Розглянуто проблему збереження та поліпшення здоров'я школярів у процесі навчальної діяльності. Від стану здоров'я підростаючого покоління залежить розвиток майбутнього дорослого населення країни. В основі погіршення здоров'я школярів є цілий комплекс негативних соціально-гігієнічних, медичних, екологічних і педагогічних факторів, з якими зустрічаються сьогодні і сім'я, і школа. Навчальний заклад є одним із соціально-детермінуючих факторів у формуванні психічного та фізичного здоров'я дітей. Саме тому розглянуто такі питання, як здоров'я учнів в умовах сучасного навчального закладу, критерії напруженості навчальної діяльності дітей середнього шкільного віку, інтенсифікація навчального процесу та її вплив на стан здоров'я учнів, рекомендації щодо здоров'язберігаючої поведінки учнів в умовах навчального закладу. Мета роботи - теоретичне обгрунтування гігієнічних аспектів учбової діяльності учнів середнього шкільного віку та її вплив на стан здоров'я. Наведено дані огляду літератури щодо стану здоров'я учнів середнього шкільного віку у теперішній час, перелічено фактори, які негативно впливають на їх стан здоров'я, зазначено особливості режиму дня дітей середнього шкільного віку та відзначено аспекти формування здоров'язберігаючої поведінки учнів. На підставі аналізу літератури було зроблено висновок, що освітній навчальний заклад як певна система соціальних впливів на особистість, що розвивається, має вагомий вплив на розвиток внутрішньої картини здоров'я учнів як на емоційному, так і на поведінковому рівнях. Тому необхідно допомогти учням середнього шкільного віку сформувати поведінку, яка буде сприяти підвищенню захисних властивостей організму, спрямованих на боротьбу зі шкідливими звичками, залучати їх до різних видів діяльності і відпочинку, раціонального харчування, оптимальної рухової активності, фізичної культури, загартовування, дотримання правил особистої гігієни.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.202.4 + Р410.030

Рубрики:

Подагра

Гіпертонічна хвороба

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р661.210.40-52

Рубрики:

Карієс

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено динаміку захворюваності на шигельоз, сальмонельоз, діареєгенні ешерихіози, демографічну статистику та показники санітарно-гігієнічного моніторингу за період 2001 - 2017 рр. у Сумській області. Застосовано епідеміологічний та статистичний методи дослідження, багатофакторний аналіз. Встановлено, що у досліджуваному періоді показники інцидентності на шигельоз зменшилися з 42,3 на 100 тис населення до 0,5; сальмонельоз - зросли з 13,0 до 17,7; діареєгенні ешерихіози - варіювали на рівні 3,70 - 2,20. Під час проведення статистичного аналізу, за допомогою пакету прикладних програм Біайзйса, встановлено залежність захворюваності від впливу факторів ризику: чисельність і щільність населення; природний і міграційний рух населення; поширеність хвороб органів травлення; частота виявлення: носіїв патогенних ентеробактерій, "нестандартних" зразків води, сирого м'яса і м'ясопродуктів, молока і молокопродуктів, цукру і кондитерських виробів, яєць; виділення санітарно-показової мікрофлори із обладнання і рук працівників у закладах громадського харчування, харчових підприємствах, підприємствах із виробництва кондитерських виробів із кремом, молокозаводах. Використовуючи значення факторів ризику, із застосуванням регресійних рівнянь, була спрогнозована захворюваність на найбільш значущі форми гострих кишкових інфекцій.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.601.1 + Р410.030

Рубрики:

Панкреатити

Гіпертонічна хвороба

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.140.45

Рубрики:

Інфаркт міокарда

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.030 + Р419.180.11

Рубрики:

