Проведено систематичний аналіз фундаментальних філософсько-світоглядних ідей - антропоцентризму та віталізму. Послідовно розглянуто загальні тенденції їх розвитку, окремі сутнісні виміри та опредметнення антропоцентризму та віталізму в різних сферах життєдіяльності людини. Особливу увагу приділено феномену українського буття та його людиновимірності та життєвості.

Прослежено развитие гуманизма со времен древних греков до Французской революции, рассмотрены условия и предпосылки, подготовившие платформу для начала работы Ч.Дарвина. Изложены основы теории ученого, касающиеся ряда самых значительных областей человеческой деятельности. Освещены противоречивые данные антропологии, биологии и геологии с экскурсами в медицину, физику и теологию. В контексте общественных наук раскрыты последствия постепенного многовекового развития гуманизма. Подчеркнуто, что именно эволюционная точка зрения лежит в основе многочисленных социальных болезней современности и, во всемирном масштабе, ответственна за стремление политиков к единому всемирному правительству, которое, согласно провозглашенной гуманистами цели, предназначено человечеству.

Висвітлено основні етапи розвитку філософської науки. Детально проаналізовано творчу спадщину визначних вчених: Г.Галілея, К.Поппера, Ф.Аквінського, М.Кузанського, Ф.Бекона, Л.Фейєрбаха, Ф.Ніцше, М.Шеллера та ін. Комплексно розкрито проблему суті життя в ідеалістичній та матеріалістичній філософії. Розглянуто біологія як галузь природничо-наукового пізнання, яка має безпосереднє відношення для осмисленння філосоських і релігійних проблем людини (зокрема, суті людини, її життєдіяльності, співвідношення соціального та біологічного, природного та духовного тощо).

Освещена теория классической систематики, проанализированы её взаимосвязи с философией, методологией и историей науки, теорией систем. Изложены основные положения теории в областях описаний (мерономии), классификаций (таксономии) и реконструкций филогенеза (филономии).

Рассмотрены проблемы клонирования человека в социально-правовом континууме. Изложены генетические предпосылки клонирования млекопитающих, показаны социальные направления его использования. Определены соотношения Творца и творения, Бога и человека. Раскрыты вопросы понимания бессмертия человека как бессмертия его души, морального ограничения, пределов вторжения науки в сферу человеческой души, опасности утраты духовности. Проанализирована диалектика взаимодействия философии и естествознания в сфере познания генетической природы человека, показаны предпосылки и причины их синтеза на современном этапе. Приведены основополагающие международные и внутригосударственные акты, освещающие биоэтические и юридические вопросы клонирования человека, а также документы авторитетных общественных и религиозных объединений.

Представлены результаты изучения феномена Жизни при помощи методологии Причинности, разработанной В.П.Гочем. На основе большого теоретического и практического материала рассмотрены метафизика Жизни, ее валеософское понимание, особенности методологии Причинности. Раскрыта природа биополя и символическая природа человеческой духотелости, охарактеризованы основные принципы и ценности валеоэтики как этики взаимодействия с Жизнью.

Рассказано о зарождении евгеники, изложены ее основные идеи. Освещена история развития советской евгеники, показаны ее специфические черты.

Розкрито сутність проекту "Геном людини", показано його вплив на людське буття в усіх його проявах та на формування інформаційно-геномної парадигми. Проаналізовано взаємозв'язки геномного проекту з нанотехнологіями та робототехнікою, які разом складають GNR-технологічний комплекс. Доведено, що проект "Геном людини" дозволяє вирішити ряд медичних проблем у лікуванні спадкових захворювань, а у взаємодії з нанотехнологіями та робототехнікою формує феномен антропоморфізації техносфери. Показано, що практика реалізації проекту "Геном людини" робить не передбачуваним майбутнє людського виду. З'ясовано, що геномні технології можуть здійснити радикальний вплив на геном людини, здатність генерувати велику кількість модифікацій тілесності, суб'єктивності та сприйняття. Обгрунтовано, що наслідком впровадження геномних технологій є поява постлюдини.

