Проаналізовано навмахію як форму дозвілля в контексті видовищної культури Античного Риму. На основі античної літературної рефлексії, крізь призму робіт істориків, філософів, поетів, письменників Давніх Греції і Риму Гая Светонія Транквілла, Публія Корнелія Тацита, Плутарха, Луція Аннея Сенеки, Овідія, Марка Валерія Марціала виявлено сутність і зміст навмахії - інсценізації морських битв - видовищної форми дозвілля в Античному Римі, статистику проведення навмахій римськими імператорами; встановлено трансформацію дозвілля як соціального і гуманітарного досвіду античного суспільства. Охарактеризовано моральні аспекти навмахій у світлі видовищної культури античності.

Зазначено, що проблема здатності до ритмовідчуття та його ролі у пізнанні світу і творчості розглядалася у перших філософських вченнях. Наголошено, що аналіз уявлень про ритм у танці від ранніх цивілізацій дає можливість прослідкувати еволюцію хореографічної культури від синкретичних форм до все більшої самостійності, індивідуалізації танцю. Виявлено, що танець досягає свого завершеного пластичного, космологічного типу в грецькій культурі. Звернення до творів Лукіана, Платона, Аристотеля дає підстави стверджувати, що "мусичне мистецтво" є завершеним симбіозом музики, танцю і поезії.

Крізь полісемантичну інтерпретацію терміну "синкретизм" обгрунтовується тип взаємного зв'язку релігійної та естетичної сфери у козацькій культурі XVII - XVIII ст. Феномен і поняття синкретизму репрезентуються в їх історичній та семантичній еволюції через призму культурологічного бачення. Духовна культура українського козацтва розглядається у світлі надбань вітчизняної й світової культурологічної думки, зокрема з точки зору філософії етнокультури.

Уперше здійснюється адаптація відомих західноєвропейських прийомів аналізу музично-риторичних фігур до технології їх використання в семіотичному дослідженні української музики бароко. Механізм адаптації включає розширення і доповнення вже наявних підходів за рахунок уведення авторської методики розкодування сакральних змістів символіки в українській музиці бароко, що базується на поясненні семантики символу шляхом зіставлення з іншими подібними закодованими в сакральних текстах символічними концептами. Розкодування сакральних змістів символіки української барокової музики дозволяє виявити духовний стрижень становлення національної музичної культури.

Йдеться про концепт культурної та комунікативної пам'яті, їхню роль і значення для екзистенції шляхетського стану. За допомогою різних форм культурних практик, родинних спогадів, трансляцію наступним поколінням наративної та письмової інформації про честь, гідність, героїчне минуле роду, матеріальні свідчення належності до стану; шляхта забезпечувала умови свого когерентного існування. Це дозволило зберегти культуру і ментальність стану навіть після скасування шляхетства.

"Рух мистецтва та ремесел" зародився у Великобританії у другій пол. ХIХ ст. як мистецька реакція на індустріалізацію промисловості та поширився у Європі і Північній Америці. Популярність "Руху" зумовлена різноаспектним соціокультурним розвитком тогочасного суспільства, яке у багатьох регіонах переживало період національного відродження. Робота присвячена основним аспектам програми "Руху", історії його становлення та розвитку у різних національних школах.

Звернено увагу на необхідність комплексного вивчення цирку як феномена культури, його культурологічної специфіки, обумовленість його розвитку соціально-економічними, історичними, політичними, естетичними чинниками. Розкрито зміст карнавалу як джерела форм видовищної культури, в т. ч., і циркової. Наголошено, що саме карнавальна культура поклала початок таким феноменам, як скоморошество і жонглерство, які уособлюють приклад візуально-слухового синтезу і відповідності в епоху середньовіччя уявленням народу про свободу творчого духу, радість чуттєвого сприйняття світу. Наведено спільні й відмінні риси скоморошества і жонглерства. Відзначено, що культургенетична природа циркового мистецтва виявляє зв'язок цирку з різними формами видовищної культури: народним ляльковим театром, ілюзіоном, лубком, тобто "балаганною традицією".

