На підставі результатів проведених досліджень встановлено, що у популяції Phetophthora infestans на томатах домінує високовірулентна раса T₁, яка здатна уражати всі комерційні та перспективні сорти. З'ясовано її вплив на рівень розвитку та поширення хвороби. Виявлено високу поліморфність расового складу збудника за "картопляним" тест-набором, що імовірно свідчить про наявність у популяції інтенсивних формотвірних процесів, пов'язаних з відновленням інфекції через ооспори. Встановлено самофертильність ізолятів збудника та їх здатність формувати ооспори за природних умов і зроблено висновок про наявність властивості фітопатогена накопичувати інокулюм у грунті. За допомогою речовини-стимулятора виконано пророщування ооспор. Виявлено низький відсоток пророслих ооспор, що не дає підстави вважати їх основним джерелом відновлення інфекції. Встановлено значення ооспор у підвищенні мінливості популяції та ранньому відновленні хвороби. Виявлено ряд перспективних сортів томатів з середньою стійкістю листя та високою стійкістю плодів до збудника хвороби, які рекомендовано використовувати як джерала стійкості у селекції на імунітет.

  Скачати повний текст

Уперше у зоні Північного Степу України проведено моніторинг поширення та розвитку фітофторозу на рослинах томата. Установлено діагностичні ознаки ураження збудником захворювання та досліджено його морфологічні особливості. Уперше в Україні охарактеризовано популяцію Ph. infestans за результатами визначення комплексу нейтральних маркерів (типу статевої сумісності, расової належності, чутливості дофеніламідного фунгіциду металаксилу (ридомілу)). Виявлено присутність у місцевій популяції Ph. infestans типу сумісності А2, вірулентної раси Т1 та уперше виявлено стійкі до металаксилу ізоляти патогенезу. Здійснено дослідження з метою встановлення жирно-кислотного складу міцелію Ph. infestans. Доведено можливість використання методу профілювання метилових ефірів жирних кислот у популяційних дослідженнях Ph. infestans для його внутрішньовидової диференціації за біологічними характеристиками та патогенними властивостями. З'ясовано ефективність різних методів виділення Ph. infestans у чисту культуру, виявлено морфологічну різноманітність вегетативних структур патогену, а також вплив умов вирощування на його морфологічні та культуральні ознаки. Визначено залежність патогенних властивостей Ph. infestans від його расової належності, типу сумісності, а також сорту рослини-хозяїна. З'ясовано наявність антагоністичної активності бактерій родів Burkholderia (шт. ВА-7) та Bacillus (шт. ВА-142 і ВА-58) щодо Ph. infestans і обгрунтовано можливість їх використання у біологічному контролі фітофторозу.

  Скачати повний текст

Наведено результати оцінки стійкості сортів озимої пшениці за чотирма показниками: балом стійкості, ступенем розвитку хвороби в процентах, розповсюдженням хвороби та швидкістю розвитку інфекції. З'ясовано, що основним лімітувальним фактором для збудника є швидкість розвитку інфекції, обумовлена переважно імунологічними властивостями сортів. Відзначено, що стійкість сучасних вітчизняних сортів є значною мірою неспецифічною. Запропоновано підхід для визначення стійкості сорту шляхом зівставлення балу стійкості зі значенням варіювання ступеню розвитку хвороби. На підставі такого підходу визначено найбільш стійкі сорти. Встановлено расовий та генотипний склад популяції Erysiphe graminis f. sp. tritici, домінуючі раси гриба, а також ефективні та неефективні гени стійкості. Показано, що коливання частоти визначення вірулентних до окремих генів стійкості ізолятів, а також ступінь їх вірулентності, відрізняються залежно від ефективності гену стійкості. Визначено генетичну подібність та генетичні відстані між популяціями Erysiphe graminis f. sp. tritici з різних грунтово-кліматичних зон. Виявлено, що одним з джерел формування окремих диференційованих елементів єдиної популяції, є популяція зі степової зони України.

  Скачати повний текст

Виявлено, що у Центральному та Правобережному Лісостепу Ураїни збудниками септоріозу є Septoria tritici Rob. et Desm. та Stagonospora nodorum Berk, доведено переважну розповсюдженість збудника Septoria trici. Вперше в Україні в Центральному Лісостепу визначено вірулентність та расовий склад популяції Septoria tritici. Встановлено 7 рас Septoria tritici, найбільш поширеною є 58 раса. Високо вірулентних рас не виявлено, у популяції патогену встановлено наявність середньовірулентних рас (58, 69, 72, 75) та низьковірулентних (38, 56, 67). Відзначено низьку вірулентність популяції. Встановлено високу екологічну стійкість сортів Миронівська 67 та 68, Крижинка, Копилівчанка та Київська 8 щодо збудників септоріозу за умов Центрального та Правобережного Лісостепу. Виявлено ряд колекційних сортозразків стійких щодо збудників септоріозу, бурої іржі та борошнистої роси, а також підтверджено їх значення як ефективних джерел стійкості в селекції на імунітет. Створено новий вихідний матеріал озимої пшениці стійкий щодо збудників септоріозу. На всіх етапах селекційного процесу Миронівського інституту пшениці ім.В.М.Ремесла УААН на штучному інфекційному фоні збудників септоріозу виділено стійкі гібриди та лінії озимої пшениці.