Висвітлено суть поняття "живі сили" організму з використанням категорії "Рід" - єдиного системного різноманіття змісту "живого організму" (і життя як такого взагалі), а також видові відмінності, що становлять системне різноманіття та способи прояву "живої сили". Відзначено, що принциповим для даного дослідження є визначення протилежності між: "фізичною" (механічною) і "живою силою організму". Сила визначається як здатність опрацювати (у фізичому розумінні) або вивести зі стану спокою деяке фізичне тіло. На противагу цьому "живу силу" організму визначено як діючу творчу активність (інтелектно-інноваційну креативність у конкурентному середовищі взаємодії штучного та природного інтелектів у біосферному та ноосферному вимірах людського буття). Тобто така творча активна сила організму, що забезпечує його відтворення, збереження і системно цільовий, вибірково спрямований розвиток, зміст якого відображається (для людини) усвідомлено поставленою метою, тобто ідеальністю (волі, розуму, душі) залежно від стану та потенційних можливостей наявних матеріальних сил людської тілесності.

Досліджено методологічну роль біотики в осмисленні феномену коеволюції суспільства та природи. Філософсько-методологічне осмислення біотики грунтується на вищих ідеалах коеволюції суспільства та природи як основи людського буття. Коеволюційна настанова є регулятивним методологічним принципом біотики, що дозволяє розкрити взаємини людства з природою, єдність природничо-наукового та гуманітарного знання. Саме коеволюційний перехід системи людина - біосфера до стану динамічно стійкої цілісності, симбіозу означатиме реальне перетворення біосфери в ноосферу. Проведено синтез біотики та синергетики. Синергетика кардинально змінила процеси розвитку та примноження наукового знання про світ і людину, пізнавальні можливості людини. З використанням синергетичного підходу виявлено цінні ідеї та уявлення, а саме: цінності, екологічної стійкості, біоетичної свідомості, глобальних наслідків локального втручання людини в природу. Біотика пропонує шлях створення суспільства, здатного до спільного розвитку з біосферою, тобто такого, яке може перейти в епоху ноосфери. Об'єктом вивчення стає відповідальна особистість. Чим більше зусиль суспільства буде спрямовано на формування такої особистості, тим більш усвідомленими, ефективними стануть зусилля людей щодо формування біотичної освіти. Одним з найважливіших компонентів біотичної освіти є підготовка спеціалістів, здатних вирішувати завдання різного масштабу. Результатом такої освіти може стати біотичний світогляд, центром якого є ідеї цінності життя, єдності людини та живої природи.

На підставі узагальнень з історії взаємин біології та напрямків "точного" природознавства, зокрема, математики, досліджено особливості генези, розвитку та перспектив кількісного підходу до вивчення природних об'єктів, визначено його евристичні можливості щодо використання математичних методів у біології. Проведено ідентифікацію змісту та пізнавального сенсу кількісного та якісного підходів щодо вивчення природних об'єктів. Розглянуто зміни пізнавальних ролей категорій якості та кількості у процесі розвитку наукового пізнання. З урахуванням сучасних уявлень щодо "біологічної реальності" визначено напрямки впровадження кількісної методології в дослідження процесів живої природи. Обгрунтовано оптимальне встановлення меж компетентності кількісної методології у вивченні біологічних об'єктів. Висвітлено нові уявлення стосовно механізму взаємної адаптації пізнавальних можливостей математики та біології.

Проаналізовано методологічні синергетичні засади, кваліфіковані як різновид постнекласичного філософського мислення. На підставі синергетичного аналізу досліджено феномени самоорганізації біологічних систем на рівні біогенезу, еволюції біологічних макросистем, ноогенезу. Визначено сутність самоорганізації на рівні біологічних систем. Розкрито евристичні функції синергетичного підходу в розумінні закономірностей еволюції біосистем, специфіку синергетичного аналізу процесів самоорганізації в еволюції живої матерії. Проведено гносеологічний аналіз біогенезу, автопоезу, алопоезу.

