У людей в возрасте от 21 до 74 лет изучали возрастную динамику функции внимания и ее связь с функциональной подвижностью нервных процессов. Установлено, что этот период онтогенеза характеризовался постепенным и неравномерным снижением исследуемой функции. Выявлено, что средние показатели свойств внимания и особенности ее возрастной динамики у людей зрелого и пожилого возраста находятся в зависимости от индивидуально-типологических свойств нервной системы. У людей с высокими значениями функциональной подвижности нервных процессов (ФПНП) во всех возрастных группах отмечался высокий уровень развития функции внимания, а также более медленное изменение и задержка начала инволюции этой психической функции. Лица, обладающие низкими значениями ФПНП, характеризовались более ранним началом и интенсивным снижением функций внимания.

Розглянуто теоретико-методологічні засади акмеології, а також закономірності та етапи змін зрілої особистості в процесі її прогресивного розвитку. Наведено сутнісні характеристики головних умов і факторів, що сприяють прогресивному розвитку. Висвітлено питання самовдосконалення людини, а також розвитку професійних компетентності та самовдосконалення соціальних працівників / педагогів.

Рассмотрены теоретико-методологические основы акмеологии, а также закономерности и этапы изменения зрелой личности при ее прогрессивном развитии. Освещены вопросы самоусовершенствования человека, а также развития профессиональных компетентности и самоусовершенствования социальных работников / педагогов.

Висвітлено проблеми суб'єктивних чинників тілесного розвитку (ТР) людини. Розглянуто ТР як феномен соматичного розвитку. Увагу приділено детермінантам, структурі та функціям розвитку образу тіла як чинника ТР людини. Наведено психологічну характеристику ТР особистості як феномену загальносоматичного розвитку. Досліджено особливості когнітивного компонента образу тіла осіб із активноперетворювальною та пасивнопристосувальною позицією щодо власного статусу. Проаналізовано вплив самооцінок характеристик тіла на загальне ставлення до себе.

Освещены проблемы субъективных факторов телесного развития (ТР) человека. Рассмотрено ТР как феномен сомантического развития. Внимание уделено детерминантам, структуре и функциям развития образа тела как фактора ТР человека. Приведена психологическая характеристика ТР личности как феномена общесомантического развития. Исследованы особенности когнитивного компонента образа тела лиц с активнопреобразовательной и пассивноприспособляемой позицией к собственному капиталу.

Освещены феноменология, закономерности механизма развития человека на ступени ранней, средней и поздней взрослости и достижения им вершины (акме) в этом развитии, то есть, в целостности, которая предполагает соединение "биолого-физиологических", "социальных" и "профессиональных" черт личности.

Предложен подход к оценке психофизиологического обеспечения трудовой деятельности людей старших возрастных групп на основе системы профессиональной консультации с учетом их физических, физиологических и психических особенностей и возможностей. Главной задачей системы является определение для конкретного вида деятельности набора профессионально значимых свойств личности и степени соответствия психофизиологических параметров и психологических особенностей профессиональным требованиям. Рекомендуемый набор тестовых методик для определения психофизиологических характеристик пожилого человека включает в себя такие методы, которые не имеют ограничений по возрасту, но при этом отражают возрастную динамику когнитивной и сенсомоторной функций. Предложенный подход позволит выбрать оптимальный вид занятости для каждого пожилого человека, что будет способствовать повышению профессионального долголетия и здоровья.

Проблема самоцінності і соціально-психологічної адаптації людей поважного віку є однією з найактуальніших не тільки для психологічної науки, але й суспільства в цілому. Дослідження особливостей кризи літніх людей, які перебувають на різних суспільних і соціальних щаблях, дозволяє виявити нові, дотепер невідомі фактори та закономірності генезису психіки.

У испытуемых, которые переживали изменение места работы, что часто отражается на осознании человеком его социального статуса, при неблагоприятных метеоусловиях усиливается ощущение неуверенности, нестабильности, конформности, потребности в поддержке, защитных тенденций, замкнутости, тревожности, настойчивости. Неблагоприятное влияние циклонической погоды уменьшает эффективность обработки информации у практически здоровых лиц в периоде поздней взрослости. Неблагоприятная метеоситуация выступает дополнительным стрессогенным фактором, который ведет к росту защитных тенденций в поведении и тревожности на фоне снижения социальной адаптации лиц. Учет этих особенностей целесообразно использовать при выявлении группы риска повышенной метеочувствительности, планировании мероприятий по профилактике метеотропных реакций, в частности методами физиотерапии.