  Скачати повний текст

Досліджено внутрішні, регіональні та міжнародні фактори еволюції Косовського конфлікту. Доведено, що сучасні етнонаціональні конфлікти істотно ускладнюються активним поширенням новітніх інформаційно-комунікативних технологій, які об'єктивно сприяють активізації націоналістичних радикальних ідеологій як чинників нестабільності у вимірах національної, регіональної та глобальної безпеки. Показано, що ефективне забезпечення національної, єврорегіональної та міжнародної безпеки неможливе без ліквідації загроз, пов'язаних з неконтрольованим загостренням етнополітичних конфліктів та їх переходом у фазу збройного протиборства, наслідком якої є розпад державності, нищення та дискримінація людей за етнічною ознакою, що підтверджено на прикладі конфліктів на території колишньої Югославії, зокрема, у Косовському краї. Косовський конфлікт проаналізовано у цілісному міжнародному контексті. Досліджено фазу його інтернаціоналізації, яка активізувалася з початку 1998 р. у зв'язку з загостренням ситуації у краї. Висвітлено міжнародне втручання миротворчих сил у березні 1999 р., яке трансформувалося у воєнну операцію НАТО проти керованої на той час С. Мілошевичем Союзної Республіки Югославії із застосуванням "повітряної війни". Дане втручання розцінено як прояв нової тенденції в міжнародних відносинах, за якої гуманітарні стандарти та дотримання прав людини набувають пріоритетного значення у порівнянні з державним суверенітетом. Проаналізовано проголошення у лютому 2008 р. Республікою Косово державної самостійності з усіма бажаними та небажаними наслідками "Косовського прецеденту", досліджено його вплив на систему міжнародних відносин. Показано, що одним з подібних наслідків є свідомі зусилля Російської Федерації (РФ), спрямовані на "розморожування" етнополітичних конфліктів у пострадянському політичному просторі, про що свідчить визнання РФ в односторонньому порядку державної самостійності Південної Осетії й Абхазії.

  Скачати повний текст

Дисертаційна робота присвячена комплексному вивченню соціокультурних конструктів гендеру та сексуальності у релігійних і соціально-політичних практиках та візуальній культурі Давнього Риму (I ст. до Р.Х. – I ст. після Р.Х.).У XX столітті в США та Європі почали відбуватися трансформаційні процеси (сексуальна революція, феміністські рухи, боротьба проти расової сегрегації та інше), які повністю змінили гендерну ідентичність та розділили такі поняття як стать і гендер. Модифікація поглядів на сексуальність та статеворольову парадигму дала поштовх до нових розвідок у цій темі, що на сьогодні є перспективним науковим фронтиром.Актуальність дослідження зумовлена запитами сучасного суспільства в якому відбувається перегляд місця гендеру та сексуальності в історії, що не можливо зробити без звернення до античності, зокрема давньоримської історії.У дисертації прослідковано історіографію питання та екстраговано три ключові стадії: 1 стадія (XVIII ст. – 1929 р.) закладання підоснови для наукового дослідження гендеру та сексуальності греко-римської цивілізації; 2 стадія (1929 – 1960 рр.) вплив школи Анналів (1929 р.) та створення засад філософії фемінізму (фр. вчена С. де Бовуар). Актуалізація наукового напрямку «Історія жінок» в контексті досліджень повсякдення; 3 стадія (1960 р. – по теперішній час) соціокультурні трансформації («сексуальна революція», друга хвиляфеміністичних рухів, проблеми расової сегрегації) та як наслідок активізація розвідок з даної тематики. Також визначено, що в науковій розробці проблеми превалює два напрямки: 1) М. Фуко та його послідовники (дискурс сексуальності, влада/підкорення); 2) Феміністичний, сформований С. Померой.^UThe thesis is devoted to the complex study of socio-cultural constructs of gender and sexuality in religious and socio-political practices and visual culture of ancient Rome (I century BC – I century AD).In the twentieth century, transformational processes (sexual revolution, feminist movements, the fight against racial segregation) took place in the United States and Europe, which completely changed gender identity and divided concepts such as sex and gender. The modification of views on sexuality and gender-role paradigm has given impetus to new research on this topic, which today is a promising scientific frontier.The relevance of the study is due to the demands of modern society, where the place of gender and sexuality in history is being revised, which is impossible without going back to antiquity, in particular, ancient Roman history.The thesis traces the historiography of the issue and extracts three key stages: Stage 1 (XVIII century – 1929) laying the basis for the scientific study of gender and sexuality of Greco-Roman civilization; Stage 2 (1929 – 1960) the influence of the Annals school (1929) and the creation of the basics of the feminist philosophy (French scientist S. de Beauvoir). The actualization of the scientific direction “Women's History” in the context of everyday research; Stage 3 (1960 – present) socio-cultural transformations (“sexual revolution”, the second wave of feminist movements, problems of racial segregation) and as a result, the enhancement of research on this topic. In addition, the study specifies that two directions prevail in the scientificdevelopment of the problem: 1) M. Foucault and his followers (discourse of sexuality, power/subjugation); 2) Feminist, formed by S. Pomeroy.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена розв’язанню науково-прикладної проблеми, що має важливе значення для правової науки та полягає у комплексному теоретикоправовому розумінні дискримінації за віком і формуванні належної правової політики протидії та запобігання віковій дискримінації.На основі авторського методологічного інструментарію запропоновано власний понятійно-категоріальний апарат вікової дискримінації, що трактується як ситуація, в якій особа через свій вік зазнає обмеження у визнанні, реалізації прав, свобод, законних інтересів у будь-якій формі або до неї ставляться менш сприятливо, ніж би ставилися до особи іншого віку в порівняльній ситуації, та визначено основні характеристики вікової дискримінації. Згруповано соціальні умови, що призводять до дискримінації за віком в сучасному глобалізованому суспільстві, в умовах пандемічних загроз та військових конфліктів.Виокремлено загальні та спеціальні принципи правової політики недискримінації за віковою ознакою, котрі формують базис для нормативної діяльності держави, правореалізаційної та правозастосовної практики. Наголошено на потребі введення в понятійно-категоріальний апарат термінопоняття «множинна дискримінація за віком», котру запропоновано тлумачити як дискримінацію особи чи групи осіб у будь-якій її формі та на основі будь-якої комбінації двох або більше підстав, однією з яких є вік, при цьому підстави накладаються одна на одну, підсилюючи негативні наслідки дискримінації.Детерміновано гарантії принципу вікової недискримінації як специфічний комплекс умов, засобів, методів та принципів забезпечення, реалізації, охоронита захисту прав людини і громадянина в контексті недопущення порушення рівності за віковою ознакою та протидії порушення вікової дискримінації.Розкрито групи гарантій протидії віковій дискримінації: політичні; ідеологічні; соціальні; юридичні (нормативні, інституційні). Згруповано інституційні гарантії запобігання та протидії дискримінації за віком у модельні групи; обґрунтовано потребу створення інституту Урядовогоуповноваженого у справах вікової дискримінації в Україні; розроблено основні завдання такого спеціального органу, які запропоновано впровадити у законодавство.^UThe dissertation is devoted to solving a scientific and applied problem of great importance for legal science, which is a comprehensive theoretical and legal understanding of age discrimination and the formation of an appropriate legal policy to combat and prevent age discrimination.Based on the author's methodological tools, the author proposes her own conceptual and categorical apparatus of age discrimination. The social conditions that contribute to age discrimination in today's globalized society, in the context of pandemic threats and military conflicts are grouped.The author distinguishes general and special principles of legal policy of nondiscrimination on the basis of age, which form the basis for the state's regulatory activities, law enforcement and law application practice. The author positions the need to introduce the term "multiple age discrimination" into the conceptual and categorical apparatus. The author determines the guarantees of the principle of age non-discrimination and reveals the groups of guarantees for combating age discrimination: political; ideological; social; legal (regulatory, institutional).The author identifies the features of guarantees of non-discrimination on the basis of age in the modern legal reality and suggests improvements to the regulatory legal and institutional guarantees.

