Досліджується сутність ігрового феномену, розкривається його місце і роль в окремих культурних епохах: стародавній Схід, античність, середньовіччя. Аналізується концептуальна еволюція поняття гри в філософії. Розглядається ігрова проблематика в творах Канта, Шіллера, К'єркегора, Ортегі-і-Гассета, а також Гьоте, Буркхарда, Гадамера, Ле Гоффа, в яких досліджується проблематика діяльності, свободи, суб'єктивності, природи творчості, буття прекрасного, проблеми світогляду і, особливо, епістемології.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю811.11 + Ю3(4ДАН)5-578

Рубрики:

Естетичне і етичне. Прекрасне і моральне

Історія філософії

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито основні положення екзитенціальної філософії відомого українського мислителя Л. Шестова як альтернативної концепції ученню Е. Гуссерля та раціоналізму. Висвітлено філософські ідеї ученого, які набули значення принципових положень сучасного постмодерністського дискурсу. Проаналізовано вплив творчості Ф. Достоєвського на формування філософських поглядів Л. Шестова. Розкрито роль філософії Л. Шестова у розвитку релігійно-антропологічної пропозиції християнських мислителів XIX ст. Наведено результати дослідження творчості С. К'єркегора та Л. Шестова в екзистенціальному аспекті.

Раскрыты основные положения экзистенциальной философии известного украинского мыслителя Л. Шестова как альтернативной концепции учению Гуссерля и рационализму. Освещены философские идеи ученого, на базе которых сформирован современный постмодернистский дискурс. Проанализировано влияние творчества Ф. Достоевского на формирование философских взглядов Л. Шестова. Раскрыта роль философии Л. Шестова в развитии религийно-антропологических учений христианских мыслителей XIX ст. Изложены результаты исследования творчества С. Кьеркегора и Л. Шестова в экзистенциальном аспекте.

Показано доцільність застосування до музики сучасної феноменологічної інтерпретації тіла як не протилежності душі/духу, що полягає у можливості легітимізації тілесної компоненти у філософії музичної культури. Запропоновано тезу про античну предуготовленість людського тіла до мистецтва, яка є необхідною передумовою існування мистецтва взагалі та музики зокрема. Виявлено, що "потяг" до "замовчування" тіла в музиці зумовлений онтологічною розбіжністю між раціональним і чуттєвим, духовним і тілесним, іманентною всій європейській метафізичній традиції, і позначився на концептуальному баченні музики. Проаналізовано філософські тексти про музику Шеллінга та піфагорійців, Гегеля та Шопенгауера, Аристотеля, Платона та Канта та показано наявність стійких опозицій "душа/дух - тіло", "раціональне - чуттєве", "розумне задоволення - фізична насолода", де слабкий термін піддавався систематичному витісненню. Розкрито тенденції позитивної інтерпретації тілесного аспекту музичної реальності в текстах С.К'єркегора, Ф.Ніцше, Т.Адорно, що вказує на деструкцію опозиційних структур і дозволяє розглядати філософські передумови "музичної тілесності". Висвітлено генеалогічний зв'язок між тілесним досвідом освоєння світу й "антропоморфними" властивостями музичної мови. Запропоновано положення про темпоральну естетизацію слухацької тілесності у процесі музичного сприйняття, а також ідею про те, що в музичному творі містяться метазвукові перцептивно-афективні структури, які означують "позамузичні" смисли музичного дискурсу (наведено "робоче" визначення музичного перцепту й афекту), - в якому набули розвитку ідея Р.Інгардена про іманентність

Проведено порівняльний аналіз змісту концепцій філософії життя в західноєвропейській філософії кінця XIX - першої половини XX ст. З'ясовано причини їх переходу від пріоритетного розгляду феномену життя до вивчення проблеми сутності та природи людини. Визначено причини формування некласичної філософської думки та її актуалізації у філософії XIX ст. Досліджено процеси та явища в інтелектуальній, соціальній і матеріальній сфері, які стимулювали процес формування ірраціоналізму. Розглянуто витоки формування "філософії життя" - основної ірраціоналістичної течії кінця XIX - початку XX ст. Показано значущість філософських досліджень С. К'єркегора та А.Шопенгауера у формуванні нових ідей, відмінних від ідей класичної філософії. Визначено й охарактеризовано основні етапи змін поглядів представників "філософії життя" на основну проблематику - феномен життя. Здійснено історико-філософський аналіз концепцій філософії життя Ф.Ніцше, В.Дільтея, А.Бергсона, Г.Зіммеля, О.Шпенглера та П.Тейяр де Шардена, виявлено трансформацію їх поглядів на феномен життя. Розкрито значущість і ступінь впливу гносеологічних досліджень філософії життя. Визначено вплив на філософські концепції життя природничо-наукових досліджень. Показано зв'язок ідей західноєвропейської філософії кінця XIX - початку XX ст. з вченням В.Вернадського про "живу речовину" та з дослідженнями несвідомого З.Фрейда. Здійснено порівняння концепції філософії життя з метою визначення загальних характеристик і відмінностей, а також встановлення особливостей висвітлення основної проблематики - феномену життя.

