Здійснено аналіз феномену божевілля у межах західноєвропейських традиціоналістських культур. Зазначено соціокультурний характер концепту традиціоналізм та специфіку єдиного його побутування у Європі до Нового часу. Виявлено, що воно є важливою складовою європейських традиціоналістських культур. Показано, що саме давнє божевілля тісно пов'язано з екзистенційними апріорі європейської людини. Установлено, що особливості буття людини за даних культур дозволяють співвіднести його зі специфічним особистісним буттям сучасного божевільного. Доведено, що на відміну від божевілля хворобливого, божевілля давньої людини є світоглядним і соціальним елементом її буття. Визначено, що природна раціональність, притаманна людині одвічно, поступово змінює сприйняття давнього божевілля, але традиціоналістська людина постійно повертається до його царини, змінює свою особистість. Запропоновано розглядати давнє божевілля (у будь-якій його формі) як періодичне повернення людини до стану до-розуму. Зазначено, що звернення до поняття "екзистенційного апріорі" дозволило по-новому розуміти даний феномен. Виявлено, що поступова раціоналізація призвела у Новий час до повної негативації феномену, до його остаточної ізоляції. Доведено, що давнє божевілля можна раціонально осягнути лише у тих культурно-символічних модусах, які виявилися результатом еволюції європейського до-розуму. Визначено низку давніх образів традиціоналістської культури, які несуть його значення.

Визначено особливості репрезентації співвідношення "норма" - "аномалія" як специфічної форми дискурсу у творчості М.Фуко. Зазначено, що філософія М.Фуко втілює у собі характерні риси постструктуралістського мислення, репрезентує співвідношення "норма" - "аномалія" як специфічну форму дискурсу, яка визначає процес соціалізації людини. Здійснено аналіз першоджерел і критичних робіт, присвячених творчості М.Фуко та показано необхідність дослідження феноменів норми й аномалії через їх відношення до системи мови як засобу реалізації владних відносин, детермінованих межами конкретних явищ сексуальності та божевілля у контексті структуралістської концепції М.Фуко.

Досліджено процес становлення експресіонізму в західноєвропейській культурі початку XX ст., визначено його найважливіші ознаки. Проаналізовано шляхи поширення експресіонізму в багатьох видах мистецтва, що зумовило відображення в творах літератури, музики, живопису, театру, кінематографа складних психо-фізіологічних станів людини (тривожності, страху смерті, крику, болю, божевілля, передчуття трагедії). Встановлено, що експресіонізму властива тенденція синтезу видів мистецтва (живопис - танець, живопис - музика, література - живопис), яка виразно модифікується у синтез як співтворчість і збагачує мистецьку практику. Вперше в українському мистецтвознавстві цілісно проаналізовано досвід використання експресіоністичних художньо-виражальних засобів у таких видах мистецтва, як живопис, театр, кіно, хореографія та показано, що твори українських митців не копіювали західні моделі, а значною мірою відтворювали національні традиції, витоки яких сягають часів міфо-поетичного світоставлення.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4ФРА)-4 Жермен С. 534

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: РА333500 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто малу прозу В. Винниченка, українського письменника першої половини XX ст. Досліджено структурні моделі його оповідань і систему персонажів як дисоційовану проекцію суб'єктивних психічних змістів. Зазначено, що художня активність В.Винниченкова спрямована на подолання відчуження та знеособлення. Як причину амбівалентності запропоновано вважати архетипну зануреність психіки автора, взаємопов'язану з конфліктом "Я" і "Над-Я". Умовно виокремлено індивідуально-регресивний, індивідуально-компенсаторний і надособистісний рівні авторської суб'єктивності. Побіжно або детально інтерпретовано мотиви оповідань В.Винниченка, а саме: батьківство, божевілля, двійництво, змарнована краса, "ранена птиця", "сліпий й однорукий", "смерть Бога", смерть (простежується романтичний і віталістичний сценарії), табу (зокрема на брехню, плач, дотик). Варіації окремих мотивів типізовано на підставі контроверзи "Фройд - Адлер". Запропоновано тезу, що несподівані злами сюжету та метаморфози персонажів у малій прозі В.Винниченка взаємопов'язані з інверсією домінанти (екстраверсії - інтроверсії). Система персонажів і сюжет моделюються за принципом бінарності. Малу прозу В.Виниченка не можна вважати "традиційною", оскільки вона демонструє плюралістичну модель авторської суб'єктивності, динамічної та дисоційованої, що є однією з причин неоднозначного сприйняття творчості письменника.

