Мемуари Івана Майстренка - члена партії боротьбістів та УКП, пізніше - працівника КП(б)У - описують революційні події на Полтавщині 1917-1921 рр., працю автора у комуністичній системі влади, сталінські репресії, діяльність лівих українських сил в еміграції.

Перша Українська Дивізія Української Національної Армії, потрапивши в травні 1945 року в британський полон, опинилася в таборі для військовополонених в Італії, спочатку в Беллярії, а потім поблизу містечка Рімні. У матеріалах цього збірника розповідається про різнобічну культурно-освітню та спортивну діяльність полонених вояків. Зокрема про організацію та видання в таборі періодичної преси, роботу Народного Університету, Української гімназії, багатьох шкіл та курсів, Мистецької Спілки «Веселка», майстерні художніх виробів. Активно працювали за колючим дротом два хори, джазовий та симфонічний оркестри, танцювальні колективи. Серед полонених проводились спортивні змагання з легкої атлетики, футболу, волейболу, настільного тенісу, шахів тощо.

В цій книзі оповідаються маловідомі сторінки історії боротьби українського повстанства та підпілля проти більшовиків в Центральній Україні.

Книга известного российского историка, доктора исторических наук В.А. Берлинских посвящена закрытой доселе странице российской истории XX века — депортациям (массовой высылке) целых народов в 1930-е — 1940-е годы и системе спецпоселений. Если о миллионах заключенных сталинских лагерей писали достаточно много, то о «ссыльных народах» — российских немцах, калмыках, крымских татарах, раскулаченных русских крестьянах — исторической литературы практически нет. В книге на основе архивных данных, других уникальных материалов исследуется как механизм депортации, так и сама система спецпоселений. Русский Север, Казахстан и Сибирь — места размещения выселенных народов. Последствия сталинских акций раскрестьянивания и национального унижения миллионов остро ощущаются и в современной жизни России.

Напередодні війни між націонал-соціялістичною Німеччиною і совєтсько-комуністичною Росією всі українські політичні групи на теренах під німецькою імперською займанщиною стреміли до відновлення української держави. Проте щодо концепції осягнення цієї мети, ці групи поділялися на два табори: один складався з людей переконаних, що українська держава постане, в першу чергу, внаслідок боротьби самих українців власними силами; а другий табір - гуртував людей, які вважали, що рішальним чинником буде позитивне ставлення Німеччини до ідеї відновлення української держави на руїнах російської імперії. В першому таборі рушійною силою була Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери. Ця організація гарячково працювала над розбудовою незалежної української політичної та збройної сили, її тисячні кадри мали бути готові на революційні чини, згідно із заповітом ОУН: "Здобудеш Українську Державу, або згинеш у боротьбі за неї!". Другий табір головну увагу присвячував переконуванню німців у доцільності й користі для них дати підтримку концепції побудови української держави. Головним представником цього табору був ПУН під проводом полк. А.Мельника.

Какие факторы склоняют покупателя к определенному выбору? На что обращает внимание потребитель, а что остается незамеченным? Как сделать так, чтобы именно ваши продукты заполняли потребительские корзины? На эти и многие другие вопросы вы получите ответы, прочитав данное пособие. Книга будет одинаково интересна как начинающим, так и опытным мерчандайзерам, а также менеджерам и руководителям торговых организаций.

У книзі на основі нещодавно розсекречених унікальних архівних документів Управління у справах військовополонених та інтернованих НКВС (МВС) УРСР, спогадів очевидців і свідчень учасників тих подій вперше в історичній науці зроблено спробу висвітлити трагічну долю тисяч інтернованих вояків японської Квантунської армії, які волею сталінської репресивно-каральної системи опинилися за тисячі кілометрів від рідної землі – в далекій Україні. Багато з них так і не побачили більше своєї батьківщини, знайшовши останній спочинок в українській землі. Наразі ця сторінка історії радянського військового полону часів Другої світової війни залишається «білою плямою» на тлі хоч якоюсь мірою відомих і відносно вивчених його сюжетів, а згадка про японських військовополонених на наших теренах, навіть у спеціалістів-істориків викликає неприховане здивування. Здається, давно настав час розвіяти морок невідомості…Розрахована на науковців, усіх, хто цікавиться вітчизняною та світовою історією ХХ ст. на широке коло читачів. На її появу чекають сьогодні нащадки жертв полону, у надії хоча би щось дізнатися про долю своїх рідних, які не повернулися додому.

У збірнику представлені усні інтерв’ю, спогади та біографії колишніх остарбайтсрів та в’язнів нацистських концентраційних таборів, уродженців Полтавщини. Інтерв’ю та біографії зібрані співробітниками кафедри історії України та студентами історичного факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка у ході реалізації наукових проектів з усної історії. Книга стане у пригоді науковцям, студентам, вчителям, учням шкіл а також усім, хто цікавиться історією України й Полтавщини періоду другої світової війни.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книга розповідає про участь авторки у боротьбі за свободу і незалежність рідного краю та важкі поневіряння в таборах Норильська, Тайшету, Мордовії, незламність духа і віру в торжество справедливості.

