Розглянуто питання реабілітаційного лікування постраждалих після компресійних переломів хребта з використанням електростимуляції. Такий підхід істотно знижує ступінь травматичності та тривалості лікування, покращує прогноз і скорочує термін тимчасової непрацездатності.

Обговорено складність лікування навколосуглобових переломів, особливо дистального відділу плечової кістки. Одним з важливих факторів одержання хороших функціональних результатів у разі даних ушкоджень є рання функція в ліктьовому суглобі. У разі навколосуглобових переломів дистального відділу плечової кістки виникає проблема щодо фіксації короткого дистального відламка й одночасного збереження функції ліктьового суглоба. Показано можливість рішення цієї проблеми за допомогою остеосинтезу стрижневим апаратом з фіксацією дистального фрагмента одним стрижнем, якого досить для раннього функціонального лікування.

Обгрунтовано необхідність особливого підходу до лікування хворих з переломами довгих кісток, що перебігають на тлі остеопорозу. Показано особливості пружно-стабільного остеосинтезу, у разі якого накісна пластина та внутрішньокістковий стрижень, що використовуються, зроблені з одного й того ж матеріалу. Наведено переваги та стислу характеристику вуглець вуглецевого композиційного матеріалу, який за своїми механічними властивостями наближується до кісткової тканини. Проілюстровано його клінічні застосування.

Наведено дані лікування 103 постраждалих з переломами кісток гомілки, у яких застосовано стрижньові апарати з пружною зовнішньою опорою. Наведено теоретичні й експериментальні дані, які обгрунтовують доцільність застосування цих конструкцій. Зазначено, що існуючі ранні навантаження пошкодженої кінцівки, які супроводжуються пружними деформаціями сегмента у місці перелому, можна розглядати як позитивний фактор для формування періостальної мозолі, яка забезпечує одужання в оптимальні строки у 96,7 % постраждалих.

Запропоновано удосконалену методику коригувальної остеотомії проксимального відділу стегнової кістки для поліпшення опороздатності нижньої кінцівки за допомогою черезкісткового остеосинтезу з використанням спице-стрижневого апарату. За удосконаленою методикою проведено лікування 12-ти пацієнтів (10 жінок і 2 чоловіків), середній вік яких склав 18 років - від 15 до 25-ти років. У всіх пацієнтів уроджений вивих стегна внаслідок диспластичних змін як з боку таза, так і стегна. Основними скаргами були відсутність опороздатності нижньої кінцівки та значний больовий синдром. Середній дефіцит довжини кінцівки склав 5 см (від 2 до 8 см). Середнє значення за шкалою Харриса до операції було 50 (від 38 до 68), а після операції склало 78 балів (від 70 до 88). У всіх пацієнтів відновилася опороздатність кінцівки, больовий синдром зник зовсім у 5-ти пацієнтів, у інших з'являвся періодично під час пересування по сходах (особливо нагору). З іншого боку, диференційований підхід до лікування застарілих вивихів стегна з використанням тільки подовження стегнової кістки за відсутності симптому "поршня" з плануванням у майбутньому через 10 - 15 років тотального ендопротезування тазостегнового суглоба значно покращив функціональні результати зі зменшенням операційної травми.

Описано досвід лікування потерпілих з важкими ушкодженнями таза в Донбасі. Показано динаміку зміни структури даних ушкоджень, методів їх діагностики, лікування та реабілітації. Обгрунтовано необхідність розробки та використання в клінічній практиці нових ефективних методів і технологій лікування з позицій системного підходу. Обговорено організаційні та клінічні аспекти удосконалювання екстреної медичної допомоги, стратегічні напрямки наукових досліджень, що диктується невирішеними питаннями. Визначено перспективні напрямки, які необхідно розробляти найближчим часом. Показано, що рішення проблеми вимагає диференційованого комплексу заходів: медичних, соціальних, економічних, адміністративних.

Зазначено, що з 1993 по 2003 рр. у клініці травматології Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги перебував на лікуванні 181 хворий з ушкодженнями кісток стопи на тлі множинної та поєднаної травми. До 1999 р. з 50-ти пролікованих хворих у 38-ми (76 %) потерпілих застосовувалася консервативна тактика лікування щодо ушкоджень кісток стопи, що призвело до великого числа незадовільних результатів (32,5 %). З 1999 р. у 131-го хворого з такою патологією з урахуванням основних пріоритетів у лікуванні політравми застосовано активну концепцію диференційованого лікування ушкоджень стопи, що передбачає більш агресивну та послідовну хірургічну тактику, засновану на комплексній детальній діагностиці всіх ушкоджень тіла та стопи зокрема, а також об'єктивній оцінці важкості травми за шкалою ISS. Визначення чітких тимчасових рамок для оперативних втручань, широке застосування методик стабільного функціонального остеосинтезу у разі травм кісток стопи, а також використання вищезгаданих тактичних і лікувальних принципів дозволило одержати у 86-ти (84,3 %) з 102-х обстежених у віддаленому періоді хворих позитивні результати лікування.

Зазначено, що проблема лікування хворих із множинними та сполученими пошкодженнями в результаті дорожньо-транспортних пригод (ДТП) з кожним роком стає актуальнішою. Проаналізовано лікування 129-ти хворих дітей із множинними переломами в результаті ДТП, у яких, крім консервативного методу лікування, застосовано стрижневий остеосинтез (СО). Запропоновано застосування СО, що є методом вибору у разі множинних ушкоджень кісток у дітей.

