На підставі експериментальних даних, одержаних протягом 1996 - 2005 рр. доведено доцільність оцінювання передселекційного та селекційного матеріалу за специфічних умов південної частини Лісостепу України. На підставі встановлення норми реакції на вирощування за особливих умов виділено сорти з високим і відносно стабільним проявом продуктивності поміж різних груп стиглості. Виявлено біологічні особливості сортів за проявом складових продуктивності: кількості бульб під кущем і їх середньої маси. Виділено перспективні зразки для практичного селекційного використання за комплексом агрономічних ознак. Доведено доцільність випробування у даній зоні вихідного передселекційного матеріалу, сортів на стійкість проти вірусних хвороб. Виділено цінні батьківські форми для одержання потомства з ефективним контролем стійкості проти зморшкуватої мозаїки, скручування листків. Виявлено, що високу резистентність проти двох хвороб мають три міжсортові гібриди та десять складних міжвидових гібридів. Обгрунтовано доцільність використання умов південного Лісостепу України для визначення посухостійкості зразків картоплі. Виділено сорти та міжвидові гібриди з кращою забезпеченістю водою, вищою водоутримувальною здатністю. За величиною коефіцієнта посухостійкості виділено сорт Карла та чотири міжвидові гібриди.

Визначено морфологічні й анатомічні ознаки листя мати-й-мачухи. Для листя мати-й-мачухи характерні такі анатомо-діагностичні ознаки: клітини верхнього епідермісу багатокутові з чітко видимими потовщеними стінками; клітини нижнього епідермісу сильно звивистостінні; продихи великі, овальні, аномоцитного типу; кутикула повздовжньо-зморшкувата; наявність простих волосків на нижній стороні листка, які складаються з короткої основи та довгої кінцевої клітини.

Определены морфологические и анатомические признаки листьев мать-и-мачехи. Для листьев мать-и-мачехи характерны такие анатомо-диагностические признаки: клетки верхнего эпидермиса многоугольные с четко видимыми утолщенными стенками; клетки нижнего эпидермиса сильно извилистостенные; устьица крупные, овальные, аномоцитного типа; кутикула продольно-морщинистая; наличие простых волосков на нижней стороне листа, состоящих из короткого основания и длинной конечной клетки.

Вивчені анатомо-діагностичні ознаки пуп'янків софори японської можуть бути використані для стандартизації та розробки відповідних методів контролю якості сировини. Діагностичними ознаками пелюсток софори японської можна вважати форму епідермальних клітин, променево-зморшкуватий тип кутикули, аномоцитний тип навколопродихового комплексу, сферовидну форму замикаючих клітин продихів. Діагностичними ознаками чашолистків софори японської є форма епідермальних клітин, наявність простих одноклітинних товстостінних трихом з грубобородавчастою поверхнею, а також їх місць прикріплення до епідерми, енциклоцитний тип навколопродихового комплексу, кристалоносна обкладка жилки з призматичних кристалів оксалату кальцію.

Изученные анатомо-диагностические признаки бутонов софоры японской могут быть использованы для стандартизации и разработки соответствующих методов контроля качества сырья. Диагностическими признаками лепестков софоры японской можно считать форму эпидермальных клеток, морщинисто-лучевой тип кутикулы, аномоцитный тип устьичного аппарата, сферовидную форму замыкающих клеток устьиц. Диагностическими признаками чашелистиков софоры японской является форма эпидермальных клеток, наличие простых одноклеточных толстостенных трихом с грубобородавчатой поверхностью, а также их мест прикрепления к эпидермису, энциклоцитный тип устьичного аппарата, кристаллоносная обкладка жилки из призматических кристаллов оксалата кальция.

Вивчено сенільні зміни шкіри лиця у 120-ти практично здорових осіб обох статей, які зверталися з приводу їх профілактики. Для оцінки рельєфу лиця використано методи комп'ютерного зображення з застосуванням програм системного вивчення лиця та комбінованої стереокамери з оптичним пристроєм. Утворення зморщок є реакцією сполучної тканини на дозоване спрямоване напруження в м'яких тканинах лиця і пов'язане з компенсаторними реакціями збереження архітектоніки сполучної тканини. Звичні артикуляційні уклади, скорочення мімічних м'язів сприяють виникненню зморщок. Зовнішні чинники, зокрема сонячне опромінення, є індукувальним фактором ступеня зморшкоутворення.