Вперше проаналізовано твори О.І.Купріна як єдине семантичне поле. Встановлено складну мотивну структуру творів письменника, яка забезпечує цілісність різної за тематикою та жанровою природою прози митця. Виявлено, що за зовнішньою життєподібністю та побутовими деталями прихована постійна увага письменинка до глибинних метафізичних підвалин буття людини та таємниць всесвіту, що зумовило звернення О.І.Купріна до міфопоетики, яка суттєво збільшила масштаб його художнього світу. Проведено дослідження поетики творів О.І.Купріна у зв'язку з процесом переходу російської літератури від реалістичної парадигми XIX ст. до модернізму. Встановлено, що з "новою" літературою твори О.І.Купріна зближує прагнення "переоцінити цінності", а також важлива роль образів-символів і мотивів, "легкість" звернення до ситуації експерименту, трагічний і сміховий ракурси розгляду зображуваного, уявлення про примарність та оманливість життя (розмивання меж поміж сном, реальністю, божевіллям, гарячковим маренням, грою та дійсним станом справ), ліризація прози, імпресіоністичність та синестетичність художньої мови. Визначено фундаментальні художні принципи О.І.Купріна, уточнено уявлення про художній світ письменника, встановлено місце і значущість його творчої спадщини в літературі межі XIX - XX ст. Доведено, що космізм світосприйняття О.І.Купріна, характерний для літератури "срібного віку", формує онтологічну складову картини світу його прози та екзистенціальну природу світосприйняття героя.

Наведено психоаналітичне тлумачення творчої особистості Т. Осьмачки в епоху більшовизму в Україні. Проаналізовано психобіографічні прокції творчості письменника, розкрито феномен національної творчості за умов тотальних репресій. Висвітлено психосоціальну проблематику літературної епохи 1920 - 1930 рр. Визначено межі буття і український кодекс замовчування, особливості божевілля в епоху модернізму в українському літературознавстві, танатичні та демонічні мотиви у прозі Т. Осьмачки.

Досліджено специфіку поетики абсурду в творах М. Куліша та її деяку суголосність естетиці експресіонізму, екзистенціалізму, театрові абсурду, сучасним спробам екзистенціалістсько-абсурдистських трактувань творів В. Шекспіра, М. Гоголя, А. Чехова, а також простежено діалогічні зв'язки п'єс М. Куліша з творами Мольєра, М. Гоголя, М. Хвильового, М. Булгакова, естетикою експресіонізму Леся Курбаса. Поетика абсурду М. Куліша репрезентує світ як безглуздість, недоладність, відсутність смислу та логічності. Людина в такому світі постає позачасовою абстракцією, приреченою на пошуки неіснуючого сенсу, її хаотичні дії серед руїн позначені повторюваністю, монотонністю, безцільністю, безвихідністю, її механіко-математичний характер зв'язаний з послабленням фабули, психологізму, загальмованістю сценічного темпоритму, монологізмом, відкритістю фіналів. Встановлено, що у комедіях М. Куліша найповніше виявляють себе такі стильові домінанти поетики абсурду, як стильовий прийом "гри у життя" ("Отак загинув гуска"); бюрократична фантасмагорія як інтертекст ("Хулій Хурина"); стильова домінанта гротескної символіки ("Мина Мазайло"); естетика божевілля ("Народний Малахій"); апокаліптична образність ("Маклена Граса"). Проаналізовано й інші засоби абсурду: пародія, сновидність, містичність та ірреальність художнього простору, алогізм слів і вчинків персонажів, їх некомунікабельність, відсутність причинно-наслідкових зв'язків.

