Сумароков (Павел Иванович, ум. 1846) — писатель, сенатор и член Российской академии. Его труды: «Черты Екатерины Великой» (СПб., 1819), «Прогулка за границу» (СПб., 1821), «Путешествие по всему Крыму и Бессарабии в 1799 г.» (М., 1800), «Досуги крымского судьи» (СПб., 1803—1805), «Зеленый корсет» (ком., СПб., 1805), «Модник» (ком., СПб., 1806), «Марфа Посадница» (драма, СПб., 1807), «Некоторые рассуждения о А. П. С. и начале российского театра» (СПб., 1806), «Орлы и скворцы» (притча, СПб., 1806). В 1799 году Павел Сумароков, совершая путешествие по Тавриде, вел творческий дневник. Это сочинение он посвятил племяннице Г.А. Потемкина Варваре Васильевне Голициной, благодаря стараниям которой книга «Путешествие по Крыму и Бесарабии» была напечатана уже в следующем году. Это было первое опубликованное произведение начинающего писателя. На полуострове не было такого уголка, куда бы не проник путешественник, хотя делать это было порой нелегко и опасно. Человека, живущего в северном городе Петербурге, где краски природы и архитектуры сдержаны, поразило буйство и разнообразие растительности Крыма.

Ця публікація присвячена «общему взгляду на прошлое и настоящее Московской русской оперы» (під «настоящим» розуміють другу половину XIX ст., до 1886 р.). У книзі надано перелік вистав, що проходили того часу та виконавців, які запрошувалися для співпраці з-за кордону. Цікавими є дані про фінансове забезпечення та розмір заробітних плат працівників опери, касові збори за театральний сезон.

До бібліографічного вказівника увійшли описи видань українських драматичних творів 19 - поч. 20 ст., а також критики й рецензії на них.

Т. 1. - 309 с.

Ця праця належить перу українського літературознавця і письменника, перекладача Івана Стешенка і присвячена історії українського театру. Матеріал поділений на 5 розділів. Перший розглядає загальні теоретичні питання (зародження театру, трансформація давніх культів у вистави), другий — народні романо-германські, слов'янські обряди, їх зміст. У третьому розділі розповідається про використання драми у цілях пропаганди християнства. Останні дві частини книги містять відомості про розвиток драми у різних слов'янських народів, аналіз творів Феофана Прокоповича.

Николай Фёдорович [26. 11 (8. 12). 1837, Вологда,-8(21). 12. 1904, Петербург], русский педагог, последователь К. Д. Ушинского, теоретик и практик нач. обучения, методист и автор учебников и учебных пособий по рус. яз. Б. отстаивал идею всеобщего обязательного и бесплатного обучения, требовал повышения общеобразоват. уровня нар. школы и приближения её к потребностям жизни. В открытой им в Воронеже нач. школе Б. проводил большую методич. работу (1867-84). Поселившись в 1884 в с. Петине (Воронежская губ. ), он построил на свои средства нар. школу, сам преподавал в ней, открыл школу для взрослых и нар. библиотеку, был организатором и руководителем первого в России крестьянского самодеят. театра. В 1873-83 и в 1896-1901 руководил в нескольких губерниях земскими летними учительскими съездами-курсами. В 1902 Петинская школа и др. просветительные учреждения, созданные Б., были закрыты, а сам Б. лишён права заниматься пед. и общественной деятельностью, выслан и отдан под надзор полиции. Соч. : Избр. педагогические сочинения, М., 1953; Родной яоык как предмет обучения в начальной школе с трёхгодичным курсом. 18 изд., СПБ, [1914]; Как я стал и как перестал быть "учителем учителей", СПБ, 1905; Моя жизнь в связи с общерусской жизнью, преимущественно провинциальной, СПБ, 1909. Лит.: М а к е д о н о в Л. В., Николай Федорович Бунаков, его жизнь, деятельность, СПБ, 1907; Соловьев В. М., Педагогические взгляды и педагогическая деятельность Н. ф. Бунакова, М., 1960.