Досліджено ультраструктуру поверхні насіннєвої шкірки видів роду Gladiolus L. флори України. Досліджені насінини видів роду Gladiolus флори України характеризуються як спільними, так і відмінними ознаками. До спільних ознак належать: форма та положення рубчика (чотирикутний, невеликий, за положенням - базальний); тип кутикули (зморшкуватого типу, добре розвинена в усіх досліджених насінин); форма та межі клітин тести (полігональні, їх межі чітко проглядаються); антиклінальні стінки (рівномірно потовщені, прямі). Виказано думку, що ці ознаки можуть бути додатковими діагностичними на рівні роду. До відмінних ознак насінин належать: форма насінин; наявність та положення крила; рівень периклінальних стінок клітин тести; тип рельєфу. Дані ознаки вважаються додатковими діагностичними на видовому рівні, на основі яких складено ключ для визначення видів роду Gladiolus за ознаками насінин.

Відображено сучасний прогрес у моніторингу, діагностиці, деяких методів досліджень та захисту сої від збудників бактеріальних, грибних, мікоплазмових і вірусних хвороб з урахуванням різних грунтово-кліматичних зон України. Описано найбільш поширені та шкодочинні хвороби сої - фузаріоз, фузаріозне в'янення, пероноспороз, аскохітоз, гнилі, антракнох, церкоспороз, альтернаріоз, фомопсис, пліснявіння насіння; кутаста плямистість, пустульний бактеріоз, бактеріальний опік, бактеріальне в'янення, іржаво-бура плямистість; зморшкувата та жовта мозаїка тощо. Вони можуть знижувати урожайність насіння на 25 % і більше та погіршувати його якість. Наведено агротехнічні заходи для обмеження хвороб сої.

Повідомлено про знахідку нового для рівнинної частини України виду адвентивних рослин Geranium purpureum Vill. (Geraniaceae). Вид таксономічно дуже близький до G. robertianum L.; його основні відмінні ознаки - забарвлення стебла червоне за всією довжиною, більш товсті й менш розсічені листки з притиснутими волосками з обох боків, пелюстки у 1,5 разу більші за чашолистки, рожеві, близько 10 мм завдовжки, жовті пиляки, чашечка 5 - 9 мм завдовжки, опушена короткими (до 0,5 мм) волосками або гола, трикутно-яйцеподібні чашолистки, стулки плодів із товстішими поперечними зморшками та інші. Рослини (понад 100 особин) виявлено на залізничних станціях у селищі Батьове Берегівського р-ну та м. Ужгороді Закарпатської обл. Наведено стислу морфологічну характеристику виду, відомості щодо його географічного поширення та еколого-ценотичної приуроченості.

На зовнішній і внутрішній поверхнях фрагменту катетера, обробленого наноселеном, виявлено об'єднання клітин C. albicans з подальшим утворенням угрупувань (агломератів) і меншу кількість прикріплених клітин E. faecalis. На зовнішній і внутрішній поверхнях фрагментів катетера, обробленого наноселеном в концентрації 0,01 мг/мл, спостерігали меншу кількість прикріплених клітин E. faecalis та C. albicans порівняно з контролем. Препарат наноаквахелату селену в концентрації 0,01 мг/мл призводить до зменшення кількості прикріплених клітин досліджуваних штамів, впливає на зміну морфологічних ознак (зморшкування) клітин C. albicans, що можна трактувати як дію селену на клітинну стінку досліджуваного штаму. Концентрація наноселену 0,0025 мг/мл за 24 год призводила до формування біоплівки досліджуваних штамів мікроорганізмів, тому цей препарат не варто використовувати у низьких концентраціях.

