Досліджено духовний розвиток особистості у контексті організації мистецької освіти. Окреслено шляхи формування ціннісних художніх орієнтацій молоді у галузі аматорського театрального мистецтва. Детально проаналізовано українську культуру XVI - XVII ст. Значну увагу приділено гуманістичним засадам діяльності правоохоронних органів України, деяким психологічним чинникам віктимності неповнолітніх, творчим можливостям людини, національним традиціям українського виховання, а також особливостям взаємовідносин генотипу та фенотипу у формуванні психічних функцій особистості.

Висвітлено історію української культури у глобально-цивілізаційному вимірі. Описано деякі особливості ренесансного періоду в Україні. Розкрито взаємозв'язок фольклорних традицій і мистецтва бароко Слобожанщини XVII - XVIII ст. Розглянуто питання наявності неокласичних тенденцій у культурі постмодернізму. Проаналізовано культуру спілкування викладача та студента як фактор формування особистості. Визначено деякі тенденції формування інформаційного суспільства в Україні. Запропоновано сучасний погляд на розвиток театрального процесу в країні. Розкрито вплив іноземної масової культури на формування вітчизняної театральної естетики. Акцентовано увагу на проблемах розвитку хореографії, фольклору, академічному і народно-інструментальному мистецтві, хорознавстві, тенденціях розвитку бібліотечно-інформаційної освіти. Висвітлено традиції та новації бібліотеки в соціокультурному просторі. Розглянуто нові інформаційні технології в сфері культури.

Освещена история украинской культуры в глобально-цивилизационном измерении. Описаны некоторые особенности ренессансного периода в Украине. Раскрыта взаимосвязь фольклорных традиций и искусства барокко Слобожанщины XVII - XVIII вв. Рассмотрены вопросы наличия неоклассических тенденций в культуре постмодернизма. Проанализирована культура общения преподавателя и студента как фактор формирования личности. Изложены некоторые тенденции формирования информационного общества в Украине. Предложен современный взгляд на развитие театрального процесса в стране. Раскрыто влияние иностранной массовой культуры на формирование отечественной театральной эстетики. Акцентировано внимание на проблемах развития хореографии, фольклора, академического и народно-инструментального искусства, хороведении, тенденциях развития библиотечно-информационного образования. Освещены традиции и новации библиотеки в социокультурном пространстве. Рассмотрены новые информационные технологии в сфере культуры.

Розглянуто філософсько-методологічні та історико-культурні аспекти духовності українства. Проаналізовано суть та генезис української національної ідеї за період IX - XVII ст. Висвітлено проблеми національної ідентифікації, а також мовленнєвого етикету в державній службі. Охарактеризовано ділову етику як частину духовно-етичного самовизначення людини, а також окремі прояви мистецького життя як складову духовності.

Рассмотрены философско-методологические и историко-культурные аспекты духовности украинства. Проанализированы сущность и генезис украинской национальной идеи за период IX - XVII вв. Освещены проблемы национальной идентификации, а также языкового этикета в государственной службе. Охарактеризованы деловая этика как часть духовно-этического самоопределения человека, а также отдельные проявления художественной жизни как составляющие духовности.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю6*671.13 + Ч484(0)711

Рубрики:

Соціальна філософія

Організація вищої освіти

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто процес формування духовних цінностей у сучасних ВНЗ. Проаналізовано методологічні підходи щодо формування цінностей в освіті на основі гуманітарних наук та наведено вимоги до гуманітарної освіти. Висвітлено роль освіти як механізму формування інтелектуального потенціалу особистості, духовних цінностей, єдність підходів трьох рівнів: міжнародного, державного й освітньо-галузевого. Описано принципи освіти, які реалізуються шляхом її змісту, щодо організації освіти та системи контролю студентів, забезпечення розвиваючого інформаційного середовища, необхідного для їх самореалізації та формування відповідальності за збереження загальнозначимих цінностей.