Проведено аналіз здійсненого попередниками в галузі наукових вивчень народної обрядовості. Обрядовість фіксували Г. де Боплан, Г. Калиновський, П. Чубинський, І. Червінський, І. Франко й О. Рошкевич, М. Лисенко, І. Демченко, В. Верховинець, Б. Грінченко, Є. Ярошинська. Якісно новий рівень студіювання народних обрядів в українській науці з'являється, починаючи з 90-х рр. ХХ ст., завдячуючи працям В. Балушка, О. Курочкіна, І. Несен, Н. Лисюк. Дослідження символіки статевих стосунків, тілесності, культу родючості, фалічного та оргіастичного культів склало основу праць О. Боряк, І. Ігнатенко, Г. Кабакової, О. Кісь, С. Лащенко, М. Маєрчик, Н. Пушкарьової, створених в останні роки.

Концептуально висвітлено апробовану автором на матеріалах Лівобережної України методологію дослідження орнаментації кераміки. Підсумовано, що вона має грунтуватися на ступінчастому аналізі масових джерел в межах "улікової" наукової парадигми з використанням фундаментальних та спеціальних методів дослідження. Необхідно дотримуватися принципів історизму та типологічного висвітлення культури, використовувати позитивні досягнення еволюціонізму, дифузіонізму та функціоналізму.

Проаналізовано образ давньоруського городища Княжа гора як історико-культурного феномену, що розглядається в наукових працях Г. Мезенцевої. Обгрунтовано важливість вивчення та осмислення її внеску в дослідження пам'ятки. Розглягуто такі культурологічні аспекти в історичному розвитку фортеці, як генетично-хронологічний, етнокультурний, світоглядно-релігійний, структурно-функціональний. Розкрито особливості погляду на ці питання інших науковців. Сформульовано перспективні напрями подальших досліджень інтерпретаційного характеру, які дозволяє здійснювати наявна джерельна база.

Проаналізовано внесок Г. Павлуцького у дослідження мистецтва Візантії кінця ХIХ - початку ХХ ст. Визначено методи, якими користувався дослідник при написанні своїх робіт. Встановлено, що розвідки Г. Павлуцького збагатили вітчизняну візантиністику детальними описами мозаїк мечеті Кахріє-Джамі, аналізом їх походження та стилю. Визначені спірні для межі століть питання щодо походження та розвитку візантійського мистецтва, які намагався розв'язати Г. Павлуцький. Акцентовано увагу на важливості розвідок дослідника для дослідження культури Київської Русі.

Розглянуто постать видатного українського диригента і композитора М. Колесси крізь призму національно-культурної ідентичності та самоідентичності. Фокусуючись на цих поняттях, проведено аналіз власних думок митця. Виявлено, що особливі риси ідентичності М. Колесси проявилися в його диригентській творчості, що базувалася на українських традиціях та здобутках хорової школи, у підручнику "Основи техніки диригування", який є базовим для львівської диригентської школи. Культурно-національна ідентичність виявляється у ній завдяки кращим музичним творам українських композиторів та обробкам народних пісень, що ілюструють диригентські схеми. ідентична диференціація в умовах бездержавності української нації дала змогу митцю зберегти власну ідентифікаційну цілісність протягом усього життя.

Проаналізовано еволюційні зміни існуючих ціннісних орієнтирів в українській культурі під впливом агітаційно-пропагандистської діяльності революційних урядів, що приходили на зміну один одному у перші роки Української революції (на регіональному рівні): продемонстровано зміну процесів культурного простору м. Маріуполя на матеріалах місцевих видань 1917 - 1918 рр. За джерела дослідження обрано щоденні часописи Маріуполя перших років революційних подій, взяті з фондів Маріупольського краєзнавчого музею: "Маріупольське слово", "Революційне слово", "Наше життя". Проведено аналіз художніх етюдів, замальовок, критичних статей та статей-роздумів. Виявлено культурні ідеї та цінності, що доводилися до населення крізь різноманітні художні інструменти та прийоми.