Сформульовано концептуальні положення і висновки, що мають наукову новизну і є особистим внеском автора в дослідження заборони пропаганди війни.Запропоновано власну періодизацію розвитку історіографії пропаганди війни, в межах якої виокремлено її основні етапи. Обґрунтовано методологічний інструментарій дослідження феномена пропаганди війни, який полягає у застосуванні методології наукового пізнання, заснованої на поєднанні загальноправових, спеціально правових (методологія науки кримінального права) та психолого-правових методах. Подано концептуальне бачення дворівневої структури пропаганди війни, що передбачає наявність сукупності взаємообумовлених елементів, які розкривають розуміння пропаганди війни: перший рівень передбачає запобігання пропаганді війни, другий рівень націлений безпосередньо на усунення самої пропаганди війни. Обидва нормативно закріплені у ч. 1 ст. 20 та у ч. 2 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП). Пропаганда війни розуміється автором як поширення в будь-якій формі поглядів, фактів, аргументів та інших відомостей, зокрема завідомо неправдивих, розпалювання внутрішньо- та зовнішньодержавної расової, релігійної, національної ворожнечі, що має на меті заклики та підбурювання до здійснення воєнних конфліктів або агресивної війни.Визначено змістовне наповнення пропаганди війни, яке передбачає наявність сукупності таких взаємообумовлених елементів, як: підбурювання до війни або агресивних дій; ізоляція громадян від будь-яких контактів із зовнішнім світом; замовчування та викривлення діяльності міжнародних установ на користь миру; створення перешкод для отримання інформації про думку інших держав.Доведено, що норми, які стосуються заборони пропаганди війни, спрямованої на пряме та громадське підбурювання до ворожнечі чи насильства, є нормами загального міжнародного права, що покладають зобов’язання на держави. І саме такі норми накладають позитивні зобов’язання erga omnes на заборону пропаганди війни. А відтак, внесення застережень до них і відхилення від них унеможливлюються.Виокремлено чотири аспекти щодо мови ненависті та ворожнечі: поширення ідей, заснованих на расовій нерівності; поширення ідей, заснованих на расовій ненависті; підбурювання до расової дискримінації; підбурювання до актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також надання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, зокрема її фінансування.Окреслено ключові елементи для визначення сутності мови ворожнечі, а саме: умисел, підбурювання й осуджені результати. Елемент пропаганди можна розуміти як вимогу щодо умислу, тобто вона охоплює лише заяви, зроблені з наміром розпалити ворожнечу. Заяви, зроблені з наміром підбурювати інших до ненависті, необхідно сприймати як мову ворожнечі.Обґрунтовано, що підбурювання є елементом пропаганди війни та взаємопов’язаним з нею поняттям. Вбачається, що вирішальним і відмінним елементом підбурювання є намір підбурювати інших до ворожості чи насильства. Запропоновано внести пряме і публічне підбурювання до агресії до переліку злочинів Римського статуту Міжнародного кримінального суду.Визначено основні аспекти практики міжнародних військових трибуналів, коли пропаганда війни розуміється і як сукупність дій щодо підбурювання до воєнних дій чи геноциду, і як прямі заклики щодо конкретних злочинних дій проти конкретних осіб, і як пропагування расової, національної чи ментальної домінації однієї народності, групи осіб над іншою; пропаганда війни визнається і як закінчений злочин, і як незакінчений злочин без прямих негативних суспільних наслідків, але у випадку незакінченого злочину міжнародна практика розробила концепцію невідворотності та неможливості уникнення покарання.Отримали подальшого розвитку положення про те, що на міжнародному рівні й досі не вироблена універсальна правова конструкція у формі нормативно-правового акта, який містить загальне й обов’язкове для всіх держав визначення пропаганди та її негативних явищ. Вирішення зазначеного питання перебуває у площині реалізації спільних міждержавних механізмів укладання багатосторонніх та двосторонніх міжнародно-правових договорів. А тому важливо враховувати світовий досвід як держав, так і міжнародних організацій, наприклад, Європейського Союзу; положення, що відносини в сфері заборони пропаганди війни слід сприймати значно ширше, ніж суто кримінально каране діяння. Пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за такий вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації^UThe author’s personal contribution to the study of the prohibition of propaganda for war comprises the novel scientific concepts and conclusions presented in this dissertation.The author proposes an original periodization for the development of historiography of propaganda for war, establishing its main stages. The methodological toolkit for studying propaganda for war is outlined as a methodology of scientific cognition based on a combination of general legal, specialized legal (criminal law), and psychological legal methods.The work conceptualises a two-tier vision of propaganda for war that includes a set of interconnected elements ensuring comprehensive understanding of the phenomenon. The first level pertains to preventing propaganda for war, while the second level is aimed at directly eliminating propaganda for war altogether. Both levels are officially enshrined in parts 1 and 2 of Art. 20 of the International Covenant on Civil and Political Rights (ICCPR).The author suggests defining propaganda for war as any form of dissemination of views, facts, arguments, and other information, including knowingly untrue messages, incitement of domestic and international racial, religious, or national hatred that aims to instigate military conflicts or aggression. The distinction from conventional propaganda is highlighted, as the latter focuses on spreading arguments, rumours, and other information among individuals to foster the desired public opinion.The meaning and content of propaganda for war are defined by detailing its interdependent elements, namely incitement to war or aggression, isolation from any contact with the outside world, censorship and distortion of any action towards peace by international organisations, and obstruction of access to information on the viewpoints of other countries.The dissertation proves that norms related to prohibition of propaganda for war aimed at direct and public incitement to hostility or violence are, in fact, general international law norms and they impose obligations on the states. These very norms institute positive erga omnes obligations regarding the prohibition of propaganda for war, therefore there can be no derogations or deviations from them. Notably, Ukrainian legal doctrine does not differentiate between the terms “мова ненависті” and “мова ворожнечі”, which are treated as synonymous and equal translation-terms for hate speech, despite minor stylistic and semantic differences. In this regard, the author suggests combing the terms and using “мова ненависті та ворожнечі” hereafter, in order to highlight the relations and actions based on hatred that lead to actual conflicts and wars. Four aspects of hate speech are summarised as (a) spreading ideas based on racial superiority, (b) dissemination of ideas based on racial hatred, (c) incitement to racial discrimination, and (d) incitement to acts against any race or group of people of different skin colour or ethnic origin, as well as abetting or providing any support to racism-motivated behaviour, including financial resources.The author argues that key elements to establishing the fact of hate speech are intent, incitement, and unlawful consequences. The element of propaganda can be viewed through the lens of intent, i.e., propaganda should encompass only the statements made with the intention of instigating hostility; statements made with the intention of inciting others to hatred should be considered hate speech.It is substantiated that incitement is an element of propaganda for war and these two concepts and interrelated. The definitive and distinguishing element of incitement is the intent to incite others to hostility or violence. The author argues that direct and public incitement to aggression should be included as a crime in the Rome Statute of the International Criminal Court.The paper outlines the main aspects of the existing case practice of international military tribunals wherein propaganda is interpreted as a set of actions aimed at inciting towards hostilities or genocide, or as direct calls for specific illegal actions against specific persons, or as propagation of racial, national, or mental domination of one nation or group of people over others. Propaganda for war is considered as both a complete crime and an inchoate offense without direct negative social consequences, however, in the second case, the international practice has developed a concept of irreversibility and made it impossible to avoid punishment. The author further develops the notion that there is still no universal legal construct at the international level that would contain a comprehensive definition of propaganda for war and its negative manifestations as a binding normative legal act. Solution to this issue lies in the implementation of joint interstate mechanisms for concluding multilateral and bilateral international legal agreements.

