Україна дала світу чимало яскравих і цікавих особистостей. І сто героїв цієї книги – лише дещиця з їх числа. Автори намагалися представити в ній найбільш видатні постаті минулого і сучасності, тих, хто своєю працею і талантами прославив країну, вплинув на хід її історії. «Нація виявляє себе не лише в людях, яким вона дає життя, але й у тім, яким людям вона віддає почесті, яких людей пам'ятає», – говорив Джон Кеннеді. Якщо звернутися до історичної пам'яті української нації, то протягом тривалого часу головними її символами незмінно залишалися Богдан Хмельницький, Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Грушевський. При цьому варто зазначити: життєписи були настільки ідеалізовані й оповиті всілякими міфологічними нашаруваннями, що скоріше нагадували історичні архетипи, ніж біографії реальних людей. Тому, розповідаючи про цих видатних особистостей, автори прагнули зняти з їхніх портретів хрестоматійний глянець і познайомити читача з маловідомими фактами їхнього життя і діяльності. Іще більш далеким від історичної правди було представлено в біографічній літературі життєвий шлях таких державних і політичних діячів, як Іван Мазепа, Симон Петлюра, Нестор Махно, Степан Бандера. Тривалий час їхня роль в історії України викликала суперечливі оцінки, які робили з цих людей не національних героїв, а ізгоїв суспільства. Суперечки навколо них тривають і сьогодні, але навіть їхні супротивники не можуть не визнати того, що всі вони, безсумнівно, є неабиякими особистостями, які виявили чимало сили волі й мужності в найтрагічніші періоди життя країни. Донедавна українці вкрай мало знали про своїх видатних співвітчизників, які з різних причин були змушені залишити батьківщину. Більшість із них забуто. Така ж доля випала й тим, хто став жертвою сталінських репресій, представникам дисидентського руху, борцям за права людини в Україні. А тим часом саме ці люди сприяли зростанню авторитету української науки і культури далеко за межами країни. От чому в сучасній галереї видатних людей України гідне місце посідають Михайло Драгоманов і Олександр Архипенко, Серж Лифар і Володимир Винниченко, Дмитро Чижевський і Микола Бердяев, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Серед героїв цієї книги – не лише українці, але й представники інших національностей. Їхні імена тут не випадкові, оскільки для одних Україна була малою батьківщиною, інші тривалий час жили і працювали на українській землі вже в зрілі роки. Не можна не погодитися з російським ученим, академіком Д. Лихачовим, який стверджував, що «національні особливості зближують людей… а не вилучають їх із національного оточення інших народів, не замикають народи в собі». Тож не варто дивуватися тому, що в історичній пам'яті українського народу почесне місце завжди посідатимуть імена Шолом-Алейхема, Івана Айвазовського, Архипа Куїнджі, Миколи Пирогова, Іллі Мечникова, Сергія Прокоф'єва і багатьох інших видатних «неукраїнців». До речі, вони були набагато мудріші за деяких своїх нащадків і ніколи не відокремлювали свою долю від української землі і того народу, серед якого жили і діяли. Варто згадати хоча б рядки з листа М. Гоголя, адресовані А. О. Смирновій-Россет: «Скажу вам одне слово щодо того, яка в мене душа, хохляцька чи російська. Я сам не знаю, яка в мене душа. Знаю тільки, що ніяк би не віддав переваги ні малоросіянину перед росіянином, ні росіянину перед малоросіянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як навмисно, кожна з них порізно містить в собі те, чого немає в іншій…» Ці слова, написані в середині XIX століття, залишаються актуальними й сьогодні.

У виданні відтворено тексти оригіналу староукраїнською мовою та відомих на сьогодні списків «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», укладених 1710 р. під Бендерами між обраним на гетьманську булаву Пилипом Орликом, з одного боку, та генеральною старшиною і козацтвом – з іншого; наведено їх переклади переклади українською, англійською, німецькою, польською, російською та французькою мовами. Публікація цієї визначної пам’ятки вітчизняної політико-правової думки раннього нового часу супроводжується археографічною передмовою, лінгвістичним аналізом, науковим коментарем, а також факсимільним відтворенням спеціального дослідження видатного історика та правознавця академіка Миколи Василенка (1929), у якому міститься ґрунтовний історико-юридичний аналіз джерела. Розраховано на науковців, викладачів, студентську та учнівську аудиторію, громадський загал.

