині земного ґльобу в новому напрямку. А хоч закінчилися вони невдачею, та почали нову епоху в житті нашого народу, ба й усього європейського сходу. Нікому не пройти повз те мовчанкою, ані заперечити це, чи злегковаоїсити. Після того прийшов ніби-мир, неменш важкий для народу, як гаряча війна, і вимагав він не женшог напруги сил та боротьби, хоч може й іншими способами. На жаль мало в нас написано про ті роки, що в них зарисовувалися нові шляхи майбутности української нації і визрівали нові політичні ціннощі, що до кореня міняли давкі світогляди і скидали старих ідеалів. А вони незвичайно цікаві для історика та повчальні для політика. І все ще далеко в нас до повного висвітлення та зрозуміння тодішніх політичних настроїв серед суспгльности і поглядів чільних її виразників та носіїв.

Сельма Лагерлеф, поряд з Августом Стріндбергом, належить до найбільших шведських письменників кінця XIX і початку XX сторіччя. У своїх творах вона, як ніхто з її співвітчизників, зуміла віддати найхарактерніші риси шведського національного характеру. Тому, хоч її яскрава, оригінальна творчість усе ж таки тяжіє до традиційної, класичної манери художнього зображення і сягає корінням у фольклор, вона мала і має великий вплив на видатних представників сучасної шведської літератури, навіть на тих, що належать до різних новітніх течій. Критика одностайно визнає, що поява «Саги про Єсту Берлінга» Сельми Лагерлеф знаменує собою початок епохи великого роману в шведській літературі.

Представлена история КПСС с момента возникновения вплоть до середины 70-х годов XX века. В книге огромная роль уделена проведению различного рода съездов, принятия резолюций и т.д.

У посібнику дається поняття про структурні компоненти мови як об’єкта мовознавства, висвітлюється історія лінгвістичних учень наукових центрів стародавніх цивілізацій, періоду середньовіччя та епохи Відродження, XVI — XVIII і XIX століть; особливу увагу приділено питанню розвитку науки про мову за роки Радянської влади. Призначений для студентів філологічних факультетів університетів та педагогічних інститутів.

В сборник включены произведения латинской прозы великого итальянского поэта и мыслителя эпохи Возрождения, которые знакомят с творческим обликом Петрарки как родоначальника новоевропейского гуманизма и помогают раскрыть истоки художественного мироощущения человека Нового времени. Перевод, вступительная статья и примечания В.В.Бибихина.

І. Огієнко одним із перших серед науковців, спочатку в «Українській культурі», а згодом і в «Історії українського друкарства» оприлюднив нечувані за своєю зверхністю й зневагою до цілого народу гласні й негласні документи минулої епохи — укази, розпорядження, циркуляри царського уряду про заборону українського друку, знищення українських книжок, виправлення українського правопису. Окрім того, він переконливо, аргументовано показав, як, незважаючи на всілякі утиски, заборони й переслідування, українське друковане слово пробивалося до народу, будило думку, піднімало його з колін.