Книжка "Фоніка" - це частина курсу віршознавства. Курс складається з трьох частин: "Компаративна метрика", "Фоніка" та "Строфіка", і, в свою чергу, належить до загального курсу "Поетики і стилістики", куди входять "Віршознавство", "Основи аналізи мовних форм" та "Ґенерика й архітектоніка". Автор книжки під час читання лекцій ніколи не повторював дослівно того самого тексту, натомість дещо додавав, дещо опускав або проминав, вносив певні зміни, скорочував або, навпаки, поширював певні розділи. Тому жоден з колишніх студентів Качуровського не має у своїх записах лекції курсу фоніки в такому вигляді, як його подає запропонована увазі книжка. Поза курсом лекції стоять два останні розділи, що їх долучено до книги як додаток: це - рецензія на словник рим та невеличка розвідка про звукові ігри.

Книга Иэна и Ории Дуглас-Гамильтон посвящена многолетним исследованиям биологии и поведения слонов, проведенным авторами в национальном парке Маньяра в Танзании. Основная цель работ — выявление причин и механизмов многолетней динамики численности слонов, их воздействия на окружающую среду и разработка мер по рациональной охране популяций слонов в равновесии с другими компонентами заповедных ландшафтов.

Новая книга писателя, доктора филологических наук Елены Зейферт включает в себя критические произведения, опубликованные в «Литературной газете», «Московской немецкой газете», газетах «НГ-Exlibris», «Литературные известия» (Россия), «Европа-Экспресс» (Германия), «Deutsche Allgemeine Zeitung» (Казахстан), журналах «Знамя», «Дружба народов», «Литературная учёба», «Дети Ра», «Зинзивер», «Мир перевода» (Россия), «Edita», «ВЕК XXI» (Германия), «Простор», «Книголюб», «Нива», «AMANAT», «Евразия», «Таншолпан» (Казахстан), «Неман» (Беларусь), «Таллинн» (Эстония) и других изданиях. Елена Зейферт в разных критических жанрах осмысляет поэзию, прозу, литературоведческие работы, изобразительное искусство и кино. Эти произведения принадлежат к современной культуре России и зарубежья, в том числе культуре, бытующей на пограничье или «в капсуле инобытия» (народы СНГ, народы России, российские немцы). Книга обращена к широкому кругу любознательных читателей.

Спільна монографія Вікторії і Віталія Тельваків, яка присвячена патріархові української історичної науки М.Грушевському. Вона стала ще одним кроком на шляху до пізнання та осмислення інтелектуального надбання Великого Українця. В ній досліджується історіографічна творчість вченого в контексті формування та розвитку української історичної науки кінця ХІХ - першої третини ХХ століття. Монографія складається з п'яти частин. У першій автори проаналізували історіографічну традицію вивчення історико-наукових поглядів М. Грушевського, виділивши в ній три періоди: перший охоплює час від кінця ХІХ до його смерті в 1934 році; другий з 1934 до кінця 1980-х рр.; третій з початку 1990-х рр. і до нашого часу. Наведена періодизація не викликає особливих заперечень. Про те в ній варто було б виділити окремі підперіоди. Доволі ґрунтовно автори проаналізували джерельну базу дослідження, в якій виокремили три основні джерельні комплекси: 1) включає твори М.Грушевського, які характеризують його як дослідника української історіографії; 2) „великий текст", тобто всі твори, що вийшли з-під пера вченого; 3) „історико-культурний контекст" - матеріали, що характеризують епоху та умови його наукової діяльності. Слід зазначити, що виявлена авторами сукупність джерел є достатньо репрезентативною і забезпечує досягнення мети даного дослідження. Другий розділ присвячений процесу становлення М.Грушевського як дослідника української історичної науки. Він починається з часу перебування майбутнього історика в Тифліській гімназії, бо саме там були започатковані його перші спроби написання наукових праць. Автори наголошують, що творчість українських істориків М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова і В.Антоновича, мали великий вплив на формування світогляду М.Грушевського. І з цим важко не погодитись. В Київському університеті він здобув фах професійного історика. Його вчителями були В.Антонович, В.Іконников, Ф.Фортинський, які відкрили перед молодим дослідником розмаїття історіографічних шкіл та напрямів. Солідний багаж знань та умінь отримав він на наукових семінарах. В той же час, автори наводять доволі скептичну оцінку М.Грушевським Київського університету, яку він подавав у своїх мемуарах. Своєрідною альтернативою подолання недоліків університетських курсів була для юнака самоосвіта. На основі щоденникових записів, конспектів, бібліотечних реєстрів дослідники відновили і проаналізували коло читацьких уподобань історика. Отже, на їхню думку, університетські курси та наполеглива самоосвіта сприяли формуванню в М.Грушевського рис професійного історика. Ще будучи студентом він активно включився в наукове життя, виступивши з власними історичними творами та критичними рецензіями на монографії своїх колег по ремеслу. Третій розділ „Теоретичні проблеми історіографії у працях М.Грушевського" включає кілька параграфів. В ньому аналізується широке коло теоретично-методологічних аспектів історіографічного пошуку вченого, визначення ним спеціальної термінології. На думку дослідників розуміння М. Грушевським предмету вивчення української історіографії в цілому корелюється із поглядами на цю проблему сучасних науковців. З іншого боку вони відзначають і деяку архаїчність у висловлюваннях вченого про історіографічні школи та напрямки, а також певні термінологічні розбіжності та недосконалості, які були властиві для того часу. Варто додати, що й сучасні дослідники використовують різні терміни для визначення історичної науки. Взагалі на думку авторів історіографічної ідеї М.Грушевського явно випереджували свій час як у плані тематичному так і плані теоретичному.