Т. 1 : Origins and Dynamics of the Fascist and National Socialist Dictatorships. - 2007. - 465 p.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

В книге доктора исторических наук М. С. Альперовича рассказано о том, как народы Латинской Америки в результате ожесточённой, кровопролитной борьбы изгнали колонизаторов и создали свои независимые государства. Читатель познакомится с революционными событиями 1810–1826 гг. в Венесуэле и Новой Гранаде, в Перу и Чили, на Ла-Плате и в Мексике. Он узнает о бурной жизни и кипучей деятельности венесуэльского патриота Миранды – участника Великой французской революции и борьбы за независимость английских колоний в Северной Америке; о переходах армий Боливара и Сан-Мартина через неприступные горные вершины Анд и об их блестящих победах над испанскими войсками; о своеобразной диктатуре доктора Франсии, на протяжении многих лет проводившего политику изоляции Парагвая от внешнего мира; о трагической судьбе мужественных борцов против колониализма – мексиканских сельских священников Идальго и Морелоса, которые были отлучены от церкви, брошены в подземелья инквизиции и казнены.

В книге рассматривается история бурной политической карьеры диктатора Ирака, вступившего в конфронтацию со всем миром. Саддам Хусейн правит Ираком уже в течение 20 лет. Несмотря на две проигранные им войны и множество бед, которые он навлек на страну своей безрассудной политикой, режим Саддама силен и устойчив. Что способствовало возвышению Хусейна? Какие средства использует он в борьбе за свое политическое выживание? Почему он вступил в бессмысленную конфронтацию с мировым сообществом? Образ Саддама Хусейна рассматривается в контексте древней и современной истории Ближнего Востока, традиций, менталитета л национального характера арабов. Книга рассчитана на преподавателей и студентов исторических, философских и политологических специальностей, на всех, кто интересуется вопросами международных отношений и положением на Ближнем Востоке

Это подлинные истории двух президентов, между которыми, казалось бы, не может быть ничего общего. Один из них, Владимир Воронин, несколько лет назад пришел к власти, в Республике Молдове и превратил государство в высокодоходную семейную олигархию. Другой – Франсуа Дювалье – давно закончил свое правление на Гаити. Первый некогда был правоверным коммунистом, второй – практикующим колдуном одной из сект культа вуду, «оживляющей» мертвецов. Автор на большом фактическом материале рассматривает сходство двух семейных режимов – их обращение с политическими оппонентами, специфическое отношение к экономике страны, к ее международно-правовой легитимности, к соблюдению европейских норм и обязательств. Но рентабельна ли последняя семейная диктатура в Европе ХХI века?

Страх и отчаяние в Третьей империи — пьеса немецкого писателя-коммуниста Бертольда Брехта, написанная с 1935 по 1939 годы в эмиграции (в Дании). Пьеса состоит из 24 сцен и описывает ситуации, в которых нацистская диктатура влияет на разные области социальной и личной жизни героев. Премьера состоялась 21 апреля 1938 года в Париже, печатная версия вышла в этом же году в Праге. В Германии пьеса была опубликована только в 1948 году (нем. Aufbau-Verlag — «Издательство восстановления»).

Говоря об архитектуре Третьего рейха обычно употребляют слова: гигантомания, мегаломания, "мания величия". Пожалуй, ни один из политических режимов в истории человечества не удостаивался столь частых обвинений в гигантомании, как национал-социалистическая диктатура. Однако можно ли всю архитектуру Третьего рейха относить к монументальной? Существовала ли вообще национал-социалистическая архитектура? И если так, то каковыми были черты этого архитектурного стиля?

Пресловутый гламур - это далеко не открытие нашего времени! В мрачные 30-40-е годы XX века в условиях военных диктатур - от авторитарных режимов, установленных в Испании и Португалии, до тоталитарного строя, возникшего в Италии и Германии, - были свои "звезды", кумиры, светские львы и львицы. В массовом сознании фашистская и национал-социалистическая диктатуры по-прежнему ассоциируются исключительно с так называемой "эпохой галифе". Задача данной книги - разоблачить этот устоявшийся миф. Читатель с удивлением обнаружит, что многие последние тенденции мировой моды повторяют достижения модельеров и дизайнеров Третьего рейха. А модники и модницы всех веков способны не замечать мировых катаклизмов...

В книге доктора исторических наук, профессора А. Ю. Давыдова исследуется малоизвестное явление - российское мешочничество. Оно бурно развивалось на протяжении всего XX века и особенно в период "русской смуты" 1917 г. - начала 1920-х гг., когда системы снабжения населения продовольствием и предметами широкого потребления разрушились. Тогда, преодолевая бесчисленные препятствия, мешочники сумели самостоятельно наладить товарообмен между регионами. В мешках, нередко - на своих плечах, они перемещали по стране десятки миллионов тонн товаров. При этом государство, претендующее на установление монополии в распределительной сфере, объявило мешочникам войну. История мешочников и их противодействия продовольственной диктатуре - это важнейшая составная часть истории российского народа.

Демократизація українського суспільства підняла завісу заборони на вивчення теми масових репресій, свавілля і беззаконня в так званий радянський період. За останні роки були реабілітовані численні жертви сталінських репресій. Проте пляма "злочинців" до цього часу офіційно не знята з багатьох громадян, які несправедливо постраждали в перші роки радянської влади. До числа жертв беззаконня відноситься і абсолютна більшість есерів і меншовиків, що жорстоко переслідувались більшовицькою диктатурою, особливо наприкінці громадянської війни. Саме цей аспект політичної історії України і розглядається в даній роботі.

Луций Корнелий Сулла – одна из самых ярких и в то же время загадочных фигур в истории Древнего Рима. Он прославился как полководец и политик, писатель и покровитель искусства. Однако прежде всего его имя связано с диктатурой, установившей режим террора и подготовившей переход Рима от Республики к Империи. Судьба Суллы соткана из противоречий: блестящий полководец, не присоединивший ни пяди земли; крупный реформатор, чья политическая система продержалась всего десять лет; плодовитый писатель, чьи сочинения дошли до нас в жалких отрывках. Но без него невозможно представить себе бурную эпоху кризиса и падения Римской республики

Т. 1 : Время. Наполеона Ч. 1. 1800 - 1815. - 1938