Вивчено поширення, шкодочинність і розвиток збудників борошнистої роси, плямистостей листя та кореневих гнилей залежно від екологічних факторів за умов Полісся. Удосконалено систему захисту насіннєвих посівів ячменю ярого від хвороб. Визначено найбільш поширені збудники плямистостей листя і кореневих гнилей ячменю ярого за умов Полісся. Установлено залежність розвитку цих хвороб від рівня гідротермічного коефіцієнта (ГТК). Досліджено розвиток борошнистої роси, плямистостей листя та кореневих гнилей за цих умов, залежно від елементів систем удобрення й обробітків грунту. Виявлено найбільш стійкі сорти ячменю ярого до цих хвороб. Установлено найбільш ефективні протруйники насіння (Сумі 8 ФЛО, к.с., 1,7 л/т і Росток, к.е., 1 л/т), фунгіциди для обробки посівів (Рекс Т, к.с., 1 л/га та Імпакт 25 SC, к.с., 0,5 л/га) у суміші з біопрепаратом (мікосан Н, 3 % в.р.к., 4 л/т та мікосан В, 3 % в.р.к., 5 л/га) проти борошнистої роси, плямистостей листя та кореневих гнилей. Доведено можливість зменшення доз фунгіцидів за рахунок включення в систему захисту біопрепаратів. Удосконалено традиційну та розроблено агроекологічно доцільну систему захисту насіннєвих посівів ячменю ярого від борошнистої роси, плямистостей листя та кореневих гнилей. Показано її біологічну ефективність проти цих хвороб та досліджено вплив на окремі групи грунтової біоти, підвищення врожаю зерна, покращання його якості. Обгрунтовано енергетичну й економічну доцільність її застосування.

  Скачати повний текст

Досліджено геномоделювальні та протипухлинні властивості культуральної рідини, клітин та ліпополісахаридів (ЛПС) двох патоварів P. syringae. Виявлено, що екстраговані 0,85 % розчином хлориду натрію ЛПС P. syringae pv. atrofaciens 8281 P. syringae pv. coronafaciens 9030 мають типовий для бактерій даного виду хімічний склад. В бактеріальній тест-системі з ауксотрофними за гістидином штамами Salmonella typhimurium встановлено, що P. syringae pv. atrofaciens 8281 і P. syringae pv. coronafaciens 9030 не утворюють сполук з мутагенною активністю у разі культивування на картопляному бульйоні. Виявлено, що ЛПС P. syringae pv. atrofaciens 8281 і P. syringae pv. coronafaciens 9030 притаманна антимутагенна активність стостовно спонтанного та індукованого біхроматом калію мутагенезу у тест-штамів S. typhimurium. Зазначено, що антимутагенна активність обох досліджуваних ЛПС найбільшою мірою виявляється за одночасної дії їх з мутагеном на клітини тест-штамів, що, ймовірно, обумовлюється здатністю ЛПС адсорбувати біхромат калію. Встановлено, що сік з листків пшениці у фазі сходів з ознаками ураження P. syringae pv. atrofaciens 8281 та неуражених листків має однакову антимутагенну активність. Зроблено висновок, що в уражених бактеріями рослинах пшениці не утворюються сполуки з мутагенною активністю. За допомогою моделі пухлиноутворення, спричиненого Agrobacterium tumefaciens на експлантатах картоплі, виявлено, що фільтрат культуральної рідини, зруйновані ультразвуком клітини та ЛПС патоварівP. syringae перешкоджають пухлиноутворенню, зменшують його інтенсивність.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Встановлено ступінь поширеності та розвитку аскохітозу на посівах люцерни. Запропоновано шляхи обмеження розвитку та зниження шкодочинності хвороби у Східному Лісостепу України. Вивчено біологічні особливості збудника Ascochyta imperfecta Peck. Визначено вплив гідротермічних факторів на розвиток хвороби, розроблено моделі короткострокового та довгострокового прогнозів її поширеності та розвитку. Доведено залежність поширеності та розвитку хвороби від температурного фактора. Визначено ступінь хворобостійкості окремих сортів люцерни до аскохітозу. Показано роль агротехнічних і хімічних заходів в обмеженні поширеності та розвитку хвороби. Показано ефективність використання широкорядного способу сівби зі знищенням рослинних решток, що суттєво впливає на зменшення шкодочинності хвороби. Розроблено систему захисту люцерни від аскохітозу.

