Вивчено структуру та динаміку хронічних піодермітів у працівників нафтоперевалочного заводу протягом 1993 - 1999 рр., вдосконалено методи лікування та профілактики хвороби з урахуванням змін функціонального стану шкіри та периферичних нервових закінчень, деяких імунологічних змін. Виявлено преморбідні зміни шкіри у робітників. Підвищено ефективність використання у комплексному лікуванні хворих сучасної, цілеспрямованої антибіотикотерапії, аутовакцини, вітамінів, особливо вітаміну С, введеного за методом електрофорезу у сполученні з дозованим вогнищевим вакуумом, 0,1 % розчину хлоргексидину біглюконату. Завдяки впровадженню ефективних лікувальних і профілактичних заходів за умови стабільності кадрів у першій половині 1999 р. захворюваність на піодерміти стабілізувалася, у другій половині 1999 р. - швидко знизилась.

У 262 хворих, яких лікували в клініці з приводу цирозу печінки (ЦП) у різних стадіях, в плазмі крові та асцитичній рідині (АР) визначено вміст білків, а також інших хімічних сполук і факторів, що свідчать про порушення функції печінки та інтоксикацію організму. Зміни цих показників слід брати до уваги при розробці тактики хірургічного лікування хворих на ЦП, ускладнений асцитом.

З метою порівняльної оцінки ефективності різних видів оперативного лікування хворих з приводу цирозу печінки (ЦП) з ускладненнями автор провів аналіз якості життя (ЯЖ) шляхом анкетування з застосуванням опитувальника SF-36. Обстежені рандомізовані на 3 групи: практично здорові особи; хворі на ЦП, оперовані з застосуванням лапаротомного доступу; хворі на ЦП, в хірургічному лікуванні яких застосовані лапароскопічні технології з оригінальними авторськими рішеннями щодо вдосконалення оперативних підходів. Одержані дані свідчили про суттєве покращення показників ЯЖ у хворих на ЦП, оперованих з застосуванням мініінвазивних технологій. Фактично ЯЖ пацієнтів відновлювалася протягом 3 міс після операції.

Мета роботи - дослідити перебіг післяопераційного періоду у хворих на цироз печінки (ЦП) із варикозно-розширеними венами стравоходу і шлунка після виконання операцій азиго-портального роз'єднання (АПР). Проаналізовано ефективність виконання та перебіг післяопераційного періоду під час лікування 67 хворих на ЦП із варикозно розширеними венами стравоходу та шлунка шляхом виконання операцій АПР. Хворих було розподілено на 3 групи: 1-шу, в якій пацієнтам виконували традиційну операцію АПР Паціори із додатковою повною деваскуляризацією вен шлунка, 2-гу, в якій операцію Паціори доповнювали частковою деваскуляризацією вен шлунка, 3-тю, в якій пацієнтам проводили лише операцію прошивання вен стравоходу та шлунка (без додаткової деваскуляризації). Середня тривалість операцій та середній об'єм інтраопераційної крововтрати статистично значущо не відрізнялися у групах. У ранній післяопераційний період ускладнення виникли лише у 2 хворих 1-ї групи, 5 - 2-ї групи та 7 - 3-ї групи, померли 2 хворих у 2-й групі та 1 - у 3-й групі, у віддалений період померли відповідно 4 та 3 хворих. Висновки: за кількістю ускладнень та летальних випадків у ранній і віддалений післяопераційний період виражену перевагу проведених оперативних втручань зафіксовано в 1-й групі. Відзначено ефективність операцій АПР у разі хірургічного лікування хворих на ЦП із варикозно розширеними венами стравоходу та шлунка. За умов максимально повної деваскуляризації шлунка можливо суттєво зменшити кількість ускладнень у післяопераційний період, кількість летальних наслідків та епізодів післяопераційних кровотеч.

