Індекс рубрикатора НБУВ: Ю3(4РОС)42-203 + Э372.27-574.3

Рубрики:

Історія філософії

Українська Православна Церква

Шифр НБУВ: ДС50521 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дисертацію присвячено філософському дослідженню ментальності як інтегративної характеристики культури. Виділено основні етапи філософського дослідження проблеми ментального, відслідковано основні традиції його дослідження в суміжних дисциплінах, що зумовили його появу в філософії. Визначено роль і значення ментальних настанов у структурі міфу та релігії. Запропоновано розрізняти дві форми ментальних настанов у науці: зовнішні й внутрішні. Розглянуто особливості національної типології ментального. Показано історико-культурну залежність процесів прийняття тих чи інших релігійних систем в залежності від національних типів ментальності.

Представлено праці одного з провідних філософів ХХ ст. Е.Левінаса (1906-1995), які присвячені найважливішим питанням сучасної етики, політики, філософії та права, серед яких: "Чи є онтологія фундаментальною?" (1951), "Нова раціональність", "Філософська детермінація ідеї культури" (1986), "Права людини і добра воля" (1985), "Про ідею нескінченного в нас" (1988) та ін.

Розглянуто онтологічні засади неомарксистської концепції людського розвитку. Висвітлено неомарксистську онтологію та соціальну теорію, які стверджують, що виживання та розвиток окремої людини та людства пов'язані з мисленням та діями кожного. Теоретики неомарксизму наголошують на онтологічній відповідальності окремої людини та людства перед буттям.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю225

Рубрики:

Процес пізнання. Види пізнання

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Відтворено та досліджено філософську систему С.Л.Франка як феномен російської та світової філософії XX ст., її роль у розбудові новоонтологічної парадигми. Досліджено положення російської філософії першої половини XX ст., їх місце серед основних тем світової філософії та започаткування нових мисленнєвих стратегій. Доведено, що філософія С.Л.Франка заснована на традиціях неоплатонізму та співіснує разом з найвпливовішими сучасними їй напрямами: філософією життя, інтуїтивізмом, феноменологією, філософією діалогу. Зазначено, що система абсолютного реалізму С.Л.Франка поєднала в собі своєрідні особливості російських пошуків життєво-релігійної правди (онтологізм, ідеї всеєдності та соборності, соціально-етичне спрямування) з прискіпливим логічно-теоретичним аналізом основних філософських проблем на основі критичного переосмислення російської та західної філософських традицій.

Стверджено думку про те, що у наш час придбала значне поширення загальноприйнята структура філософії права, що складається з таких елементів, як онтологія, гносеологія і аксіологія права, виділено також правову антропологію. Як елемент структури філософії права вона вивчає людину, досліджуючи її природу, слідуючи шляхом глибшого розуміння категорії "права людини" і вивчення феномену права. Саме тому раціонально називати правову антропологію у філософії права філософсько-правовою антропологією.

Проведено критико-рефлексивне дослідження парадигмальних засад естетичного пізнання. На підставі аналізу феноменологічної концепції Романа Інгардена визначено один з імовірних шляхів дисциплінарного коституювання естетики, виявлено ключову роль онтології в обгрунтуванні та теоретико-методологічній розбудові, а також у тематичному структуруванні естетичних розвідок. Проведено поглиблений аналіз та з застосуванням основних концептів і принципів онтології розкрито суть і функції художньо-естетичного в контексті фундаментальних буттєвих взаємозалежностей як адекватного культурі людського світовідношення. Інгарденівську теорію літературного твору розглянуто як узагальнену модель витвору мистецтва, основу продуктивного синтезу всіх характерних для даної сфери естетичних феноменів.

Проаналізовано зв'язок літературності філософських практик з антропологічним досвідом, що породжує ці практики, на прикладі християнського антропологічного проекту Сьорена Керкегора. Розглянуто рух філософії до літературності як одну з провідних тенденцій у сучасній західній філософії. Філософію описано як історико-літературний феномен через виділення трьох типів літературності: Платон (онтологія), Кант (гносеологія), Ніцше (комунікація). Проведено експлікацію базового поняття "літературність". Показано, що літературні практики залежать від антропологічних моделей, які їх породжують. Розглянуто зв'язок християнської антропології та літературного новаторства С.Керкегора.

