Проаналізовано причини первинного й вторинного запалення очеревини в різних ділянках черевної порожнини. Наведено аналіз збудників первинного й вторинного перитоніту. Запропоновано підхід до антибактеріальної терапії залежно від первинного джерела інфекції, природної та набутої резистентності мікроорганізмів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.12-54

Рубрики:

Хвороби ендокарду та клапанів серця

Шифр НБУВ: Ж16160 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р682.440.11-52

Рубрики:

Риніт

Шифр НБУВ: Ж16788 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано фактори, які спричиняють колонізацію патогенами судинного катетера. Запропоновано схему-алгоритм дій за підозри на колонізацію патогенами судинного катетера. Окреслено коло мікроорганізмів, які найчастіше колонізують судинний катетер і спричинюють катетерасоційований сепсис. Розглянуто питання антибіотикотерапії у хворих на катетерасоційований сепсис.

Проаналізовано доцільність включення імуноглобулінів для внутрішньовенного введення в алгоритм інтенсивної терапії хворих з тяжким сепсисом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р514.85-1

Рубрики:

Сепсис

Шифр НБУВ: Ж16788 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Изучены практический и теоретический арсеналы лекарственных средств, используемых при фармакотерапии перитонита в до-, во время и послеоперационные периоды интенсивной терапии перитонита. Определен арсенал основных лекарственных средств различных фармакологических групп, которые использовались на этих этапах.

Проаналізовано доцільність використання меропенему (Ронему) для емпіричної (стартової) терапії хворих за вторинного поширеного перитоніту.

Викладено сучасні дані про етіологію та патогенез багатоформної ексудативної еритеми (БЕЕ). Описано клінічні прояви, ускладнення, зокрема синдром Стівенса-Джонсона, та тотальний епідермальний некроліз, методи діагностики, включно з загальнолабораторною та специфічною алерго-, імунодіагностикою та морфологічною верифікацією захворювання. Наведено основні методи системного та місцевого лікування БЕЕ, зокрема інтенсивну терапію, профілактику рецидивів.

Изложены современные данные об этиологии и патогенезе многоформной эксудативной эритемы (МЭЭ). Описаны клинические проявления, осложнения, в частности синдром Стивенса-Джонсона и тотальный эпидермальный некролиз, методы диагностики, включая общелабораторную и специфическую алерго-, иммунодиагностику и морфологическую верификацию заболевания. Приведены основные методы системного и местного лечения МЭЭ, в частности интенсивная терапия, профилактика рецидивов.

Висвітлено питання окремих ланок патогенезу, клініки та діагностики дисфункції головних природних детоксикаційних систем (ниркової, печінкової, гастроінтестинальної) як компоненту синдрому поліорганної дисфункції. На основі удосконалених критеріїв діагностики дисфункції природних детоксикаційних систем вона розмежована на три ступені тяжкості: компенсована та декомпенсована недостатності та неспроможність. Охарактеризовано детоксикаційний ефект різних технологій еферентної терапії та їх вплив на гомеостаз критичних хворих і розроблено алгоритм їх включення в комплекс інтенсивної терапії (ІТ) хворих з поліорганною дисфункцією. У хворих з компенсованою стадією гострої ниркової дисфункції (ГНД) рання цілеспрямована ІТ, доповнена нутритивною підтримкою, прискорює регрес симптомів синдрому поліорганної дисфункції (СПОД). У разі некомпенсованої стадії включення в комплекс ІТ гемодіалізу супроводжується швидшим відновленням функції нирок і регресом самого СПОД. У хворих з нирковою неспроможністю оптимальним методом протезування ниркової дисфункції є повільна пролонгована гемодіафільтрація. У хворих з компенсованою гострою печінковою дисфукцією (ГПечД) інфузійна терапія з нутритивною підтримкою з переходом на раннє ентеральне харчування, доповнена ентеросорбцією з селективною деконтамінацією кишок прискорює нормалізацію гемостазу, пігментної функції та рівня цитолітичних ферментів. У хворих з некомпенсованою ГПечД доповнення вищенаведеного комплексу ІТ плазмаферезом дозволило швидше регресувати ознакам гіпокоагуляції, детоксикаційної функції, енцефалопатії.

У разі неспроможності печінки включення в комплекс ІТ альбумінового діалізу забезпечували швидший регрес ознак синдрому системної відповіді організму на запалення (SIRS), нормалізацію пігментної, синтетичної та дезінтоксикаційної функції печінки. У хворих з компенсованою дисфункцією ШКТ раннє ентеральне харчування призводить до більш швидкого регресу симптомів синдрому гастроінтестинальної дисфункції (СГІД), тяжкості стану та СПОД. У хворих з некомпенсованим СГІД застосування селективної деконтамінації ШКТ, інтестинальної оксигенації та ентеросорбції призводить до швидшого регресу ознак SIRS, зменшення тяжкості стану хворих, проявів СПОД та його компонента СГІД. У разі неспроможності ШКТ включення в комплекс ІТ інтестинальної оксигенації-ентеросорбції перфтораном призводить до швидшого регресу явищ SIRS, поліпшення загального стану хворих регресу СПОД взагалі та СГІД зокрема.

