We develop the hypothesis about the coherent quantum origin of the decameter radiation of the system Jupiter - Io that may explain its very high brightness temperature. The typical magnitude of a magnetic field in the system produces the necessary value of the cyclotron frequency wc that is close to the experimentally observed one and corresponds to the quantum transitions between Landau levels. A possible source of this radiation is the transitions in the spectrum of highly excited hydrogen atoms (Rydberg atoms) that has a narrow band of almost equidistant levels (Landau quasi-levels) in a constant magnetic field. This part of the spectrum is calculated by a new nonperturbative method. We discuss also an additional formation mechanism of Rydberg atoms in a dusty plasma.

Розроблено базу даних для зберігання, графічного подання і математичного аналізу спектральної інформації. База даних містить 2029 спектрів місць падіння фрагментів комети Шумейкер-Леві 9 на Юпітер. Bcі спектри виправлено за систематичними помилками спостережень та наведено в лінійній шкалі довжин хвиль. Відношення сигналу до шуму - близько 100. Розроблено програмні засоби для проведення дисперсійного аналізу обраного набору спектрів. Спектральні дані можна одержати за електронною адресою bochkov@crao.crimea.ua.

Проаналізованo вплив висотного градієнтa швидкостей у фотосфері на профілі фраунгоферових ліній. Виявлено, що лише за зсувом фраунгоферових ліній можна зробити висновок про напрямок і величину променевих швидкостей у шарі формування ядра лінії. Інтерпретація асиметрії фраунгоферових ліній у спалахах вимагає більш обережного підходу, бо червона (синя) асиметрія може виникати як у разі низхідних, так і в разі висхідних потоків речовини.

Досліджено дисперсійне рівняння низькочастотних плазмових хвиль у петельних структурах в активних областях на Сонці. Для певного типу рівняння стану сонячної атмосфери та типових значень напруженості магнітного поля показано, що просторова неоднорідність густини та великомасштабне електричне поля призводять до появи нових типів плазмових коливань. У межах використаних наближень одержані розв'язки досліджено для значень плазмових параметрів, характернє для петельних структур.

Розглянуто задачу про визначення часу релаксації температури пилинок, які руйнуються за умов зовнішньої кометної атмосфери, до її рівноважного значення. Числовим методом розв'язано рівняння, що описує зміну кількості тепла пилинки в полі сонячної радіації з урахуванням втрат на сублімацію. Розрахунки проведено для чистого льоду та льоду, забрудненого вуглецем або силікатом. Отримано значення часу релаксації температури для різних розмірів пилинки за фіксованого початкового відхилення. Він може досягати кількох хвилин за 1 а. о. Залежність часу релаксації від розмірів має принципово різний характер для пилинок з льоду, забрудненого силікатом або вуглецем. Знайдено хід температури з часом та залежності часу релаксації температури від її початкового відхилення. Модель дозволяє вирішувати задачу про встановлення стану теплової рівноваги для ізотермічних пилинок у космічному просторі залежно від їх складу та зовнішніх умов.

Наведено результати вимірювання розподілу яскравості по диску Місяця для різних кутів фази у синій та червоній ділянках спектра, а також результати лабораторних вимірювань розподілу яскравості зразків уздовж фотометричної широти. Показано, що для Місяця зменшення яскравості за широтою формується переважно мікро- та мезорельєфами її поверхні. Незначне сповільнення цього зменшення за довжиною хвилі пов'язано не стільки зі зміною альбедо, скільки зі зміною діапазону розмірів мікрорельєфу, що впливає на закон відбиття світла Місяцем.

Розкрито науково-методичні та технічні аспекти проблеми дослідження тіл Сонячної системи приладами з зарядовим зв'язком - (ПЗЗ)-засобами. Висвітлено проблеми позиційних і фотометричних спостережень тіл Сонячної системи ПЗЗ-методами, програми та методи обробки ПЗЗ-спостережень, технічні засоби ПЗЗ. Визначено стан і перспективи робіт, проведених науковими групами у Кримській астрономічній обсерваторії (АО), АО Харківського університету, Шанхайською АО (КНР). Описано проектовані пристрої з використанням ПЗЗ для виявлення та визначення координат небесних об'єктів. Розглянуто питання використання оригінальної методики спостережень та обробки для виконання комплексних програм, поставлених сучасною астрономією перед новою технікою.

