Изучено содержание веществ средней молекулярной массы (ВСММ) в сыворотке крови у 266 больных дифтерией детей в возрасте от 2-х до 14-ти лет. Установлено, что в период максимальной манифестации начальных клинических проявлений болезни содержание ВСММ повышается. В пределах сравнения легкой формы дифтерии с среднетяжелой и тяжелой установлена прямая зависимость степени повышения содержания ВСММ от тяжести болезни. При легкой форме дифтерии на фоне проводимого лечения наблюдается постепенное снижение содержания ВСММ в сыворотке крови, нормализация этого показателя через 10 - 14 дней лечения. В эти сроки при среднетяжелой и тяжелой формах дифтерии содержание ВСММ остается повышенным. В период спада клинических проявлений дифтерии повышение исследуемого показателя предшествует развитию нефрозонефрита и пневмонии. Манифестация клинических проявлений этих осложнений дифтерии сопровождается дальнейшим повышением содержания в сыворотке крови ВСММ. Накануне развития поздних дифтерийных полинейропатий и на начальных этапах клинических проявлений этого осложнения содержание ВСММ в сыворотке крови не изменяется.

Вивчено стан субклітинних структур гемокапілярів, безмієлінових нервових волокон (БМНВ) і кардіоміоцитів серцевого м'яза за умов експериментальної дифтерійної інтоксикації у морських свинок. Через 24 години після введення піддослідним тваринам 1/4 DLmin дифтерійного токсину найбільш чіткі порушення ультраструктури клітинних елементів виявлено в БМНВ. Співзвучного характеру зміни дещо меншого ступеня виразності констатовано електрономікроскопічно і в гемокапілярах, менш значні - в кардіоміоцитах. При проведенні наступних етапів експериментальних досліджень встановлено стійкість констатованих змін і чіткий їх взаємозв'язок. При цьому найбільш значні прогредієнтного характеру зміни виявлено в БМНВ. Зіставлення результатів експериментальних досліджень і клінічних проявів розладів вегетативної іннервації серцевого м'яза, включаючи процеси збудження в синусовому вузлі і провідній системі серця, віддзеркалюють селективний тропізм дифтерійного токсину до відповідних клітинних елементів, визначальне значення їх в генезі порушень серцевої діяльності при дифтерії.

На основі клінічного та лабораторного обстеження 146 хворих на сальмонельоз дітей раннього віку вперше доведено детермінованість ступеня тяжкості та варіанта перебігу хвороби цитопротективною спроможністю слизової оболонки кишок, що забезпечується імуноглобулінами місцевої дії та фагоцитарною системою захисту нейтрофілів. Визначено чинники, що зумовлюють несприятливий перебіг сальмонельозу. Значно обтяжують перебіг сальмонельозу дво- та трикомпонентні бактерійні асоціації, складовими яких є умовно-патогенні бактерії. Виявлено, що імуноглобуліни місцевої дії сприяють локалізації гострого інтестинального запального процесу і запобігають позакишковій транслокації збудників моносальмонельозу та асоційованих форм хвороби. Дефіцит SIgA зумовлює затяжний перебіг сальмонельозу. Дисбаланс функціонування фагоцитарної системи нейтрофілів відбиває тяжкість клінічних форм сальмонельозу та передбачає затяжний перебіг хвороби. Серед показників комплексу індикації розладів фагоцитарної активності нейтрофілів (ФАН) домінують: нейтропенія, низькі показники фагоцитарного числа, значне і стабільне зниження вмісту в нейтрофілах катіонних білків. Вперше розроблено і розглянуто ефективність методу гастроентероколоносорбції силлардом-II при сальмонельозі у дітей раннього віку. Досліджено: силлард-II, окрім детоксикаційного та антидіарейного ефекту, позитивно впливає на локальні механізми імунологічного захисту, що реалізуються через SIgA та ФАН, запобігає позакишковій транслокації збудників моносальмонельозу та асоційованих форм хвороби, зменшує тривалість бактеріовиділення. У дослідженнях