Подано комплексний аналіз та інтерпретацію поетики романної прози Ф. Достоєвського в контексті українського літературознавства, особливо в аспекті літературознавчих ідей видатного українського теоретика, філософа, славіста, когнітивного вченого Д. Чижевського. Розкрито домінантні образи, символи, мотиви в творі "Принижені та зганьблені". Показано визначальні ознаки стилю в романі "Злочин і кара". Визначено роль слова та функціонування вічних ідей у поетиці твору "Гравець". Розкрито мотив божевілля в романі "Ідіот" та ідею ієрархії душ в романі "Біси". Розглянуто антитетику, експресивність і психологізм як основу поетики роману "Підліток".

Висвітлено предмет та історію розвитку психіатрії. Подано інформацію про рівні психічних порушень, класифікацію психічних розладів, основні закономірності динаміки психічних захворювань, принципи організації психіатричної допомоги. Розглянуто питання правового забезпечення охорони психічного здоров'я в Україні. Описано методи обстеження, лікування та реабілітації психічно хворих. Розкрито проблеми психіатричної експертизи. Увагу приділено питанням клінічної психіатрії, зокрема, особливостям діагностики та лікування таких захворювань, як психопатії, епілепсія, алкоголізм, нарко- та токсикоманія. Наведено тлумачний словник, в якому розкрито сутність таких понять, як абсанс, амнезія антероградна, анозогнозія, божевілля, габітус, афективна інконтиненція, деперсоналізація, ефіроманія.

Наведено результати літературознавчих досліджень відомого українського письменника, журналіста М. Рошка, присвячені вивченню деяких творів Л. Андреєва, О. Пушкіна, Ф. Достоєвського, М. Кореллі, М. Булгакова, О. Забужко, В. Голдінга, А. Чехова, К. Кізі. Розглянуто образ Л. Ріманця з роману М. Кореллі "Скорбота Сатани" як найближчого літературного попередника образу Волонда з роману М. Булгакова "Майстер і Маргарита". Проаналізовано проблему "вбивства за переконанням" у прозі Л. Андреєва, О. Пушкіна та Ф. Достоєвського. Висвітлено тему божевілля та божевільні у повісті А. Чехова "Палата N 6" та романі К. Кізі "Політ над гніздом зозулі". Визначено функцію оповідача, розглянуто поетику масової та народно-сміхової культур, розкрито месіанські риси образу Макмерфі у романі К. Кізі "Політ над гніздом зозулі".

Изложены результаты литературоведческих исследований известного украинского писателя, журналиста М. Рошка, посвященные изучению некоторых произведений Л. Андреева, А. Пушкина, Ф. Достоевского, М. Корелли, М. Булгакова, О. Забужко, В. Голдинга, А. Чехова, К. Кизи. Рассмотрен образ Л. Риманца в романе М. Корелли "Скорбь Сатаны" как ближайшего литературного предшественника образа Воланда из романа М. Булгакова "Мастер и Маргарита". Проанализирована проблема "убийства по убеждению" в прозе Л. Андреева, А. Пушкина, Ф. Достоевского. Освещена тема сумасшествия и сумасшедшего дома в повести А. Чехова "Палата N 6" и романе К. Кизи "Полет над гнездом кукушки". Определена функция расказчика, рассмотрена поэтика массовой и народно-смеховой культур, раскрыты мессианские черты образа Макмерфи в романе К. Кизи "Полет над гнездом кукушки".

Проведено когнітивний аналіз українських любовних замовлянь з метою виявлення ознак концепту "кохання" у сакральних текстах вербальної магічної традиції. Зроблено висновок, що в українській фольклорно-магічній картині світу любов - це передусім залежність, страждання (плач і неволя) та хвороба (трясіння та трепет, тяжкість, біль, неспокій, безсоння, апатія, відсутність апетиту та спраги, невиліковність, божевілля та смерть), а вже потім ласка, доброта та прихильність.

