Наведено відомості про важливий елемент рослинного коду української традиційної культури, один з найбільш міфологізованих злаків - овес. Проаналізовано численні контексти використання вівса в обрядах родинного циклу та фрагменти традиційних вірувань. Сакралізація зумовила входження мотиву "овесець" до знакової системи розпису гончарних виробів Лівобережної України, який символізував ідею нерозривної єдності основних моментів життя людини.

Представлены сведения о важном элементе растительного кода украинской традиционной культуры, одном из наиболее мифологизированных злаков - овсе. Проанализированы множественные контексты использования овса в обрядах семейного цикла и фрагменты традиционных верований. Сакрализация обусловила вхождение мотива "овесец" в знаковую систему росписи гончарных изделий Левобережной Украины, который символизировал идею неразрывного единства основных моментов жизни человека.

Сакралізація не може виникати "випадково" чи "безпідставно", вона лише виявляє суттєву потребу і значимість сакралізованих об'єктів. На основі аналізу форм сакралізації можна формувати сучасну мету діяльності та ідеал суспільства, який дасть змогу врахувати помилки попередніх епох, ліквідує ідеологічну беззмістовність споживацько-інфантильного способу існування без мети, без усвідомленої дії, без сакральності.

Досліджено генетичний вплив акафіста на деякі жанри радянської літератури, втілення елементів його поетики і засобів сакралізації тексту. Дослідники соцреалізму неодноразово писали про його релігійний характер. В роботі зроблено спробу довести цю тезу через порівняння текстів акафіста й літератури радянської доби на структурному та функціональному рівнях.

Досліджено проблему взаємодії глобального та локального в процесі самоідентифікації особистості й обгрунтовано специфіку формування плюралістичної ідентичності в добу глобалізації. Доведено, що вирішення протиріччя глобального і локального в процесі самовизначення особи є можливим за умови визнання їх діалектичного зв'язку. Зроблено висновок щодо підсилювання за умов глобалізації значення локального в процесі формування ідентичності особистості внаслідок неможливості універсалізації глибинних ментальних і культурних засад і початку формування нової глобальної ідентичності особистості.

Розглянуто питання щодо присутності архаїчних елементів у модерних варіантах української національної ідентичності на прикладі формування авторських моделей історичної пам'яті М.Костомаровим і Д.Донцовим. Доведено, що в їх конструкціях наявні такі архаїчні елементи, як сакралізація та архетипове сприйняття минулого, міфічна модель часу.

На основі аналізу відображення фрагментів міфопоетичної картини світу в текстах і телетекстах різної жанрово-стильової належності та адресації визначено основні прийоми і засоби впливу на масову свідомість, які грунтуються на актуалізації міфопоетичних ресурсів мовної системи, у російських телевізійних текстах. З'ясовано міфоенциклопедичну характеристику та на її основі сформульовано ядро лінгвоміфопоетичних значень образів "вода", "вогонь", "дракон", "ведмідь", "олень"; охарактеризовано їх екстенсіонально-інтенсіональну варіативність у прозовому та драматичному текстах, а також у телетекстах, адресованих дорослій та дитячій аудиторії. Зроблено висновок, що міфопоетичні смисли, які лежать в основі художніх текстів, зберігаються в телевізійних версіях, наявні в художньо-публіцистичних телетекстах, а також у текстах дитячої анімації. Виявлено, що в телетекстах актуалізацію міфопоетичного значення забезпечують здебільшого візуальні образи. Введено поняття "інерції діахронії" як процесу адаптації образу до сучасного світосприйняття шляхом моделювання нового комплексу виражальних засобів. Розглянуто низку вербальних та невербальних міфопоетичних засобів впливу на масову свідомість у сучасному телетексті, серед яких основними є "міфологізація, сакралізація смислу" і "міфологізація на основі трикстерного обігрування". Поглиблено ідею регулятивно-сугестивної функції міфопоетичних смислів у телевізійних текстах.

Проаналізовано семантику просторових образів, соціально-міфологічних мотивів драматургії М.Куліша 1927 - 1932 рр. За результатами дослідження доведено, що основою фабули кожної п'єси є соціальний міф, у якому акцентувалася знакова для держави подія. Драматург здійснив оригінальну інтерпретацію та часову деміфологізацію базисних "соціальних" ілюзій. Зазначено, що сукупність цих міфів становить цілісну хронологічно впорядковану соціально-міфологічну концепцію радянського світу, що позначилося на поетиці цих творів, характерними були сакралізація художнього простору, обожнення вождя, групування персонажів за принципом "свої - чужі", домінування мотивів пролетарського та радянського месіанізму, "умирання - відродження", мучеництва, "центр - периферія", поява ленінської теми, проблема формування образу "нової людини", концепт віри, знакова топоніміка.