На наружной и внутренней поверхностях фрагмента катетера, не обработанного наноселеном, выявлено объединение клеток C. albicans с последующей их группировкой (агломератов) и меньшее количество прикрепленных клеток E. faecalis. На внешней и внутренней поверхностях фрагментов катетера, обработанного наноселеном в концентрации 0,01 мг/мл, наблюдали меньшее количество прикрепленных клеток E. faecalis и C. albicans по сравнению с контролем. Препарат наноаквахелата селена в концентрации 0,01 мг/мл, приводит к уменьшению количества прикрепленных клеток исследуемых штаммов, влияя при этом на измерение морфологических признаков (сморщивание) клеток C. albicans, что может свидетельствовать о действии селена на клеточную стенку исследуемого штамма. Концентрация наноселена 0,0025 мг/мл приводила к формированию биопленки исследуемых штаммов в течение 24 ч, поэтому препарат не рекомендуется использовать в низких концентрациях.

Вивчено мікроморфологічну будову ультраструктури насіння 10 видів роду Pedicularis флори України. Проаналізовано морфологічні особливості (розмір, форма насіння, ультраструктура поверхні насінин, форма клітин, особливості антиклінальних і периклінальних клітинних стінок клітин), на основі яких виділено два типи ультраструктури: сітчастий і зморшкуватий. Сітчастий тип характеризується піднятими, прямими, потовщеними антиклінальними стінками та плоскими з гранулярною ультраскульптурою периклінальними стінками. В межах сітчастого типу виділено 5 підтипів: справжній сітчастий, сітчасто-ямчастий, сітчасто-колікулярний, сітчасто-мембранний, сітчасто-східчастий. У зморшкуватого типу клітини тести майже не проглядаються; периклінальні стінки ввігнуті або випуклі зі струменево-гранулярною ультраскульптурою. Виділені типи ультраструктури насінин можуть бути використані як додаткові діагностичні на видовому таксономічному рівні.

Мета дослідження - вивчити частоту змін з боку шкіри у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки (НАЖХП) та супутнім гіпотиреозом. Обстежено 103 пацієнти з НАЖХП та супутнім гіпотиреозом, у тому числі 91 - із субклінічним гіпотиреозом. Для верифікації терапевтичного діагнозу хворим виконували антропометричні вимірювання, за допомогою он-лайн калькуляторів враховували неінвазивні індекси гепатостеатозу FLI Fatty Liver Index) та LAP (Lipid Accumulation Product), доводили ультразвукове дослідження печінки та лабораторне обстеження. У 85 хворих виявлено патологічні зміни шкіри: у 56 пацієнтів - ксантелазми, у 49 - вузлуваті ксантоми, у 23 хворих - їх поєднання. Наведені прояви у 43 пацієнтів поєднувалися із супутньою дисліпідемією. 12 хворих із НАЖХП на тлі цукрового діабету виявлено вугрову хворобу, ще 7 пацієнтів відзначали вугрі в анамнезі, у всіх випадках акне з'являлося задовго до встановлення діагнозу цукрового діабету. 7 хворих (5 - з цукровим діабетом та 2 - із предіабетом) відзначали в анамнезі фурункульоз. Шкіра більшості обстежених була сухою, зі зниженим тургором, часто зморшкуватою. Одутлуватість обличчя (34 пацієнти) асоціювалася із супутнім гіпотиреозом та не залежала від стадії НАЖХП. Волосся переважно було тьмяним, рідким, спостерігалося його раннє посивіння та надмірне випадання. Заключення: огляд пацієнтів і детальний анамнестичний пошук є надзвичайно цінними діагностичними методами у практиці сімейного лікаря, оскільки внутрішні захворювання відображаються на стані шкіри.