Проаналізовано повість А. Чехова "Палата N 6" та оповідання Лесі Українки "Місто смутку" в компаративному аспекті з огляду на специфіку осмислення обома митцями популярної на межі ХIХ - ХХ ст. теми божевілля. Виявлено стильові й жанрові особливості проаналізованих творів.

Розглянуто концепт INSANITY як компонент англомовної наївної картини світу. Концепт вивчено у двох версіях його вербалізації: мовній та мовленнєвій. Сформовано, структуровано і проаналізовано вербальне поле концепту, виокремлене з 10-ти загальних словників англійської мови. Всі одиниці поля об'єднано інтегративною семою mental illness / психічна хвороба. Когнітавно-семантичний аналіз ядерної та периферійної зон результовано у визначенні когнітивних ознак концепту та концептуальних метафор і образних схем, об'єктивованих у концепті. Текстова вибірка з 6-ти англомовних творів, що розкривають тему божевілля і містять зображення психічно хворих персонажів, надала матеріал для вивчення мовленнєвої вербалізації концепту INSANITY за рахунок відтворення зовнішніх ознак, внутрішнього світу персонажів-божевільних та їх стосунків із соціумом. Доведено, що для адекватного функціонування таких текстів картина світу автора і читача має містити відповідний концепт. Обидві версії вербального поля концепту ізоморфні, але не ідентичні одна одній.

Досліджено проблему викладання екзистенціальних студій студентам дефектологічного та психологічного факультетів у контексті вивчення ними проблеми суб’єкта в антипсихіатрії. Розглянуто онтологічні витоки цього психічного захворювання з позицій класичної психіатрії та екзистенціальної феноменології. Описано психологічні особливості хворих на шизофренію: онтологічну невпевненість, амбівалентність психічної та фізичної сутностей, відстороненість від реального світу. Показано, що поведінка божевільного суб’єкта є асоціальною й аморальною та веде до антропологічної безодні. Визначено спосіб демонстрації студентам феноменологічної доцільності зображення світу людини. Обгрунтовано тезу про реальність, яка існує для кожного індивідууму в тому чи іншому баченні.

Исследована проблема преподавания экзистенциальных студий для студентов дефектологического и психологического факультетов в контексте изучения ими проблемы субъекта в антипсихиатрии. Рассмотрены онтологические истоки психического заболевания с позиций классической психиатрии и экзистенциальной феноменологии. Описаны психологические особенности больных шизофренией: онтологическая неуверенность, амбивалентность психической и физической сущностей, отстраненность от реального мира. Показано, что поведение сумасшедшего субъекта является асоциальным и аморальным, а также ведет к антропологической бездне. Определен способ демонстрации студентам феноменологической целесообразности изображения мира человека. Обоснован тезис о реальности, которая существует для каждого индивидуума в том или ином видении.

The present article is focused on the study of subject dimensions in anti-psychiatry from the existential viewpoint, which answers the actual questions about mental disease origin; may be used as the certain methodology of psychology and pathology, and to be useful for university students of corresponding faculties.

Досліджено домінантні релігійно-філософські мотиви та образи поезії А. Белого. Простежено їх еволюцію, трансформацію та модифікацію. Виокремлено та розглянуто семантичні комплекси, що складаються із розгалуженої системи взаємопов'язаних інваріантних і варіантних мотивів та образів. Доведено, що домінантними у поезії А. Белого є інваріантні мотиви преображения, божевілля й юродства, есхатологічні та філософські (життя та смерті, мотив шляху). Вони є ядром релігійно-поетичної свідомості автора. Зауважено, що система релігійно-філософських мотивів корелює із ліричним героєм. Провідне місце у ній займають сакральні образи пророка, Софії та Ісуса Христа, що мають власні мотивні комплекси. Образ Христа є аксіологічним центром поетичного світу та художньої свідомості автора. Досліджено, що релігійно-філософські мотиви та образи поезії А. Белого свідчить про унікальність його ліричного героя та вектори розвитку авторської свідомості у контексті духовних шукань Срібного віку.