Удосконалено методи лікування дифтерії у дітей на основі результатів, одержаних внаслідок вивчення клініко-імунопатогенетичних взаємозв'язків, їх патоморфологічного підгрунтя та механізмів пошкоджувальної дії дифтерійного токсина за умов моделювання експерименальної дифтерійної інтоксикації у морських свинок. На органному, клітинному та субклітинному рівнях вивчено патогенетичні механізми розвитку поліорганних уражень, обгрунтовано можливості їх превентивної та перманентної корекції. Удосконалено параклінічні методи моніторингу клінічного перебігу хвороби, оцінки ефективності лікування та повноти одужання. Обгрунтовано детермінованість клінічного перебігу дифтерії функціональним станом локальних механізмів захисту. Установлено інформативність кардіоінтервалографічних і електронейроміографічних досліджень щодо визначення субклінічного рівня ураження вегетативної та периферичної нервової систем. За умов експериментальної дифтерійної інтоксикації у морських свинок з'ясовано ультраструктурні механізми пошкоджувальної дії дифтерійного токсину стосовно структурних елементів міокарда, нирок, вегетативної та периферичної нервової систем. Підтверджено імунокомплексний генез ураження гемокапілярів клубочкового фільтра за умов багаторазового введення мегадоз ПДС. Обгрунтовано доцільність застосування у комплексному лікуванні дифтерії ентеросорбентів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.514.1-5 + Р281.7/9

Рубрики:

Кишкові (водно-харчові) інфекції у дітей

Окремі групи лікарських речовин, засобів і препаратів

Шифр НБУВ: Ж16160 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Експериментально встановлено, що через 24 год після введення морським свинкам 1/4 дози дифтерійного токсину в безмієлінових нервових волокнах серцевого м'яза та стегновому нерві суттєво змінюється ультраструктура клітинних елементів. Дані зміни спостерігалися навіть через 4 місяці, що свідчить про повільний регрес порушень, спричинених дифтерійним токсином.

В условиях эксперимента установлено, что через 24 ч после введения морским свинкам 1/4 дозы дифтерийного токсина в безмиелиновых нервных волокнах сердечной мышцы и бедренном нерве существенно изменяется ультраструктура клеточных элементов. Данные изменения удерживаются даже в конце 4-го месяца, что свидетельствует о медленном регрессе нарушений, вызванных дифтерийным токсином.

Наведено дані порівняльного клінічно-статистичного аналізу показників перебігу гестаційного процесу та завершення багатоплідної та одноплідної вагітності після IVF & ET за період 2008 - 2012 рр. За комплексом вихідних параметрів (віковою структурою, варіантами, тривалістю та чинниками безпліддя, застосованими протоколами контрольованої стимуляції яєчників) групи зіставлення не різнилися. Встановлено, що багатопліддя обтяжливо впливає на перебіг вагітності після IVF & ET, що підтверджується достовірно більшою, у порівнянні з одноплідною вагітністю, частотою загрози пізніх викиднів, затримки внутрішньоутробного розвитку плода (плодів), настання передчасних пологів і несприятливих перинатальних наслідків. Суттєве значення щодо обтяжливого впливу багатопліддя на перебіг вагітності після IVF & ET належить також анемії, що достовірно частіше розвивається у разі багатоплідної вагітності у порівнянні з одноплідною.

Вивчено клінічну ефективність застосування дрібнодисперсного кремнійорганічного ентеросорбенту у разі гострої кишкової інфекції клебсієльозної етіології в дітей раннього віку та вплив препарату на функціональний стан локальних механізмів імунного захисту. Встановлено, що у разі включення силарду в комплексне лікування гострого кишкового клебсієльозу вірогідно зменшується тривалість основних клінічних проявів хвороби: розладів мікроциркуляції, підвищення температури тіла, діарейного синдрому, зневоднення та наявності патологічних змін випорожнень. Під час застосування силарду виявлено співзвучність позитивної динаміки клінічної симптоматики гострого кишкового клебсієльозу з більш раннім та стійким підвищенням вмісту в копрофільтратах імуноглобулінів місцевої дії.

Описано рідкісний випадок тяжкого бактерійного ускладнення вітряної віспи, а саме, септичної пневмонії, що розвинулася у п'ятирічної хворої на ревматоїдний артрит у процесі тривалого лікування цитостатичними препаратами. На тлі типової клінічної симптоматики вітряної віспи середнього ступеня тяжкості, що не зумовлювала занепокоєння в плані ймовірності несприятливого перебігу, на 5-ту добу захворювання порушився загальний стан, головним чином за рахунок неухильного посилення виявів дихальної недостатності. Хвору було госпіталізовано в екстреному порядку. За допомогою комплексу лікувальних заходів, що передбачали противірусну та потужну антибактерійну терапію, досягнуто повного клінічного одужання хворої на 19-ту добу стаціонарного лікування. Аргументовано доцільність лікування хворих на вітряну віспу, що розвивається на тлі імунологічних порушень, за умов інфекційного стаціонару з моменту встановлення діагнозу.