З використанням світлового і сканувального електронного мікроскопів досліджено пилкові зерна 33 видів з 12 видів триби Rhinantheae родини Orobanchaceae. Встановлено, що пилкові зерна 3(4)-борозні, еліпсоїдальні, овальні, сфероїдальні або сплющено-сфероїдальні за формою, в обрисах з екватора еліптичні або округлі, з полюса слабко-3-лопатеві, 3(4)-лопатеві, округлі, округло-трикутні або трикутні; переважно середніх, зрідка дрібних розмірів. Борозни переважно довгі, зрідка середньої довжини або короткі. Виявлено типи скульптури екзини: сітчасто-паличковий, сітчасто-паличково-змошкуватий, зморшкуватий, зморшкувато-ямчастий, переплетено-дрібносітчастий, переплетено-дрібносітчастий-горбкуватий, зморшкувато-горбкуватий, різногорбкуватий, горбкуватий, зернисто-горбкувато-перфорований та перфоровано-горбкуватий. За скульптурою екзини виділено 10 палінотипів. У деяких з них за особлиостями скульптури екзини, розмірами, формою, обрисом, будовою борозен, скульптурою борозних мембран та товщиною екзини виділено 6 підтипів. На вому рівні різняться пилкові зерна родів Pterygiella, Melampyrum, Rhynchocorys і Tozzia. Пилкові зерна родів Odontites та Rhinanthus подібні за переплетено-сітчастою та зморшкувато-ямчастою скульптурою екзини, і на видовому рівні вирізняються за формою, обрисами, розмірами, будовою борозен. Пилкові зерна родів Belarda і Lathraea подібні за сітчасто-паличковою та сітчасто-наличково-зморшкуватою скульптурою екзини і різні за формою, обрисами та будовою борозен. Пилкові зерна родів Bartsia, Parentucellia та Macrosyringion подібні за сітчасто-паличковою скульптурою екзини і різняться за розмірами, обрисами, будовою борозен та особливостями скульптури екзини. Паліноморфологічні дані добре узгоджуються з розподілом родів у трибі Rhinantheae за молекулярно-філогенетичними даними і частково за традиційними системами. Виявлено можливі напрямки еволюції скульптури екзини пилкових зерен триби Rhinantheae.

З використанням світлової та сканувальної електронної мікроскопії досліджено морфологію пилкових зерен чотирьох видів з чотирьох родів триби Cymbarieae та двох видів роду Lindenbergia триби Lindenbergieae (Orobanchaceae). Встановлено, що пилкові зерна триби Lindenbergieae 3-борозно-орові (зрідка 2-борозно-орові), еліпсоїдальні, сфероїдальні або сплющено-сфероїдальні за формою, дрібних розмірів, з сітчастою скульптурою екзини. Пилкові зерна триби Cymbarieae 3-борозні, зрідка 4-борозні, еліпсоїдальні, сфероїдальні або сплюшено-сфероїдальні за формою, середніх або великих розмірів, з сітчасто-паличковою або зморшкувато-сітчасто-паличковою скульптурою екзини. Особливості пилкових зерен представників триб Cymbarieae і Lindenbergieae порівнено з такими в Paulowniaceae і верхівкових кладах Orobanchaceae. Базальна клада Orobanchaceae (Lindenbergieae) за паліноморфологічними особливостями подібна до Paulowniaceae (сестринська клада до всіх Orobanchaceae) і Wightia. Паліноморфологічні висновки підтверджують філогенетичні закономірності, які виявлено у базальних Orobanchaceae та їх найближчих родичів. Зроблено висновок, що борозно-оровий (ймовірно, 3-борозно-оровий) тип пилкових зерен може бути предковим у родині Orobanchaceae. Різноманітність пилкових зерен у верхівкових кладах Orobanchaceae еволюціонувала на основі декількох типів і підтипів пилку, властивих гіпотетичним предкам Orobanchaceae; такі типи, ймовірно, збереглися в сучасних представників Paulowniaceae та Lindenbergieae.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р60-52 + Р120.416 + Р259

Рубрики:

Дерматологія

Косметика

Вікова патологія

Шифр НБУВ: Ж23543 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Дитяча прогерія - надзвичайно рідкісна хвороба. Уперше дитячу прогерію описав у 1886 р. англійський лікар J. Hutchinson у дитини віком 6 років. Через 11 років H. Gilford у медичну термінологію ввів назву "прогерія", тобто синдром передчасного старіння. Причини цієї недуги не з'ясовано. Спадковий характер хвороби не простежується, проте існує думка про автосомно-рецесивний тип успадкування. Середній вік життя хворих на прогерію - 15 - 16 років. Прогерія характеризується затримкою росту, ознаками швидкого старіння. Під час народження або у перші роки життя розвивається геродермія, тобто стоншена, зморшкувата, суха, пергаментоподібна шкіра жовтого з коричневим відтінком кольору, через яку нерідко просвічує поверхнева венозна сітка. Дитина має вигляд глибокого старого, обличчя мале, дзьобоподібний ніс. Шкіра звисає, м'язи атрофовані, волосся тонке, посивіле, випадає. Тривалий час зберігаються молочні зуби, нігтеві пластини тонкі, атрофічні. Статеві органи недорозвинені. На рентгенограмі трубчастих кісток - остеопороз. Інтелект розвинений за віком. За понад півстолітню лікарську практику дитячу прогерію було діагностувано у трьох хворих. Перший випадок було описано авторами в 1991 р. Повідомлено про ще двох пацієнтів віком 7 та 15 років з діагнозом дитячої прогерії. Багато авторів робили спроби класифікації прогерії, виділяли різні форми. На думку авторів, це недоцільно через велику кількість клінічних ознак і непостійність їх. Запропоновано за доцільне виділити основні діагностичні критерії дитячої прогерії, а саме: склеротичні зміни серця і судин, стареча зовнішність, зморшкувата атрофічна шкіра, випадіння волосся і зубів, атрофія м'язів та ін. Позаяк симптоми старіння у разі прогерії виявляють у різному віці, слід виділити два її варіанта - ранній і пізній. У разі раннього дитина народжується зі старечими ознаками, що, очевидно, пов'язано з генетичними факторами, порушеннями розвитку плода і хворобами матері під час вагітності. За пізнього варіанта швидке старіння починається пізніше, після 2 - 3 років, і пов'язане з порушенням ендокринної регуляції.

Наведено результати вивчення мікро- та макроморфологічних особливостей плодів представників роду Cephalaria флори України. На підставі перегляду відомих ознак та аналізу власних даних морфологічного дослідження уточнено особливості будови плодів та надано їх детальні характеристики. Підтверджено, що за формою плоди Cephalaria чотиригранні, видовжені, грані ребристі, у верхній частини борозенчасті. Покривальце на верхівці закінчується зубчиками, довжина яких від 100 мкм (C. coriacea) до 600 - 800 мкм (C. uralensis), власне чашечка на короткій ніжці на верхівці плоду, густо опушена та щетиниста. Встановлено відмінності у мікроструктурі поверхні: у C. transsylvanica і C. uralensis поверхня горбкувато-ребриста, у С. coriacea - ямкувато-ребриста, виокремлюється C. demetrii зі зморшкувато-горбкуватою поверхнею. Поверхня плодів рівномірно густо опушена у всіх досліджених видів, крім C. coriacea, плоди якої розсіяно опушені. Опушення представлено простими (жорсткими і м'якими) та залозистими волосками. За формою прості волоски трубчасті, з загостреною верхівкою, однак у видів C. demetrii та C. coriacea наявні також стрічкоподібні волоски. Прості волоски мають опуклі розширені або кулясті основи, з короткими звуженими "ніжками". Cephalaria transsylvanica вирізняється серед інших видів за найбільшою кулястою основою волоска, діаметр якої удвічі більший за діаметр самого волоска. Мікроструктура поверхні простих волосків двох типів: бородавчаста та гладенька. Залозисті волоски за формою 1 - 2-клітинні з кулястими головками, хоча у C. demetrii головки можуть бути також й видовжені. Важливі карпологічні ознаки як мікроструктура поверхні, локалізація і щільність опушення плодів, особливості будови простих волосків запропоновано використовувати для точнішого визначення видів у стані плодоношення.