Вперше проведено комплексне дослідження проблеми екзистенційного виміру духовності людини у творчості Г.Сковороди. На підставі вивчення творчої спадщини видатних діячів і мислителів часів Київської Русі та доби бароко доведено, що екзистенційність і духовність належать до визначальних рис української філософії. Проаналізовано особливості проявів даних категорій у самобутньому філософському вченні Г.Сковороди. На підставі аналізу текстів українського мислителя встановлено, що переживання особою свого "буття у світі" є вихідним принципом духовної сутності людини. Розглянуто особливості трактування ідеї Бога у творчості Г.Сковороди, співзвучного з поглядами релігійних філософів-екзистенціалістів XIX - XX ст. (С.К'єркегора, Г.Марселя, К.Ясперса). Вперше проаналізовано екзистенційний зміст творчості Г.Сковороди у контексті таких модусів людського існування як страх, гріх, самотність, любов і відчай. Висвітлено погляди українського мислителя на внутрішню духовну свободу людини, досягнуту в результаті самопізнання та самовдосконалення та роль даного чинника у визволенні від обтяжливих спокус і негативного впливу зовнішнього світу. Доведено пріоритетність принципу діалогу у філософському мисленні Г.Сковороди як специфічного фактора духовного розвитку особистості.

Досліджено концептуальні засади конституювання екзистенції людини у філософській спадщині датського мислителя С.К'єркегора на підставі трьох основних стадій буття (естетичної, етичної й релігійної), двох проміжних - іронії та гумору та нульової. Розкрито сутнісні характристики кожної стадії у контекстії вивчення смислотвірних елементів екзистенції людської особистості. Доведено новизну осмислення К'єркегором поняття екзистенції, що у порівнянні з класичним тлумаченням є динамічною структурою у відношенні до Бога. Виявлено, що самотворення екзистенції відбувається як поступовий лінійний шлях через саморефлексійну діяльність людини та виражає антиманіпуляторну інтенцію у синтезі з вільним вибором власного існування. Доведено наявність рецепції стадіальнї концепцію датського мислителя у філософії екзистенціалізму, діалектичної теології та постмодернізму.

Обгрунтовано рішення методологічної проблеми осмислення історії філософії на базі системно-функціонального аналізу історико-філософських концепцій Г.В.Ф.Гегеля та К.Ясперса, їх основних методів, принципів, підходів, сформованих в традиції німецького філософування XIX - першої половини XX ст. Проведено компаративний аналіз основних положень філософських учень К.Ясперса та Г.В.Ф.Гегеля. Виявлено їх генетичний зв'язок з філософсько-історичними концепціями І.Гердера, І.Канта, Й.Г.Фіхте, С.К'єркегора, М.Гайдеггера. Визначено ключові аспекти методологічних пошуків Г.В.Ф.Гегеля та К.Ясперса, що вирішують протиріччя між раціональним та ірраціональним у вивченні історії філософії.

Розкрито особливості філософських вчень А. Шопенгауера та С. К'єркегора, визначено та проаналізовано головні чинники, які обумовили їх своєрідність, визначено роль суб'єктивних чинників, пов'язаних з характером особистості та біографічними ньюансами мислителів. Досліджено філософсько-етичні твори А. Шопенгауера та С. К'єркегора, праці вітчизняних і зарубіжних вчених. Розкрито проблему страждання через поняття кризи, хвороби, меланхолії, відчаю, песимізму. Значну увагу приділено проблемі страждання в онтології, антропології, етиці, аксіології, сотериології. Визначено суть страждання, його природу, змістовне наповнення, висвітлено його роль і значення для духовного життя людини. Наголошено, що проблема страждання, незважаючи на свій яскраво виражений особистісний характер, актуалізується та посилюється в кризові, переломні часи розвитку суспільства та культури. Вказано, що А. Шопенгауер і С. К'єркегор були одними з перших в Європі, які здійснили переведення проблематики кризових соціокультурних явищ на особистісний рівень людини та пошук нею смислу життя. Розглянуто негативне/конструктивне значення страждання для духовного оздоровлення людини та суспільства.