Проведено теоретичне та експериментальне дослідження динаміки зміни здатності до життєтворчості особистості на різних етапах дорослого віку. Проаналізовано існуючі зарубіжні та вітчизняні концепції, присвячені розгляду процесів розвитку особистості, індивідуальності та життєтворчості. Розкрито сутність поняття життєтворчості як здатності до створення умов розвитку індивідуальності у процесі життєдіяльності, зокрема раціонально організовувати своє життя, змінювати систему відношень до світу, людей, самого себе. З'ясовано, що основними складовими життєтворчості є здатність до трансценденції, рефлексії та смислопобудови. Психологічні характеристики дорослого віку розглянуто як результат розвитку особистості та як потенціал, що визначає можливості формування здатності до життєтворчості у дорослому віці. На підставі результатів емпіричного дослідження встановлено, що для першого періоду дорослого віку (25 - 35 років) характерним є прояв трансцендентної спрямованості та рефлексії у зовнішньому світі; у другому періоді (35 - 45 років) більш вираженими стають процеси рефлексії й осмислення, що виявляються у проміжному (регулювальному) світі, а здатність до трансценденції помітно зменшується; у третьому періоді дорослості (45 - 60 років) більш сформованими є смислові відносини особистості у внутрішньому світі, які підсилюють і визначають прояв здатності до трансценденції в зовнішньому світі. Зроблено висновок, що розвинена здатність до життєтворчості характерна саме для періоду дорослості.

Конкретизовано дефініцію поняття особистісної зрілості у диспозиційних категоріях та побудовано її модель, що відображає взаємозв'язок визначених диспозицій. Особистісну зрілість визначено як ефект самостійно пережитої людиною у зрілому віці ненормативної кризи ідентичності, який являє собою динамічну особистісну структуру, пропріум, важливий для її ідентичності. Рисами-індикаторами, що характеризують оригінальність феномену особистісної зрілості, визначено синергічність, автономність, контактність, самосприйняття, креативність, толерантність, відповідальність, глибинність переживань, децентрацію, життєву філософію. На підставі визначених рис побудовано диспозиційну модель особистісної зрілості, що характеризується високим верифікаційним рівнем. На базі запропонованої моделі обгрунтовано, що зазначена зрілість є одночасно результатом формування особистості зрілої за віком та процесом її становлення, а також описано природу особистісно зрілої людини у поняттях суб'єктивності, інвайроменталізму, холізму, пізнаваності, гетеростатичності, свободи, проактивності, змінності. Обгрунтовано наявність рис даної зрілості у пропріумі молодих людей віком 19 - 20 років та незалежність її високого рівня від статі. Наведено результати конструювання й апробації опитувальника особистісної зрілості та тренінгу її актуалізації, що разом з теоретичною моделлю складають програму соціально-психологічного супроводу становлення даної зрілості.

Визначено та проаналізовано теоретичні підходи до виявлення особливостей переживання кризи пізньої зрілості жінками, які перебувають у клімактеричному періоді, на соціальному, соціально-психологічному, індивідуально-психологічному та медико-біологічному рівнях. Розроблено та апробовано методику діагностики впливу психічного стану жінок на перебіг клімактерію. Досліджено зміни характеристик самоставлення даних жінок та тих, які ще не увійшли у цей період. Розроблено та апробовано систему методів психологічної підтримки та соціально-психологічної реабілітації жінок у клімактеричному періоді.