Проаналізовано у емпірично досліджено прояви сакралізації повсякденності, які існують у сучасному суспільстві. Розглянуто особливості впливу суспільних трансформацій на процеси сакралізації та актуальність релігійних потреб у сучасного городянина. Здійснено аналіз взаємозв'язку сакральності та повсякденності. Установлено, що сакральне наявне у всій повсякденності сучасного суспільства. Описано особливості функціонування сучасного інституту релігії та виявлено зміни у пріоритетах соціальних функцій релігії. На емпіричному рівні розглянуто параметри релігійності міської спільноти. Визначено особливості сакралізації повсякденності жителів міста. Здійснено порівняльний аналіз релігійності міського населення Заходу та Сходу України на прикладі Запоріжжя та Львову.

Подано теоретичний матеріал до курсу, теми та плани лекцій і семінарських занять, індивідуальні навчально-дослідні завдання з врахуванням кредитно-модульної системи навчання. Сформувано уявлення про концептуальні підходи, які склались в психології щодо вивчення психологічних механізмів формування релігійності, форм вияву релігійної віри. Розглянуто роботи класиків та ідеї провідних вчених в галузі психології щодо формування релігійної віри, форм її вияву та методів аналізу вольових мотивів та установок віручої людини. Освітлено такі питання як релігія, релігійність, релігійна свідомість, емоції, почуття, настрої, сакралізація, соціально-релігійні відносини, секуляризація, релігійна мораль і культ, доброчинність.

Проаналізовано дискурс сакрального в культурологічному просторі. Розглянуто уявлення про сакральне християнською апологетикою. Досліджено локальність і перманентність стану постмодерну. Охарактеризовано десакралізацію в сучасних нетрадиційних релігіях. Надано характер сучасного літературного українського простору.

Вперше у вітчизняному релігієзнавстві проведено компаративний аналіз вчень двох видатних представників раннього слов’янофільства О. Хомякова й І. Кіреєвського, їх ставлення до проблеми віри як способу осягнення себе, інших людей та світу. Людина - це цілісність, яка складається з тіла, духу й душі. Тому віра й розглядається як головний компонент, що зберігає цю цілісність. 0. Хомяков розглядає віру в межах екзистенціального богослов’я - як граничний інтерес, що відбувається в самому центрі життя людини, яке містить у собі всі православні чесноти: істину, добро та красу, віра трансцендує їх вплив і сама модифікує їх. І. Кіреєвський здійснив синтез раціональних традицій Заходу й ірраціональних традицій Сходу, в його вченні діалектика поєднується з православним антиномізмом, що дозволяє не тільки зберегти установку на абсолютні цінності православ’я (істину, добро і красу), але й водночас надати православній вірі та православній релігії більш динамічного характеру. Для І. Кіреєвського важливою є також модифікація віри в історичному русі людства. Для того, щоб суспільство залишалося цілісним, Європа звернулася до "суспільної угоди", а Росія - до православної релігії, що гарантувало єдність віри та побуту. Православна релігія була та залишається вірною джерелам християнства, єдності церкви, зберігає чистоту віри (О. Хомяков, І. Кіреєвський). Підкреслено, що при вивченні проблем, які мають своє "продовження" в сучасному соціокультурному просторі України та Росії, необхідно дотримуватися принципів поза-конфесійності та поза-політичності, об'єктивності, історизму. У слов'янофільської ідеї самодержавної влади, яка спирається на місцеве самоврядування (модель соборності; сам термін "соборність" вперше запропонований О. Хомяковим), минаючи бюрократичні механізми, справедливо вбачати передбаченням сучасних ідей прямої демократії, без політичних посередників між владою та народом. Серед традицій, що мають безпосереднє відношення до політики, в сучасних Україні та Росії, відзначаються такі, як сакралізація влади, муніципальні вольності, суспільно-політична активність населення, пов'язана з рішенням місцевих або загальнонаціональних проблем.

Надано аналіз таких понять, як сакральне, сакралізація. Висвітлено загальну сутність призначення та устрою галицьких придорожніх каплиць. Розкрито чинники сакралізації їх внутрішнього середовища та навколишнього простору; визначено еквівалентність їх дієвості у загальному творенні сакральності таких споруд.