Досліджено історико-філософські, концептуальні, екзистенціальні грані категорії віри у культурно-онтологічному, цінністно-мотиваційному аспектах. На підставі дослідження старозавітної історії Авраама зроблено висновок, що досвід віри Авраама є первісним для С. К'єркегора, виходячи з якого, будується його релігійно-екзистенціальна концепція віри. Показано, що поняття віри в екзистенціальній філософії С. К'єркегора обгрунтовано таким відношенням до світу всезагального, умовою якого є абсолютне.

Проаналізовано наукову спадщину В. Шинкарука - відомого вітчизняного вченого, доктора філософських наук, професора, академіка НАН України. Розглянуто екзистенційну антропологію та метаантропологію як стратегії сучасної філософії. Охарактеризовано філософсько-антропологічну концепцію Б. М. Чичеріна. Досліджено вплив моральних цінностей на економічну діяльність соціуму. Розглянуто концепції європейської екзистенційної парадигми в дискурсі українського модернізму. Висвітлено філософсько-антропологічні аспекти у творчості С. К'єркегора та В. Шинкарука. Наведено загальну характеристику засобів пізнання в системі міждисциплінарних правознавчих досліджень. Розкрито актуальні питання освітньої соціалізації особистості. Увагу приділено теоретичним аспектам лідерства в соціальному проектуванні, феноменології девіантності підлітків, моністичним принципам наукового дискурсу. Вивчено правові та політичні аспекти державного регулювання кредитування в Україні. Висвітлено філософські та природничо-наукові проблеми екології. Показано можливості біоіндикації та біомоніторингу грунтів за допомогою рослин. Обгрунтовано наукові підходи до ведення лісового господарства в лісопаркових зонах.

Вперше в українському літературознавстві проведено порівняльне дослідження неоромантичної прози Д. Конрада та Ю. Яновського. Уточнено та верифіковано поняття про неоромантизм як стильову течію модернізму. Проведено порівняльний аналіз світоглядної трагічної та риторичної іронії, які покладені в основу структуротворчих пошуків у тексті Д. Конрада та Ю. Яновського. Вперше проаналізовано художній наратив прози англійського автора, зокрема, розглянуто категорії невіри, відчаю, страху та гріха у контексті релігійно-антропологічної діалектики С. К'єркегора. Проаналізовано проблему соборності як авторського ідеалу у літературі "романтики вітаїзму", зокрема, Ю. Яновського. Визначено наративні особливості творів Д. Конрада та Ю. Яновського. Запропоновано нове трактування у компаративному вимірі образної системи творів українського й англійського письменників, трисуб'єктної структури ідеальних образів генія - героя - святого. Вперше в українському літературознавстві проаналізовано присутність Святого Письма у художньому наративі прози Ю. Яновськго та Д. Конрада, яка стала підгрунтям для творчого діалогу між літературами різних епох.

Проведено зіставний аналіз екзистенціалів війни в українській і німецькій літературах про Другу світову війну. Спираючись на праці Н. Аббаньяно, М. Бердяєва, М. Гайдеггера, А. Камю, С. К'єркегора, Г. Марселя, Ф. Ніцше, Ж.-П. Сартра, Х. Ортеги-і-Гассета, К. Ясперса, що становлять теоретико-методологічну базу дослідження, актуалізовано вплив філософії існування на розвиток обох національних літератур. На основі різножанрових прозових творів І. Багряного, О. Гай-Головка, У. Самчука, Г. Бьолля та Е. М. Ремарка виявлено типологічні спільності та відмінності у художньому відтворенні буття людини під час війни, що у площині тексту реалізується у формі екзистенційних мотивів (екзистенціалів). Досліджено їх взаємозв'язок з наднаціональними загальнолюдськими цінностями, складним і багаторівневим часопросторовим моделюванням, архетипними образами, релігійно-екзистенційними вимірами духовності, міжтекстовою взаємодією, біблійними маркерами, імагологічною антиномією Свого та Чужого, місцем національного у міжнаціональному конфлікті та домінуючим станом відчуженості. Висвітлено поетикальні парадигми та національно-мистецькі особливості зіставлювальних творів у їх європейському культурному контексті.

Розглянуто взаємозв'язок Абсолюту та людини, основні проблеми вибору та морального самовдосконалення людини в теоретичній спадщині С. К'єркегора. Звернено увагу на те, як мислитель висвітлював проблему Абсолюту не лише стосовно процесу пізнання, а й у поглядах на мораль та соціальне оточення.

Досліджено проблему екзистенційної тривоги в українській літературі кінця XIX - початку XX ст. на матеріалі творів В. Винниченка 1910-х рр. На основі праць М. Бердяєва, М. Гайдеггера, А. Камю, С. К'єркегора, Ж.-П. Сартра, П. Тілліха, К. Ясперса з'ясовано філософсько-естетичні засади екзистенціалізму, окремі положення якого є культурно-естетичним підгрунтям творчості письменника. Висвітлено ідейно-естетичні пошуки В. Винниченка в антропологічній проблематиці, з'ясовано значення його творчості у метадискурсі раннього українського модернізму. Експліковано теоретичні аспекти екзистенціалів людського буття, охарактеризовано домінантний характер тривоги. Художній дискурс творів В. Винниченка проаналізовано у світлі наратології, рецептивної естетики, сюжетно-композиційної структури, цілісного аналізу образної системи.