Розглянуто форми розуміння категорії "взаємовідношення". Висвітлено процес становлення категорій "взаємовідношення", "середовище", "організм" в історії біології. Встановлено роль категорії "взаємовідношення" у сучасному підході до проблеми "організм - середовище", виявлено підстави, які визначають його специфіку. На базі емпіричних даних встановлено, що процес диференціації живої організації відбувається у взаємодії її розвитку та структурування. Доповнено традиційне визначення категорії "взаємовідношення": з'ясовано механізм зміни стану взаємодіючих сторін. Зазначено, що сучасне біологічне дослідження вносить в уявлення про еволюцію певні особливості екологічного та морфологічного характеру, сприяє розвитку еволюційної екології та екологічної морфології.

Зазначено, що ціннісні орієнтації сучасної біології виявляють себе як регулятиви, що втілюють відносно стійку єдність когнітивного та ціннісного і спрямовують хід наукового дослідження. У процесі зміни в історії біології типів наукової раціональності суттєво змінюються форми реалізації ціннісного відношення в пізнанні живого. У класичній біології як цінність постає єдина об'єктивна істина, тобто когнітивне та ціннісне ототожнюються. У некласичній біології аксіологічний смисл у дослідженні живого виявляється в контексті пошуку методології, адекватній специфіці живого. У постнекласичній біології аксіологічні настанови включені в сам процес наукового дослідження як певні його дозволи та заборони. На цій основі утворюються аксіолого-пізнавальні форми осмислення сутності живого, їх можливості виявляють біоетика та біофілософія.

Досліджено концепт "життя" й як він репрезентований на різних рівнях знання про живе: практичному, науково-теоретичному, у циклі біологічних дисциплін і філософії біології. Визначено, що ми можемо сказати про життя поза нашими уявленнями про нього. Розглянуто питання - чи може наука, передовсім біологічне знання, розкрити сутність життя; чи можемо ми, науково пояснюючи сутність життя, зрозуміти його сенс. Обгрунтовано концепт "біогносису", який розкриває змістовні контексти топосів життя в мережах знання про нього.

Исследовано концепт "жизни" и как он представлен на разных уровнях знания о живом: практическому, научно-теоретическому, в цикле биологических дисциплин и философии биологии. Определено, что мы можем сказать о жизни вне наших представлений о ней. Рассмотрены вопросы - может ли наука, прежде всего биологическое знание, раскрыть сущность жизни; можем ли мы, научно объясняя сущность жизни, понять его смысл. Обоснованно концепт "биогносиса", который раскрывает содержательные контексты топосив жизни в сетях знания о нем.

Досліджено новітні біотехнологічні практики в контексті постнекласичної методології, в межах якої в нових вимірах розкрито сенс даних форм практик, що істотно впливають на буття природи та людини. Вивчення біотехнологічних практик як об'єкту філософсько-методологічного аналізу здійснено на основі розкриття їх особливостей в контексті взаємовідношення понять "природне" та "штучне", виявлення характеристик новітніх біотехнологічних практик, які розглядають їх як різновид постнекласичних практик. Проаналізовано з позицій постнекласики біотехнологічні практики як дослідницькі та показано, що методологічні принципи синергетики виявляють себе через загальні методологічні настанови, які конкретизовано в біотехнологічне дослідження. Світоглядні й етичні виміри біотехнологічних практик виявлено в процесі осмислення впливів новітніх біотехнологічних практик на людину, її тілесність і наведено в контексті біоетичних вимог.

Досліджено трансформації методологічних орієнтацій філософії науки у напрямі становлення сучасного антропологічного дискурсу, виявлено тенденції розвитку наукової методології. Розкрито суть лантропологічного повороту» в сучасному науковому мисленні, його світоглядно-філософські та пізнавально-методологічні наслідки. Проаналізовано методологічні можливості й обмеженість універсалістських настанов основних концепцій натуралістичного напряму в сучасному антропологічно-науковому дискурсі. Виявлено людиномірні аспекти еволюціоністської парадигми в епістемології та психоаналітичному розумінні природи пізнавальної діяльності. Розкрито антисцієнтиську спрямованість антропологічно-методологічного дискурсу на прикладах екзистенціалістсько-феноменологічної та герменевтичної критики традиційного раціоналізму.