. - 42 с.

У своїй праці Михайло Возняк досліджує українські інтермедії - комедійні вистави 17-18 ст., а також вертеп. Надає зразки тогочасних інтермедій та комедійних діалогів.

Хоткевич Гнат Мартинович народився 31 грудня 1877р. в Харкові, де минула більша частина його життя. 1900р. закінчив місцевий технологічний інститут. Ще в студентські роки включився в культурно-освітню діяльність на селі, віртуозно опанувавши гру на бандурі. Разом з О. Матюшенком, майбутнім організатором повстання на панцернику «Потемкин», влаштовував вистави, їздив місцями козацької слави. Зрештою, увійшов у контакти із членами Української соціал-демократичної партії (О. Коваленко, Ж. Коллар та ін.). Все це викликало підозри місцевих властей, внаслідок чого 1899р. він був на рік виключений з інституту як неблагонадійний. Був одним з організаторів виступу кобзарів-лірників на Археологічному з'їзді в Харкові (1902), фундатором першого в Росії Робітничого театру.

Дана публікація є навчальним посібником для культурно-освітніх установ та аматорських гуртків. Вона розглядає головні чинники існування аматорського театру, основні принципи та умови його роботи, починаючи від його працівників до технічних особливостей (облаштування сцени, освітлення, грим, костюми). Матеріал викладений так, що дає можливість крок за кроком осягнути, що ж власне таке театр і з чого він починається. Також підручник містить приклади із класичних п'єс (таких як “Шельменко-денщик”), допоміжні малюнки та схеми (як у розділі про побудову сцени).

У нарисі подається популярний огляд розвитку українського театру й драми від початку його заснування. В ньому міститься переважно фактичний матеріал і найзагальніші відомості, що допоможуть зорієнтуватись у знайомстві з минулим українського театру.

Дана публікація є альбомом виставки мистецького об'єднання під назвою Пражська група. Відкриває видання вступна стаття українського історика мистецтва і театру Дмитра Антоновича. Стаття подана двома мовами (французькою та українською) і розповідає про тогочасний стан українського мистецтва, причини появи Пражської групи і, власне, про саму виставку, репродукції картин з якої містяться в альбомі.

Книга містить багато корисного матеріалу щодо організації роботи клубу в цілому, техніки виготовлення гасел і плакатів, а також театрально-декоративного оформлення.

Мета факсимільного перевидання - дати читачеві змогу усвідомити точку відліку у зародженні української театрознавчої науки, найкращі представники якої у 30-х роках ХХ ст. були піддані репресіям. Нелегкої долі зазнавали навіть книги. Л. Дмитрова видала свою книгу в 1929 р. з присвятою Л. Курбасу, але видання одразу вилучили з бібліотек і наукового обігу. Можна поглянути на книгу критичним оком, але на сьогодні це єдиний посібник, написаний українською мовою, який певною мірою може допомогти у викладанні та вивченні зарубіжного театру.

У цьому виданні йде мова про утворення у 1923 році першого театрального музею в Україні, який започаткувало «Мистецьке об’єднання Березіль». 30 січня у приміщенні Леся Курбаса відбулися збори, на яких широко обговорювалась потреба в заснуванні власного видавництва та театрального музею. Були обрані дві комісії, які втілили в життя ці плани. «Звіт» розповідає про діяльність нового закладу культури у період 1926-1929 рр

Даний матеріал присвячений 10-річчю від дня заснування театру ім. М. Заньковецької. У вступній частині театрознавець Петро Рулін подає картину тогочасного стану театрального мистецтва в радянській Україні. Видання містить також спогади відомих театральних діячів щодо своєї роботи в театрі: мистецького керівника і співзасновника театру режисера Бориса Романицького, режисера і педагога Івана Чабаненка, прозаїка Івана Ткачука та інших. Останній розділ присвячений історії театру.