Індекс рубрикатора НБУВ: П212.7-315

Рубрики:

Ячмінь

Шифр НБУВ: Ж61831 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - проаналізувати морфологічну будову плодів рідкісних степових видів Iris halophila, I. pumila та I. hungarica в умовах інтродукції в лучно-степовому культурфітоценозі; встановити морфологічні параметри спільні для плодів I. halophila, I. pumila, I. hungarica, а також виявити морфологічні особливості плодів, які можуть бути додатковими діагностичними ознаками цих видів. Дослідження проводили у 2015 - 2019 рр. Матеріалом слугували плоди I. halophila, I. pumila та I. hungarica, зібрані у Національному ботанічному саду ім. М. М. Гришка НАН України на ботаніко-географічній ділянці "Степи України". Морфологічні терміни наведено згідно з З. Т. Артюшенко та О. О. Федоровим. У всіх досліджених видів плід - локуліцидна, тричленна, тримірна, тригнізда, багатонасінна, прямостояча, пряма, шкіряста, гола, розкривна зверху вниз по стулкам вздовж дорзальних жилок плодолистків коробочка. Виявлено морфологічні особливості плодів, які можуть бути додатковими діагностичними ознаками цих видів. Зокрема, коробочки I. halophila циліндричні. Верхня частина коробочки видовжена в апікальний носик (довгий, тонкий, відігнутий у бік). Поверхня гладка, матова, шести-ребриста. Ребра попарно зближені по обидва боки від дорзальних жилок. Коробочка розкривна повністю. Верхні частини стулок розходяться, при основі стулки з'єднані. Коробочки I. pumila еліпсоїдальні. Верхня частина коробочки видовжена в апікальний носик (короткий, товстий, шиловидний). Поверхня зморшкувата, без ребер. Комісуральні (септальні) шви та дорзальні жилки виступаючі. Коробочка розкривна повністю. Розкривається трьома щілинами; стулки коробочки з'єднані в апікальній частині та при основі. Коробочки I. hungarica продовгувато-еліпсоїдальні. Верхня частина коробочки без апікального носика. Поверхня жилкувата, горбиста, з шістьма борозенками вздовж дорзальних жилок плодолистків і септальних перегородок, без ребер. Коробочка розкривна до половини. Верхні частини стулок розходяться, у нижній частині коробочки та при основі стулки залишаються сполучені. Висновки: встановлено, що морфологічні особливості форми, верхньої частини коробочок, апікального носика (або його відсутність), поверхні коробочок, особливості швів, розташування ребер (або їх відсутність), а також ступінь та особливості розкриття коробочок є константними параметрами і можуть використовуватись, як додаткові діагностичні ознаки I. halophila, I. pumila та I. hungarica. З'ясовано, що розміри і колір коробочок, а також кількість насінини в коробочках цих видів відрізняються, що потребує детальнішого вивчення.

Виявлено причини і механізм утворення поверхневих дефектів у сталевих штабах, які одержують методом валкової розливки. Наведено кілька відомих гіпотез, які пояснюють причини і механізм утворення таких дефектів, як тріщини, зморшки, нерівності, "крокодиляча шкіра" та інші. Розглянуто механізм виникнення поверхневих дефектів, заснований на теоретичному аналізі параметрів течії і напруг затверділого металу у зоні прокатки, так званий "ефект прокатки". Метал в зоні прокатки унаслідок пластичної деформації змушений переміщуватися відносно поверхні валка як вперед, так і назад. Зворотне переміщення металу із зони деформації, впливаючи на скоринку металу у зоні кристалізації, призводить до стиснення її у тангенціальному напрямку і відшарування у радіальному напрямку, тобто створюються передумови для руйнування скоринки металу перед входом у зону деформації. Під дією цих напруг скоринка затверділого металу може відшаровуватися та/або відламуватися від поверхні валка. Ситуація ускладнюється тим, що для вуглецевих і низьколегованих сталей перехід із в'язкого у крихкий стан відбувається за температур, близьких до "солідусу". Порожнини, що утворилися між валком і твердим металом, заповнюються рідким розплавом, утворюючи суміш із уламків твердої скоринки і рідкого або напіврідкого розплаву. У зоні випередження зовнішні шари штаби, під дією розтягувальних напруг, деформуються і можуть набувати, наприклад, виду "крокодилячої шкіри". Для обгрунтування запропонованої гіпотези виконано розрахунки з оцінки впливу параметрів технології двовалкової розливки (TRC) на кінематичні та силові параметри у зоні прокатки. Це дозволило зробити ряд важливих практичних висновків. Під час лиття сталевої штаби на TRC доцільно знижувати обтиснення до мінімуму, який забезпечить лише зварювання затверділих скоринок, тобто наскрізна кристалізація штаби повинна завершуватися у безпосередній близькості до лінії виходу металу із валків. Реалізація цієї технології дозволить вести процес розливки на високій швидкості при низькому зусиллі притиснення валків. Формування литої штаби необхідної якості доцільно перенести на наступні гарячу та холодну прокатки.