З використанням особистісно орієнтованого підходу проаналізовно структуру та фактори формування ціннісних орієнтацій та ціннісно-смислової сфери пенсіонерів. Визначено, що сфера ціннісних орієнтацій осіб похилого віку характеризується внутрішньою сталістю та інтегрованістю, основні зміни відбуваються в ієархічном статусі доступності певної цінності, що поряд зі сталою ієрархічною позицією її важливості є однією з причин виникнення психологічної кризи цього вікового етапу. З врахуванням особливості ціннісної сфери визначено особистісні типи осіб похилого віку: оптимістичний, гармонійно-реалістичний та песимістичний. Розроблено програму соціально-психологічної допомоги особам похилого віку, яка передбачає тренінг гармонізації ціннісної сфери особистості, що має проводитись у групах взаємодопомоги та сприяє формуванню метаособистісного утворення. Це виявляється в усвідомленні стратегій життєвого увічнення та персоналізації як передачі смисло-ціннісних надбань в індивідуальний досвід наступних поколінь, сприяє подальшому особистісному становленню осіб похилого віку.

Досліджено психофізіологічні функції людей зрілого віку та вивчено зв'язки індивідуально-типологічних властивостей ВНД з сенсомоторними, психічними, вегетативними функціями та рисами особистості. За результатами дослідження встановлено, що психофізіологічні функції людей зрілого віку характеризуються закономірностями: досягнення максимального розвитку та стабілізація на високому рівні, нерівномірний та гетерогенний характер їх формування, високий ступінь залежності прояву сенсомоторних, психічних, вегетативних функцій, психологічної структури особистості від індивідуально-типологічних властивостей ВНД. Виявлено, що на етапі онтогенезу в осіб віком 18 - 27 років функціональна рухливість та сила нервових процесів, різні за складністю зорово-моторні реакції, властивості пам'яті та уваги досягають свого найвищого розвитку у людей віком 18 - 23 роки та мало змінюються до 25-ти років, а згодом мають поступове їх зниження. Установлено залежність між параметрами властивостей основних нервових процесів і складних сенсомоторних реакцій, обсягом короткочасної пам'яті та уваги, факторами психологічної структури особистості, а також характером реакцій серцево-судинної системи та її вегетативної регуляції під час вираженого нервово-емоційного напруження на екзамені. Виявлено, що особи з високими градаціями індивідуально-типологічних властивостей ВНД характеризуються більш короткими латентними періодами сенсомоторних реакцій, більшим об'ємом короткочасної пам'яті, уваги, вищими показниками моральної нормативності, стійкості до стресу та нижчими параметрами тривожності, нижчим рівнем функціонування серцево-судинної системи, а також меншою

Обгрунтовано психологічні умови та розроблено ефективні засоби корекції інтермодального сприймання відкритого простору осліплими особами зрілого віку. Визначено центральне детермінальне місце просторової перцепції на відкритій місцевості. За результатами структурно-системного аналізу функціонування перцептивного апарату доведено можливість побудови полімодального образу місцевості у випадку глибокої зорової депривації. Визначено інтегративні орієнтаційно-перцептивні рівні сформованості цих процесів, а також психологічні умови перцептивного навчання, розроблено методику цього навчання. Досліджено двосторонній зв'язок між рівнем орієнтаційно-перцептивних процесів і орієнтаційно-просторовою тривожністю в структурі вторинних відхилень зорового дефекту. На інтермодальній підставі, з послідовним і паралельним включенням збережених аналізаторних систем розроблено оригінальну програму розвитку в осліплих осіб зрілого віку перцептивно орієнтувальних умінь щодо зниження особистісної тривожності, підвищення успішності їх просторового орієнтування.

Встановлено, що властивості основних нервових процесів (функціональна рухливість і сила), сенсомоторні та психічні функції стабілізуються на максимальному рівні у віковій групі 21 - 25 років, після чого спостерігається їх поступове зниження - сповільнене у першому зрілому та більш інтенсивне у другому зрілому, а також похилому віці. Визначено динаміку зв'язків властивостей нервових процесів із сенсомоторними та психічними функціями. З'ясовано, що деякі показники сенсомоторних реакцій різного ступеня складності, параметри пам'яті та уваги досліджуваного вікового періоду мають мінливі зв'язки з властивостями основних нервових процесів. Вперше досліджено вікову динаміку психофізіологічних функцій у людей віком 21 - 74 років з різним рівнем розвитку властивостей основних нервових процесів. Доведено, що у обстежуваних із різним рівнем розвитку властивостей функціональної рухливості та сили нервових процесів, характер та спрямованість онтогенетичних змін психофізіологічних функцій однакові, але враженість їх різна. Особи з високим рівнем властивостей основних нервових процесів характеризувались достовірно вищими показниками пам'яті, уваги, сенсомоторної реактивності, меншими змінами та більш пізнім початком їх зниження, ніж люди з низьким рівнем розвитку типологічних властивостей вищої нервової діяльності.