  Скачати повний текст

Вивчено етіологію аскохітозу огірка, визначено поширеність, розвиток, механізм та потенційну шкодочинність даної хвороби, притаманної для умов зимових блокових теплиць і представлену та домінуючу в змішаному фітопатокомплексі. Досліджено форми прояву зазначеної хвороби, зокрема, листкову, стеблову, прикореневу, ураження генеративних органів, які передчасно відмирають і ламаються стебла, розкрито негативний вплив хвороби на кількісні та якісні показники врожаю. Проаналізовано епіфітотійну особливість розвитку хвороби на основі біологічного циклу розвитку ендогенного міцелію, нестатевого пікнідіального Ascochyta cucumeris Fautr. et Roum і статевого плодоношення (Didymella bryoniae (Pass.) Rehm, що формуються епізодично. Розглянуто основне джерело інфекції - уражені рослинні рештки. Доведено, що поширеність і розвиток хвороби залежать від гідротермічного режиму у тепличних спорудах, хімічна дезінфекція рослин та культиваційних споруд і термічне знезараження грунту знижує життєздатність пікнідіального плодоношення збудника аскохітозу на рослинах на 55,3 - 66,6 %. Висвітлено особливості застосування фунгіцидів способами обприскування рослин, унесення їх у тепличний грунт та баковими сумішами з мінеральними добривами, а також виготовлення на їх основі пасти для терапії аскохітозних стеблових некрозів. Визначено напрями боротьби з аскохітозом за допомогою гриба-антагоніста Trichoderma harzianum Rifai способом обприскування рослин огірка та в формі пасти для терапії стеблових некрозів, економічну доцільність застосування фунгіцидів і гриба-антагоніста.

  Скачати повний текст

Вивчено бактеріальний некроз і почорніння деревини винограду, виділено та ідентифіковано збудники даних хвороб, методи діагностики. Проведено фітосанітарне обстеження промислових виноградників різних областей півдня України на ураженість бактеріальним некрозом винограду за період з 1995 по 2005 рр., а також почорнінням деревини. Встановлено, що на території Одещини знайдено рослини, уражені бактеріальним некрозом і почорнінням деревини. Виявлено та ідентифіковано збудник бактеріального некрозу. Доведено, що найбільш ураженим збудником даного некрозу є сорти винограду "Ранній Магарача", "Сухолиманський білий", "Мускат таїровський" і "Молдова". Досліджено стійкий сорт до збудника бактеріального некрозу - підщепний сорт "Ріпаріа х Рупестріс" 101-14. Отримано високоспецифічну антисироватку до збудника бактеріального некрозу винограду з титром 1:4096, за допомогою якої можна проводити масове тестування винограду на відсутність збудника бактеріального некрозу. Виявлено та ідентифіковано за допомогою полімеразної ланцюгової реакції аналізу та електронної мікроскопії фітоплазма, збудник почорніння деревини. Відзначено, що переносником даної хвороби є цикада Hyalesthes obsoletus.

  Скачати повний текст

Виявлено місця резервації збудника бактеріального опіку плодових, визначено метеорологічні умови, що призводять до розвитку захворювання, здійснено прогнозування виникнення його симптомів і розроблено засоби контролю. Підтверджено наявність збудника бактеріального опіку плодових на території України. Досліджено морфологічні, культуральні, біохімічні та серологічні властивості виділених ізолятів. Виявлено селективний вплив однорічних пагонів та багаторічних гілок на агресивність популяцій E. amylovora. Запропоновано модель короткочасного прогнозування розвитку бактеріального опіку плодових, яка дає змогу заздалегідь передбачити спалахи захворювання. Розроблено шкалу взаємодії максимальних і мінімальних добових температур для визначення рівня навантаження інфекційного навантаження, а також асортимент бактерицидів для контролю захворювання. Доведено доцільність використання стрептоміцину для знезараження прищепного матеріалу з метою обмеження розповсюдження патогену.

