Сто портретов выдающихся представителей украинского народа — это сто судеб великих людей, посвятивших себя борьбе и созиданию, ратным подвигам и политической деятельности, созданию художественных шедевров, уникальных литературных произведений и чудес техники. Но чем бы они ни занимались, всех их объединяет одно — украинская земля, на которой они родились и процветанию которой посвятили свою жизнь, талант и призвание. Прочитав эту книгу, читатель сможет еще раз убедиться в том, какой богатой на славных героев была и остается древняя и вечно молодая Украина.

Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

Україна вперше стала місцем проведення саме у Східній Європі 35-ї Міжнародної баладної конференції SIEF, яка відбулася в Києві 6–11 липня 2005 року в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

У путівнику по мальовничих куточках нашої країни Ви знайдете інформацію про видатні археологічні пам’ятки та печерні міста, замки й фортеці, садиби та палаци, національні парки та біосферні заповідники. Отримаєте історичну довідку майже про кожний куточок та відомості щодо походження назви. Це чудовий подарунок усім, хто цікавиться історією, пам’ятками та культурою України.

For almost half a century, Ukrainian history did not exist in Ukraine as an independent field of scholarly research or as a subject of instruction. After the Second World War, the “history of the Ukrainian SSR” was established as a regional subunit of the “History of the USSR.” Outside Ukraine, its history was a subject of scholarly research and ideological interpretation in diaspora historiography and in a few small universitylevel institutions that generally found themselves on the margins of the academic world. After 1991, public demand for accounts of Ukrainian history arose in Ukraine and abroad: in both cases, the motives were purely pragmatic and instrumental. In Ukraine, the overriding concern was to legitimize the state in ideological and “scholarly” terms and provide for the civic education of the nation, which took the form of “creating Ukrainians.” Beyond the borders of the new state, interest in its history was inspired by efforts to understand and explain the current situation: thus, most Western research on Ukraine concentrates on studies in politics, international affairs, economics, and sociology, while historical works are generally either popular outlines or highly specialized investigations.

Kudelia S. Revolutionary Bargain: the Unmaking of Ukraine's Autocracy through Pacting. - 78-101 p.

In 2000 a beheaded journalist was found in a remote forest near Kyiv. The corpse led to a scandal when it was revealed that it was that of a journalist critical of the authorities. The President was heard on tapes made covertly in his office ordering violence to be undertaken against the journalist. The scandal led to the creation of a wide protest movement that culminated in the victory of democratic opposition parties in 2002. The democratic opposition, led by its presidential candidate Viktor Yushchenko, fought a bitter and fraudulent election campaign in 2004 during which he was poisoned. Widespread election fraud led to Europe's largest protest movement since the Cold War which became known as the Orange Revolution, known after the campaign colour of the democratic opposition. This book is the first to provide a collection of studies surveying different aspects of the rise of the Ukraine's democratic opposition from marginalization, to protest against presidential abuse of office and culminating in the Orange Revolution. It integrates the Kuchmagate crisis of 2000-2001 with that of the Orange Revolution four years later providing a rich, detailed and original study of the origins of the Orange Revolution.

The paper conducts a critical analysis of the potential legal basis and scope of the future European Union (EU)-Ukraine enhanced agreement. Accepting that the most probable and most beneficial possibility for Ukraine is to conclude an association agreement with the EU on the basis of Article 310 EC Treaty (EC), it is argued that the objectives of the enhanced co-operation between the EU and Ukraine - as expected and desired by the Ukrainian political élite - could be achieved by a partnership agreement concluded on the basis of Article 181a EC. Furthermore, if the new enhanced EU-Ukraine agreement were concluded as a partnership agreement, it might be better suited for the solving of certain political and legal challenges in contemporary EU-Ukraine relations. First, a new enhanced agreement concluded on the basis of Article 181a EC would not entail unjustified political expectations - on the part of Ukraine - of obtaining the perspective of full EU-membership in the near future. Second, a future EU-Ukraine partnership agreement would be the best option for a “transitional” enhanced agreement before the Treaty of Lisbon enters into force. Third, a future partnership agreement between the EU and Ukraine will not undermine the fundamentals of the evolving strategic partnership between the EU and Russia.

  Текст у форматі PDF 2.36 Мб

Хто ми — Україна чи Малоросія? Європа чи Росія? Чи українська релігійність — це те саме, що візантійське православ'я? Звідки взялись тамплієри на берегах Дніпра? Яку таємницю берегли «таємні товариства» малоросійських дворян XIX ст.? Звідки в «Лісовій пісні» зашифрована легенда про Грааль? Чи й справді українці — це «селянська нація»? В чому різниця між демократією і хамократією? В чому полягав модерний «український проект» і чи вдалося нам його реалізувати?.. Нова книжка провідної української письменниці, підсумковий плід її багаторічних роздумів — це вражаюча інтелектуальна подорож крізь віки, культури й конфесії в пошуках «України, яку ми втратили». Ключем до неї стає розкритий О. Забужко «код Лесі Українки». Аристократка і єретичка, спадкоємиця древнього лицарського роду і продовжувачка гностичної традиції, ця найвидатніша з українок залишилася незрозумілою в радянській Україні і майже незнаною широкій публіці — в Україні незалежній. Чому? Відповіддю на це питання стає велика історична драма «прихованої війни», яку Оксана Забужко з притаманною їй відвагою виносить із забуття і, на багатющому літературному й історичному матеріалі, відновлює на повен зріст. Це не лише фундаментальна історико-культурна студія чи вишукана філологічна екзегетика. Це ще й книга про наше сьогодення — про те, як жорстоко ми розплачуємося за втрату і забуття багатовікової лицарської культури.