Рассмотрен процесс формирования духовных ценностей в современных ВУЗ. Проанализированы методологические подходы к формированию ценностей в образовании на основе гуманитарных наук и приведены требования к гуманитарному образованию. Освещены роль образования как механизма формирования интеллектуального потенциала личности духовных ценностей, единство подходов трех уровней: международного, государственного и образовательно-отраслевого. Описаны принципы образования, реализуемые через его содержание, а также организации образования и системы контроля студентов, обеспечения развивающейся информационной среды, необходимой для их самореализации и формирования ответственности за сохранность общезначимых ценностей.

Уперше розглянуто історичну пам'ять в системі духовності особистості (соціально-філософський аспект). Наведено тлумачення ключових понять, зазначено про важливість дослідження даної проблеми на сучасному етапі державотворення України.

Впервые рассмотрена историческая память в системе духовности личности (социально-философский аспект). Представлены толкования ключевых понятий, указано о важности исследования данной проблемы на современном этапе формирования государства Украины.

Розглянуто підходи представників різних галузей науки (соціології, педагогіки, філософії) до визначення функцій духовної культури та її ролі в суспільстві. На підставі системного міждисциплінарного аналізу визначено основні функції духовної культури, які запропоновано використовувати у дослідженнях щодо можливих шляхів формування духовно багатої особистості.

Розглянуто духовну складову культури, яка відіграє важливу роль у становленні морально-політичної свідомості людини.

Проведено соціально-філософське дослідження феномену аскетизму. Виконано філософсько-історичний аналіз виникнення, становлення та функціонування аскетизму, виявлено його основні історичні типи: архаїчний, імперативно-нормативний і любовно детермінований. Поняття аскетизму визначено як соціоморальний принцип, що базується на самообмежуванні та самопримушуванні; специфічний засіб самовдосконалення моральних, інтелектуальних, вольових і фізичних здібностей людини; свідома, вольова, морально спрямована діяльність. Залучення у науковий обіг теологічних і релігійно-філософських праць з аскетизму дозволило розкрити технологію аскетики, її сутнісні риси, зміст, усвідомити аксіологічну природу, особливості формування оцінки аскетизму на індивідуальному і соціальному рівнях, соціальний вплив цієї оцінки, а також механізм самореалізації особистості як творчої, аскетично зорієнтованої діяльності.

Дисертацію присвячено грунтовному аналізу процесу відтворення генераційної цілісності духовної культури та його управлінському аспекту. На основі інтегративного підходу здійснено комплексно-системний аналіз механізму функціонування цього процесу. Особливу увагу приділено проблемам розвитку духовної культури в сучасний період та виокремленню основних теоретико-методологічних засад державного управління культурою за умов становлення української державності.

Розроблено цілісну соціально-філософську концепцію дизайну як фактора гармонізації відносин суспільства й особистості. Розкрито сутність дизайну як об'єкта вивчення соціальної філософії. Проаналізовано наукові підходи щодо дизайну в його історичній ретроспективі. Визначено принципи та методи філософського аналізу та розроблено категоріальний апарат дослідження дизайну. Вивчено генезу дизайнерської діяльності, акцентовно увагу на її інноваційному характері. Визначено сутність, форми та функції дизайну, досліджено концепцію дизайнерської діяльності в системі відносин людина - суспільство, розкрито сутніть дизайнерської творчості як специфічного способу самореалізації особистості. Встановлено роль дизайну у розвитку соціальної свободи та самоудосконалення соціуму й особистоті, розглянуто специфіку самореалізації особистості в дизайнерській діяльності. Розкрито сутність дизайну як культурної універсалії цивілізації, розглянуто сучасні уявлення про технократичний дизайн. Уточнено аксіологічну складову змісту дизайну та його антропологічний вимір. Виявлено специфіку сучасної концепції становлення та розвитку дизайну як духовно-практичного феномену в інформаційно-культурному просторі й обгрунтовано напрями оптимізації його нових форм. Показано роль вітчизняних дизайнерських традицій у саморозвитку українського суспільства. Проаналізовано актуальні проблеми дизайну в сучасному філософському дискурсі - класичному, модерністському, постмодерністському.