  Скачати повний текст

Висвітлено питання поширення збудника бактеріального раку (БР) на виноградниках Півдня України, оптимізації методики діагностики захворювання. Уперше в країні запропоновано метод полімеразної ланцюгової реакції для діагностики збудника БР, виявлено зараженість пухлинотвірними штамами (ПШ) Agrobacterium садивного матеріалу, імпортованого з країн ЄЕС, і виробничих засаджень деяких сортів винограду, що широко культувуються на півдні української держави. Встановлено зараженість агробактеріями грунту виноградників деяких регіонів країни. Показано, що в південних чорноземних грунтах збудник БР може зберігатися протягом двох років, вже не виявлятися через 6 місяців після викорчовування уражених кущів. Доведено, що в одних й тих самих місцях відбору проб грунту дослідної ділянки ПШ Agrobacterium можуть бути присутні і не виявлятися в різні сезони відбору проб.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано систему заходів захисту сої від бактеріальних хвороб в зоні Лісостепу України. Описано симптоми бактеріальних хвороб: сім'ядольного бактеріозу, кутастої плямистості, пустульного бактеріозу. Уточнено видовий склад збудників бактеріозів сої, їх поширення та шкідливість. Визначено вплив умов вирощування на розвиток хвороб та якість насіннєвого матеріалу (територіальний фактор, натрадиційні попередники, удобрення, строки сівби) та виявлено такі, що обмежують їх розвиток. Проведено оцінювання стійкості сортів сої до найпоширеніших бактеріальних хвороб і виділено сорти з генетично закріпленою стійкістю до кутастої плямистості та пустульного бактеріозу. Випробувано ряд фунгіцидів і біологічних препаратів захисно-стимулювальної дії проти збудників бактеріозів сої. Установлено високу ефективність застосування препаратів мікосан-H та агростимулін проти збудників бактеріальних хвороб.

  Скачати повний текст

Досліджено бактеріальні хвороби томату та їх збудники у відкритому та закритому грунті в Україні. Встановлено, що серед бактеріальних хвороб у відкритому грунті домінує чорна бактеріальна плямистість, а у закритому - бактеріальний рак томату та бактеріальне в'янення, яке у теплицях України виявлено вперше. З'ясовано, що виділені з уражених тканин фітопатогенні бактерії за патогенними, морфологічними, фізіологічними, біохімічними властивостями та профілем жирних кислот (ЖК) у клітинах ідентичні з колекційними. Уперше доведено надійність спектра клітинних ЖК для ідентифікації X. campestris pv. vesicatoria, C. michiganensis subep. michiganensis, R. solanacearum. Відзначено стабільність складу ЖК за різних умов культивування, зафіксовано зміну лише співвідношення між ними. Встановлено толерантне взаємовідношення між патогенами in vitro. Виявлено, що патогени чутливі до епіфітних та ендофітних сапротрофів, зокрема, представників роду Bacillus, серед яких виділено перспективні штами для подальшого вивчення їх як пробіотиків. Розширено спектр дії дозволених пестицидів відносно фітопатогенних бактерій. Показано ефективність використання для обмеження росту патогенів досить широко застосованих у рослинництві фунгіцидів (Ефатол, Пенкоцеб, Ридоміл Голд, Чемпіон, Ацидан і Татту), а також біофунгіциду Мікосан В, гербіциду Ураган форте.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

На підставі результатів проведених досліджень встановлено, що у популяції Phetophthora infestans на томатах домінує високовірулентна раса T₁, яка здатна уражати всі комерційні та перспективні сорти. З'ясовано її вплив на рівень розвитку та поширення хвороби. Виявлено високу поліморфність расового складу збудника за "картопляним" тест-набором, що імовірно свідчить про наявність у популяції інтенсивних формотвірних процесів, пов'язаних з відновленням інфекції через ооспори. Встановлено самофертильність ізолятів збудника та їх здатність формувати ооспори за природних умов і зроблено висновок про наявність властивості фітопатогена накопичувати інокулюм у грунті. За допомогою речовини-стимулятора виконано пророщування ооспор. Виявлено низький відсоток пророслих ооспор, що не дає підстави вважати їх основним джерелом відновлення інфекції. Встановлено значення ооспор у підвищенні мінливості популяції та ранньому відновленні хвороби. Виявлено ряд перспективних сортів томатів з середньою стійкістю листя та високою стійкістю плодів до збудника хвороби, які рекомендовано використовувати як джерала стійкості у селекції на імунітет.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Уперше у зоні Північного Степу України проведено моніторинг поширення та розвитку фітофторозу на рослинах томата. Установлено діагностичні ознаки ураження збудником захворювання та досліджено його морфологічні особливості. Уперше в Україні охарактеризовано популяцію Ph. infestans за результатами визначення комплексу нейтральних маркерів (типу статевої сумісності, расової належності, чутливості дофеніламідного фунгіциду металаксилу (ридомілу)). Виявлено присутність у місцевій популяції Ph. infestans типу сумісності А2, вірулентної раси Т1 та уперше виявлено стійкі до металаксилу ізоляти патогенезу. Здійснено дослідження з метою встановлення жирно-кислотного складу міцелію Ph. infestans. Доведено можливість використання методу профілювання метилових ефірів жирних кислот у популяційних дослідженнях Ph. infestans для його внутрішньовидової диференціації за біологічними характеристиками та патогенними властивостями. З'ясовано ефективність різних методів виділення Ph. infestans у чисту культуру, виявлено морфологічну різноманітність вегетативних структур патогену, а також вплив умов вирощування на його морфологічні та культуральні ознаки. Визначено залежність патогенних властивостей Ph. infestans від його расової належності, типу сумісності, а також сорту рослини-хозяїна. З'ясовано наявність антагоністичної активності бактерій родів Burkholderia (шт. ВА-7) та Bacillus (шт. ВА-142 і ВА-58) щодо Ph. infestans і обгрунтовано можливість їх використання у біологічному контролі фітофторозу.