Дисертаційне дослідження присвячене актуальному завданню наукиміжнародного права – дослідженню природи, правових основ злочину проти людяності та виявленню засобів запобігання та притягнення до відповідальності за вчинення злочинів проти людяності, як життєво важливого компонента міжнародного права у сучасному світі.Наукова робота ставить за мету комплексний теоретико-правовий та історичний аналіз проблем, пов’язаних із становленням нормативно-правових та інституційних засад притягнення до міжнародно-правової відповідальності за вчинення злочинів проти людяності, а також створення ефективного механізму їх попередження.В ході дослідження визначено основні фактори вчинення злочинів проти людяності, а саме політичні фактори (тоталітарні режими, імунітет від переслідування та покарання тощо), соціальні фактори (економічна нерівність, різноманітність суспільств, культурні протиріччя та непорозуміння, соціальна дискримінація за ознаками раси, релігії, гендеру, національності тощо), воєнні дії та конфлікти, технологічні досягнення сучасного світу, що дозволяють здійснювати масштабні, координовані напади на цивільне населення. Важливо, що розуміння цих факторів допомагає при розслідуванні та запобіганні злочинів проти людяності, а також при створенні стратегій для вирішення конфліктів, роботи на попередження вчинення злочинів та підтримки прав людини.Розглянуто лінгвістичні колізії, пов’язані із перекладом на українську мову англомовного відповідника «crimes against humanity». На основі проаналізованих західних джерел визначено що, «crimes against humanity» має перекладатись як «злочини проти людяності», а не як «злочини проти людства», як вважають деякі вітчизняні науковці. Цей термін більшою мірою відображає сутність цих злочинів та їх вплив на людей, підкреслює порушення основних гуманітарних цінностей та прав людини, наголошує на тому, що ці злочини не лише спрямовані проти конкретних осіб, але і проти загальних цінностей, які визнаються міжнародним співтовариством, він має сильний моральний і етичний аспект, який відображає відверту жорстокість і неприйнятність цих дій у будь-якому суспільстві та культурі.У роботі обґрунтовано кваліфікацію операції «Вісла» як злочину проти людяності, на підставі історичного й правового аналізу цих подій і їх наслідків та з урахуванням сучасної практики органів міжнародної кримінальної юстиції та статуту Міжнародного кримінального суду, та доведено її значущість для сучасного українського соціуму зокрема, та міжнародної спільноти загалом. Виокремлено кваліфікуючі ознаки, що надають можливість розглядати цю операцію саме в межах концепту злочинів проти людяності, що сформувався в сучасному міжнародному праві, зокрема її широкомасштабність, спланованість, систематичність, спрямованість на виселення великої кількості населення.^UThe study is devoted to the urgent task of the science of international law - to study the nature and legal basis of crimes against humanity and to identify means of preventing and prosecuting crimes against humanity as a vital component of international law in the modern world.The dissertation aims to provide a comprehensive theoretical, legal, and historical analysis of the problems associated with establishing the legal and institutional framework for bringing to international legal responsibility for crimes against humanity, as well as creating an effective mechanism for their prevention.The study identifies the main factors of crimes against humanity, namely political factors (totalitarian regimes, immunity from prosecution and punishment, etc.), social factors (economic inequality, diversity of societies, cultural contradictions and misunderstandings, social discrimination based on race, religion, gender, nationality, etc.), military actions and conflicts, technological achievements of the modern world that allow for large-scale, coordinated attacks on civilians. It is essential that understanding these factors helps in the investigation and prevention of crimes against humanity, as well as in the creation of strategies for conflict resolution, crime prevention, and human rights support.The author examines linguistic conflicts related to translating the English equivalent of «crimes against humanity» into Ukrainian. Based on the analyzed Western sources, it is determined that «crimes against humanity» should be translated as «злочин проти людяності» and not «злочин проти людства», as some domestic scholars believe. This term reflects to a greater extent the essence of these crimes and their impact on people, emphasizes the violation of fundamental humanitarian values and human rights, and emphasizes that these crimes are not only directed against specific individuals but also against common values recognized by the international community, and has a solid moral and ethical aspect that reflects the outright cruelty and unacceptability of these actions in any society and culture.The paper substantiates the qualification of Operation «Vistula» as a crime against humanity based on the historical and legal analysis of these events and their consequences, taking into account the current practice of international criminal justice bodies and the Statute of the International Criminal Court, and proves its significance for the modern Ukrainian society in particular and the international community in general. The author highlights the qualifying features that make it possible to consider this operation within the concept of crimes against humanity,which has been formed in modern international law, particularly its large-scale, planned, systematic, and eviction of many people.