Наведено результати філософсько-методологічного аналізу біоетики як світоглядної концепції, кентаврового постнекласичного знання та нормативно-ціннісної системи, які зорієнтовані на гармонізацію відносин "людина - природа" та "суспільство - довкілля". Досліджено філософсько-методологічні проблеми біоетики, філософсько-світоглядні та соціокультурні передумови її формування, тенденції й етапи розвитку, описано структурну організацію. Розроблено концепцію глобальної біоетики, в якій інтегровано завдання медичної й екологічної етики у єдину мету збереження та розвитку життя з урахуванням етичних принципів. На підставі аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників становлення теорії та практики біоетики обгрунтовано такі концептуальні засади біоетики: життя як неметафізична сутність, самоцінність представників життя, їх право на життя, життя як співтовариство представників життя. Доведено, що світоглядною теорією біоетики є концепція постнекласичної раціональності, а її теоретико-методологічним підгрунтям - принципізм, механізми конкретизації та генералізації моралі. Обгрунтовано твердження, що аксіологічний вимір біоетики визначається цінностями Просвітництва, які трансформуються сучасним контекстом біоетики.

Здійснено філософсько-методологічне осмислення дарообміну як засадничої форми людського буття в світі. Поглиблено розуміння способів його конституювання, якими стали нормативний та досвідний. Конкретизовано термінологію та сутнісне визначення культурно-антропологічного феномену дарообміну. Нормативний спосіб конституювання дарообміну як форми людського буття, що одночасно стає цілісним підходом щодо розуміння проблеми людини, розкрито шляхом звернення до структурної антропології К. Леві-Строса. Структурно-семіотичний підхід з чіткими принципами структурності та трансформативності розкриває нормативний спосіб конституювання дарообміну в багаторівневій інтерпретації: від функціональної компоненти - обміну, до логічного принципу взаємності, що детермінує людське буття. Досвідні способи конституювання дарообміну як форми людського буття, що одночасно стають цілісними підходами щодо розуміння феномена людини, розкрито шляхом звернення до символічної антропології К. Гірца, В. Тернера та Е. Ліча. Семіотичний підхід щодо розуміння дарообміну виокремлює два рівні аналізу: взаємини дарообміну, тобто сам досвід, та його значення — взаємність, які в досвіді збігаються. Значущість взаємності конституює взаємини дарообміну, але сама вона формується в досвіді дарообміну. Відтак, розширюється розуміння взаємності, адже вона перебуває в процесі постійного становлення та руйнації, тому коливається від негативної до позитивної і є складовою досвіду дарообміну. Запропоновано два протилежні підходи щодо розуміння взаємності: як нормативного принципу обопільності, що визначає людину ззовні, та взаємності як взаємодоповнюваності, що формується у взаєминах між індивідами.

Зроблено соціально-філософське дослідження дикої природи як складової функціонування сучасного соціуму. Визначено специфіку соціально-філософського аналізу феномена дикої природи. Висвітлено етапи понятійного розвитку дикої природи, категоріального кола, що розкривають її сутність; з’ясовують атрибути дикої природи. Надано характеристика етапів розвитку взаємин дикої природи та культурного ландшафту в історії людства. Досліджено вплив дикої природи на формування світоглядних настанов людини і уявлення її як священного простору. Визначено змістовність та спрямованість дикої природи як ресурсу соціального розвитку та причин екологічних кризових явищ в соціальних практиках. Розглянуто протистояння культурного ландшафту та дикої природи як проблему сучасності. Наголошено на збереженні дикої природи та оцінено дику природу як фактор розвитку економічного потенціалу регіонів. Окреслено екологічні перспективи людства.