Розглянуто самозванство як соціально-політичне явище на українських теренах у XVII - XVIII ст.ст. Відзначено декілька його етапів - від діяльності "лжемонархів" на початку цього періоду, які серед запорозького козацтва та в Гетьманщині шукали військову й політичну підтримку, до поодиноких проявів присвоєння популярних у той час монарших імен "царевича Олексія", "Петра III" й побутового самозванства XVIII ст., яке об'єднувало численні випадки необережних висловлювань і поведінки, що трактувалися владою як серйозні політичні злочини.

Досліджено прояви посягання на честь очільника держави в Гетьманщині XVIII ст. Норми щодо таких правопорушень спеціально не регламентувалися, тож кожен окремий випадок вирішувався із застосуванням положень Литовського статуту, імперських правових актів або враховуючи особисту позицію гетьмана. Образу гетьманської честі розглянуто в контексті саморепрезентації влади, що грунтується на уявленнях про статус правителя, а також з огляду на сприйняття влади й особи гетьмана в тогочасному суспільстві.

Досліджено проблеми функціонування сакральних практик в контексті соціокультурного потенціалу прощі та туризму. Визначено принципи глобалізації цінностей культури та технологій сучасного паломництва та туризму. Охарактеризовано етичні, естетичні, ідеологічні, міфологічні детермінанти трансформації сучасних культурних практик. Надано аналіз модернізації прощі та культурного туризму. Альтернативні моделі модернізації (релігійний туризм, автентична проща) реконструйовано в контексті метакультурної проблематики. Глобалізацію культури інтерпретовано як культурно-історичну цілісність в контексті домодерного, модерного та постмодерного простору культуротворчості. Проаналізовано антропологічну, соціологічну, культурологічну моделі рефлексії постмодерністських культурних практик з застосуванням механізму "обміну місць", "вироблення місць" як культурних дестинацій та рекреацій. Розкритиковано тотальний маркетинг-мікс масової культури як редукцію культурних цінностей щодо споживацьких стратегій, послуг, товарного іміджу.

Відображено результати теоретичного аналізу особливостей конструювання релігійного переживання через сакралізовану інтерпретацію повсякденного життя особистості. Показано, що релігійні категорії і способи їх інтерпретації не просто "висловлюють", але значною мірою визначають, що і як переживає людина в повсякденному житті й релігійній практиці. Акцент зроблено на вивченні варіативності інтерпретацій повсякденного життя загалом та пошуків особистісної ідентичності, зокрема через сакралізовану основу буття. Це надає доступ до індивідуальних форм кристалізації релігійного переживання, а врахування множинності релігійних проявів відкриває нові можливості у вивченні переживань і зумовлює розгортання різноаспектних тлумачень внутрішнього світу особистості. Проаналізовано підходи до тлумачення сакрального в науково-гуманітарному дискурсі, які пояснюють специфічність формування у людини уявлень про надприродне. З одного боку, під сакральним розуміють все потойбічне і надзвичайне. Також як сакральне може бути певний стійкий процес уніфікованих інституційних дій або ж ідеал, до якого потрібно наполегливо прагнути. Здійснено аналіз взаємозв'язку сакральності й повсякденності, де повсякденність визначається як природна умова життєдіяльності людей, сукупність тих функцій, цінностей, норм і заснованих на них відносин і дій індивіда, яка складає "життєвий світ" людини з моменту її народження і до самої смерті. Саме повсякденність виступає тим простором, у котрому віруюча людина намагається втілити приписи релігійного вчення. Описано особливості релiгiйних почуттів, а саме: їх iнтенцiальнiсть (спрямованість на об'єкт), винятковість (відмінність від буденних) та сенсовість. Глибше розкрито зміст понять "переживання" та "релігійне переживання", останнє тлумачиться як сукупність складних комплексних форм безпосереднього досвіду людини, пов'язаного з її взаємодією з навколишнім середовищем у площині релігійних уявлень та релігійних переживань. Виокремлено джерела релігійних переживань, серед яких визнання об'єктивного чи уявного існування надприродного, стосунки вірянина з його соціальним оточенням та індивідуальна значущість самих переживань.

Вивчено ключові теорії ідеології. Розкрито характеристики політичних ідеологій і рухів протесту, виявлено зв'язок між ідеологією та партійною політикою. Простежено розвиток уявлень про ідеологію: сакралізація влади, феномен ідолопоклонства й маніпуляції. Висвітлено головні засади марксистських, неомарксистських і соціологічних теорій разом із сучасними соціальними рухами й дебатами про "кінець ідеологій". Поряд із семантико-лінгвістичними теоріями розглянуто проблему співвідношення мови й ідеології. Окреслено способи впливу мас-медій на реальність і утворення нових форм гегемонії.

