Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Видання детально розповідає про умови створення, військову та національно-культурну діяльність та її наслідки Легіону Українських січових стрільців у 1914-1918 рр.

Крайне интересные документы для людей увлекающихся историей флота и ценное пособие для судомоделистов.

З приводу 25-ліття від постання ОУН проф. д-р Лев Ребет написав 1954 року публіцистично-критичний нарис п. н. «Світла і тіні ОУН», що друкувалися «підвалами» в тижневику «Український самостійник» у чч. 247 (10. 10. 1954) до 277 (8. 5. 1955). Лев Ребет тоді виконував обов'язки одного з уповноважених проводом ОУН на українських землях, з дорученням «тимчасово перебрати керівництво Закордонних частин ОУН і реорганізувати їх згідно з позиціями проводу ОУН в Україні», і займав становище головного редактора газети «Український самостійник». Хоча Лев Ребет писав свою працю, так би мовити, у вільні хвилини поза безліччу всіляких інших занять та обов'язків, і під тиском кожнотижневого «продовження» в газеті, однак ця праця дає надиво повну та плястичну картину розвитку ОУН на західньоукраїнських землях до другої світової війни, змальовуючи її пізніші кризові ситуації, її боротьбу — невдачі та досягнення, її ідейно-програмову завершеність у 1943 р. на III Надзвичайному великому зборі ОУН, отже під час зудару на наших землях двох імперіялістичних сил — Німеччини і Росії, а далі післявоєнний період на чужині аж до 1954 р. Перечитуючи цю працю, відчуваєш, що автор міг би багато більше розповісти та докладніше з'ясувати різні періоди боротьби ОУН, бож він від постання цієї організації 1929 року брав у ній активну участь і, займаючи важливі або й ключеві становища в організаційній структурі, він співвирішував її долю. Лев Ребет обмежився поданням конечних фактів, найістотніших елементів розвитку, щоб увипуклити загальні контури та політичний зміст дії ОУН. Аналізу проведено послідовно, з виразним прагненням до об'єктивности, і завдяки тому зарисовано синтезу всієї дії ОУН на протязі 25 років. Дуже виразно виступає факт, що ОУН завжди була політичною організацією, що провадила боротьбу проти окупантів з єдиною метою створення самостійної державности України; вона не була партією в звичайному розумінні того слова, зокрема екстремістською партією, що прагнула до зміни режиму; вона ніколи не стала фашистською чи нацистською. Тепер, у 35-ліття постання ОУН, праця Лева Ребета не втратила нічого зі своєї вартости чи актуальности. Навпаки, її цінність для дослідника нашої поточної історії тільки збільшилася, бо вона становить своєрідний документ часу. Вона має вартість і актуальнополітичне значення для кожного, хто не збайдужів до ідеалів, за які боролася ОУН. Під назвою ОУН існують та діють тепер у діаспорі три угруповання, — споріднені, коли мовиться про їхнє коріння, — відмінні, і навіть досить далекі одно від одного, коли йдеться про політичний зміст. Боротьба і досягнення ОУН пов'язується найчастіше з деякими особами, яким приписується непомірно великі заслуги. Так постали леґендарні культи осіб, становлячи, без сумніву, викривлення історичної правди і цим завдано, треба сподіватися, тільки мимовільної кривди всім тим, хто віддали свої сили або й утратили життя під прапором ОУН у боротьбі з ворогом. У праці Ребета натомість дуже виразно сказано, що ОУН була сильна не так заслугами окремих осіб, як скорше вкладом праці та жертвами тисяч відданих ідеї боротьби за державну незалежність. Висування нібито великости окремих осіб ледве чи корисно вплинуло на дальшу долю ОУН. Не маємо сумніву, що в Україні ОУН — це не конче проминулий безслідно етап боротьби за самостійність. Живі свідки цієї боротьби ОУН та й самі учасники її, спогади про збройні очайдушні змагання проти двох імперіялістичних загарбників під час другої світової війни, як і тривання цієї боротьби проти російських більшовиків ще кілька років після війни, а також ідейні позиції ОУН, зокрема ті, що їх схвалено на III Надзвичайному великому зборі 1943 р., відбутому саме в час зудару двох взаємноворожих тоталітаристських сил, з їх підкресленим прагненням до свободи, самовизначення і народоправства — живуть і далі в Україні серед старшого покоління і передаються молодим. Обезчещування ОУН і лайка на її адресу з боку власть імущих у СССР, що тривають по той бік залізної завіси безперестанку, тільки підтверджують, що ідейний зміст ОУН і далі становить істотний чинник сили. Бо з привидами більшовицькі реалісти ніколи не воюють. І з того погляду варто, щоб книжка Л. Ребета дійшла до читача в Україні, щоб він дізнався правди, всієї правди, хоч і не без тіней, але по суті світлої та здорової правди. «Світла і тіні ОУН» — це останнє слово Лева Ребета щодо історії і з'ясування суті ОУН. Скритовбивник Богдан Сташинський, на доручення КГБ, припинив творче та працьовите життя автора цієї книги.

В книге на основании архивных источников дается характеристика вооруженных сил Украины в первой половине XVIII в., Исследуются комплектование, мобилизация, организация, вооружение и обеспечение украинского казацкого войска, сторожевая и вспомогательная служба на Украине. Отдельно освещается состояние Запорожского войска в этот период. Автор показывает зависимость структуры, материально-технического оснащения украинских вооруженных сил от уровня развития казацкого хозяйства, дифференциации казачества, развития крепостнических отношений, классовой и социальной борьбы и политики царского правительства на Украине. Книга рассчитана на историков, студентов и широкий круг читателей.