Представлены результаты включения плазмафереза в алгоритм интенсивной терапии острой печеночной недостаточности, обоснован необходимый объем эксфузии плазмы и кратность операции.

Описано клінічний випадок ефективної корекції життєзагрожуючої гіпокоагуляції концентратом протромбіназного комплексу октаплекс у пацієнтки з політравмою. Продемонстровано нормалізацію таких показників, як протромбіновий індекс, міжнародне нормалізаційне відношення, тромбіновий індекс та рівень загального фібриногену, що поєднувалося з клінічними ознаками припинення дифузної кровоточивості. Проте впродовж наступних шести діб лікування відзначались персистуючий дефіцит антитромбіну III, прогресуюче наростання рівня D-димерів і пригнічення системи фібринолізу, що корелювало зі зростанням рівня поліорганної дисфункції.

Висвітлено питання анестезіологічного забезпечення операції кесарева розтину. Наведено класифікацію рівнів невідкладності згідно з клінічним протоколом акушерської допомоги "Кесарів розтин" і суперечливі питання. Описано передопераційну підготовку вагітних у випадку екстрених і планових операцій і моніторинг роділлі та новонародженого. Через відмінності, знайдені в протоколах із профілактики аспірації в різних клініках, висвітлено та це ускладнення. Розглянуто аспекти невдалої пре- та інтраопераційної блокади. Описано фармакокінетику та фармакодинаміку місцевих анестетиків, опіоїдів та ад'ювантів за регіональної анестезії. Особливий акцент зроблено на протоколи складної інтубації й екстубації.

Розроблено та впроваджено в навчальний процес план організації та поетапний хід заняття для ефективного засвоєння теорії та практичних навичок під час викладання дисципліни "Екстрена та невідкладна медична допомога" для студентів 5-го курсу медичного факультету на кафедрі анестезіології та інтенсивної терапії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.

Охарактеризовано стратегію інтенсивної терапії хворих із вторинним поширеним перитонітом, ускладненим токсико-септичним шоком та поліорганною дисфункцією.

Зазначено, що реалізація проекту багатоцентрового обсерваційного дослідження "Західноукраїнський реєстр сепсису" відкриває можливості для новітнього рівня опрацювання проблеми діагностики та лікування сепсису.

Незважаючи на удосконалення як хірургічної, так і анестезіологічної технології лікування хворих з гострим панкреатитом, летальність при цьому захворюванні залишається високою. Основною причиною високої летальності у пізній стадії гострого панкреатиту є сепсис та його ускладнення: токсико-септичний шок, поліорганна дисфункція. Тому проблема вибору технології антибіотикотерапії у даної категорії хворих і надалі залишається вкрай серйозною. У ранній стадії гострого панкреатиту головною проблемою інтенсивної терапії залишається інфузійна терапія (ліберальна vs рестриктивна технологія), а в пізній стадії приєднується ще й проблема адекватної як за часом, так і за ефективністю антибіотикотерапії.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.1 + Р412-52 + Р35,39

Рубрики:

Травматологія

Хвороби системи дихання

Загальна терапія

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Варіабельність ритму серця (ВРС) активно досліджується впродовж останніх десятиліть, існує велика кількість наукових праць, присвячених цій проблемі. Методика оцінки ВРС є простою у виконанні та інтерпретації. Проте у світовій медичній практиці аналіз ВРС, на жаль, не є рутинним обстеженням. Зміни ВРС досліджувалися під впливом різних медикаментозних препаратів, які використовуються під час загальної анестезії. В окремих дослідженнях вивчався вплив епідуральної анестезії із застосуванням лідокаїну на показники ВРС з метою аналізу адекватності знеболювання. Мета роботи - вивчити особливості ВРС у вузький період - під час оперативного втручання. У дослідження включено 26 чоловіків віком від 40 до 69 років, які оперувались з приводу пахових гриж під епідуральною анестезією. Виявлено, що в усіх обстежених осіб, незалежно від використаного місцевого анестетика, в інтраопераційний період відбулось посилення парасимпатичного тонусу вегетативної нервової системи. Така особливість більш виражена в пацієнтів віком 60 - 79 років. В осіб молодшого віку зберігалась тенденція до симпатектомії внаслідок впливу місцевого анестетика. В осіб старше від 60 років виявлена активація як симпатичного, так і парасимпатичного тонусу, проте перевага останнього призвела до статистично вірогідного зниження симпатовагального індексу. Висновки: оперативне втручання із застосуванням епідуральної анестезії характеризувалося гармонійними змінами симпатовагального тонусу з незначною перевагою парасимпатикотонії в осіб понад 60 років, що є ознакою безпечності епідуральної анестезії та адекватності знеболювання. Аналіз ВРС потребує ширшого застосування у клініці.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.601.1-52

Рубрики:

Панкреатити

Шифр НБУВ: Ж25344 Пошук видання у каталогах НБУВ