Розглянуто питання створення інформаційно-обчислювальних комплексів у поєднанні з технологічними установками, які реалізують енергоємні технологічні процеси просторової контактної руйнівної взаємодії. Обгрунтовано, розроблено та створено математичні моделі установок, технологічних процесів, які вони виконують, обчислювальні алгоритми редукції непрямих експериментальних даних у системі "ЕОМ - установка", інтерпретації, відновлення на них подібності досліджуваних об'єктів та їх ідентифікації як розв'язання обернених (некоректних) задач. Наведено результати апробації розроблених обчислювальних алгоритмів на прикладах установок, які брали участь у реалізації програм з питань вивчення планет Сонячної системи.

Супутник Юпітера Каллісто іноді покриває області генерації декаметрового (ДКМ) радіовипромінювання планети. Показано, що ця обставина може бути використана для перевірки теорій ДКМ-випромінювання та моделей магнітного поля Юпітера, знаходження розподілу ДКМ-джерел та їх тривимірної локалізації. Для демонстрації феноменології покриттів обчислено вигляд тіні Каллісто в динамічному спектрі радіовипромінювання Юпітера. Моделювання реалістичного спектра з тінню Каллісто та дифракційними осциляціями потоку радіовипромінювання використано для демонстрації можливостей фільтрації та розпізнавання ДКМ-затемнень. Обчислено елементи покриттів ДКМ-джерел на 2001 - 2010 рр.

Подано відомості про каталог GOCKU99 (Каталог геосинхронних об'єктів Київ - Ужгород), який містить топоцентричні екваторіальні координати та елементи орбіт геосинхронних супутників за фотографічними спостереженнями в ГАО НАН України та ЛКД УжДУ в 1999 р. (http:// www.mao.kіev.ua/ast/geo4_txt.htm). Наведено результати ототожнення 140 об'єктів за 2445 спостереженнями з загального числа 2570 спостережень 169 об'єктів. Розглянуто особливості ототожнення активних геостаціонарних супутників.

Вивчено структуру неоднорідної сонячної атмосфери за допомогою залежностей, що характеризують кореляційні зв'язки між просторовими варіаціями термодинамічних величин і поля швидкостей у двовимірних ГД-моделях. У фотосфері виділено чотири області: термічної та проникаючої конвекції, перехідної області та повністю коливної верхньої фотосфери. Показано, що порівняння двох груп стратифікацій кореляційних залежностей, перші з яких одержано з моделей, а інші розраховано для теоретичних спектральних сканів, є добрим тестом для систем геометричних висот формування спектральних ліній. Зокрема, протестовано два методи визначення ЛТР-висоти формування ядра ліній та знайдено, що метод, який пов'язує цю висоту з тим шаром, де оптична глибина в лінії дорівнює одиниці, можна розглядати як більш адекватний для задач діагностики фізичних процесів у атмосфері, ніж підхід, що базується на депресійній функції вкладу.

Отримано самоузгоджений розв'язок рівнянь переносу і стаціонарності для реалістичної моделі атома заліза і двох типів моделей сонячної атмосфери. Результати використано для дослідження впливу відхилення від ЛТР на визначення фотосферного вмісту заліза за лініями Fe I. Показано, що похибки визначення вмісту, викликані нехтуванням не-ЛТР-ефектами, можна описати статистично у вигляді функцій, залежних від потенціалу збудження нижнього рівня та висоти утворення досліджуваних ліній.

Для детектування фотосферних ударних хвиль, що виникають біля кромок гранул, пропонується використовувати спостереження ліній іонізованого заліза поблизу сонячного лімба. Теоретичні спектральні скани, що синтезовано за двовимірними моделями сонячної атмосфери, підтверджують їх кращу придатність для цієї задачі порівняно з лініями нейтральних елементів.

Робота містить в собі постановку задачі розрахунку руху сипучого середовища в пристрої з складною геометрією та її розв'язання методами імітаційного моделювання і кінцевих елементів. Математична модель середовища розглядається як в'язко-пластична і містить фізичні та геометричні нелінійності, які зумовлюють поведінку середовища рідини, та твердого тіла. Задачу розглянуто в розтині оптимізації функціональних характеристик, які обумовлюють процес. Отримано принципово нові результати і залежності. Алгоритми оптимізації пройшли успішну апробацію в наукових космічних експериментах.