Визначено суспільну небезпечність порушення рівноправності громадян, а також запропоновано виокремити п'ять етапів генезису вітчизняного кримінального законодавства в аспекті відповідальності за злочин. Досліджено міжнародний досвід закріплення у кримінальному законодавстві відповідальності за порушення рівноправності громадян. Проаналізовано склад порушення рівноправності громадян, його елементи й ознаки, кваліфікуючі й особливо кваліфікуючі обставини. Встановлено, що суспільні відносини, на які посягає злочин, відповідальність за який передбачена ст. 161 КК України, а також деякі форми його об'єктивної сторони, є неоднорідними та потребують своєї чіткої диференціації. Відмежовано порушення рівноправності громадян від суміжних посягань.

  Скачати повний текст

Розглянуто концептуальні засади вдосконалення механізмів державного управління у сфері захисту прав жінок в Україні у контексті державної гендерної політики. Досліджено витоки та суть понять "жінка", "дискримінація щодо жінок", "права людини", "права жінок" у контексті традиції публічної влади й управління. Висвітлено стратегічні напрями та завдання щодо вирішення проблеми прихованої дискримінації щодо жінок. Виявлено порушення прав жінок в Україні у сферах політики, праці, репродуктивного здоров'я, сім'ї. Доведено, що позитивний розвиток суспільних процесів в Україні, пов'язаних з захистом прав жінок, має відбутися через введення системи гендерних квот. Запропоновано створення нової державної виконавчої структури - Міністерства з гендерних питань.