Досліджено ментальні моделі особистості дорослих людей і засоби їх трансформації на більш адаптивні під час кризових станів. На підставі проведеного аналізу методологічних і методичних аспектів дослідженої проблеми побудовано адекватну ментальну модель та інструмент для її трансформації. З використанням даної моделі створено програму розвитку для дорослих "Управління змінами - три рамки", яку можуть використовувати педагоги та психологи, які працюють з дорослими особами.

Обгрунтовано, що провідним соціально-психологічним чинником соціальної реадаптації особистості є її адаптаційний потенціал. Розкрито зміст програми соціальної реадаптації, спрямованої на підвищення адаптаційного потенціалу соціально дезадаптованих осіб зрілого віку шляхом спеціальної організації реадаптаційного соціального середовища відповідно до особистісних особливостей реадаптантів. Показано, що соціальна реадаптація осіб зрілого віку є ефективною тоді, коли вона здійснюється системно на рівні первинної реадаптації, базовому рівні та рівні постреадаптації, а також побудована з урахуванням показників рівнів адаптаційного потенціалу та дотриманням принципів еквівалентності, динамічності, диференційованого прогнозування та перспективності.

Проаналізовано теоретико-методологічні засади вивчення проблеми соціальної реадаптації осіб зрілого віку. Розкрито принципи побудови та зміст системи соціальної реадаптації з урахуванням показників адаптаційного потенціалу особистості. Визначено особливості та умови впровадження системи соціальної реадаптації осіб зрілого віку в практику соціально-психологічної роботи.

Проанализированы теоретико-методологические основы изучения проблемы социальной реадаптации лиц зрелого возраста. Раскрыты принципы построения и содержание системы социальной реадаптации с учетом показателей адаптационного потенциала личности. Определены особенности и условия внедрения системы социальной реадаптации лиц зрелого возраста в практику социально-психологической работы.

Досліджено психологічні особливості загального конструкту его-ідентичності жінок у період пізньої зрілості в залежності від їх соціального статусу в контексті інтеграційного підходу. Виявлено закономірності та взаємозв'язки основних складових компонентів конструкту жіночої его-ідентичності в даний період, вдосконалено поняття загального конструкту жіночої его-ідентичності. Доведено, що соціальний статус жінок періоду пізньої зрілості впливає на особливості їх самоактуалізації - інтегральний показник самоактуалізації має тенденцію до зростання з підвищенням соціального статусу.

Досліджено феномен особистісної (внутрішньої, психологічної) свободи людини шляхом вивчення смислової будови досвіду особистості, що визначає специфіку її відношень зі світом, стосунків з іншими людьми, ставлення до себе та до власного життя. Встановлено вікові та гендерні відмінності у смисловій структурі феномена особистісної свободи у дорослих, які розглядаються у різні періоди зрілості. Показано зв'язок між феноменом внутрішньої свободи та іншими особистісними феноменами (самосвідомістю, системою его-захисту та ін.). Описано процес актуалізації внутрішньої свободи у дорослих за умов індивідуальної та групової психотерапії. З'ясовано, що існує можливість реінтерпретації особистістю свого досвіду, який лежить в основі патернів несвободи та залежності, чому сприяє особливим чином організований діалогічних простір психотерапевтичної взаємодії ( групової або індивідуальної) з дорослими досліджуваними.

Проаналізовано особливості психологічної ресурсності осіб зрілого віку. Теоретично доведено, що формування психологічної ресурсності пов'язано з конгруентністю Я-концепції особистості. Висвітлено проблему дефініції понять "психологічні ресурси" та "психологічна ресурсність" особистості. Наведено результати емпіричного дослідження компонент психологічного ресурсу осіб зрілого 20 - 79 років. З'ясовано компоненти психологічного ресурсу осіб ранньої, середньої та пізньої дорослості. Виявлено, що у період зрілості психологічна ресурсність людини трансформується від значущості самореалізування у професії до цінності віри у добро.