Розглянуто суперечності принципу технологічного детермінізму і технократичного способу мислення, дискутовано проблему співвідношення реального та віртуального, штучного і живого. Показано, що цілісність людини теоретично утримується через принцип гуманістичного комунітаризму. Зазначено, що "ядро сірки пекла", як виявляється з вище викладеного, криється не у самій по собі перспективі втраті чітких меж штучного та живого, а у самому принципі відчуженого характеру діяльності людини та його абстрактному розумінні. Всебічна відстороненість людини від себе й іншого у реальному світі з технічним прогресом і ростом цифрових технологій надає змогу її діяльності та пристрастям розгортатися в штучному, фантоматизованому світі, як останньому притулку її живого "Я". Якщо раніше людина ще могла знаходити волю у своїх природних проявах, то сьогодні і вони стають предметом умілого менеджменту культури. Підкорення людини, в тому числі штучному інтелекту, виявляє трагічність її положення. А технократичне мислення визнає такий порядок речей атрибутом двоїстого характеру культури й тим самим упокорюється з людською втратою. Тільки створенням здорового суспільства, писав Е. Фромм, людина захистить себе від наростаючого божевілля, що перетворює її на машину, а машину наділяє людськими здібностями. Щоб вижити, людство має керуватися у своїй діяльності принципами, що виключають використання людини як засобу у просторах технічної раціональності.

Подано стислий виклад найбільш істотних критичних випадів проти мультикультуралізму, опублікованих упродовж 1900 - 1999 рр.: "Мозаїчне божевілля" Л. Біббі, "Торгівля ілюзіями" Н. Бісундата, "Націоналізм без стін" Р. Гвина, "Хто убив канадську історію" Дж. Гранатстайна. Обгрунтовано, що тема мультикультурофобії об'єднана не просто своїм змістом, але й стилем аргументування і певними глибинними посилками. Висвітлено еволюцію політики мультикультуралізму. Розглянуто критичні відгуки про мультикультуралізм Квебекського блоку, Реформістської партії та проаналізовано реакцію лібералів на них. З'ясовано, що нападки ЗМІ на мультикультуралізм справляють незначний вплив на громадську думку або існує джерело громадської думки, "доступне" для кожної партії, що готова і бажає погромити мультикультуралізм, але яке жодна федеральна партія не мобілізувала станом на 2006 р.

Мета статті - висвітлити історію "хвороби" консьюмеризму, її розвиток і небезпеку, яка поширюється серед людей, які непомітно для них самих все дедалі більше стають її жертвами. Головне завдання статті - показати й зробити предметом диспуту можливі інструменти, що допоможуть нам (і нашим дітям) не піддаватися брутальному промиванню мізків, за допомогою якого безжально орієнтоване на збут товарів споживацьке суспільство намагається досягти постійного зростання власних прибутків. У своєму захопленні суспільство не зважає на хижацьке знищення природи нашої планети й навіть не замислюється про психосоціальне й фінансове зубожіння тих, хто не знає, як озброїтися й захиститися від цього споживацького божевілля. Проте ми не будемо безпомічними, якщо ще з дитинства і юнацтва навчимося не піддаватися тероризму консьюмеризму, замість того, щоб і надалі легковажно ставати його жертвою. Підсумковий аналіз попередніх публікацій автора стосовно дослідженої теми, аналіз статистичних даних і ситуації на ринку. Висновки: нейробіологами давно вже доведено, що найважливіші шкільні предмети - це музика, фізична культура, театральне та образотворче мистецтво. Саме вони сприяють оптимальному розвитку як наших органів чуття і дотикових навиків, так і наших емпатичних здібностей, до яких належить готовність до активної суспільної взаємодії та комунікації з іншими людьми (замість усамітнення в комп'ютерній грі). Мир і загальний добробут для якомога більшої кількості людей може бути втілено в життя лише в тій мірі, в якій ми готові критично й чесно поставити під сумнів пріоритети розвитку нашого злободенного світу. Ми не маємо права довіряти людям, установам і концернам, рушійними мотивами яких є жага влади й грошей, творення, управління та підпорядкування їх патології майбутнього нашої планети, нашого неповторного світу згідно з їх уявленнями, шаблонами мислення та ненажерливими мотивами. Жити щасливо означає насамперед оточувати себе щасливими людьми. За ці обидва показники кожна людина несе відповідальність самостійно. Оволодіння цими навичками можливе за умови, що нас з дитинства, у міру наших інтересів і цікавості, емоційно, соціально й розумово правильно навчали, вели й направляли батьки, кваліфіковані вчителі, вихователі й освічені люди. Мова не про ілюзію, а про щире бажання зробити утопію реальністю - це, можливо, єдиний шанс убезпечити спільне для нас усіх майбутнє шляхом переосмислення і усвідомлення нами того, що жити варто не на противагу природі, а повернувшись до природності.