В популярній та цікавій формі розкриваєтся фізичний зміст багатох явищ природи, освітлюється їх застосування в сучасній техніці. Розказано про закони обертального руху твердого тіла, застосування гіроскопів, про механіку польотів космічних кораблів, основи польтів вертольотів та плавання суден на підводних крилах, розглядається поле тяжіння та методи визначення мас планет, внутрішні сили системи, інерціальні та неінерціальні системи відліку. Іноді автор жартує і розглядає різні фізичні парадокси, ілюструючи їх гумористичними історіями. Розрахована на широке коло читачів.

Творці української літератури віддали найкращі сили мистецтву, не отримавши за це ні гроша, і якщо не всі вони були знайомі з тюрмами, то всі, принаймні, з жандармами. Хіба можна таку літературу зрозуміти людина, яка ніколи не відчула, що таке громадська мужність і обов`язок совісти?

В книге изложены теоретические основы аналитической химии кремния, отражено ее современное состояние. Обобщены исследования последних лет, направленные на разработку новых химических, физико-химических и физических методов определения, отмечены преимущества и недостатки отдельных методов. Критически рассмотрен большой литературный материал по вопросу аналитической химии кремния. Приведенная в книге библиография дает возможность использовать книгу как справочник. Книга предназначается для химиков-аналитиков научно-исследовательских и заводских лабораторий, для специалистов в области геохимии, химии и технологии элементо-органических соединений, силикатов, высокочистых веществ, металлов и сплавов.

Книга содержит избранные труды И. И. Метелицына по теории гироскопов и теории устойчивости. Рассматривается влияние диссипативных и гироскопических сил на устойчивость таких механических систем, как мотоцикл, автомобиль и др. Рассчитана на научных работников, инженеров и студентов.

Предлагаемое пособие неписано лучшими японскими тренерами (Т. Иван, Т. Кавамура, С. Канэко и др.) и издано Отделом дзю-до Всеяпонской федерации физического воспитания учащихся старших классов. Пособие служит основным руководством по обучению дзю-до в японских школах. На русский язык книгу перевел мастер спорта СССР по борьбе дзю-до, судья всесоюзной категории В. И. Силин. Пособие предназначено всем, кто увлекается борьбой дзю-до.

Сборник «Летчики» посвящается 60-летию ВЛКСМ. В книгу вошли очерки о выдающихся военных летчиках, воспитанниках Ленинского комсомола, бесстрашно защищавших родное небо в годы Великой Отечественной войны. Среди них дважды Герои Советского Союза В. Сафонов, Л. Беда, Герой Советского Союза А. Горовец, только в одном бою сбивший девять самолетов врага. Предисловие к книге написал прославленный советский летчик трижды Герой Советского Союза И. Кожедуб.

В книге изложены современные взгляды на ПВО Сухопутных войск, показаны средства воздушного нападения, их боевое применение, силы и средства ПВО. Раскрывается ПВО в Великую Отечественную войну и в локальных войнах, даются принципы организации и ведения ПВО в различных видах боевых действий Сухопутных войск.

Ч. 1. - 416 с.

Тит Ливий (Titus Livius, 59 до н. э., Патавий, ныне Падуя – 17 н.э., там же) – один из самых известных римских историков, автор чаще всего цитируемой «Истории от основания города» («Ab urbe condita»), несохранившихся историко-философских диалогов и риторического произведения эпистолярной формы к сыну. Oсновоположник так называемой альтернативной истории, описав возможную борьбу Рима с Александром Македонским если последний прожил бы дольше. Образцами совершенного стиля Ливий называл Демосфена и Цицерона. Ливий происходил из состоятельной семьи, в ранней молодости приехал в Рим, где получил хорошее образование, после чего занялся философией, историей и риторикой. Хотя близкие отношения связывали его с Августом, Ливий не принимал деятельного участия в политической жизни. После 27 до н. э. Ливий начал работать над фундаментальной работой по истории Рима в 142 книгах, в которой верил в нравственные ценности и в которых видел залог возрождения Рима и в то же время, разделяя взгляды стоиков, верил в фатум. В сохранившихся книгах помещено около 40 речей исторических и полулегендарных фигур. Хронологически ливиев стиль представляет собой промежуточный этап между классическим и так называемой латынью серебряного века Империи. О Ливии с уважением отзывались оба Сенеки, Квинтиллиан и Тацит, а труды использовали Валерий Максим, Анней Флор, Лукан и Силий Италик. Николо Макиавелли написал «Рассуждения о первой декаде Тита Ливия». Единственный сохранившийся труд Тита Ливия «История Рима от основания города» охватывает события римской истории от легендарных её истоков до гражданских войн и установления империи, т. е. эпохи современником которой был автор. Из 142 книг до нашего времени дошло 35 книг – с первой по десятую и с двадцать первой по сорок пятую, освещающие события до 293 и с 219 до 167 г. до н. э.О содержании других книг известное представление дают созданные ещё в древности краткие их изложения – «периохи», или «эпитомы». Перевод их также включен в настоящее издание. Настоящее издание подготовлено коллективом переводчиков – филологов-классиков и историков античности.

Дана книга є відтворенням з доповненнями широко відомої праці за редакцією І. Крип'якевича та Б. Гнатевича «Історія українського війська», яка вперше побачила світ у Львові в 1935—1936 рр. і з того часу в Україні не перевидавалася. Використовуючи надзвичайно багату й різноманітну джерельну базу (архіви, картографічні, історіографічні матеріали), автори докладно розповідають про організацію українських військових формувань від давніх княжих часів до перших десятиліть XX ст., аналізується розвиток української військової стратегії і тактики, участь українських військ у конкретних бойових операціях. Для наукових працівників, викладачів, військовослужбовців, студентів, широкого кола читачів, які цікавляться історією України.