Статті, що увійшли до першої книги, є відповіддю на антинаукову, заполітизовану реакцію академіка НАН України О. Мишанича з приводу визначного факту в історії подкарпатських русинів - виходу в світ довідкового видання "Энциклопедия Подкарпатской Руси".

Видання відбиває основні етапи життя та науково-організаційної діяльності академіка НАН України, доктора історичних наук, професора Івана Федоровича Кураса.

Кн. 1. - 1992. - 696 с.

Книга містить текст автобіографії Михайла Грушевського з 1926 р. зі вступом і коментарями Любомира Винара.

На матеріалі історичних джерел Київської Русі, козацьких реєстрів 1581 і 1649 рр., у яких зафіксовані імена, прізвища, прізвиська, географічні назви наших далеких предків, розкривається національний паспорт українців, доводиться, що вони на своїх етнічних землях споконвік автохтонна нація, державотворча спільнота, з притаманним їй прагненням за сприятливих умов відроджувати свою державність. “З синів Володимирових Русь упала, з Хмельницьких за Богдана на ноги повстала”, — твердять сучасники Хмельницького. Висуваються нові аргументи, що автором славнозвісної “Історії русів” були Григорій та його син Василь Политики. Микола Гоголь розглядається як український письменник, що спричинився до національного відродження у XIX ст. Показано гостру критику Тарасом Шевченком “погодінської теорії” про запустіння Наддніпрянщини в XIV-XVІ ст., яку в суверенній Україні намагаються відновити наші сучасні послідовники М. Погодіна і М. Каткова — академіки, доктори наук, публіцисти.

  Текст у форматі PDF 19.85 Мб

Непроста, часом трагічна доля українського книговидання – тема невеличкого, але дуже змістовного історичного нарису С. О. Єфремова (1876–1939) – громадсько-політичного й державного діяча, літературного критика й історика літератури, академіка Української академії наук. Автор досліджує досить значний період: з кінця ХVІІІ ст. по 1916 р., тобто до центру його уваги потрапляють утиски української культури з боку уряду царської Росії.

Т. 2. Ч. 1 : Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими. Д–Я. - 2012. - 708 c.

Видання є другою книгою другого тому ювілейної серії «Вибрані наукові праці академіка В.І. Вернадського», ініційованої Національною академією наук України і присвяченої 150-річчю вченого. Другий том продовжує тематику першого тому серії – «Володимир Іванович Вернадський і Україна». У другій книзі другого тому «Володимир Іванович Вернадський. Листування з українськими вченими» вміщуються листи, в значній кількості неопубліковані до цього часу. Ці листи розкривають роль вченого в організації науки та освіти, створенні Академії наук і вищої школи в Україні, розвитку нових наукових напрямів, його участь в експедиціях, конференціях та дослідженнях, пов’язаних з Україною. Вони також висвітлюють ромадсько-політичні погляди, високі моральні якості та багатий духовний світ ученого. Частина листування репрезентує його дружні та родинні стосунки з різними кореспондентами. Публікація супроводжується широким науковим коментарем, який дозволяє зрозуміти суспільний та науковий контекст спілкування вченого та його кореспондентів, розкрити значення цих осіб у житті та діяльності В.І. ернадського, становити нові факти його біографії. Структурно том побудований за лфавітним принципом: кореспонденти розташовуються за першою літерою прізвища. Перша книга містить листи кореспондентів, прізвища яких починаються на А–Г. Друга книга складається з двох частин (частина 1 — Д–Н, частина 2 — О–Я). У другій книзі вміще ний вступ від укладачів, де передаються принципи підготовки листування до публікації, зокрема передавання тексту, відзначений внесок осіб, які долучилися до укладання томуна різних стадіях роботи.

  Текст у форматі PDF 2.99 Мб

Ці слова, що надзвичайно влучно відображають рівень наших знань про згаданий період історії України, належать великому авторському колективу вче- них-істориків кандидатів і докторів наук, двоє з яких є академіками. Продовжуючи їх, вони чітко окреслюють існуючу проблему української історіографії й пояснюють причини її виникнення. “І справді, маючи цілісну й досить повну уяву про давньоруську добу, ми, на жаль, погано орієнтуємось у подіях пізнішого, ближчого до нас часу, особливо в подіях загадкового XIV ст., що іноді взагалі не піддаються реконструкції.