Визначено духовні цінності армії як усвідомлені, соціально значущі для її духовного розвитку явища та процеси, а також їх якості та сторони, що функціонують у системі історично визначених суспільно-громадянських та військово-професійних відносин і позитивно впливають на удосконалення духовного життя армії та об'єктивацію елементів світогляду особового складу, пов'язаних з проявом духовної культури військовослужбовців, розумінням їх як особи та захисника Вітчизни. Розкрито суть, зміст, специфіку духовних цінностей армії, досліджено систему засобів їх формування, тенденції та протиріччя формування та функціонування даних цінностей. Обгрунтовано механізм формування духовних цінностей у Збройних Силах. Запропоновано шляхи оптимізації цього процесу за умов трансформації українського суспільства.

Досліджено проблему духовності, актуалізовану сучасними соціокультурними трансформаціями і необхідністю перегляду метафізичних основ теорії відповідно до нових соціокультурних і дискурсивних контекстів. Здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення цієї проблеми, яке полягає в експлікації та концептуалізації інтерсуб'єктивного виміру духовності на постметафізичних засадах. Переосмислено ідеал і норму духовності, розглянуто її сучасні форми репрезентації. На підставі аналізу можливих напрямків духовної реформації окреслено обриси нової духовності. Зазначено, що здобуті результати суттєво трансформують уявлення про духовність, дозволяють "вписати" категорію у сучасний філософський дискурс і більш ефективно застосовувати її для аналізу сучасних проблем існування людини, культури, соціуму, цивілізації.

Концептуалізовано релігійну комунікацію у просторі європейської культури, в якому релігія (християнство), як і наука, ініціювала формотвірні комунікативні моделі. Висвітлено та проаналізовано основні підходи комунікативної філософії XX ст. Показано контемпоральність ідей комунікативної філософії з основними ідеями релігійної комунікації у змістовому, етичному та нормативному аспектах, на підставі цього розглянуто християнську релігію як джерело артикуляції базових цінностей. Доведено, що релігія є комунікативно-парадигмальною моделлю культури, а наука - парадигмально-комунікативною. Здійснено спробу специфікувати релігійну комунікацію шляхом виділення трьох гетеротромних вимірів: тринітарного, вертикального та горизонтального. Установлено, що в екуменічному русі мають місце дві магістральні комунікативні стратегії - модерністська - подібності та постмодерністська - розрізнення.

Розглянуто феномен любові як універсальний тип соціальних відношень, виражений у дискурсивному акті. На підставі аналізу дискурсивних практик показано, що любов - явище, для якого характерні соціальні механізми, що мають універсальну антропологічну основу. Запропоновано нову онтологічну модель реальності, яка базується на любові, що об'єднує рівні соціокультурного буття. Доведено, що еволюція людини розумної та властивого їй прагнення до любові органічно взаємопов'язана з еволюцією живої природи. Перехід від неживої природи до духу - це сходження від несвідомої до свідомої духовності людини. Закладений від початку потенціал трансформується в людині від статевої любові до масштабів Всесвіту. Запропоновано структурну модель, що поєднує індивідуальний і соціальний аспекти стосунків любові між суб'єктами. Доведено евристичну та праксеологічну цінність висвітлених теоретичних конструкцій. Запропоновано актуалізувати християнський ідеал любові та створити нову соціо-гуманітарну парадигму - агапе-педагогіку.