Гіпертонічна хвороба

Ревматичні артрити і поліартрити

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено проблему лікування простатичної інтраепітеліальної неоплазії (ПІН). Вивчено можливості використання інгібітору 5-альфа-редуктази дутастериду у 93 пацієнтів з ПІН периферичної зони простати, яких було розподілено на 2 групи. Пацієнти 1 групи не одержували спеціального лікування. Пацієнти 2 групи одержували дутастерид впродовж 1 року. З метою ефективності лікування вивчалася частота малігнізації ПІН та виявлення раку передміхурової залози впродовж 3-річного періоду спостереження. Одержані дані показали, що частота РПЗ у пацієнтів 1 групи дослідження становила 42,1 %. При цьому у 8,3 % виявлено РПЗ IV стадії, у 12,5 % діагностовано РПЗ III стадії. Серед пацієнтів 2 групи дослідження частота малігнізації становила 13,9 %. При цьому у групі пацієнтів, які приймали дутастерид, не було виявлено РПЗ IV стадії, а РПЗ III стадії - лише 1 випадок. Одержані дані свідчать про високу клінічну ефективність дутастериду у пацієнтів з ПІН периферичної зони простати. Використання дутастериду призводить до зменшення частоти РПЗ на 28,2 % та зменшує частоту виявлення РПЗ III - IV стадій. Перспективним є виокремлення серед хворих з ПІН групи підвищеного ризику розвитку аденокарциноми з подальшим поглибленим обстеженням, біопсією простати та розробленням терапевтичних заходів.

Постінсультна втома (ПІВ) - часте, "німе" ускладнення гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК). Мета роботи - оцінити потенційні зв'язки між характеристиками амбулаторної фармакотерапії з моменту виписки пацієнтів зі стаціонару та особливостями виникнення і подальшого перебігу ПІВ протягом однорічного періоду після інсульту. Обстежено 318 пацієнтів. Використовувалися шкали оцінки втоми: MFI-20, FAS, FSS. Визначалися часові параметри розвитку та перебігу ПІВ. Якісні характеристики фармакотерапії аналізувалися за допомогою спеціального алгоритму. Ні будь-яка група препаратів, ні їх кількість не мали достовірних асоціацій з розповсюдженістю ГПВ (згідно FAS та FSS) та окремих її компонентів (згідно MFI-20) протягом усього однорічного періоду спостереження. Були відсутні будь-які достовірні кореляційні зв'язки між кількісними характеристиками фармакотерапії та інтенсивністю ПІВ. Не виявлено будь-яких достовірних асоціацій між кількістю препаратів, що приймалися пацієнтами та ймовірністю пролонгації ПІВ. Жодна з груп препаратів (за виключенням бета-адреноблокаторів) не асоціювалася з достовірними змінами інтенсивності ПІВ протягом усього однорічного періоду спостереження. Прийом бета-адреноблокаторів асоціювався з підвищеними показниками ПІВ (згідно шкали FAS) та окремих її компонентів (згідно шкали MFI-20) протягом усього періоду спостереження. Висновки: кількісні та якісні характеристики амбулаторної фармакотерапії не мають будь-яких достовірних зв'язків з показниками розповсюдженості та персистування ПІВ протягом першого року після розвитку ГПМК. Прийом бета-адреноблокаторів протягом першого року після розвитку ГПМК може бути одним з факторів, що сприяє збільшенню інтенсивності ПІВ.

Доверие является универсальным социально-психологическим процессом, который участвует в формировании широкого спектра отношений личности к ценностям окружающего мира. Эта тема имеет глубокие универсальное значение в связи с тотальным многоуровневой кризисом доверия в наше время. Конечно, она касается отношений пациентов и их родственников к врачам, организации помощи больным, в медицине в целом. Цель исследования - изучение структуры качеств врача, которые вызывают доверие у реальных и потенциальных пациентов. Для решения цели и реализации задач были использованы психологические тесты: Торонтская алексигимическая шкала, методика определения общего показателя рефлексии А. В. Карпова, методика исследования показателей эмпатии И. М. Юсупова, тест исследования доверия к врачу А. В. Кустова. В исследовании участвовали респонденты всех возрастов, так как предусматривалось, что возраст является одним из условий формирования доверия к врачу. Исследования показало, что механизмы рефлексии и алекситимии с позиции принципа континуума следует рассматривать как "две стороны одной медали". Это означает, что чем выше уровень рефлексии, тем слабее комплекс алекситимии, и наоборот. Отмечено, что преимущества некоторых качеств врача зависят от возраста пациентов, их способности к рефлексии и уровня алекситимии. Личности с высоким уровнем рефлексии ценят те качества врача, которые присущи данной группе респондентов (склонность к активному диалогу с собой, способность контролировать свои мысли, чувства, умение руководить собственным поведением и т.д.).