У 98 хворих з приводу цирозу печінки (ЦП) та портальної гіпертензії (ПГ) виконано мініінвазивну операцію портокавального шунтування (ПКШ). Для селективної декомпресії системи ворітної вени (ВВ) сформовано дистальний спленоренальний анастомоз, для її парціальної декомпресії - портокавальні анастомози. Наведені показання та протипоказання до виконання операції ПКШ. Тривалість спостереження безпосередньо після операції 3 - 6 міс, у віддаленому періоді - 4 - 5 років. Дані клінічного спостереження свідчать про доцільність виконання ПКШ у хворих на ЦП, покращання клінічного стану хворих, декомпресію системи ВВ, зменшення тяжкості енцефалопатії, частоти ускладнень. Селективне і парціальне ПКШ з метою корекції ПГ при ЦП є ефективним засобом лікування основного захворювання, забезпечує попередження стравохідно-шлункової кровотечі у віддаленому періоді спостереження, виживання пацієнтів за компенсованої або субкомпенсованої функції печінки.

Визначено ефективність хірургічної тактики у 67 хворих на цироз печінки (ЦП) з варикозними змінами вен стравоходу та шлунка з використанням операцій азигопортального роз'єднання (АПР). З приводу ЦП та варикозного ураження вен стравоходу і шлунка у пацієнтів 1-ї групи виконано стандартну операцію АПР Паціори з додатковою повною деваскуляризацією вен шлунка; у хворих 2-ї групи - операцію Паціори з частковою деваскуляризацією вен шлунка; у пацієнтів 3-ї - групи прошивання вен стравоходу і шлунка. Тривалість виконання операцій, об'єм інтраопераційної крововтрати вірогідно не різнилися в усіх групах. За частотою ускладнень та летальністю у безпосередньому та віддаленому післяопераційному періоді виражені переваги відзначені у 1-й групі. Доведено ефективність операцій АПР з приводу ЦП та варикозного ураження вен стравоходу і шлунка. За умови максимально повної деваскуляризації шлунка можливо суттєво зменшити частоту ускладнень, післяопераційної кровотечі та летальність.

Лікування хворих з приводу цирозу печінки (ЦП), печінкової недостатності та їх ускладнень, а також запального і фіброзного ураження паренхіми печінки є актуальною проблемою хірургічної гастроентерології. Ефективність діагностики й лікування дифузних захворювань печінки недостатня. Проведено фундаментальні дослідження для з'ясування механізмів патогенезу некрозу гепатоцитів. На експериментальній моделі ЦП досліджені зміни концентрації проміжних продуктів ліпопероксидації та активності антиоксидантних ферментів у крові, еритроцитах, паренхімі підшлункової залози та печінки щурів. Встановлено, що формування ЦП в експерименті супроводжується накопиченням малонового діальдегіду, а також пригніченням активності антиоксидантних ферментів в крові, еритроцитах, а також паренхімі підшлункової залози та печінки щурів. Дисбаланс у функціональній системі ліпопероксидація - система антиоксидантного захисту - один з провідних механізмів патогенезу синдрому поліорганної недостатності при ЦП. Висновок: в комплекс патогенетично обгрунтованої корекції ЦП або печінкової недостатності слід включати препарати з антиоксидантними властивостями.

Мета роботи - визначення ефективності мініінвазивного хірургічного лікування портальної гіпертензії (ПГ) у хворих із цирозом печінки (ЦП) у безпосередньому та віддаленому післяопераційних періодах. Ретроспективно проаналізовано результати хірургічного лікування 200 хворих з ЦП: у 102 із них (1-ша група) діагностували ЦП та варикозне розширення стравохідних та шлункових вен, у 98 (2-га група) - ЦП з ПГ. Встановлено, що мініінвазивні хірургічні втручання з емболізації шлункових вен, а також операції селективного і парціального портокавального шунтування (ПКШ) з метою корекції ПГ у хворих з ЦП є ефективним альтернативним хірургічним способом лікування. Висновки: операції з декомпресії портальної системи у хворих з ЦП попереджають виникнення стравохідно-шлункової кровотечі у віддаленому періоді спостереження і забезпечують гарну виживаність хворих з компенсованою або субкомпенсованою функцією печінки.