  Скачати повний текст

Розроблено біотехнологію виробництва T-2 токсину й обгрунтовано максимально допустимий рівень (МДР) у кормах для молодняку великої рогатої худоби (ВРХ) для умов відгодівлі. Удосконалено методику очищення, кристалізації та ідентифікації T-2 токсину. Досліджено чутливість телят до цього токсину за умов гострого та хронічного перебігу експериментального T-2 токсикозу. Визначено коефіцієнт кумуляції T-2 токсину в організмі тварин. Максимально недіюча, підпорогова та порогова концентрації T-2 токсину в кормах для молодняку ВРХ відповідно мають значення у межах: 0,53 - 0,8; 1,07 - 1,6; 2,13 - 3,2 мг/кг. Допустима добова доза очищеного T-2 токсину у кормах для телят становить і,53 мг/кг. Теоретично й експериментально обгрунтовано МДР T-2 токсину у кормах для молодняку ВРХ за умов відгодівлі. Розроблено науково-технічну документацію стосовно виробництва токсину, що дозволяє забезпечувати лабораторії різних профілів T-2 токсином для мікологічних досліджень.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Установлено ступінь розвитку та поширення фузаріозу колоса й альтернаріозу в різних грунтово-кліматичних зонах України на перспективних і рекомендованих для виробництва сортах озимої пшениці. Виявлено найбільш поширені види p. Fusarium, визначено їх патогенність. Показано значення зовнішнього заспорення грибами pp. Fusarium і Alternaria у визначенні внутрішнього ураження. З метою наукового обгрунтування створення штучних інфекційних фонів вивчено можливість сумісності різних видів p. Fusarium у комплексі для штучної інокуляції. За допомогою електронної сканувальної мікроскопії досліджено паразитичний розвиток різних структур F. culmorum на поверхні зерна озимої пшениці в часі протягом перших 54 год після зараження.

  Скачати повний текст

Наведено результати оцінки стійкості сортів озимої пшениці за чотирма показниками: балом стійкості, ступенем розвитку хвороби в процентах, розповсюдженням хвороби та швидкістю розвитку інфекції. З'ясовано, що основним лімітувальним фактором для збудника є швидкість розвитку інфекції, обумовлена переважно імунологічними властивостями сортів. Відзначено, що стійкість сучасних вітчизняних сортів є значною мірою неспецифічною. Запропоновано підхід для визначення стійкості сорту шляхом зівставлення балу стійкості зі значенням варіювання ступеню розвитку хвороби. На підставі такого підходу визначено найбільш стійкі сорти. Встановлено расовий та генотипний склад популяції Erysiphe graminis f. sp. tritici, домінуючі раси гриба, а також ефективні та неефективні гени стійкості. Показано, що коливання частоти визначення вірулентних до окремих генів стійкості ізолятів, а також ступінь їх вірулентності, відрізняються залежно від ефективності гену стійкості. Визначено генетичну подібність та генетичні відстані між популяціями Erysiphe graminis f. sp. tritici з різних грунтово-кліматичних зон. Виявлено, що одним з джерел формування окремих диференційованих елементів єдиної популяції, є популяція зі степової зони України.

  Скачати повний текст