Наведено дані про частоту розвитку та клінічний перебіг бактерійних ускладнень вітряної віспи у дітей віком від 2 міс до 18 років, які знаходилися на стаціонарному лікуванні у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні та в хірургічному відділенні міської дитячої клінічної лікарні упродовж 2000 - 2016 рр. Бактерійні ускладнення діагностовано у 136 хворих (27,2 % загальної кількості госпіталізованих дітей, хворих на вітряну віспу). Серед ускладнень вітряної віспи домінували ураження шкіри, підлеглих м'яких тканин і слизових оболонок (43,4 %): поверхневі (піодермія, бешиха, кон'юнктивіт, блефарит, гінгівостоматит), глибокі відмежовані (фурункул, абсцес), а також невідмежовані глибокі (флегмони) ураження різних ділянок тіла. Особливо тяжким перебігом характеризувалися флегмони, які розвинулися у 18,4 % дітей, з них 68 % при легких формах вітряної віспи. Найчастіше флегмони діагностували у дітей віком до 4 років. Перші їх клінічні симптоми (набряк і гіперемія з чіткими краями, різка болючість при пальпації) з'являлися на 3 - 10-ту добу хвороби. Ускладнення органів дихальної системи - пневмонію, діагностували у 30,1 % хворих. Розвиток пневмонії спостерігали в основному при тяжких формах вітряної віспи. Пневмонія, як правило, розвивалася на 4 - 10-ту добу хвороби та супроводжувалася посиленням проявів загальноінтоксикаційного синдрому, появою ознак дихальної недостатності, кашлю. Спостерігали й інші бактерійні ускладнення вітряної віспи: гнійний отит (7,4 %) флегмонозний апендицит (5,1 %), лакунарний тонзиліт (4,4 %), пієлонефрит (3,7 %), шийний лімфаденіт (2,2 %), ерозивний гастродуоденіт (1,5 %), гнійний менінгіт (1,5 %), остеомієліт (0,7 %). При бактеріологічному дослідженні вмісту, отриманого під час хірургічних втручань з ділянок ураження у 26 (19,1 %) дітей, виділено патогенні та / або умовно-патогенні бактерії. Домінуючими етіологічними чинниками були S. pyogenes та S. aureus.

Мета роботи - вивчити епідеміологічні дані, клінічну симптоматику та перебіг кору серед госпіталізованих у Львівську обласну інфекційну клінічну лікарню (ЛОІКЛ) дітей першого року життя. Упродовж 2018 р. на стаціонарному лікуванні у ЛОІКЛ перебували 235 хворих на кір дітей віком від 1 місяця до 1 року. Діагноз кору базувався на типових клінічних проявах хвороби, даних епідеміологічного анамнезу, загальноприйнятих лабораторних (гемограма, загальний аналіз сечі), імунологічних досліджень (визначення вмісту специфічних антитіл класів IgM у сироватці крові). Серед госпіталізованих у ЛОІКЛ дітей першого року життя з діагнозом кір переважали мешканці міст (74,9 %). Найчастіше випадки хвороби реєстрували в дітей віком 7 - 9 міс (33,6 %) та 10 - 12 міс (29,4 %). У 87,7 % хворих джерелом інфекції були старші діти шкільного віку та хворі батьки. Помилкові діагнози на догоспітальному етапі встановлено у 22,1 % випадків. У 71,1 % випадків діти надходили до ЛОІКЛ до появи висипу, у 28,9 % - у періоді висипань. Клінічна картина кору характеризувалась типовим перебігом із мінімальними катаральними проявами в початковому періоді хвороби. З початком періоду висипань у 34,9 % дітей посилювались прояви кон'юнктивіту, блефароспазму. Плями Копліка, як правило, нетипові і спостерігали лише у 79,6 % хворих. Переважали середньотяжкі форми хвороби (70,2 %). Ускладнення розвинулися лише у пацієнтів з тяжкою формою хвороби, з обтяженим преморбідним фоном. З-поміж ускладнень домінували пневмонія (5,5 %) та обструктивний бронхіт (2,1 %). Висновки: кір у дітей першого року життя зберігає усі типові риси та характеризується переважанням середньотяжких форм. За легких форм хвороби слабко виражена клінічна симптоматика, що надає змогу прирівняти її до мітигованого кору. Тяжкі форми з розвитком ускладнень з боку респіраторного тракту спостерігали у 7,7 % дітей, як правило, з обтяженим преморбідним фоном. Різке збільшення уражених хворобою дітей першого року життя є закономірним віддзеркаленням ситуації, що склалася в результаті неповного проведення профілактичних заходів щодо запобігання кору, насамперед, недотримання термінів схем вакцинації дітей та обов'язковим виконанням протиепідемічних заходів у вогнищі інфекції.