Зроблено спробу концептуального обгрунтування зодчества як особливої художньої форми репрезентації світовідношення. Проаналізовано особливості становлення архітектурних форм естетичного вираження. Наголошено, що архітектура здатна виявляти глибинні засади людського світорозуміння, як це має місце у сакральній храмовій архітетурі. Обгрунтовано, що процес смислотворення як результат взаємодії людини та світу є передумовою виникнення культурного універсуму, в контектсі якого естетична діяльність становить особливу сферу прояву ідеальних сутностей. Зазначено, що поняття "співобразне" та "хронотоп" - антологічні передумови творчості та виникнення художнього твору, вони зумовлюють специфіку утворення архітектурної форми вираження. Показано, що ритм відіграє структуруючу роль у процесі становлення культурного універсуму, у художній діяльності він набуває значення духоритму, так як мистецтво є сферою цілеспрямованого вираження ідеального. Становлення формообразів зодчества пов'язане з сутнісними буттєвими процесами людської життєдіяльності, тому ритм є важливою константою архітектурного творення. Обговорено положення, що архітектура як тектура соціальної форми буття утворює реальність, у межах якої розгортається процес культуротворення. У контексті художньої реальності архітектура демонструє концептуальні засади світовідношення, створюючи уявлення про характер епохи в цілому. Зауважено, що простір і маса - основні формотворчі засоби архітектури, характер поєднання яких визначає художню цінність створеної споруди. Зазначено, що культове зодчество репрезентує сакральне як особливий феномен світовідношення, формообраз

Філософію права розглянуто як самостійну науку, що водночас відповідає і всім параметрам наукової дисципліни. Зазначено, що в Україні філософія права переживає інтенсивний розвиток, що з необхідністю припускає глибоке дослідження таких її складових, як правова онтологія, правова гносеологія, правова аксіологія, філософсько-правова антропологія і, звичайно ж, методологія правознавства.

Проведено дослідження субстанціальної структури артикуляторного жесту. Розглянуто онтологічні та гносеологічні аргументи фонетичного аналізу. Визначено роль мовця як джерела онтології, динаміки його виконавчих намірів і рівнів побудови рухів, що синтезують прояв природних, субстратних і функціональних компонентів субстанціальної структури. Встановлено її основні вияви, зокрема функціональних механізмів артикуляції, фонації, ініціації на матеріалі п'яти мов - української, російської, англійської, німецької, італійської - за особливостями виконавчого наміру. За рівнями рухової активності на основі акустичного матеріалу визначено загальні сутнісні характеристики артикуляторного жесту, а саме специфіку координаційних та інтеграційних вимовних зусиль у кожній з мов. Здійснено фонетичний аналіз текстових масивів українського та російського мовлення за ознаками координації та інтеграції дій у сполуках сегментів приголосний - приголосний і приголосний - голосний.

Доведено, що політематичні інтелектуальні дискусії стали підгрунтям для утворення особливого метафізичного спрямування у російській філософській думці ідеал-реалізму, що остаточно визначилося на початку XX ст. Його засади було викладено у працях М.Лосського та С.Франка. Упродовж наступних десятиліть ідеал-реалізм набув вигляду своєрідної філософської системи - конкретного ідеал-реалізму. На початку 1920-х рр. вона вважалася зразком російської академічної філософської традиції, а у вирішенні проблем гносеології, теорії цінностей, антропологічної проблематики, соціально-філософських проблем успішно конкурувала з панівними течіями російської філософії, поступово набуваючи визнання в Європі та Америці. Зауважено, що провідним мотивом гносеології ідеал-реалізму є визначальна роль інтуїтивного пізнання. Онтологія ідеал-реалізму містить оригінальне персоналістичне вчення про субстанційного діяча; існування є витвором творчого прагнення і ствердження цінностей відносно їх сили та рангу. Це було б неможливим поза феноменом свободи волі, яка становить суть соціально-історичної та філософської атропологій у системі конкретного ідеал-реалізму. Наявність духовної свободи виправдовує існування людини як апокаліптичного виміру всесвіту, висвітлення кінцевої мети його існування (causa finais).

Розглянуто питання антології юридичної відповідальності. Зазначено, що право онтологічне тому, що воно Відповідальне. Відповідальність - саме Буття, яке є Свободою. Свобода настільки ж відповідальна, наскільки й "безвідповідальна", тому вона є безосновна основа Буття. Відповідальність настільки ж є формою свободи, наскільки й несвободи, вона є віртуальним полем боротьби свободи і несвободи. Буття в своїй буттєвості через Становлення перетворює відповідальність-як-несвободу на Відповідальність-як-Свободу і таким чином стає Правом.

Розкрито суть поняття свободи в онтології М.Гайдеггера. Проаналізовано вплив техніки на формування спеціального типу характеру, визначено сучасні умови існування людини в світі, що глобалізується. Розглянуто людину як біоенергетичну систему, а також особливості містичної трансценденції в онтології людини.