This volume offers a number of forensic indicators of election fraud applied to official election returns, and tests and illustrates their application in Russia and Ukraine. Included are the methodology's econometric details and theoretical assumptions. The applications to Russia include the analysis of all federal elections between 1996 and 2007 and, for Ukraine, between 2004 and 2007. Generally, we find that fraud has metastasized within the Russian polity during Putin's administration with upwards of 10 million or more suspect votes in both the 2004 and 2007 balloting, whereas in Ukraine, fraud has diminished considerably since the second round of its 2004 presidential election where between 1.5 to 3 million votes were falsified. The volume concludes with a consideration of data from the United States to illustrate the dangers of the application of our methods without due consideration of an election's substantive context and the characteristics of the data at hand.

The subjects of this book are the transformation of national ideas, the causes of ethnic cleansing, and the conditions for national reconciliation. One theme is the contestation of territory, and contested places are known by different names to different people at different times. Another theme is the difference between history and memory, a difference revealed when care is taken with names. The body of this book will name cities between Warsaw and Moscow according to the usage of the people in question at the relevant moment. This minimizes anachronism, recalls the importance of language to nationalism, and emphasizes that the disposition of cities is never final. The gazetteer provides toponyms in eight languages in use as of this writing. The names of countries also require some attention. In this work, attributes of the medieval principality of Kyivan Rus’ are denoted by the term “Rusian.” The culture of East Slavs within the early modern Polish-Lithuanian Commonwealth is called “Ruthenian.” The adjective “Russian” is reserved for the Russian empire, the Russian Soviet Federative Socialist Republic, and the Russian Federation. “Ukrainian” is a geographical term in the medieval and early modern periods, and a political term in modern contexts. The use of “Belarus” signals an orientation toward local traditions; “Belorussia” suggests a belief in an integral connection with Russia. “Lithuanian” and “Polish” refer to the appropriate polities and cultures in the period in question. The historical lands of “Galicia” and “Volhynia” will be named by these Latinate English terms throughout. This book draws on archival materials; document collections; parliamentary records; ministerial memoranda; local, national, and national-minority newspapers of various countries and periods; diaries, memoirs, and correspondence; scholarly publications; other printed and unprinted sources; and interviews with civil servants, parliamentary deputies, ministers, and heads of state. Archives are cited by four-letter abbreviations, and document collections by short titles: a key is found at the back of the book. Books and articles are cited in full at first, and then by author surname and short title. Other sources are cited in full. Authors’ names are spelled as they appear in the cited work, even when this gives rise to inconsistencies of transliteration. Transliteration is the unavoidable practice of rendering words spelled in one alphabet legible in another. The Polish, Lithuanian, and Czech languages, like English, French, and German, use various orthographies within Roman script. Ukrainian, Belarusian, and Russian use various orthographies within Cyrillic script. Like translation, transliteration abounds in intractable problems: so critical readers will know that all solutions are imperfect. With certain exceptions for well-known surnames, Cyrillic script is here rendered by a simplified version of the Library of Congress system. Translations, except from Lithuanian, are my own.

This publication seeks to provide answers to questions foreigners often ask about Ukraine. In explaining the fundamentals of Ukraine’s foreign policy, it also provides an introduction to Ukraine’s domestic politics. It argues that Ukraine’s culture, political system and geopolitics are much closer to Europe than to Eurasia and, therefore, drive the country back towards Europe.

Джон Армстронг досліджує розвиток українського націоналізму в роки Другої Світової війни та післявоєнні роки.

Веб-сайт – це набір з декількох десятків, сотень або навіть тисяч веб-сторінок (HTML- або XML-документов), зв'язаних разом єдиною темою, загальним оформленням, взаємними гіпертекстовими посиланнями і, як правило, близьким по інтернетівських мірках розміщенням (зазвичай в межах одного домена, хоча частини сайту цілком можуть розташовуватися на декількох вузлових комп'ютерах, обслуговуватися декількома серверами і навіть належати до різних доменів). Це означає, зокрема, що іноді, залежно від контексту, один і той же набір сторінок може розглядатися або як самостійний сайт, або як частина якогось іншого сайту. Це інформаційна одиниця, що представляє компанію або окремо узяту людину, доступна з будь-якого куточка миру, а також один з сучасних засобів передачі інформації і рекламний продукт, що дає великі можливості в області пошуку і залучення клієнтів. Таким чином, вміст сайту — так само як текст журналу і, у меншій мірі, книги — виходить з площини окремої сторінки в нове, третє вимірювання. У цій «об'ємній» композиції об'єкти можуть утворювати один з одним контрастні або підтримуючі зв'язки не тільки на площині сторінки, але і «упоперек сайту», взаємодіючи з елементами, розташованими в тій же позиції на сусідніх сторінках.

  Текст у форматі PDF 7.21 Мб