Аристократы – представители родовой знати, имеющие, как правило, высшие титулы и заслуги не одного поколения. В странах Европы, в России, в меньшей степени в Азии и Америке они оставили свой яркий след в памяти человечества. По их жизни порой судили о целых странах и эпохах. Новая книга из серии «100 великих», написанная известным историком Юрием Лубченковым, рассказывает о сотне наиболее выдающихся аристократов всех времен и народов от героев античности до графа Льва Толстого, князя Кропоткина, барона Врангеля, Уинстона Черчилля и Шарля де Голля.

Книга"100 великих дипломатов" из серии 100 великих рассказывает о самых известных и удачливых дипломатах всех времен и народов. Перед читателем пройдет яркая портретная галерея профессионалов - от Перикла до президента Рузвельта, от Сигизмунда Герберштейна до Александры Коллонтай, от князя Горчакова до графа Чиано (зятя Муссолини). Кроме того, полагает автор, государственные деятели, политики, правители часто обнаруживают куда больший дипломатический талант, нежели карьерные дипломаты, например Иван III, Генрих IV, Людовик XI, Наполеон, Петр I, Фридрих II, Рузвельт, Сталин, Черчиль... Они держали в своих руках все нити международных отношений, войны и мира, умело сочетали в своей политике дипломатические и военные методы.

Впервые отдельным изданием выпускается популярно-просветительская книга по истории нашего Отечества в вопросах и ответах, рассчитанная на широкий круг читателей. Она может быть использована как вспомогательный материал при изучении истории Беларуси в учебных учреждениях страны.

Книга присвячена новому напряму історичних досліджень — інституціознавству (історії державних установ). У виданні вперше представлений комплексний огляд процесу утворення державних установ як невід’ємних атрибутів і органів будь-якої держави, на території сучасної України, починаючи від зародження урядуючих інституцій у Давній Русі ІХ ст. і до початку ХХ ст., коли тут діяли установи Російської та Австро-Угорської імперій. Таким чином доводиться наступність процесу творення державних установ, незважаючи на суттєві трансформації державного устрою, зміни у верховному сюзеренітеті, включення до державних систем інших країн. Розкриті особливості організації та діяльності державних установ за часів Київської та Галицько-Волинської Русі, Великого князівства Литовського, Польського королівства, Речі Посполитої двох народів, Російської імперії, Австрійської/Австро-Угорської імперії тощо. Розрахована на студентів гуманітарних факультетів вищих навчальних закладів, науковців, викладачів, усіх, хто цікавиться історією України.

Праця Дмитра Івановича Дорошенка — одного з найвизначніших істориків XX ст. — дає огляд історії України як процесу розвитку української державності. У книзі вміщено вичерпні історичні відомості практично про всіх гетьманів України. Чимало сторінок твору висвітлюють факти і події, які відсутні у роботах М. Грушевського, М. Аркаса, М. Костомарова та інших відомих українських істориків.

Олег, Ольга, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Галицький, Северин Наливайко, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Григорій Сковорода — такий далеко не повний перелік осіб, про яких йдеться в науково-популярній книзі,—першому виданні в сучасній літературі, що висвітлює значення особи в процесі історичного розвитку України з часів її зародження й до XVIII ст. Розрахована на широке коло читачів.

Т. 1 : До початку XI віка. - 1991. - 736 с.

В посібнику даються відповіді для підсумкової контрольної роботи з історії України 7 клас.

  Текст у форматі PDF 1.32 Мб

У книзі досліджується комплекс документів «Акти Волинського воєводства» із зібрання Пергаментних документів Архіву головного актів давніх у Варшаві, матеріали якого хронологічно охоплюють період із 1492 по 1565 рр. До збірника увійшло 29 документів, 16 з яких публікувалися у різних виданнях XIX ст. Це — документи великих князів литовських Олександра Ягеллончика, Сигізмунда І Старого, Сигізмунда ІІ Августа, якими вони жалували волинський нобілітет землями та маєтностями. На їх основі проаналізовано специфіку економічного розвитку Волині наприкінці XV — у першій половині XVI ст.; вивчено особливості здійснення операцій із нерухомістю; виявлено протекціоністські заходи влади щодо підтримки цивілізаційного освоєння регіону, розбудови галузевого господарства, конституювання соціальних груп і т. ін. Документи збірника проливають світло на формування маєткових комплексів волинських шляхетських та князівських родів. Також проаналізовано господарську політику королеви Бони на Волині за період її правління. У збірнику репрезентована цінна інформація про інститути центрального й місцевого управління у ВКЛ та Волинському воєводствізокрема. Для істориків, мовознавців, викладачів та всіх, хто цікавиться історією України та Центрально-Східної Європи.

Сборник включает основные теоретические труды князя П.А. Кропоткина, посвященные обоснованию идеи «анархии», которую автор применяет не только в отношении политики, но и как определенный методологический и этический ключ к пониманию сути общественного бытия. Основные работы П.А. Кропоткина были написаны в конце XIX века, и современный читатель имеет возможность с позиций трагической истории XX века оценить значимость историософских и философских построений именитого автора.

Князь Владимир Святославич как одна из тех неоднозначных фигур нашей истории, которую можно преподносить и понимать по-разному, ее исследование со стороны летописной (опираясь на Ипатьевскую летопись и Повесть Временных Лет) и со стороны фольклора.

Разрушение старой системы исследования может пройти двумя путями: или найдены новые факты, резко противоречащие прежнему синтезу, или же факты остаются те же, но изменяется взгляд на их значение,, на их соотношение. В опытных науках - первый, в общественных - второй. Плодотворное положение, добытое в одной науке (напр. теория развития) переносится в совершенно иную, - и факты этой науки получают сразу иное освещение, а старая система рушится. В переходном состоянии от синтеза к анализу находится теперь наука Русской истории. Прежние синтезы признаны несостоятельными, новые еще преждевременны. Недавно народившаяся (или лучше, недавно развитая)так называемая этнографическая теория имеет, по моему мнению, глубокое логическое значение относительно нашей древней истории; она естественным образом явилась на месте разрушения старой государственной системы, которая смотрела на древнюю Русь, как на монархию с Киевским Великим князем во главе, явление древнерусской жизни старалась подводить под одну общую схему. Когда ясно уразумели истину постепенного развития учреждений, когда общее теперь место, что явления прошлаго невозможно теперь рассматривать с точки зрения современных понятий, стало общинным достоянием, государственная теория, чистое перенесение настоящего в прошедшее. тот час же пала.