Раскрыта сущность понятия свободы в отнологии М.Гайдеггера. Проанализировано влияние техники на формирование специального типа характера, определены современные условия существования человека в глобализирующемся мире. Рассмотрены человек как биоэнергетическая система, а также особенности мистической трансценденции в отнологии человека.

Розкрито суть понять онтології, гносеологічної парадигми, екзистенціалізму, неотомізму, деконструктивізму. Описано основні принципи онтології. Охарактеризовано некласичну онтологію ХІХ - ХХ ст. Висвітлено основні положення критичної онтології Гартмана, онтології Е.Гуссерля, В.Ф.Гегеля та І.Канта, фундаментальної онтології М.Гайдеггера, онтології волі до влади Ф.Ніцше. Розглянуто питання кризи традиційних форм онтологізму.

Раскрыта сущность понятий онтологии, гносеологической парадигмы, экзистенциализма, неотомизма, деконструктивизма. Описаны основные принципы онтологии. Охарактеризована неклассическая онтология ХІХ - ХХ в. Освещены основные положения критической онтологии Гартмана, онтологии Е.Гуссерля, В.Ф.Гегеля и И.Канта, фундаментальной онтологии М.Гайдеггера, отнтологии стремления к власти Фр.Ницше. Рассмотрены вопросы кризиса традиционных форм онтологизма.

Визначено основні соціокультурні підходи щодо дослідження онтології техніки у соціокультурному контексті. Розглянуто особливості сучасного етапу взаємозв'язку техніки та соціуму. Проаналізовано основні тенденції становлення сучасного онтологічного технічного простору. Висвітлено засоби та шляхи впливу техніки на становлення соціального типу характеру. Розкрито значення відношень, сформованих у сфері технічного простору, для перспектив розвитку людського суспільства.

Здійснено релігієзнавчий аналіз основних положень християнства й ісламу щодо війни та миру. Розкрито генезис і трансформацію концептів "війна" і "мир" у їх розвитку від першоджерел християнства та мусульманства - Книг Старого та Нового Завіту, Корану, Сунни, праць християнських і мусульманських мислителів - до сучасного трактування. Досліджено тенденції й особливості еволюції поняття "війна" у контексті християнської традиції. Розкрито суперечність християнської доктрини "справедливої війни", проаналізовано явище пацифізму. Досліджено багатоаспектну комплексну модель релігійно-філософського поняття "мир" у християнстві, розкрито його структуру, в якій розрізняється зовнішній і внутрішній мир. Розкрито комплексність поняття "джихад" у першоджерелах ісламу, а також його еволюцію та розвиток. Визначено типи джихаду, етичні постулати, обмеження й умови для його проголошення. Зауважено, що специфіка мусульманського концепту "мир" полягає в тому, що справжній мир на землі неможливий, поки на землі не запанує іслам. Здійснено логіко-семантичний, зіставний і компаративний аналіз концепцій війни та миру у християнській та мусульманській традиціях, досліджено витоки, тенденції та течії ісламського фундаменталізму.

Детально проаналізовано основні тенденції розвитку французької філософії другої половини XX ст. Проаналізовано маловивчені у теорії класичної метафізики аспекти буття, розкрито зміст поняття "постсучасність". Визначено місце французького філософського вчення другої половини XX ст. у формуванні нової онтологічної парадигми. Досліджено взаємозв'язки філософської теорії даного історичного періоду з різними напрямками сучасної філософії. Доведено, що головною ознакою філософії минулого століття є визначення онтологічних положень будь-якого філософського утворення. У французькій філософії XX ст. виявлено пріоритетність вивчення питання про буття та її поєднання з онтологічною теорією, яка контамінується з одноголоссям буття, що особливо проявляється у творчості Ж.-П.Сартра, Ж.Дельоза, Ж.Дерріда, А.Бадью. На підставі результатів історико-філософського аналізу доведено, що у XX ст. на базі філософії життя та феноменології виникає оновлена онтологія, яка спочатку набуває значення "онтології суб'єктивності", а потім, під впливом психоаналізу та структуралізму перетворюється на вчення про світ, в якому не залишилося місця для суб'єкта як фундаментального поняття. Показано значний внесок у формування оновленої онтології французьких мислителей, зокрема Ж.-П.Сартра та Ж.-Ф.Ліотара.

Досліджено онтологію метазнаків позначення сіленціального ефекту: в парадигмі розглянуто класичні та нові терміни. Метазнаки зазначеного ефекту розглянуто на матеріалі лексикографічних джерел та англомовного художнього дискурсу. Вербальні та графічні позначення сіленціальних компонентів комунікації дають картину функціонального навантаження експлікаторів невербальної дії.