Висвітлено актуальне питання сучасної медицини - молекулярні механізми та фактори розвитку кісткових метастазів злоякісних пухлин, зокрема раку передміхурової залози (ПЗ). Проаналізовано положення літературних джерел останніх років щодо процесів формування кісткових метастазів раку ПЗ та експресії окремих маркерів у її тканині. Зокрема було всебічно розглянуто класичну концепцію seed and soil, котра описує феномен тропності циркулюючих метастатичних клітин до певного мікрооточення та викликає розвиток специфічних за локалізацією метастазів. Було узагальнено та порівняно погляди на молекулярно-генетичні основи впливу експресії андрогенових рецепторів неопластичних клітин на розвиток саме остеобластичного типу метастазів, причини та молекулярні механізми розвитку кастраційно-резистентного раку передміхурової залози. Розглянуто й узагальнено теоретичні знання, що описують участь білків p53, Bax та активованої каспази 3 в апоптозі, процеси неоангіогенезу та ремоделювання сполучнотканинного компоненту пухлин із залученням матриксної металопротеїнази 1, особливості присутності колагену 1 типу та іншого остеобластичного маркеру остеонектину в неопластичній тканині та роль запалення у процесах метастазування. Також було висвітлено функції білків теплового шоку із молекулярними масами 70 та 90 кДа та їх роль у пухлинній і метастатичній тканині. Проведене дослідження доповнює та узагальнює дані, що стосуються процесів розвитку кісткових метастазів раку ПЗ. У ході дослідження було всебічно проаналізовано молекулярно-генетичні особливості раку ПЗ за його метастатичного поширення.

Наведено теоретичне узагальнення дослідження особливостей функціонального ендотелію за коморбідності хронічної хвороби нирок (ХХН): хронічного пієлонефриту з ожирінням та неалкогольної жирової хвороби печінки (НАСЖХП) залежно від її форми та від стадії ХХН, який характеризується наростаючої дисфункції ендотелію, яка виникає внаслідок впливу метаболічної інтоксикації (гіперліпідемія, постпрандіальна гіперглікемія, зростання ступеня IP, гіперлептинемія, дефіцит адипонектину, посилення оксидативного та нітрозитивного (гіперактивація iNOS) стресу, і полягає у зниженні ендотелійзалежної вазодилятації плечової артерії, дефіциті синтезу та ліберації монооксиду нітрогену (ендотелійрелаксуючого фактора) внаслідок дефіциту ендотеліальної ХО-синтази, суттєвого зростання пулу злущених ендотеліоцитів, які циркулюють у крові. Встановлені розлади дисфункції ендотелію є суттєвими патогенетичними чинниками й індукторами прогресування НАСЖХП та ХХН на тлі ожиріння. Дисфункція ендотелію прогресує у разі трансформації неалкогольного стеатозу в стеатогепатит, із приєднанням до НАЖХП ХХН, прогресують зі зростанням стадії ХХН, ступеня інсулінорезистентності, лептинорезистетності, інтенсивності оксидативного та нітрозитивного стресу, ліпідного дистрес-синдрому.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р716.115

Рубрики:

Багатоплідна вагітність

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Наведено результати вивчення поліморфізму rs3200401 гену MALAT1 у 101 хворого на рак нирки та 100 осіб контрольної групи. Виявлено статистично значиму різницю у розподілі генотипів за поліморфізмом rs3200401 гену MALAT1 у пацієнтів з раком нирки та осіб без цієї недуги. У носіїв мінорного алелю (генотипи T/T та C/T) за поліморфізмом rs3200401 гену MALAT1 ризик розвитку раку нирки менший у порівнянні з домінантними гомозиготами (C/C). Мінорний алель (T) є протективним.