Мета роботи - визначення ефективності хірургічного лікування хворих з цирозом печінки (ЦП) за наявності холестатичного синдрому. Ретроспективно проаналізовано результати хірургічного лікування 1117 хворих з ЦП та підозрою на жовчнокам'яну хворобу, гострий холецистит та обтураційну жовтяниці, у 52 з яких діагностували холедохолітіаз. Із 52 хворих з ЦП та холестатичним синдромом внаслідок холедохолітіазу у 43 застосували одноетапну хірургічну тактику, у 9 - двохетапну. Із 43 хворих з ЦП, ускладненим холедохолітіазом, у яких застосували одноетапну хірургічну тактику лікування, відкрито оперували 27, лапароскопічно - 16. Вдалося впоратися з холедохолітіазом у 12 із 16 хворих, яких оперували лапароскопічно, у 4 хворих довелося вдатися до конверсії. Висновки: одномоментну тактику хірургічного лікування хворих з ЦП та холестатичним синдромом вважаємо ефективною з огляду на можливість виконання більшості оперативних втручань лапароскопічно з мінімальною частотою ускладнень та летальністю.

Мета роботи - визначення ефективності реінфузії асцитичної рідини як складової лікування хворих із цирозом печінки (ЦП) за наявності сформованого набрякового синдрому. Проліковано 262 хворих із ЦП. Ретроспективно проаналізовано історії хвороб 48 пацієнтів із ЦП, ускладненим асцитом, які були розподілені на дві групи. До 1-ї групи віднесено 21 (43,8 %) хворого, якому було виконано пункцію черевної порожнини та в подальшому проведено доопераційне лікування ЦП. До 2-ї групи віднесено 27 (56,3 %) пацієнтів із ЦП та асцитом, яким також виконували пункцію черевної порожнини, але в подальшому застосовували реінфузію асцитичної рідини після її очищення. Із 21 хворого 1-ї групи протягом трирічного спостереження гарний результат констатовано у 3 (14,3 %), задовільний - у 4 (19,0 %), незадовільний - у 2 (9,5 %). Померли 7 (33,3 %) хворих. Із 27 хворих 2-ї групи гарний результат зафіксовано у 12 (44,4 %), задовільний - у 7 (25,9 %), незадовільний - у 3 (11,1 %). Померли 3 (11,1 %) хворих. Висновки: ефективним способом лікування ЦП із сформованим асцитом є реінфузія очищеної асцитичної рідини, що відновлює динаміку лабораторних показників у пацієнтів та покращує перебіг захворювання.

Проведено ретроспективний аналіз ефективності виконання емболізації вен шлунка у хворих з цирозом печінки та варикозно розширеними венами стравоходу та шлунка. Виявлено високу ефективність мініінвазивних втручань щодо декомпресії портальної системи, що підтверджено одним випадком рецидиву кровотечі із варикозно розширених вен стравоходу та шлунка та трьома летальними наслідками впродовж 3 років післяопераційного спостереження. Ефективність виконання емболізації вен шлунка у вказаного контингенту хворих становить 94,3 - 97,1 %.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.030-5 + Р627.703

Рубрики:

Гіпертонічна хвороба

Порушення мозкового кровообігу

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.030-5 + Р627.703

Рубрики:

Гіпертонічна хвороба

Порушення мозкового кровообігу

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - проаналізувати результати реваскуляризації артерій гомілки та стопи у хворих із цукровим діабетом (ЦД) згідно з ангіосомною концепцією. Проаналізовано результати рентгенендоваскулярних втручань на 71 нижній кінцівці, виконаних у 48 хворих із ЦД та ішемією, що загрожувала втратою кінцівки. Усі пацієнти мали гнійно-некротичні ураження стопи III - IV ступеня за класифікацією WIFI (Wound, Ishemіa and Foot Infectіon). Згідно з анатомічними зонами реваскуляризації всі рентгенендоваскулярні втручання розподілені на три групи: 1-ша група - 24 (33,8 %) прямих ангіосомних реваскуляризацій, 2-га група - 38 (53,5 %) непрямих ангіосомних реваскуляризацій, 3-тя група - 9 (12,7 %) неангіосомних реваскуляризацій. Встановлено, що дотримання ангіосомної концепції підвищує ймовірність збереження нижньої кінцівки (92,9 %) порівняно з неангіосомною реваскуляризацією (77,8 %). Висновки: ефективність реваскуляризації гомілкових артерій з оклюзійно-стенотичними ураженнями значно вища у разі відновлення кровотоку згідно з ангіосомною концепцією.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.465.101.1

Рубрики:

Перитоніти

Шифр НБУВ: Ж15712 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведені стоматологічні огляди 294 осіб призовного віку чоловічої статі, з яких міських - 185 і сільських - 109. Встановлено високу розповсюдженість стоматологічної ортопедичної захворюваності, яка склала серед міського населення 275,5 і серед сільського 522,9 осіб на 1000 населення даної вікової групи. Визначено значний об'єм необхідної ортопедичної допомоги даній категорії населення і вкрай низький з наданого протезування. При цьому рівень задоволеності по основним видам зубних протезів складає, по одиночним коронкам 6,2 % серед міського і 3,3 % серед сільського, при практично повній відсутності виготовлення мостоподібних протезів і штифтових конструкцій. Обгрунтована необхідність реформування організації надання ортопедичної допомоги призовникам та її удосконалення.

Актуальність питання захворювань на хронічний періодонтит серед військовослужбовців ЗС України залишається надзвичайно нагальним. Рентгенографія - це основний метод оцінки стану кісткової тканини (КТ). Він дозволяє уточнити діагноз, провести диференційну діагностику, вивчити ступень розповсюдженості процесу в КТ, його динаміку, визначити повноцінність кісткового ложа, зв'язкового апарату, вибрати найбільше раціональну ортопедичну конструкцію, контролювати ефективність лікування. При аналізі рентгенограм слід звертати увагу на форму, висоту, стан верхівки міжальвеолярної перетинки, ступень мінералізації губчастої речовини, стан кортикального шару та ін. Особливий інтерес представляє рентгенологічна структура міжальвеолярної перетинки. Основними рентгенологічними симптомами патологічних змін пародонта є деструкція верхівок міжальвеолярної перетинки, остеопороз кісток альвеолярного паростку, розширення періодонтальної щілини, зниження висоти міжальвеолярних перетинок та утворення кісткових кишень. Патоморфологічні дані свідчать, що більш ніж, чим у 90 % випадків, які визначаються рентгенологічно, періапікальні розрідження, не маючи явних клінічних проявів, є гранульомами; біля 5 % припадають на періапікальні рубці, в яких відмічається скупчення фібринозної тканини, інші 5 % приходяться на всі інші форми запальних уражень. Рентгенологічні дослідження дають можливість оцінювати ступінь ураження та резорбції КТ, характер змін, які можуть відбуватися та прогресувати в ній, як указують деякі автори. Але зустрічаються публікації, які свідчать про труднощі в диференційованій діагностиці через нечіткі зони в періапікальній частині зубів.

За результатами значної кількості проведених експериментальних спостережень та клінічних обстежень представлений подальший розвиток концепції індивідуальної тактики ведення контингенту важких хворих з цирозом печінки. Теоретично обґрунтовано і практично вирішено актуальну наукову проблему — підвищення ефективності хірургічного лікування хворих на цироз печінки шляхом оптимізації тактики та методології їх хірургічного та комплексного консервативного лікування. Під час планування індивідуальної тактики оперативного лікування такого контингенту хворих слід враховувати формування у них синдрому поліорганної недостатності, портальної гіпертензії, асцитичного та холестатичного синдромів.

Наведено теоретичне обґрунтування і практичне вирішення актуальної наукової проблеми: підвищення ефективності хірургічного лікування хворих на цироз печінки шляхом оптимізації тактики та методології їх хірургічного та комплексного консервативного лікування. Зазначено, що формування у зазначеного контингенту хворих синдрому поліорганної недостатності, портальної гіпертензії, асцитичного та холестатичного синдромів необхідно мати на увазі під час планування індивідуальної тактики їх оперативного лікування. Доведено, що операції селективного та парціального порто-кавального шунтування з метою корекції портальної гіпертензії у хворих при цирозі печінки є ефективним методом лікування основного захворювання. Встановлено, що повна деваскуляризація шлунка разом з операцією Паціори є кращим методологічним прийомом при хірургічному лікуванні хворих на цироз печінки за високого ризику виникнення кровотечі з варикозно-змінених вен стравоходу і шлунка. Досягнуто суттєво кращі показники якості життя при застосуванні мініінвазивних технологій та вдосконаленні лапароскопічних оперативних втручань з приводу цирозу печінки та його ускладнень. Доведено, що якість життя в прооперованих хворих краща порівняно з такою у хворих, у яких з приводу цирозу печінки застосовували відкриті оперативні втручання.