Виявлено та проаналізовано модерністські ознаки (психологізм, ліричний струмінь, філософічність тощо) у прозі І. Нечуя-Левицького ("Над Чорним морем", "Поміж ворогами"), проведено типологічні паралелі з модерністськими набутками Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, вказує на амбівалентний характер оповідання "Без пуття". Зокрема у повісті І. Нечуя-Левицького "Над Чорним морем" прикметними є вияви психологізму, притаманного модерному письму, живописання словом і подібно до манери Михайла Коцюбинського (йдеться про гармонійне співбуття природи й людини, природу як засіб розкриття психологічного стану героїв). Виразними у творі є мариністичні мотиви та феміністичні тенденції (реалізація модерністської концепції сильної, активної особистості і а саме жінки). Нервозність, психічна нестабільність обох героїнь і ще один момент, що ріднить аналізований твір із модерном. Героїні повісті "Над Чорним морем" відчувають особисту й особистісну невлаштованість, тривожність, зневолення, прагнуть приносити користь людству, служити "народові". Образ учителя Віктора Комашка поєднує в собі антиномічні риси і модерністську (нервова і збудлива вдача) і народницьку (світоглядний орієнтир). На тлі вітаїстичних почувань Комашка артикулюється "живий" перегук культур, полілог націй, поглядів та ідей і тим самим руйнується догма народників про закритість, "заблокованість", виняткову українськість. Окремі модерністські елементи повісті "Над Чорним морем" (симптоми вияву неврозу, роздвоєне "Я" героїв; сильний психологічний струмінь; осягнення почуття любові як психічної сили) можуть бути спонукою до студії психоаналітичного кшталту, що вказна еволюцію світоглядних і творчих орієнтирів І. Нечуя-Левицького. Доказом поступу в бік модернізму є ідея волюнтаризму. Один із магістральних персонажів повісті "Поміж ворогами", отець Артемій, на відміну від отця Василя ("Лялечка" М. Коцюбинського), не палить, не зловживає алкогольними напоями, але так само має нервову вдачу, схильність до скандалів, гніву і навіть агресії, не цурається лайливих слівець. Дослідниця акцентує жанрову дефініцію оповідання "Без пуття" як "пародію на декадентство та символізм в письменстві" (І. Нечуй-Левицький). Тут оскаржені модерністські мотиви божевілля, нервозності, суїциду, протесту проти патріархального устрою, європеїзму, космополітизму, волюнтаризму, вияви ліризму, естетизму, міфологізму, декадентизму, символізму. Запропоновано думку, що український реалізм не існував у "чистому", класичному вигляді, а ліризувався, романтизувався, психологізувався, на пізньому етапі побутував у тісному й органічному зв'язку з раннім модернізмом, та ілюструє це на матеріалі творів І. Нечуя-Левицького.