Мета дослідження - провести порівняльний аналіз морфофункціональних змін серця, інтракардіальної та системної гемодинаміки у пацієнтів похилого віку з церебральним атеросклерозом (ЦА) 1 - 3 ступеня. В комплексному дослідженні взяли участь 229 пацієнтів з ЦА 1 - 3 ступеня. Пацієнтів було розподілено на 4 групи: 1 - перенесли ішемічний інсульт (ІІ) в правій півкулі (ПП), 2 - перенесли ІІ в лівій півкулі (ЛП), 3 - з ЦА 1 - 2 ступеня (без II - група порівняння) і 4 - загальна група пацієнтів з ІІ. Порівнянні між собою групи статистично значимо розрізнялися за індексом ЛП (ІЛП), індексом кінцево-діастолічного розміру (іКДР), індексом кінцево-систолічного розміру (іКСР) і товщині стінок лівого шлуночка (ЛШ). Так, найбільше значення ІЛП спостерігалося у пацієнтів з ЦА (в 1,1 разів більше, ніж у пацієнтів з ІІ), найбільші значення іКДР і іКСР - в групі пацієнтів з лівопівкульною локалізацією ІВ (в 1,14 і в 1,18 разів більше відповідно, ніж у пацієнтів з ЦА без II). Мінімальна товщина міжшлуночкової перетинки (МШП) і задньої стінки ЛШ була в групі пацієнтів з ЦА (в 1,18 і 1,17 разів менше відповідно у порівнянні з групою пацієнтів з II без урахування півкульної локалізації ІВ). Міжпівкульні відмінності спостерігалися тільки у разі оцінки іКДР, іКСР і товщині МШП. Так, у пацієнтів з лівопівкульною локалізацією ІВ іКДР в 1,09 разів, а іКСР в 1,16 разів були більше, ніж у пацієнтів з правопівкульною локалізацією ІВ, при цьому МШП була в 1,15 разів товстіша в групі II з правопівкульною, ніж з лівопівкульною локалізацією ІВ. У порівнюваних групах також спостерігалися статистично значущі відмінності у разі оцінки параметрів системної та інтракардіальної гемодинаміки. Так, у пацієнтів з ЦА індекс кінцево-діастолічного об'єму (ІКДО) в 1,14 разів більше і індекс кінцево-систолічного об'єму (ІКСО) в 1,09 разів менше, ніж у пацієнтів з II, при цьому у пацієнтів з лівопівкульною локалізацією ІВ спостерігалася найменша фракція викиду і ІКДО у порівнянні з групою пацієнтів з ЦА (в 1,02 і 1,15 разів відповідно). Міжпівкульні відмінності було зареєстровано тільки у відношенні величини ударного індексу (УІ). Так, у пацієнтів з II в ЛП УІ був в 1,2 разу більше, ніж у пацієнтів з II в ПП. У групі пацієнтів з ЦА і II найчастіше зустрічалися недилатаційна ексцентрична і концентрична гіпертрофії ЛШ (ГЛШ) (37,4 % і 48,1 % - 26,0 % і 61,6 % відповідно), проте III тип в 1,44 разу частіше зустрічався у пацієнтів з ЦА, а V тип - в 1,28 разу частіше у пацієнтів з II. Ексцентрична дилатаційна ГЛШ найбільш часто спостерігалася у пацієнтів з II - у 2,2 разу частіше, ніж у пацієнтів з ЦА, а концентрична дилатаційна ГЛШ частіше зустрічалася у пацієнтів з ЦА - в 1,8 разу частіше, ніж у пацієнтів з II. Міжпівкульні відмінності спостерігалися тільки у відношенні III і V типів ГЛШ. Так, у пацієнтів з правопівкульною локалізацією ІВ в 1,66 разу частіше зустрічалася концентрична недилатаційна ГЛШ, а у пацієнтів з лівопівкульною локалізацією ІВ - в 4,4 разу ексцентрична недилатаційна ГЛШ. Висновки: у пацієнтів з ЦА 1 - 3 ступеня спостерігаються статистично значущі відмінності морфофункціональних змін серця, інтракардіальної та системної гемодинаміки і геометрії ЛШ, причому деякі з цих відмінностей носять "півкульний" характер.

У ході дослідження мікроекологічних показників мікрофлори хворих на пневмонію виявлено поширення ендогенних мікроорганізмів носоглотки у біоценозі легенів, що підтверджувалося індексами постійності та домінування Бергера - Паркера. В етіологічному спектрі інфекційних чинників переважали гриби роду Candida та стрептококи групи viridans, які мали високий колонізаційний рівень. Мікроорганізми висівалися як у монокультурній, так і асоціативній формі, яка налічувала від двох до п'яти видів. Найпоширенішими були комбінації бактерій і грибів роду Candida, які реєструвалися у 80,7 % (151/187). До складу асоціацій входили не лише автохтонні бактерії, а й нехарактерні для біотопу, такі як K. pneumoniae, P. aeruginosa, E. coli, E. cloacae, E. aerogenes, E. faecalis, E. faecium, P. vulgaris, P. mirabilis, C. xerosis та A. baumonii.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.51 + Р415.2

