Використовуючи документи головної команди УГА, українську й польську літературу, рукописні й усні спогади учасників та очевидців, автор - офіцер австрійської армії та УГА - написав детальне дослідження з історії українсько-польського протистояння у Львові в листопаді 1918 р.

Видання детально розповідає про умови створення, військову та національно-культурну діяльність та її наслідки Легіону Українських січових стрільців у 1914-1918 рр.

З приводу 25-ліття від постання ОУН проф. д-р Лев Ребет написав 1954 року публіцистично-критичний нарис п. н. «Світла і тіні ОУН», що друкувалися «підвалами» в тижневику «Український самостійник» у чч. 247 (10. 10. 1954) до 277 (8. 5. 1955). Лев Ребет тоді виконував обов'язки одного з уповноважених проводом ОУН на українських землях, з дорученням «тимчасово перебрати керівництво Закордонних частин ОУН і реорганізувати їх згідно з позиціями проводу ОУН в Україні», і займав становище головного редактора газети «Український самостійник». Хоча Лев Ребет писав свою працю, так би мовити, у вільні хвилини поза безліччу всіляких інших занять та обов'язків, і під тиском кожнотижневого «продовження» в газеті, однак ця праця дає надиво повну та плястичну картину розвитку ОУН на західньоукраїнських землях до другої світової війни, змальовуючи її пізніші кризові ситуації, її боротьбу — невдачі та досягнення, її ідейно-програмову завершеність у 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН, отже під час зудару на наших землях двох імперіялістичних сил — Німеччини і Росії, а далі післявоєнний період на чужині аж до 1954 р. Перечитуючи цю працю, відчуваєш, що автор міг би багато більше розповісти та докладніше з'ясувати різні періоди боротьби ОУН, бож він від постання цієї організації 1929 року брав у ній активну участь і, займаючи важливі або й ключеві становища в організаційній структурі, він співвирішував її долю. Лев Ребет обмежився поданням конечних фактів, найістотніших елементів розвитку, щоб увипуклити загальні контури та політичний зміст дії ОУН. Аналізу проведено послідовно, з виразним прагненням до об'єктивности, і завдяки тому зарисовано синтезу всієї дії ОУН на протязі 25 років. Дуже виразно виступає факт, що ОУН завжди була політичною організацією, що провадила боротьбу проти окупантів з єдиною метою створення самостійної державности України; вона не була партією в звичайному розумінні того слова, зокрема екстремістською партією, що прагнула до зміни режиму; вона ніколи не стала фашистською чи нацистською. Тепер, у 35-ліття постання ОУН, праця Лева Ребета не втратила нічого зі своєї вартости чи актуальности. Навпаки, її цінність для дослідника нашої поточної історії тільки збільшилася, бо вона становить своєрідний документ часу. Вона має вартість і актуальнополітичне значення для кожного, хто не збайдужів до ідеалів, за які боролася ОУН. Під назвою ОУН існують та діють тепер у діаспорі три угруповання, — споріднені, коли мовиться про їхнє коріння, — відмінні, і навіть досить далекі одно від одного, коли йдеться про політичний зміст. Боротьба і досягнення ОУН пов'язується найчастіше з деякими особами, яким приписується непомірно великі заслуги. Так постали леґендарні культи осіб, становлячи, без сумніву, викривлення історичної правди і цим завдано, треба сподіватися, тільки мимовільної кривди всім тим, хто віддали свої сили або й утратили життя під прапором ОУН у боротьбі з ворогом. У праці Ребета натомість дуже виразно сказано, що ОУН була сильна не так заслугами окремих осіб, як скорше вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Висування нібито великости окремих осіб ледве чи корисно вплинуло на дальшу долю ОУН. Не маємо сумніву, що в Україні ОУН — це не конче проминулий безслідно етап боротьби за самостійність. Живі свідки цієї боротьби ОУН та й самі учасники її, спогади про збройні очайдушні змагання проти двох імперіялістичних загарбників під час другої світової війни, як і тривання цієї боротьби проти російських більшовиків ще кілька років після війни, а також ідейні позиції ОУН, зокрема ті, що їх схвалено на III Надзвичайному великому зборі 1943 р., відбутому саме в час зудару двох взаємноворожих тоталітаристських сил, з їх підкресленим прагненням до свободи, самовизначення і народоправства — живуть і далі в Україні серед старшого покоління і передаються молодим. Обезчещування ОУН і лайка на її адресу з боку власть імущих у СССР, що тривають по той бік залізної завіси безперестанку, тільки підтверджують, що ідейний зміст ОУН і далі становить істотний чинник сили. Бо з привидами більшовицькі реалісти ніколи не воюють. І з того погляду варто, щоб книжка Л. Ребета дійшла до читача в Україні, щоб він дізнався правди, всієї правди, хоч і не без тіней, але по суті світлої та здорової правди. «Світла і тіні ОУН» — це останнє слово Лева Ребета щодо історії і з'ясування суті ОУН. Скритовбивник Богдан Сташинський, на доручення КГБ, припинив творче та працьовите життя автора цієї книги.

Збірник історичних статей та споминів, що охоплюють різні періоди існування Українських Січових Стрільців, виданий в 50-ліття їх збройного виступу проти Москви. Окрім численних статей, книга містить історичні документи, матеріали та широку бібліографію до історії УСС.

