Наведено результати філософсько-методологічного аналізу біоетики як світоглядної концепції, кентаврового постнекласичного знання та нормативно-ціннісної системи, які зорієнтовані на гармонізацію відносин "людина - природа" та "суспільство - довкілля". Досліджено філософсько-методологічні проблеми біоетики, філософсько-світоглядні та соціокультурні передумови її формування, тенденції й етапи розвитку, описано структурну організацію. Розроблено концепцію глобальної біоетики, в якій інтегровано завдання медичної й екологічної етики у єдину мету збереження та розвитку життя з урахуванням етичних принципів. На підставі аналізу внутрішніх і зовнішніх чинників становлення теорії та практики біоетики обгрунтовано такі концептуальні засади біоетики: життя як неметафізична сутність, самоцінність представників життя, їх право на життя, життя як співтовариство представників життя. Доведено, що світоглядною теорією біоетики є концепція постнекласичної раціональності, а її теоретико-методологічним підгрунтям - принципізм, механізми конкретизації та генералізації моралі. Обгрунтовано твердження, що аксіологічний вимір біоетики визначається цінностями Просвітництва, які трансформуються сучасним контекстом біоетики.

Зроблено соціально-філософське дослідження дикої природи як складової функціонування сучасного соціуму. Визначено специфіку соціально-філософського аналізу феномена дикої природи. Висвітлено етапи понятійного розвитку дикої природи, категоріального кола, що розкривають її сутність; з’ясовують атрибути дикої природи. Надано характеристика етапів розвитку взаємин дикої природи та культурного ландшафту в історії людства. Досліджено вплив дикої природи на формування світоглядних настанов людини і уявлення її як священного простору. Визначено змістовність та спрямованість дикої природи як ресурсу соціального розвитку та причин екологічних кризових явищ в соціальних практиках. Розглянуто протистояння культурного ландшафту та дикої природи як проблему сучасності. Наголошено на збереженні дикої природи та оцінено дику природу як фактор розвитку економічного потенціалу регіонів. Окреслено екологічні перспективи людства.