Розроблено методологію опису для аналізу складних процесів розвитку радянської культури, висвітлено багатоманітність її зв'язків з феноменами масової свідомості та владою. З'ясовано, що відповідна методологія опису має грунтуватися на засадах аналізу моделі культури як відкритого тексту, що дає змогу дослідити авторські функції художньої культури, масової свідомості та певних сигналів тексту, які сприймаються як його структурні ознаки. Встановлено специфічні властивості масової свідомості, які може виявляти культурна аудиторія, на підставі запропонованого розгляду масової свідомості у притаманних їй позиціях щодо індивідуальної свідомості, групової свідомості, масового позасвідомого. Розглянуто особливості дії механізмів спрощення, таких як трансформація лубкових форм, терор, соцзамовлення. З'ясовано механізми формування "великої" традиції у радянській культурі й увиразнено зв'язки "великої" традиції радянської культури та лубка. Показано, що цензура існувала як інституційний та як соціально-психологічний феномен. Конкретизовано поняття міфологічної парадигми радянського світобачення, проаналізовано міфологічну операцію "переписування економіки як природи", що у перебудовчий період найсуттєвіше виявила специфічні протиріччя радянської художньої свідомості.

Дисертацію присвячено питанням генези та функціонування ментальності у феноменах духовного буття нації, зокрема, впливу ментальності на формування політичної культури нації. Розглянуто чинники, які призводять до виникнення певної ментальності - політичні, соціопсихічні, мовні, культурні. Політичну культуру подано як феномен духовного буття, що зумовлений типом пануючої ментальності у даному суспільстві. На підставі аналізу історичних і сучасних поглядів на цю проблему зроблено висновок про необхідність урахування ментальних традицій нації у розбудові демократичної політичної культури заради утвердження громадянського суспільства.

Проведено соціально-філософське дослідження музики як складової духовно-культурного ядра суспільства. Проаналізовано взаємодію об'єктивних і суб'єктивних факторів розвитку музичного мистецтва, роль і місце музики у системі суспільних відносин. Визначено науково-теоретичні основи соціально-фіолософського аналізу феномену мелосу. Висвітлено особливості процесів, шляхом яких мелос як музичний логос одухотворяє життя, активізує в ньому естетичний початок, збагачує повсякденне існування людини, сприяє створеню вищого рівня духовного життя людини та суспільства. Розглянуто музичний смис у аспекті взаємозв'язку традиції та постмодернізму. Проаналізовано суть і особливості музичної комунікативності у духовно-культурному просторі.

Визначено суть понять "ментальність", "музична ментальність", охарактеризовано структуру та зміст музичної ментальності. Відзначено, що її структура містить різні музичні та загальнокультурні пласти духовності певного народу, нації, соціальної групи, окремої особистості, однак універсальну значущість мають компоненти: музичні сприймання, мислення та стереотипи. Значну увагу приділено характеристиці музичної ментальності як об'єкта соціально-філософського дослідження. Розкрито різні погляди на її суть. Стверджено, що музична ментальність зумовлюється соціальними умовами життя суспільства та відображає зміни, які в них відбуваються, а також впливає на ці процеси з застосуванням художніх засобів та детермінується світоглядними та ідеологічними принципами, характерними для певного народу, нації, соціальної групи у відповідну історичну епоху. Зазначено, що музична ментальність формується та розвивається у процесі музично-історичної практики і є продуктом еволюції музичної діяльності, яка відбувається в межах естетичної свідомості. Стверджено, що однією з важливих особливостей музичної ментальності є її інтегруюча суть - здатність поєднувати найсуттєвіші риси культури певного народу, нації, соціальної групи у певний період їх розвитку.

Досліджено антропологічну природу та культурний статус містичного досвіду на основі аналізу духовної практики ісихазму як християнської містичної традиції. Розглянуто антропологічні особливості, структуру та еволюційний характер містичної практики ісихазму. Виявлено, що антропологічною основою ісихастського містичного досвіду є досягнення практикуючим суб'єктом внутрішньої гармонії як цілісності, іманентної трансцендентному. Встановлено, що містичний досвід є специфічною властивістю людини, яка виявляється лише в певному стані свідомості як дійсно цілісному чи високоморальному. Розглянуто зв'язок змісту містичного досвіду та його антропологічного значення з ціннісними орієнтирами особистості та життєвою метою як сенсом самого життя.