В книге на основании архивных источников дается характеристика вооруженных сил Украины в первой половине XVIII в., Исследуются комплектование, мобилизация, организация, вооружение и обеспечение украинского казацкого войска, сторожевая и вспомогательная служба на Украине. Отдельно освещается состояние Запорожского войска в этот период. Автор показывает зависимость структуры, материально-технического оснащения украинских вооруженных сил от уровня развития казацкого хозяйства, дифференциации казачества, развития крепостнических отношений, классовой и социальной борьбы и политики царского правительства на Украине. Книга рассчитана на историков, студентов и широкий круг читателей.

Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу - протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана «воля».

Сборник «Летчики» посвящается 60-летию ВЛКСМ. В книгу вошли очерки о выдающихся военных летчиках, воспитанниках Ленинского комсомола, бесстрашно защищавших родное небо в годы Великой Отечественной войны. Среди них дважды Герои Советского Союза В. Сафонов, Л. Беда, Герой Советского Союза А. Горовец, только в одном бою сбивший девять самолетов врага. Предисловие к книге написал прославленный советский летчик трижды Герой Советского Союза И. Кожедуб.

В книге изложены современные взгляды на ПВО Сухопутных войск, показаны средства воздушного нападения, их боевое применение, силы и средства ПВО. Раскрывается ПВО в Великую Отечественную войну и в локальных войнах, даются принципы организации и ведения ПВО в различных видах боевых действий Сухопутных войск.

Спогади отамана Поліської Січі, засновника і першого провідника Української Повстанської Армії (від липня 1943 р. — Українська Народна Революційна Армія), що постала 22 червня 1941 року, започаткувавши новий етап визвольних змагань під освяченими українською кров'ю прапорами, виповнюють прогалину в наших знаннях про події з часів Другої світової війни. Автентична УПА на чолі з отаманом Тарасом Бульбою-Боровцем вела збройну боротьбу як з гітлерівськими, так і зі сталінськими «визволителями», не підпорядковуючись жодній політичній партії і визнаючи тільки єдино законну владу — Уряд Української Народної Республіки в екзилі

Основною розповіддю є 9-річне перебування двох вояків УПА в криївці, вже після припинення збройної боротьби в 1947 р. на Перемищині, а також описані події 1945-1946 pp. та життя в Польщі після амнестії 1956 р.

Дана книга є відтворенням з доповненнями широко відомої праці за редакцією І. Крип'якевича та Б. Гнатевича «Історія українського війська», яка вперше побачила світ у Львові в 1935—1936 рр. і з того часу в Україні не перевидавалася. Використовуючи надзвичайно багату й різноманітну джерельну базу (архіви, картографічні, історіографічні матеріали), автори докладно розповідають про організацію українських військових формувань від давніх княжих часів до перших десятиліть XX ст., аналізується розвиток української військової стратегії і тактики, участь українських військ у конкретних бойових операціях. Для наукових працівників, викладачів, військовослужбовців, студентів, широкого кола читачів, які цікавляться історією України.

Автор книжки – генерал-поручник армії УНР Олександр Удовиченко – стояв біля витоків українського війська та пройшов з ним увесь бойовий шлях аж до відступу з України в листопаді 1920 року. Начальник штабу Гайдамацького коша Слобідської України, що уславився взяттям Арсеналу, командир Третьої Стрілецької Залізної дивізії, яка перемогла більшовиків під час Вапнярської операції – генерал Удовиченко стисло та водночас повно виклав історію подій, учасником яких був сам.

Після перемоги Лютневої революції і повалення самодержавства в Україні з нестримною силою розгорнулася національно-визвольна боротьба, яка, незважаючи на утиски царизму, не припинялася протягом довгих століть неволі й імперських спроб взагалі викреслити з історії українську націю, а Україну перетворити на Малоросію не лише за назвою, а й по суті. Перемога в країні демократичної революції на початку 1917 р. висунула на порядок денний питання про самовизначення України і відродження її державності. Цей процес розвивався в умовах надзвичайно гострого протистояння різних політичних сил і партій. І якщо в Росії боротьба точилася між Тимчасовим урядом і табором Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, то в Україні вже з початку березня 1917 р. почав формуватися, по суті, національний парламент — Центральна Рада. Після перемоги в Петрограді більшовицького жовтневого повстання і повалення Тимчасового уряду і аж до утворення наприкінці квітня 1918 р. гетьманської Української держави питання про те, кому ж належатиме влада в Україні, вирішувалося в боротьбі Центральної Ради та її уряду проти радянського уряду України — Народного Секретаріату, підтримуваного Радянською Росією.

Т. 1. - 1994. - 199 с.

Кн. 1 : Развитие внутренней энергии ЦИ. - 1995. - 195 с.

На відміну од відомої праці І.П.Крип'якевича та ін. учених, присвяченої історії українських військових формувань від княжих часів до перших десятиліть XX ст., ця книга написана на основі найновіших, досі не опублікованих, досліджень про військове будівництво в Україні у 20—30-х роках XX ст.; про історію формування та бойовий шлях Української Повстанчої Армії, 1-ї дивізії Української національної армії (дивізії "Галичина"), вперше широкому читачеві пропонуються і докладні розповіді про антиукраїнську політику повної денаціоналізації українського військового будівництва під час Другої світової війни та в післявоєнний період, реалізацію ідеї відновлення національних Збройних Сил в умовах будівництва суверенної Української держави. Книга добре проілюстрована. Для наукових працівників, військовиків, усіх, хто цікавиться питаннями українського національного відродження.