Розтяжки - це видимі лінійні рубці, що розвиваються на тілі в місцях надмірного розтягування шкіри. Це доброякісне шкірне захворювання, але через естетичне значення вони можуть завдавати страждань пацієнтам. Розтяжки дуже поширені у понад 50 % вагітних жінок і у 50 - 90 % населення загалом. Вони частіше уражають певні етнічні групи, особливо темношкірих пацієнтів. Факторами ризику під час вагітності є сімейний анамнез, але також має місце і зайва вага, в той час як підвищений індекс маси тіла також є фактором ризику. Клінічно початкові еритематозні і фіолетові ураження, або так звані червоні смуги, переходять у зморшкуваті, гіпоінгментовані, атрофічні рубцеві відмітний, так звані білі смуги. Утворення розтяжок підтверджується чотирма основними теоріями: механічне розтягнення шкіри; гормональні зміни; вроджене структурне порушення покривів; генетична схильність. Гістологічно описані різні аномалії колагенових і еластичних волокон на рівні дерми. Лікування розтяжок завжди оманливе. Найпоширеніші місцеві методи лікування, серед яких популярні креми з центелою азійською або гіалуроновою кислотою, мигдальна олія, ретиноїди для місцевого застосування, масло какао або оливкова олія. Хімічний пилінг також можна використовувати. Можуть бути виконані різні процедури, такі як мікродермабразія, радіочастотна терапія, лазерна/світлова терапія, збагачена тромбоцитами плазми, інші, але результати часто обмежені і оманливі як для пацієнта, так і для дерматолога. Ще багато чого треба зробити для вивчення цього розповсюдженого дерматологічного захворювання.

Досліджено мікроморфологічну будову сім'янок шести видів роду Artemisia (A. absinthium, A. annua, A. argyi, A. dracunculus, A. marschalliana та A. vulgaris), представлених у флорі України, з метою виявити карпологічні ознаки, які можуть слугувати діагностичними для визначенні цих видів. Плоди збирали з дикорослих рослин рекреаційних зон міста Києва, та тих, що зростають на колекційній ділянці Національного ботанічного саду ім. М. М. Гришка НАН України. Макроморфологічні особливості вивчали за допомогою бінокулярного мікроскопа Stemi 2000, Carl Zeiss. Ультраструктуру поверхні вивчали за допомогою растрового електронного мікроскопа JSM-6700F, JEOL у режимі вторинної електронної емісії. Напилення вуглецем здійснювали методом вакуумного термічного випаровування вакуумного універсального поста ВУП-5М, SELMI; напилення платиною - за допомогою пристрою іонно-плазмового травлення JFC-1600, JEOL. Усі досліджені види мають добре виражений, справжній, багатоклітинний, симетричний, багаторядний карпоподій, який, однак, відрізняється за формою. Тип поверхні у A. annua визначено як сітчасто-ямковий, що зумовлено структурою екзокарпа та екзотестами, розташованими під ним. Виявлено види з лопатевим або суцільним верхівковим обідком, а також такі, у яких обідок навколо місця прикріплення віночка відсутній. Встановлено, що первинна ультраструктура плодів спричинена формою та характером розташування слизових клітин; епідермальні клітини екзокарпа переважно стиснуті, без чітких меж. В той час як вторинна ультраструктура плодів зумовлена переважно тонкою і непомітною кутикулою, іноді зморшкуватою, з прошарками і невеликими наростами. Досліджені карпологічні ознаки можуть бути додатковими критеріями та використовуватись у комплексі з іншими ознаками для точнішої ідентифікації досліджених видів.