Мета роботи - вивчити епідеміологічні дані, клінічну симптоматику та перебіг кору серед госпіталізованих у Львівську обласну інфекційну клінічну лікарню (ЛОІКЛ) дітей першого року життя. Упродовж 2018 р. на стаціонарному лікуванні у ЛОІКЛ перебували 235 хворих на кір дітей віком від 1 місяця до 1 року. Діагноз кору базувався на типових клінічних проявах хвороби, даних епідеміологічного анамнезу, загальноприйнятих лабораторних (гемограма, загальний аналіз сечі), імунологічних досліджень (визначення вмісту специфічних антитіл класів IgM у сироватці крові). Серед госпіталізованих у ЛОІКЛ дітей першого року життя з діагнозом кір переважали мешканці міст (74,9 %). Найчастіше випадки хвороби реєстрували в дітей віком 7 - 9 міс (33,6 %) та 10 - 12 міс (29,4 %). У 87,7 % хворих джерелом інфекції були старші діти шкільного віку та хворі батьки. Помилкові діагнози на догоспітальному етапі встановлено у 22,1 % випадків. У 71,1 % випадків діти надходили до ЛОІКЛ до появи висипу, у 28,9 % - у періоді висипань. Клінічна картина кору характеризувалась типовим перебігом із мінімальними катаральними проявами в початковому періоді хвороби. З початком періоду висипань у 34,9 % дітей посилювались прояви кон'юнктивіту, блефароспазму. Плями Копліка, як правило, нетипові і спостерігали лише у 79,6 % хворих. Переважали середньотяжкі форми хвороби (70,2 %). Ускладнення розвинулися лише у пацієнтів з тяжкою формою хвороби, з обтяженим преморбідним фоном. З-поміж ускладнень домінували пневмонія (5,5 %) та обструктивний бронхіт (2,1 %). Висновки: кір у дітей першого року життя зберігає усі типові риси та характеризується переважанням середньотяжких форм. За легких форм хвороби слабко виражена клінічна симптоматика, що надає змогу прирівняти її до мітигованого кору. Тяжкі форми з розвитком ускладнень з боку респіраторного тракту спостерігали у 7,7 % дітей, як правило, з обтяженим преморбідним фоном. Різке збільшення уражених хворобою дітей першого року життя є закономірним віддзеркаленням ситуації, що склалася в результаті неповного проведення профілактичних заходів щодо запобігання кору, насамперед, недотримання термінів схем вакцинації дітей та обов'язковим виконанням протиепідемічних заходів у вогнищі інфекції.

У технології вирощування сої обробіток є найбільш дієвим фактором регулювання інтенсивності мікробіологічних процесів, які відбуваються у грунті. На перебіг цих процесів значний вплив мають спосіб, глибина, строки як основного, так і передпосівного обробітку. Мета досліджень - з'ясувати вплив передпосівного обробітку грунту різними грунтообробними знаряддями та інокулювання насіння на умови росту і розвитку рослин, формування продуктивності посівів сої. У процесі дослідження використано такі наукові методи: аналіз, синтез, польовий, статистичний. Дослідження свідчать, що у разі передпосівної культивації КПС-4 та інокулювання насіння мікробіологічним препаратом Ризогумін урожайність зерна сої перевищувала контроль на 0,20 т/га або 9,3 %. За умови використання для передпосівного обробітку культиватора КУН-6,3 рівень урожайності зріс до 2,16 т/га або був вищим порівняно із попереднім варіантом на 0,08 т/га. Приріст урожайності зерна сої від бактеризації насіння становив 0,22 т/га або 10,2 %. Найнижчий рівень урожайності насіння сої - 2,48 т/га одержано у разі впровадження в технологію вирощування проведення передпосівного розпушування грунту агрегатом АК-6 та передпосівної бактеризації насіння штамом бульбочкових бактерій, які входять до мікробіологічного препарату Ризогумін. Приріст врожаю від інокулювання становив 0,24 т/га або 10,7 %. Економічні розрахунки свідчать, що у разі проведення передпосівного обробітку грунту агрегатом АК-6 найвищим був умовний чистий прибуток, який становив 22 949,1 - 26 796,2 грн/га та рентабельність вирощування культури - 162,7 - 188,3 %. Отже, експериментальні дані свідчать, що найбільш ефективним є поєднання в технології вирощування культури сої таких елементів, як передпосівне розпушування грунту агрегатом АК-6 та бактеризація насіння мікробіологічним препаратом Ризогумін.