Запропоновано критерій розділення метеоритних кратерів на ударні та вибухові. Припущено, що ударні кратери утворюють метероїди, висота максимального гальмування яких знаходиться над поверхнею Землі. Якщо максимальне гальмування тіл відбувається на поверхні Землі або не досягається внаслідок зіткнення з поверхнею планети, такі метеороїди утворюють вибухові кратери. Тому мінімальний вибуховий кратер утворюється тілом, максимальне гальмування якого знаходиться на поверхні нашої планети. На підставі отриманих результатів із використанням теорій кратероутворення К. П. Станюковича та Е. Епіка обчислено мінімальні розміри вибухових кратерів. Розрахунки виконано для випадків зіткнення кам'яних тіл, кам'яних із залізними та кам'яних і залізних із глинистим грунтом. Коефіцієнт абляції найбільше впливає на отримані результати. Наведено пояснення розходження результатів, отриманих у разі використання вище згаданих теорій кратероутворення.

На основі сучасних результатів дослідження малих тіл Сонячної системи розглянута проблема метеорно-астероїдної небезпеки. Використовуючи інформацію одного з найбільших банків метеорних даних та результати розрахунків еволюції орбіт астероїдів, сформульовані нові підходи до пошуку космічних тіл, які являють небезпеку для Землі. Висвітлені питання руйнування метеороїдів різних мас в атмосфері і на поверхні Землі і запропоновано критерій розподілу метеоритів на ударні та вибухові. Проведено аналіз даних про доплив космічних тіл на планету в широкому спектрі мас. Наведено результати розрахунків ймовірностей зіткнень космічних апаратів з метеороїдними частинками.

Подано короткий огляд спостережень хромосферних спікул на лімбі та дрібних вузликів на диску Сонця. Проаналізовано динамічні характеристики спікул; особливу увагу приділено питанню реальності руху речовини вздовж спікульної осі. Зроблено висновок, що спікули та вузлики є проявами одного й того ж сонячного утворення, що спостерігається на лімбі як спікула. Зроблено припущення, що видима вертикальна швидкість за лімбом неадекватно зображує рух речовини у поздовжньому перерізі спікули. Напевне, швидкість поздовжнього руху речовини у середній частині спікули, де звичайно визначаються променеві швидкості, може бути істотно нижчою, ніж швидкість руху речовини на вершині спікульного викиду, де визначаються видимі вертикальні швидкості.

Показано, що деякі висновки, отримані з застосуванням методу масштабування для дослідження структури магнітного поля на Сонці (зокрема, активних областей), можуть виявитися помилковими. Отриманий "спектр" не є спектром структур магнітного поля. Аналіз його призводить до неправильних висновків про напрямок передавання енергії за спектром та розмірами структур, в яких відбулися зміни потоку. Це пов'язано з тим, що метод масштабування призводить до переходу від загальної характеристики поля - соленоїдальності вектора - до характеристики конкретного поля вектора - суми модулів потоків.

Проведено числове моделювання розподілу яскравості по видимій поверхні астероїда для визначення положення фотоцентра для різних законів розсіяння світла (Ламберта, Ломмеля - Зеєлігера, Хапке, теоретичного та емпіричного законів Акімова). Використано числову фотометричну модель, що передбачає довільну форму астероїда, довільний розподіл альбедо по поверхні та довільний закон розсіяння світла. Показано, що зміщення видимого центра відносно геометричного суттєво залежить від фазового кута астероїда, його форми та закону розсіяння світла. Величина зміщення може складати 30 - 40 % кутового радіуса астероїда. Для астероїдів з розмірами понад 0,1'' такі зміщення перевищують похибку космічних астрометричних вимірювань і близькі до похибок наземних спостережень. Їх урахування може суттєво підвищити точність положень астероїдів. Наведено практичні рекомендації щодо визначення та врахування зміщення фотоцентра астероїда.

Наведено постановку задачі динаміки трансмісії бурового робота в екстремальних умовах космосу (як другу задачу за умов невизначеності навантажень на робочому органі) та її розв'язання, яке забезпечує виділення перехідних процесів. Виділена інформація забезпечує здобуття даних про об'єкт дослідження й адаптивне керування енергопостачанням робота. Отримано принципово нові результати і залежності, які пройшли успішну апробацію в космічних експериментах.