Показано, що формування українських традицій відбувалось через культурні практики повсякдення, які були засновані на національному світовідчутті, чуттєвості, естетизмі міфологічної свідомості. Зауважено, що структура та смислова символіка українського орнаменту, естетичне ставлення до світу, оздоблення та прикрашання родинної оселі, сакралізація страви в українській кулінарії як спілкування зі Всесвітом, особливості спортивно-фізичної культурної практики відображають ментальні настанови українців. Доведено, що саме на такому підгрунті в українському культурному просторі змогли з'явитись самобутні мистецькі практики, засновані на діалозі світових художніх і національних тенденцій.

Сформовано філософсько-правову концепцію владних засад права з точки зору некласичної парадигми філософії права. Розкрито антропологічні, герменевтичні й аксіологічні виміри владних засад права, здійснено їх міждисциплінарну інтеграцію на основі уявлень про правовий дискурс як такий, що обмежений онтологічними та гносеологічними раціональними засадами. Особливу увагу надано проблематиці злиття та розмежування владного та правового поля, які зумовлюють діалектику їх буття. Здійснено історіософічний аналіз зв’язку права і влади від античної політико-правової філософії до німецької класичної філософії. Генеральна лінія цього аналізу пов’язана з пошуком тенденцій раціоналізації права та влади як інституційних форм примусу в суспільстві. Показано, що ці тенденції по-різному проявлялися упродовж розвитку політико-правової думки: за доби античності вони виражалися у холістичному баченні права і політики; у межах середньовічної схоластики сакралізація права та влади вела до їх контекстуального злиття; гуманізація правової та політичної думки за доби відродження сприяла розмежуванню владного та правового дискурсів, що одержало своє філософське обгрунтування в новочасній філософії. Німецька класична філософія розвинула логіко-філософську систему, у якій праву і владі відводиться ключова роль в осмисленні природи соціального. Показано варіанти інтерпретації владних засад права в сучасному праворозумінні. Осмислено інструментальний підхід до права в його позитивістському розумінні: застосований до проблем владних засад права, він дає змогу виявити точки взаємодії політичної та правової системи з позицій соціальних і нормативних фактів. Юснатуралістичні інтерпретації владних засад права базуються на протиставленні правової логіки логіці владної раціональності, що зумовлює суттєві методологічні складнощі під час виявлення точок взаємодії права та влади. Соціологічне праворозуміння, яке має ідею відносності поняття права, пропонує прагматизацію владних засад права, внаслідок чого здійснюється поглинання правового дискурсу дискурсом владним. Комунікативні концепції права націлені на пояснення субстантивної єдності влади і права у формуванні раціонального політико-правового дискурсу. Розкрито владні характеристики права з позицій виявлення місця владних засад права у системі засад права, пояснення владності як властивості права з урахуванням його впливу на легітимацію влади, а також шляхом конструювання філософсько-правових концепції влади права і права влади.

Досліджено термінологічні та семантичні прояви діалектики релігійного і світського у сучасному лінгвістичному дискурсі. Увагу зосереджено на з'ясуванні взаємозв'язку мови і мислення, що дає змогу проаналізувати семантику лексем, детерміновану культурою етносу. Осмислено дихотомію релігійного /світського в турецькій лінгвокультурі; здійснено в аспекті ментальних репрезентацій понять "сакралізація"/"десакралізація", що характеризують психологію та когнітивні процеси мовців. З'ясовано особливості сакралізації в коранічних та суфійських текстах, десакралізовано релігійну лексику в турецькомовних художніх, фольклорних і публіцистичних текстах, терміносистемах різних галузей знань. Найпродуктивнішими засобами семантичних змін у лексемах і словосполученнях турецької мови, пов'язаних з релігійною сферою, визначено їх метафоризацію та метонімізацію. Зазначено, що антономазія найбільш часто використовується у процесі сакралізації лексичних одиниць у турецькомовному релігійному дискурсі. Доведено перспективність подальшого аналізу діалектики світського та релігійного, актуалізовано необхідність подолання етноцентричних конотацій у діалогах культур, вивчено мовні моделі їх репрезентації. Спрогнозовано нові горизонти дослідження сакралізованих/десакралізованих компонентів окремих мов у лінгвоконтрастивному і крос-культурному аспектах.