Документальна розповідь про страждання цивільного населення Німеччини під час Другої світової війни. Автор книжки, католицький священик, був разом з іншими жителями Східної Пруссії депортований в радянські табори примусової праці за Полярним колом. Незважаючи на заборони й приниження, важкохворий Гергард Фітткау спільно зі священнослужителями інших конфесій і за колючим дротом продовжував мужньо нести високу місію пастора. Пережити тяжкі випробування того часу йому допомагала глибока віра. Автор з приязню та співчуттям відгукується про представників інших народів, у тому числі й українського, з якими йому судилось зустрітися на перехрестях невільницьких шляхів. Книжка вперше з'явилася друком 1957 року й відтоді витримала понад десять німецьких видань. її перекладено одинадцятьма мовами, серед них англійською, польською та російською. Спогади Гергарда Фітткау українською мовою, безперечно, посядуть помітне місце серед набутків вітчизняної літератури на таборову тему.

Представлена публікація має на меті поінформувати українців, що повертаються до Батьківщини, про стан культурного життя в Україні. Вона містить огляд найважливіших подій, що сталися у цій сфері у революційний 1917 рік. У статтях описується українська преса (перелічуються видання), українські видавництва, друкарні та книгарні, бібліотеки тощо.

Це одне з перших (і найдетальніших) досліджень творчості відомого українського письменника, уродженця міста Тростянця Миколи Хвильового (1893-1933) було написане в еміграції, у таборі для переміщених осіб (1947 рік) літературознавцем Павлом Йосиповичем Петренком (1903-1982), який підписався псевдонімом О. Ган.

Автор книжки народився 17 травня 1925 p. y селянській родині Марти і Михайла Мамчурів. Освіту отримав спочатку в початковій школі в рідному селі, а згодом в польській школі у Брюховичах. У 1939 р. поступив у Державну Академічну з українською мовою навчання гімназію, але війна перекреслила усі плани юнака. За часів німецької окупації вчився в гімназії, звідки в 1944 р. в юнацький вишкіл у Мальті, а потім вступив у ряди дивізії “Галичина", де пройшов підстаршинський вишкіл. Там ця подія співпала із закінченням війни. 3 приятелем Юліяном Волянським подалися в Україну, до Львова. Затриманий чекістами, був засуджений на тривале ув’язнення в Медвеж’єгорських та Кенгірських таборах ГУЛАГу. Вийшов на волю 27 жовтня 1954 р. Навчався у вечірньому Будівельному технікумі, який закінчив з відзнакою в 1957 р. Далі навчався у Московському Інженерно-будівельному інституті. На Україну повернувся в 1960 p. i працював у Будівельному тресті Івано-Франківська під різними назвами аж до виходу на пенсію у 1991 р. 3 настанням Незалежності України став членом Товариства Політв’язнів, членом Галицького Братства колишніх вояків 1-ої дивізії Української наці-ональної Армії. До вимріяного Львова переїхав у 1998 р. Бере активну участь у громадянській роботі з відновлення пам’яток історії та культури рідного краю.

Після перемоги Лютневої революції і повалення самодержавства в Україні з нестримною силою розгорнулася національно-визвольна боротьба, яка, незважаючи на утиски царизму, не припинялася протягом довгих століть неволі й імперських спроб взагалі викреслити з історії українську націю, а Україну перетворити на Малоросію не лише за назвою, а й по суті. Перемога в країні демократичної революції на початку 1917 р. висунула на порядок денний питання про самовизначення України і відродження її державності. Цей процес розвивався в умовах надзвичайно гострого протистояння різних політичних сил і партій. І якщо в Росії боротьба точилася між Тимчасовим урядом і табором Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, то в Україні вже з початку березня 1917 р. почав формуватися, по суті, національний парламент — Центральна Рада. Після перемоги в Петрограді більшовицького жовтневого повстання і повалення Тимчасового уряду і аж до утворення наприкінці квітня 1918 р. гетьманської Української держави питання про те, кому ж належатиме влада в Україні, вирішувалося в боротьбі Центральної Ради та її уряду проти радянського уряду України — Народного Секретаріату, підтримуваного Радянською Росією.

Ч. 1. - 614 с.

Під закидом проти-німецької діяльности заарештувало мене Ґештапо разом із іншими моїми однодумцями. Наперед сиділи мі вв строгій ізоляції в одиночних камерах у підвалах тюрми на Лонцького, у Львові. Потім, правда дали нас до спільних камер із іншими вязнями, але далі від себе сепарували. А з наближенням фронту німці вивезли нас зо Львова, до тюрми в таборі Бретц, у Прусії. У понижчих нарисах описую побут у таборі Бретц, що Був одним із 80 побічних таборів KZ. (концентраційного табору) Саксенгавзен.