Проаналізовано результати лікування 106-ти хворих з пошкодженнями пальців і кисті за останні 8 років. Виконано порівняльний аналіз результатів лікування хворих з використанням традиційних методів фіксації та стрижневих апаратів зовнішньої фіксації. Середній термін реабілітації хворих з відкритими пошкодженнями зменшено на 43 %, що становить 28 днів проти 49 днів за традиційного методу фіксації. Після закритих пошкоджень термін реабілітації зменшено на 35 % (21 і 32 дні відповідно). Стійкі контрактури були в 15,5 % загальної кількості хворих. Після використання стрижневих апаратів зовнішньої фіксації у випадку відкритих переломів кількість стійких контрактур зменшилась з 21 до 8,3 % (покращання показника на 65 %).

Наведено досвід хірургічного лікування солітарних кіст плечової кістки, обгрунтовано переваги використання аутотрансплантатів і стабільно-функціональних способів їх фіксації.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.198.578

Шифр НБУВ: Ж23024 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано лікування 105-ти дітей з патологією куприка, які знаходились на лікуванні в клініці хірургії дитячого віку ДДМА. Серед них 74 дитини лікувалось консервативно, 31 дитина з переломами та переломо-вивихами прооперовано за методикою клініки. Встановлено, що використання розробленого органозбереженого методу лікування переломів та переломо-вивихів куприка у дітей дозволяє значною мірою покращити результати хірургічного лікування цієї категорії хворих.

Хворим з внутрішньопорожнинною кровотечею застосовано вдосконалену методику реінфузії крові. Розроблено алгоритм реінфузії крові, де за ступенем гемолізу кількість хворих основної групи поділено на підгрупи залежно від об'єму крововтрати, ступеня шоку та методу реінфузії. Застосована тактика знизила число ускладнень, пов'язаних з переливанням аутокрові.

За допомогою реовазографічних досліджень доведено наявність взаємозв'язку між змінами периферичної гемодинаміки та методами лікування множинних переломів нижніх кінцівок. Відзначено, що лікування та рухова активізація хворих після лікування призводить до нормалізації циркуляторних процесів у нижніх кінцівках.

Наведено результати 121-го функціонально-стабільного остеосинтезу нижньої щелепи титановими мініпластинами з гвинтами у 90-та постраждалих, що знаходилися на стаціонарному лікуванні в клініці щелепно-лицьової хірургії ДонДМУ з жовтня 2001 р. по лютий 2004 р. Зроблено висновок про високу клінічну ефективність даного виду хірургічного лікування, підтверджений даними клінічних і рентгенологічних досліджень, анатомічними та функціональними результатами лікування, термінами стаціонарного лікування та періоду тимчасової непрацездатності, низьким рівнем розвитку запальних ускладнень.

Зазначено, що з жовтня 1997 до 2003 рр. в клініці травматології Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги у 129-ти хворих зі зміщеними внутрішньосуглобними переломами п'яткової кісти виконано 156 операцій з використанням відкритої репозиції уламків та їх внутрішньою фіксацією різними типами металевих пластин із гвинтами. Проаналізовано віддалені результати оперативного лікування в 73-х (56,6%) хворих з 83-ма переломами п'яткових кіст. Показано, що використання остеосинтезу металевими пластинами дозволило в 76-ти випадках (91,6 %) одержати позитивні віддалені результати лікування.

Досліджено 70 хворих з переломами кісток стегна та гомілки, що стабілізувалися за методиками АО. Пацієнти проходили раннє відновне лікування за умов грязьового санаторію (Куяльник) через 2 - 3 тижні після операції. Провідна роль в розробленому лікувальному комплексі надавалась пелоїдотерапії. Групою аудиту стали 116 хворих з аналогічними пошкодженнями, що проходили курс реабілітації за умов травматологічного стаціонару або амбулаторно. Результати дослідження показують, що під впливом санаторно-курортних факторів відновлення працездатності хворих відбувається в 1,5 - 2 рази швидше, ніж за традиційних умов.

Запропоновано методику використання апарата власноі конструкції для репозиції відламків, яка дозволяє полегшити технічне виконання операції. Досліджено запропоновану методику у 20-ти хворих з переломами довгих трубчастих кісток. Одержано позитивні результати.

Представлено результати консервативного (20 випадків) та оперативного (18 випадків) лікування переломів шийки стегнової кістки. Проведено кореляційний аналіз результатів обох методів лікування.

Надано результати лікування 69-ти хворих з переломами плечової кістки, ускладнені пошкодженням променевого нерва (ПН). Проаналізовано віддалені результати лікування у 45-ти хворих. У 75 % випадків відзначено повне та часткове відновлення функції ПН і у 25 % ознак відновлення не виявлено. Автори є прихильниками ранньої ревізії пошкодженого ПН і стабільної фіксації кісткових уламків. Обов'язковими умовами у разі оперативного втручання на нерві є використання оптичних систем, мікрохірургічного інструментарію та спеціального шовного матеріалу. Проведення до операції й інтраопераційно ЕНМГ дослідження дозволяє вирішити питання вибору обсягу оперативного втручання на нерві.