  Скачати повний текст

Досліджено історію мешканок Харківського регіону у період першої хвилі фемінізму на теренах Російської імперії (1861 - 1917 рр.). Висвітлено більшість сфер життя та діяльності жіноцтва усіх соціальних груп Слобожанщини, окрім селянок. З'ясовано рівень гендерної дискримінації жінок владою, яка була презентована лише чоловіками-урядовцями. Висвітлено процеси її подолання, динаміку змін з приводу жіночої освіти усіх ступенів, працевлаштування, соціальної мобільності, соціального захисту материнства й дитинства, правового статусу у родині та суспільстві. Показано особливу роль емансипованої харківської громадськості у розв'язанні багатьох аспектів "жіночого питання" у межах губернії та держави.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена теоретико-правовому дослідженню наукових позицій, ідей та підходів щодо мотиву у кримінальному праві. У роботі розглядається проблема мотиву у сучасній кримінально-правовій політиці, досліджується мотив як конструктивний елемент складу кримінального правопорушення, аналізується вплив мотиву кримінального правопорушення на призначення покарання.У дисертації на підставі аналізу наукових напрацювань вказується на комплексний, багатоаспектний характер поняття «мотив», що є предметом дослідження багатьох наук. Наголошено, що наука кримінального права, зважаючи на власний предмет та методологію має власні напрацювання щодо поняття, змісту та значення мотиву кримінального правопорушення. Попри це, численні розбіжності у розумінні мотиву кримінального правопорушення в науці кримінального права негативно впливає на практичну діяльність слідчих та судових органів при кваліфікації суспільно-небезпечних діянь та призначенні покарання.У роботі проаналізовано основні напрацювання представників шкіл кримінального права (класичної, антропологічної, соціологічної), які стали фундаментом для сучасного розуміння мотиву кримінального правопорушення. Крім цього, встановлено правовий статус мотиву кримінального правопорушення у кримінальному законодавстві романо -германської, англо-саксонської, релігійної і традиційної правових сімей. Визначено основні ознаки мотиву кримінального правопорушення: 1) усвідомлений характер 2) вольовий характер 3) вплив на формування психічного ставлення особи до вчинюваного діяння та наслідків. На основі даних ознак запропоноване авторське визначення мотиву вчинення кримінального правопорушення: мотив кримінального правопорушення – усвідомлена внутрішня спонука, що формує безпосереднє психічне ставлення особи до вчинюваного нею діяння та наслідків.Залежно від того, який характер психічного ставлення особи до вчинюваного діяння та наслідків формує мотив кримінального правопорушення, всі мотиви у кримінальному праві слід поділити на: 1) мотиви, які формують умисні кримінальні правопорушення. Це ті мотиви, котрі зазначені законодавцем в статтях Особливої частини КК України і ті, що є домінуючими і найчастіше зустрічаються в судовій практиці вчинення умисних кримінальних правопорушень (корисливий мотив, хуліганський мотив, мотив расової, національної, релігійної нетерпимості, мотив ревнощів, мотив заздрощів, мотив явної неповаги до суспільства, мотив помсти, сексуальні мотиви); 2) мотиви, які формують необережні кримінальні правопорушення: 2.1) мотиви кримінально-протиправного, самовпевненого діння (мотив самоствердження, мотив самовпевненості, мотив всемогутності, мотив надмірного визнання своєї цінності, значимості тощо); 2.2) мотиви кримінально-протиправного недбалого діяння (мотив байдужості, мотив егоїзму, мотив неуважності, мотив презирства та зневаги). Крім цього, класифікація мотивів може здійснюватися і за іншими (додатковими) критеріями.^UThe dissertation on the basis of the analysis of scientific developments points to the complex, multifaceted nature of the concept of "motive", which is the subject of research in many sciences. It is emphasized that the science of criminal law, given its own subject and methodology has its own developments on the concept, content and meaning of the motive for a criminal offense. Nevertheless, numerous differences in the understanding of the motive of a criminal offense in the science of criminal law negatively affect the practical activities of investigative and judicial bodies in the qualification of socially dangerous acts and sentencing.The dissertation analyzes the main developments of representatives of schools of criminal law (classical, anthropological, sociological), which have become the foundation for a modern understanding of the motive of criminal offense. In addition, the legal status of the motive for a criminal offense in the criminal law of the Romano-Germanic, Anglo-Saxon, religious and traditional legal families.The main features of the motive of a criminal offense are determined: 1) conscious character 2) volitional character 3) influence on the formation of a person's mental attitude to the committed act and consequences. Based on these features, the author's definition of the motive for committing a criminal offense is proposed: the motive for a criminal offense is a conscious internal motivation that forms a person's direct mental attitude to the act and consequences committed by him.Depending on the nature of a person's mental attitude to the act and consequences forms the motive of the criminal offense, all motives in criminal law should be divided into: 1) motives that form intentional criminal offenses. These are the motives mentioned by the legislator in the articles of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine and those that are dominant and most common in judicial practice of intentional criminal offenses (selfish motive, hooligan motive, motive of racial, national, religious intolerance motive of obvious disrespect for society, motive of revenge, sexual motives); 2) motives that form negligent criminal offenses: 2.1) motives of criminally illegal, self-confident action (motive of self-affirmation, motive of self-confidence, motive of omnipotence, motive of excessive recognition of one's value, significance, etc.); 2.2) motives of criminally illegal negligence (motive of indifference, motive of selfishness, motive of inattention, motive of contempt and contempt). In addition, the classification of motives can be carried out according to other (additional) criteria.

Наведено результати вивчення грибних хвороб озимого тритикале за умов Лісостепу України. Виділено й ідентифіковано 16 видів патогенних грибів, що належать до 11-ти родів, 7-родин, 6-ти порядків і 4-х класів. У посівах озимого тритикале найбільшого поширення та розвитку набувають бура листова іржа, борошниста роса, септоріоз листя, фузаріоз колоса, кореневі гнилі та снігова пліснява. За умов досліду у патогенному комплексі насіння переважали гриби роду Fusarium. Виявлено особливості розвитку збудників хвороб на різних за стійкістю сортозразках. Проаналізовано расовий склад збудника листкової іржі озимого тритикале. Вивчено вплив доз мінеральних добрив на розвиток борошнистої роси та септоріозу листя. Установлено можливі втрати врожаю озимого тритикале залежно від розвитку цих хвороб. Оцінено стійкість сортів і ліній грибних хвороб на природному та штучному інфекційних фонах. Виділені сортозразки з комплексною стійкістю проти хвороб рекомендовано використовувати у селекційному процесі для створення нових стійких сортів.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено проблемним питанням доказування наявності мотиву расової, національної чи релігійної нетерпимості при вчиненні злочинів окремих видів, використанні особливостей їх криміналістичної характеристики.У роботі визначені особливості таких елементів криміналістичної характеристики злочинів проти життя і здоров'я особи, мотивом яких є расова, національна чи релігійна нетерпимість, які визначають особливості предмету доказування: особа злочинця і потерпілого; місце, час і спосіб вчинення; сліди, які несуть в собі ознаки мотиву. Підкреслюється, що встановлення наявності мотиву расової, національної чи релігійної нетерпимості повинно здійснюватися саме через встановлення наведених характеристик, які визначають особливості предмету доказування у справах даної категорії.Визначаються типові слідчі ситуації, які впливають на доказування наявності вказаного мотиву в діях злочинця, формулюються тактичні завдання щодо встановлення ознак мотиву та засоби їх вирішення. Наведені особливості проведення окремих слідчих (розшукових) дій (огляду місця події, допитів, обшуку, призначення експертиз).^UThe dissertation is devoted to the problematic issues of proving the existence ofa motive of racial, national or religious intolerance in the commission of certain typesof crimes, using the features of theirforensiccharacteristics.The paper defines the features of such elements of the forensic characteristicsof crimes against human life and health, the motive of which is racial, national or re- ligious intolerance, which determine the characteristics of the subject of proof: the identity of the criminal; the identity of the victim; ways of crimes, accompanied by humiliation of the victim because of his belonging to a certain ethnic group; traces- signs of the motive. It is concluded that the proof of the existence of a motive of ra- cial, national or religious intolerance should be carried out precisely through the es- tablishment of the above characteristics, which determine the features of the subjectof proof in cases of this category.It is emphasized that the proof of the motive for the crimes of this category oc-curs by conducting investigative (search) actions aimed at identifying traces in which the motive of the criminal's actions manifested itself. In this regard, the features of the inspection of the scene of the incident, the interrogation of the victim, witnesses and the suspect, the search, the appointment of forensic linguistic and psychologicaland linguistic examinations have been determined.