Робота присвячена виявленню й аналізу інформаційного потенціалу метричних книг представників різних віросповідань Донбасу. Метричні цих книги містять багатий інформаційний матеріал, а вивчення метричних книг представників різних конфесій залишається поза увагою дослідників, становлячи інтерес для історичної науки. У розвідці аналізується інформація, що містять метричні книги та визначені особливості фіксації інформації у метриках. Вивчення метричних книг іноземних колоністів, а саме іудеїв, німців та греків виявило особливості фіксації даних, характерні для кожної етноконфесійної групи.

Розглянуто особливості життєдіяльності вірменських громад в умовах державної незалежності України. Виявлено найактивніші громади та проаналізовано їх досягнення в українському культурному просторі. На матеріалах національних громад досліджено пріоритетні напрями розвитку і актуальні проблеми функціонування активних вірменських товариств. Наведено характеристику святкового та подієвого життя громад.

У ході аналізу наукових праць зарубіжних та українських дослідників з'ясовано чинники формування ідентичності особистості в умовах культурної багатоманітності в сучасному європейському науковому дискурсі й освітній політиці. Обгрунтовано місце і роль полікультурної освіти в документах Ради Європи, ЄС, ЮНЕСКО. На основі аналізу міжнародних документів сформульовано основоположні принципи, теоретичні та методичні засоби для розвитку міжкультурного діалогу, спрямованого на формування уміння особи активно брати участь у суспільних процесах і адаптуватися до культурної, етнічної та мовної різноманітності.

Проанaлiзовано ocoбливocтi мультикультуpнoгo poзвитку євpoпeйcькиx кpaїн за умoв глoбaлiзaцiї. Дocлiджено мiгpaцiйнi пpoцecи, oкpecлюютьcя умoви миpнoгo мiжкультуpнoгo cпiвicнувaння iммiгpaнтiв i кopiннoгo нaceлeння ФPН. Aкцeнтoвaнo увaгу нa пpoблeмi aдaптaцiї муcульмaнcькиx гpoмaд дo євpoпeйcькoгo гpoмaдянcькoгo cуcпiльcтвa. Виявлено причини посилення пpaвих paдикaльних політичних рухів в європейських країнах. Пepeocмиcлюєтьcя poль i знaчeння мультикультуpaлiзму, пoкликaного пpизвecти дo бeзкoнфлiктнocтi cучacниx мультикультуpниx cуcпiльcтв.

Окреслено трансформації, що стосуються значення трансгендерних образів у мистецтві, що передбачає розкриття зв'язків між світоглядними чинниками, специфікою суспільного розвитку та втіленням їх у практичному вимірі. Розглянуто роботи американських авторів, що входять до масиву трансгендерних досліджень, що дають змогу казати про новий підхід у розумінні гендеру, гендерної ідентичності та трансгендерності. Визначено, що це - напрям міждисциплінарних досліджень, представниками якого є Дж. Хелберстам, С. Страйкер. Виокремлено низку ключових аспектів теоретичних концептів сучасних авторів, які розробляють проблематику трансгендерності. Виявлено зміну у інтерпретації трансгендерності в залежності від етапу суспільно-культурного розвитку людства.

Акцентировано внимание на гендерной проблеме как одной из актуальных социальных и культурных проблем современности. Одним из составляющих компонентов культуры является, как известно, "женский вопрос". Сегодня дискриминация по признаку пола, запреты и предрассудки в отношении женщин распространены как в научных, так и социальных дискуссиях на страницах средств массовой информации. Не решение этой проблемы препятствует культурному и социальному прогрессу, приводит к социальной несправедливости. Сегодня ряд европейских ученых в исследовании гендерных проблем в теоретических концепциях пытаются проанализировать его культурную сущность. Проанализирован "женский вопрос" в культурологическом аспекте.

Проаналізовано персуазивні можливості відеоігор із використанням процедурної риторики на прикладі політичних відеоігор зроблених в Україні та світі. Наведено приклади застосування процедурної риторики в політичних іграх із метою пропаганди та сатири. Визначено локальні особливості українських політичних відеоігор, їхню тематику та основні вербальні і процедурні повідомлення, а також їхній зв'язок із глобальним контекстом. Визначено особливості розповсюдження подібних ігор у мережі Інтернет.