Рубрики:

Хвороби печінки

Хвороби обміну речовин

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Сучасний спорт вищих досягнень невід'ємно пов'язаний з постійними фізичними навантаженнями високої інтенсивності, що зрештою призводить до формування явищ дезадаптації і як наслідок - до порушень функціонування різних систем організму спортсменів. Мета дослідження - обгрунтувати доцільність призначення спортсменам з клініко-інструментальними ознаками кардіоміопатії хронічного фізичного перенапруження (КМПХФП) метаболічного препарату кардонат на основі оцінки його впливу на показники біохімічного й гормонального гомеостазу. В дослідженні брали участь 48 атлетів - представників циклічних видів спорту - з встановленим діагнозом КМПХФП, яких було рандомізовано у 2 рівнозначні (n = 24 в кожній) групи - основну і контрольну. У спортсменів обох груп з моменту постановки діагнозу об'єм та інтенсивність тренувальних навантажень було знижено на 75 %. Учасники групи контролю приймали тільки засоби базисної терапії (панангін, тріовіт у терапевтичних дозах) й плацебо (капсулу з крохмалем). Спортсменам основної групи додатково до базисної терапії призначали препарат кардонат по одній капсулі тричі на добу протягом 4 тиж. Комплексне лабораторне дослідження спортсменів до початку та по закінченні курсу лікування включало вивчення показників біохімічного та гормонального гомеостазу, а також прооксидантно-антиоксидантної рівноваги. Додавання кардонату до комплексної терапії спортсменів з КМПХФП протягом місяця, супроводжується позитивним впливом на структурні характеристики мембран еритроцитів атлетів, що відображається в поліпшенні стану прооксидантно-антиоксидантної рівноваги. Показано також, що прийом кардонату атлетами з проявами КМПХФП не супроводжується негативними змінами стандартних лабораторних біохімічних параметрів, що відображують функціональний стан різних органів і систем органів організму. Показники гормонального гомеостазу підтверджують факт покращання співвідношення анаболічних й катаболічних процесів в організмі спортсменів й зниження рівня стресу, внаслідок застосування препарату кардонат. Висновки: додаткове призначення кардонату до комплексної терапії є безпечним, доцільним, патогенетично обгрунтованим, зокрема для лікування гомеостатичних зрушень в організмі спортсменів з клініко-електрокардіографічними проявами КМПХФП.

Порушення функціонування судинного ендотеліального фактора росту A (VEGFA) є однією із причин розвитку мікро- та макроангіопатій під час синдрому діабетичної стопи (СДС) у пацієнтів із цукровим діабетом (ЦД). Останнім часом у різних популяціях світу виконано низку експериментальних робіт щодо вивчення зв'язку генетичного поліморфізму VEGFA із розвитком судинних ускладнень хронічної гіперглікемії. При цьому в українській популяції такі роботи відсутні. Мета роботи - вивчення можливого зв'язку C936T-поліморфізму гена VEGFA із розвитком СДС в українських пацієнтів із ЦД 2 типу (ЦД2). У роботі було використано венозну кров 154 хворих з ЦЦ2, ускладненого СДС, і 124 осіб без цукрового діабету і порушень толерантності до глюкози. Для визначення поліморфізму C936T (rs3025039) гена VEGFA було проведено полімеразну ланцюгову реакцію з подальшим аналізом довжини рестрикційних фрагментів (PCR-RFLP). Статистичний аналіз було виконано із використанням програми SPSS-17. У результаті було встановлено, що у хворих з СДС співвідношення гомозигот CC, гетерозигот CT і гомозигот TT за C936T-сайтом гена VEGFA склало 47,4, 41,6 і 11,0 %, а в контрольній групі - відповідно 50,0, 43,5, 6,5 %. Порівняння частот зазначених генотипів між пацієнтами з СДС і представниками групи контролю показало відсутність значущої різниці (P = 0,413). Результати регресійного аналізу також не встановили зв'язку генотипів за C936T-локусом гена VEGFA із розвитком СДС (P >> 0,05). Отже, в українських пацієнтів із ЦД2 відсутній зв'язок між C936T-поліморфізмом гена VEGFA і ризиком розвитку СДС.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.627.7

Рубрики:

Пухлини головного мозку та його оболонок

Шифр НБУВ: Ж101336 Пошук видання у каталогах НБУВ