Доведено, що сферою, яка гарантує повноту відповідальності, є неповторна приватна езистенційна площина. Екзистенція є джерелом становлення соціальної, громадянської, правової позиції індивіда. Відповідальність же створює ефективні умови для соціального співжиття, збереження природного оточення та скріплення індивідуальних взаємозв'язків. Вона є здатністю творити довгострокову перспективу прийдешнього, адже засновується на морально-духовному потенціалі людини, її внутрішній культурі, а не лише суспільній ефективності. З урахуванням позицій класиків екзистенційної думки (С. К'єркегора, К. Ясперса, А. Камю, Ж.-П. Сартра) та переконань таких сучасних філософів, як П. Рікер, Ч. Тейлор, Г. Йонас, К.-О. Апель, В. Гьосле, показано, що екзистенційний вимір персонально означеної відповідальності не є замкненою сферою обмеженого самоздійснення особи. Навпаки, будучи неповторною, глибинно пережитою умовою індивідуальної свободи, екзистенція є джерелом становлення громадянської свідомості. Концепт особової відповідальності виводить ідею громадянського суспільства за межі загальних декларацій та сприяє її конкретному здійсненню.

Визначено роль філософії С. К'єркегора в становленні екзистенційної традиції психології. Розкрито поняття "текстуального досвіду" у світлі естетичної концепції Г.Г.-Адамера. Охарактеризовано сучасні тенденції глобальної світової системи і неоліберальні трансформації освіти. Обгрунтовано генезу поняття "простір освіти". Висвітлено проблеми культури і культурної політики за умов глобалізації. Досліджено особливості освітніх методик за умов сучасного інформаціоналізму. Визначено раціональні стратегії на прикладі комп'ютерної гри "4 в рядок".

Увагу приділено обгрунтуванню екзистенційної площини теоретизації часу у філософії на основі звернення до філософської спадщини С. К'єркегора. Його екзистенційне вчення можна розуміти як парадигмальне в контексті екзистенційного дискурсу про час в XX ст. Розкрито історичні витоки ідеї екзистенційного часу через залучення магістральних спроб теоретизації часу в античності, середньовіччі та в Новий час. Висвітлено зв'язок вчення С.К'єркегора зі специфікою тлумачення часу в екзистенційній філософії XX ст. Показано, що темпоральна проблематика підкреслює екзистенційну філософію як мислення про можливості, прориви і межі людського існування. Новизна дослідження полягає в артикуляції часу як ціннісно-смислових координат та екзистенційного ресурсу особистості, що уможливлює існування і автентичність. На тлі гіпертрофії уявлень про час, зафіксованих в дев'яти контекстах часу, екзистенційний час виокремлюється як пріоритетний з огляду на постсучасну епоху інформації, швидкості та гри, де надзвичайно бракує сенсу, повноти і автентичності.

Досліджено сутнісні особливості екзистенціально-герменевтичної концепції відомого німецького теолога та філософа П. Тілліха. Викладено історико-філософські: культурно-історичні (німецька класична філософія), концептуальні (ліберальна теологія XIX ст.), онтологічні (екзистенціалізм С. К'єркегора та М. Гайдеггера) засади його екзистенціально-герменевтичної концепції. З'ясовано, що ядро цієї концепції становить вчення про Бога як "Самобуття", яке виступає як єдність божественного та демонічного, гріха як відчуження від буття, що розкривається через онтологізацію падіння та діалектику гріха, вчення про Нове буття як інваріант екзистенціальної христології. Сутнісною особливістю герменевтичної стратегії П. Тілліха виступає онтологізація тексту Святого Письма, християнської традиції епохи раннього християнства й її вираження в онтологічних та екзистенціальних структурах і категоріях. Розкрито вплив філософсько-теологічних аспектів вчення П. Тілліха на сучасну релігійно-філософську думку.

Розглянуто погляди І. Франка на релігію та релігійність у контексті релігійного секуляризму. Його думки добре вписуються у відомий вид мислення С. К'єркегора, Л. Фоєрбаха, які перетлумачили природу, мету релігії, відношення людини до Бога. Показано, що релігійність І. Франка має ознаки "нової релігійності": відірваність від традиційної релігійності, наголошування на важливості особистісного релігійного досвіду, особистісного відношення до безособленого Бога.