Кн. 2 : Вибрані праці. - 2011. - 584 с.

Книга друга першого тому «Володимир Іванович Вернадський і Україна» серії «Вибрані праці академіка В.І. Вернадського» містить праці В.І. Вернадського, пов’язані з Україною. Серед них — природничі статті та замітки, написані в Києві, Полтаві і Криму; праці з історії та філософії науки; суспільно-політичні та публіцистичні твори, які так чи інакше стосуються питань, що хвилювали українське суспільство в 10–20-х роках ХХ ст. Окремий блок складають статті, відгуки, замітки, доповіді про діяльність українських учених, з якими В.І. Вернадського пов’язували роки плідної співпраці. Включено також окремі маловідомі меморіальні статті його колег, присвячені науковому внеску вченого в розвиток природничих наук. Останні були написані в найближчі роки після його кончини та опубліковані в 1945–1947 рр.

Збірник генеральських, генеральсько-професорських творів та пам`яті населення України українською і російською мовами – це головні фактори, які являють собою, життєво-необхідним посібником для молоді в майбутньому. Микола Григорович ЖУЛИНСЬКИЙ директор інституту літератури ім.Т.Г. Шевченка НАН України академік НАН України сказав, що цей збірник багатогранний та цікавий за змістом. Щоб випустити його у світ потрібен перегляд редактора, оскільки писано двома мовами з шести джерел. Інший історик, теж так мовив з тяжким подихом... А головний редактор однієї державної редакції сказав: "Таку книжку може писати тільки професор, яких у нас на черзі 40. А ви не є таким, то ми відповімо, що ваша збірка має безліч недоліків, тому не приймається до друку за державні кошти!" Але ж я не маю коштів на редакторів, тому випускаю свою збірку у світ лише за усною гуманною оцінкою професорів і за своїм редагуванням за свої хлібні на благо майбутньому... Гадаю, читачі мого збірника – зрозуміють... І може хтось згадає заслуженим словом...

Кн. 1 : Стародавні часи. - 464 с.

Монографія – результат багаторічних досліджень академіка АН УРСР І. П. Крип’якевича з історії Галицько-Волинської землі періоду Давньоруської держави та феодальної роздробленості. Розкрито умови формування Галицько-Волинського князівства, його адміністративно-територіальний поділ, соціально-економічні й політичні відносини, вклад у боротьбу проти експансії католицьких феодалів та навали кочівників-завойовників, показано дружні взаємовідносини Галицько-Волинської Русі з іншими давньоруськими землями, доведено безпідставність тверджень польської буржуазно-шовіністичної історіографії, що заперечувала східнослов’янський характер Галичини й Волині та прогресивну роль Київської Русі на цих землях. Для істориків, археологів, викладачів і студентів вузів, краєзнавців.

1940 року молодий поет, інтелектуал і політик Олег Ольжич поставив перед собою гостре питання: що заважало українцям упродовж тисячі років мати власну державу? Відповідь втілено у брошурі «Дух руїни»: міжусобиці, внутрішній розбрат, патологічна неспроможність політиків забути про особисті інтереси та об'єднати зусилля. «Смолоскип» перевидає цю глибоку й блискучу працю, доповнену ґрунтовною розвідкою академіка Івана Дзюби, до 100-річчя від дня народження О. Ольжича. Тема, на жаль, не втратила актуальності — національно-демократичні сили сучасної України вкотре повторюють помилки своїх попередників: взявши владу після Помаранчевої революції, вони не змогли її втримати саме через внутрішньокоаліційні суперечки. Тож мета цього видання — нагадати можновладцям про трагічну і руйнівну роль міжусобиць в українській історії.

Даний збірник досліджень і доповідей є свідченням творчої зрілості етносоціолога, фольклориста, етнографа, культуролога Катерини Грушевської (дочки академіка АН СРСР Михайла Грушевського, згодом репресованої та загиблої в ГУЛАГу). Книга стала результатом досліджень культур первісних народів. Автор вводив у науковий обіг ідеї і досягнення європейської науки, використовуючи новітні методи, що послужили розвитком нового напряму етнології в Україну.