Розглянуто проблеми розслідування злочинів проти особи, що вчиняються на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі. Визначено расову, національну чи релігійну ворожнечу як об'єкт криміналістичного дослідження та проаналізовано елементи криміналістичної характеристики злочинів проти особи, що вчиняються на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі. Визначено особливості порушення кримінальних справ, типових слідчих ситуацій та планування початкового етапу розслідування, особливості проведення окремих слідчих дій, призначення типового комплексу судових експертиз, основи профілактики злочинів. Надано пропозиції спрямовані на вдосконалення діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинами проти особи, які вчинені на даній ворожнечі.

  Скачати повний текст

У дисертаційній роботі здійснено огляд, структуризацію та систематизацію особливостей і наслідків феномена та політики мультикультуралізму у Великій Британії, зокрема на тлі європейського досвіду мультикультуралізму та загалом різних підходів до управління соціальним і культурним розмаїттям. Це відображено в процесі та за результатами розв'язання поставлених дослідницьких завдань, зокрема: охарактеризування історіографічних і теоретико-методологічних параметрів виділення, визначення, дослідження, концептуалізації і предметної сфери поняття (теорії), політики (практики) та загалом тематики мультикультуралізму в світі, Європі і, зокрема, у Великій Британії; аналізу еволюції, атрибутів, детермінант і меж становлення, періодизації та чинного розвитку соціального й культурного розмаїття та теорії, політики і практики мультикультуралізму у Великій Британії; виокремлення та впорядкування політичних, громадянських, етнонаціональних, ідеологічних, ідентичнісних, міграційних, расових, релігійних, освітніх та інших аспектів, контекстів, виявів, складових, детермінант і наслідків феномена й політики мультикультуралізму як механізму управління розмаїттям у Великій Британії; відстеження й узагальнення переваг і дефектів, наслідків і значення теорії, політики й практики мультикультуралізму у Великій Британії та прогнозування ризиків і перспектив їхнього розвитку й трансформації, зокрема у формі інтеркультуралізму та постмультикультуралізму, в тому числі на тлі європейського досвіду управління розмаїттям та підготовки і реалізації «Брекзиту». При цьому, метою дисертаційної роботи загалом було визначено виділення, аналіз, структурування і систематизацію особливостей концептуалізації, предметної сфери, охоплюваності, еволюції, ознак, детермінант і рамок становлення й розвитку, аспектів, контекстів, виявів, складових і наслідків теорії, практики та політики мультикультуралізму у Великій Британії. У дисертації теоретично аргументовано положення, що: чим більше розвивається мультикультуралізм, тим більше він критикується та модифікується незалежно від специфіки партійно-ідеологічного спектра тієї чи іншої країни; чим більша частка та чисельність населення різних типів і груп меншин, тим складніші проблеми мультикультуралізму як способу управління соціальним і культурним розмаїттям. Відтак зафіксовано, що мультикультуралізм – це спосіб інтеграції, результатом якого може бути успіх або невдача, але який завжди спрямований на відділення певних меншинних груп і заохочення цього зі сторони держави, хоча й у межах пошуку соціальної єдності, солідарності та рівності. З огляду на це, мультикультуралізм завжди націлений на розроблення тих чи інших моделей демократичного громадянства і конституціоналізму, а загалом на ідеали прав людини й громадянина, хоча й переважно у груповому контексті. Тому мультикультуралізм проблематичний, коли конфлікти між різними групами (більшості та меншості) щодо цінностей і їхньої інтерпретації не можуть бути розміщені у межах певної соціальної структури й загрожують індивідуальним (а не груповим) правам людини і громадянина. Практично ж констатовано, що європейський і, зокрема, британський мультикультуралізм не гомогенний, безальтернативний і однорідний, а позначається парадоксальністю, адаптивністю та політизованістю теоретизування й упорядкування соціального і культурного розмаїття, зокрема в межах тематики імміграції та на стику взаємодії з асиміляціонізмом, інтеграціонізмом, космополітизмом, секуляризмом і глобалізмом. Крім того, мультикультуралізм у Великій Британії і Європі гетерогенний, багатокомпонентний, полісемічний, дискурсивний і неодмінно політизований, але найчастіше розуміється як політичне, суспільне та регулятивне пристосування держави і титульної більшості до соціально й культурно диференційованих груп меншин (передусім іммігрантів) і навпаки. Врешті, британський мультикультуралізм своєрідний і винятковий у європейському розрізі, адже він дуже невпорядкований та несистематизований і фокусується на різних проблемах залежно від обставин та політизації контексту. Простежено, що чим більше розвивалися й інституціоналізувалися теорія і політика мультикультуралізму у Великій Британії, тим більше вони зазнавали критики і трансформацій на тлі терористичних актів з початку ХХІ століття, світової фінансово-економічної кризи, європейської імміграційної кризи, «Брекзиту» тощо. Саме тому доведено, що попри заклики до згортання політики мультикультуралізму і фіксування його критики й колапсу у політичному дискурсі, номінально і законодавчо, враховуючи мотиви політичних акторів, мультикультуралізм у Великій Британії лишається чинним, хоч і далі піддається теоретичній, концептуальній, політичній і практичній переоцінці, оновленню, ребалансуванню, «відбілюванню» й модифікації – у руслі згуртованості, постмультикультуралізму, інтеркультуралізму і подолання небезпек політизації ісламу.^UThe dissertation reviews, structures and systematizes the features and consequences of the phenomenon and politics of multiculturalism in the UK/Great Britain, in particular at the background of the European experience of multiculturalism and other approaches to the management cultural diversity. This is reflected in the process and results of solving the research tasks, in particular: to characterize theoretical, methodological and historiographical parameters of selection, definition, conceptualization, research and subject area of the concept (theory), politics (practice) and in general the theme of multiculturalism in the world, in Europe and, in particular, in Great Britain; to analyze the evolution, attributes, determinants and limits of the formation, periodization and current development of cultural diversity and the theory, politics and practice of multiculturalism in the UK; to identify and put in order political, civic, ethno-national, ideological, identity, migration, racial, religious, educational and other aspects, contexts, manifestations, components, determinants and consequences of the phenomenon and politics of multiculturalism as a mechanism for managing diversity in the UK; to trace and summarize the advantages and disadvantages, consequences and significance of the theory, politics and practice of multiculturalism in the UK and to forecast the risks and prospects of their development and transformation in particular in the form of interculturalism and post-multiculturalism, including at the background of the European experience of diversity management and preparation as well as implementation of «Brexit». Thus the purpose was to identify, analyze, structure and systematize the features of conceptualization, subject area, coverage, evolution, features and determinants of the formation and development, aspects, contexts, manifestations, components and consequences of theory, practice and politics of UK's multiculturalism.The dissertation theoretically argues the propositions that: the more multiculturalism develops, the more it is criticized and modified regardless of the specifics of the party-ideological spectrum of a country; the larger the share and population of different types and groups of minorities, the more complex are the problems of multiculturalism as a way to manage cultural diversity. Thus, multiculturalism is a way of integration that can result in success or failure, but which is always aimed at separating certain minority groups and encouraging them by the state, albeit within the search for social unity, solidarity and equality. In view of this, multiculturalism is always aimed at developing certain models of democratic citizenship and constitutionalism, and in general at the ideals of human and civil rights, albeit mainly in a group context. Therefore, multiculturalism is problematic one, when conflicts between different groups (majorities and minorities) over the values and their interpretation cannot be placed within a certain social structure and threaten individual (rather than group) human and civil rights.Practically it was found out that European and British multiculturalism is not homogeneous and non-alternative one, but is characterized by paradoxicality, adaptability and politicization of theorizing and ordering of cultural diversity, in particular within the theme of immigration and at the junction of interaction with assimilationism, integrationism, cosmopolitanism, secularism and globalism. In addition, multiculturalism in Great Britain and Europe is heterogeneous, multicomponent, polysemous, discursive and necessarily politicized one, but is often understood as a political, social and regulatory adaptation of the state and the titular majority to culturally differentiated minority groups (especially of immigrants), and vice versa, Finally, British multiculturalism is unique and exceptional one in the European context, as it is overly disordered and unsystematized and focuses on different issues depending on the circumstances and the politicization of the context.The dissertation also observed that the more the theory and politics of multiculturalism is developed and institutionalized in Great Britain, the more they were criticized and transformed at the background of terrorist acts from the beginning of the XXI century, the global financial and economic crisis, the European immigration crisis, «Brexit» and so on. That is why it has been proven that despite the calls for the curtailment of multiculturalism and fixation of its critique and collapse in political discourse, multiculturalism in the UK nominally and legally remains valid. Although multiculturalism continues to be subjected to theoretical, conceptual, political and practical reassessment, renewal, rebalancing, «bleaching» and modification – in line with cohesion, post-multiculturalism, interculturalism and overcoming the dangers of politicization of Islam.

  Скачати повний текст

Вивчено взаємодію збудника борошнистої роси та рослин ячменю. Встановлено стійкість сучасних сортів озимого та ярого ячменю до збудника борошнистої роси, досліджено розвиток патогена у зоні Лісостепу України. Визначено стійкість перспективних джерел на імунітет до патогена за лабораторних умов. Ідентифіковано расовий склад збудника борошнистої роси на озимому та ярому ячмені у зоні Лісостепу, встановлено нові, раніше не відомі, раси патогена. Проведено порівняльне дослідження расового складу B. graminis f. sp. hordei на озимому та ярому ячмені, показано відмінність і спільні раси. Охарактеризовано расовий склад популяцій збудника до та після проходження ним статевої стадії розвитку, показано її вплив на расовий склад патогена. Визначено ефективність відомих генів стійкості ячменю та частоту найпоширеніших генів вірулентності збудника борошнистої роси.

  Скачати повний текст